Поделиться Поделиться

Мета виховання в сучасній педагогіці

Як уже зазначалося, в жодній країні світу немає виховання "взагалі". Воно завжди має конкретно-історичну форму вираження і спрямоване на формування особистості певної держави.

Цілі виховання в Україні зумовлені трьома чинниками: а) розпадом СРСР і проголошенням України самостійною державою; б) зміною соціально-економічної формації, переходом від соціалістичних суспільних відносин до ринкових, інтеграцією в європейське та світове товариство; в) побудовою демократичного суспільства.

Названі чинники передбачають орієнтацію на відродження національної гідності, патріотизму й громадянськості особистості; освіченість на світовому рівні, гуманізм, духовність, діловитість; активізацію кожної людини зокрема, її самореалізацію в матеріальній і духовній сферах суспільного життя, дотримання всіх прав людини. "Метою освіти, - підкреслює закон України "Про освіту, - є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору..." "Основна мета національного виховання, - сказано в Національній доктрині розвитку освіти,

Рис.З. Структура мети виховання в сучасній українській школі

- виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури" .

Таким чином, мета виховання - всебічний і гармонійний розвиток особистості - з порядку денного не тільки не знімається, а й розвивається згідно до нових цілей і цінностей, які стоять перед особистістю та суспільством. Мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднуються в пріоритетні виховні напрями: розумове, моральне, трудове та інші. Дані напрями тісно пов'язані, доповнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Водночас вони утворюють цілісну систему національного виховання.

Національне виховання - це виховання, яке здійснює завжди суспільство в цілому: сім'я, навчальні заклади, формальні і неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Найвагомішою складовою національного виховання є виховання, яке здійснюється державними установами, інститутами тощо. Проте останнє є вужчим, поодиноким стосовно національного, що діє поза межами державного і має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості. Загальноосвітні навчальні заклади покликані реалізувати вповні мету й головні завдання національного виховання. Водночас вони мають ряд специфічних виховних завдань: формування в учнів основ наукового світогляду, розвиток пізнавальної активності, культури розумової праці, вироблення уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці тощо. Через те головними напрямами виховання дітей та молоді в практичній діяльності школи є: розумове, патріотичне, моральне, правове, трудове, екологічне, художньо-естетичне, фізичне, статеве виховання.

У сучасних умовах центр ваги у формуванні всебічно розвиненої особистості переміщується на виховання громадянина України, котрий би у своїй життєдіяльності керувався національними і загальнолюдськими цінностями, ідеалами гуманізму та демократизму, патріотизму і взаєморозуміння поміж народами; був активним, самодостатнім учасником суспільного розвитку української держави, усвідомлював її роль та місце в Європі й світі, відповідав за долю України, Європи та світу . Установка на виховання активного в діях та вчинках громадянина сприятиме розвитку фізичного, психічного, соціального й духовного потенціалів індивідуальності вихованця, а самореалізація, самоствердження в громадській, трудовій, художній та інших видах діяльності - всебічному формуванню його особистості.

Нам уже відомо, що сучасна педагогіка розвинутих країн вирізняється неоднорідністю, значною кількістю теоретико-філософських платформ, які не збігаються поміж собою. Кожна педагогічна концепція пропонує своє вирішення проблеми цілей виховання.

Педагогіка екзистенціалізму ставить своєю метою озброєння людини досвідом існування. "Мета всього процесу виховання в через те, щоби навчити людину творити себе як особистість". Одне з центральних завдань виховання - допомогти людині зробити моральний вибір. Основою для моральної поведінки є три фундаментальні доброчинності: довіра, надія, вдячність. Будучи закладеними в природі людини, вони складають, за словами німецького філософа й педагога О.Ф. Больнова, ядро тієї системи доброчинностей, яка повинна формуватися вихованням. До числа простих форм моралі, які повинні формувати виховання, Больнов зараховує доброту, почуття обов'язку, чесність, надійність у всіх життєвих обставинах, глибоку повагу, покірливість, скромність, увагу до життя іншої людини, готовність їй допомогти й бути терпимим до виявів недосконалості.

Педагогіка неотомізму виступає за виховання людини, ідеалом життя якої є Бог. Згідно з вченням педагогів-неотомістів, необхідно піклуватися про обидві сторони людини - тіло і душу, проте головне - душа. Через те близькою метою виховання є християнське удосконалення людини на землі, далекою метою - турбота про його життя в потойбічному світі, спасіння душі. Завдання виховання визначаються вічними вимогами християнської моралі, їх повинна висувати церква як вічний, незмінний і найбільш стабільний соціальний інститут.

Новогуманістична педагогіка, що розвивається на основі неопозитивізму, мету виховання бачить у формуванні інтелектуальної особистості. Відомий німецький педагог і психолог Л. Кольберг вважає, що виховання повинно спрямовуватися на розвиток свідомої організаційної структури особистості, яка дозволяє аналізувати, пояснювати і вирішувати важливі моральні та соціальні проблеми. У зв'язку з цим конкретне завдання - у кожній людині розвивати здібності до самостійних суджень і рішень.

Прагматична педагогіка виходить з того, що справжнє виховання не є зовнішнім впливом, а розвитком властивостей і здібностей, з якими людина з'являється на світ. Для того, щоби підготувати людину до життя, виховання повинно забезпечувати її зростання в практичній сфері, формувати досвід, розвивати практичний розум. Мета виховання - підготовка до життя. Завдання виховання: пробудження і розвиток внутрішньої активності, спрямованої на досягнення життєвих цілей людини; виховання підприємливості, соціальної коректності, високого почуття гідності, сили тощо.

Педагогіка необіхевіоризму головну ціль виховання вбачає у формуванні "керованого індивіда" - справжнього громадянина, котрий сприймає систему, дотримується прав і обов'язків демократичного суспільства, є патріотом своєї общини, штату, держави, світу. Важливими завданнями даної педагогіки є виховання почуття відповідальності, дисципліни в процесі праці.

Таким чином, на відміну від вітчизняної педагогіки, для якої завжди був характерний певний монізм і глобалізм ідей, сучасна педагогіка розвинутих країн дотримується курсу практичності, поміркованості та досяжності.

Похожие статьи