Поделиться Поделиться

Постулати навчальних технологій успіху

Освіту розвивають ідеї, вона збагачується завдяки відновленню традицій, освіту «піднімають» яскравів особистості, освіту створюють нові технології, освіту модернізують сучасні управлінські форми… Саме ці складові дозволяють побудувати успішну педагогічну систему, центром якої є освітні технологи розвитку і саморозвитку особистості.

В основі запропонованих освітніх технологій можна виділити такі постулати:

Перший постулат стверджує, що учень – це активно діючий суб’єкт, який володіє індивідуальними, лише йому властивими рисами, здібностями і прагненнями. Це особистість, яка відкриває і творить культуру в суспільстві, де живе, самостійно формуючи себе, і стає вільним громадянином. Завдання навчання і виховання – навчити молоду людину змінювати умови життя, покращувати їх, а не сприймати пасивно як даність.

Другий постулат проголошує, що спеціалізація особистості здійснюється в полікультурному суспільстві, яке характеризується різноманітністю і взаємозв’язками. Класичне визначення культури як «сукупності соціальних умов, що передаються із покоління в покоління у вигляді переконань із покоління в покоління у вигляді переконань і цінностей, через мову та інші системи символів» сьогодні є недостатнім. Сучасна культура є сукупністю взаємодіючих культур, простором людського співіснування.

Третій постулат переносить акцент в процесі уміння (навчання) з учителя на учня і визнає найпершим джерелом сучасного навчання реальне життя і досвід. Таким чином, навчання має бути наближеним до сучасного життя, активним, що сприяє співробітництву.

Постулат четвертий наголошує на створення гнучких динамічних систем освіти. Метою таких систем є не формування «готового спеціаліста», а розвиток у нього здатності самостійно добувати інформацію, вчитись упродовж всього життя. Такі гнучкі освітні системи вимагають і «гнучкої педагогіки», зорієнтованої на розвиток особистості, творчості.

Постулат п’ятий. Педагогічна теорія не лише відображає педагогічну діяльність,але й формує засоби наукового аналізу основ педагогічної практики, тобто теорія і практика мають функціонувати в єдиній системі. Результатом теоретичної рефлексії є педагогічний принцип, який досліджується експериментально і потім або спростовується, або перетворюється в норму педагогічної діяльності. Саме такий шлях експериментального дослідження нашого колективу – освоєння перспективних освітніх технологій.

Шостим постулатом є утвердження гуманістичної парадигми в освіті. Гуманізація – така соціально-культурна позиція, що визнає пріоритет людини як вищої цінності. Гуманітаризація освіти і є гуманізмом у дії з метою подолання технократизму, руйнівний вплив якого на культуру сьогодні стає очевидним. Отже, гуманізм в освіті – це переорієнтація від людини як об’єктом освіти (пасивного сприймана інформації) до суб’єкта освіти, здатного до самопізнання, саморозвитку, самовдосконалення і самореалізації.

І, нарешті, сьомим постулатом є нова модель освіти – суб’єктно-гуманістична з її глибинними національними і духовними параметрами, оскільки лише вона спроможна визначити найголовнішу мету сучасної освіти- розвиток і виховання високодуховної, високоморальної особистості – громадянина України.

Необхідність зміни методів навчання. Треба організувати процес навчання (уміння) та взаємовідносини між учнем і вчителем. Ідеться про комунікативну компетенцію. Отже, необхідність формування ключових компетенцій, як і знань для життя, вимагають інших методів.

Результати дослідження засвідчують, що лише одного із десяти природа наділила талантом легко розуміти зміст тексту та вилучати з нього інформацію. [6, с.18]

Отже, «освітня технологія» – система, що об’єднує у собі мету, зміст, дидактичний комплекс (педагогічні умови, методи, прийоми, засоби, інформаційно-технологічне забезпечення) та результати навчально-виховного процесу, модель, побудовану на філософії й методології українознавства, життєтворчості особистості.

Інноваційний підхід технологій дає педагогам того, що потрібно використовувати діяльність, групові, ігрові, моделюючі, інформаційні, проектні, особистісно зорієнтовані, проблемні, практично зорієнтовані, рефлексивні та інші, тобто технології успішного навчання і виховання. [7, с.27]

Ідеї проектної технології

Метод проектів має свою історію розвитку в педагогічній науці. Він з’являється у кінці ХІХ ст. у середніх навчальних школах США і став втіленням теоретичної концепції «прагматичної педагогіки», засновником якої був американський філософ Джон Дьюї.

У сконцентрованому вигляді концептуальні положення теорії Джона Дьюї представляє цікавий вигляд. Концептуальні положення:

1. Дитина в онтогенезі повторює шлях людства в пізнанні;

2. Засвоєння знань – спонтанний, некерований процес;

3. Дитина засвоює матеріал, не сприймаючи органами чуття, а завдяки потребам у знання, будучи активним суб’єктом свого навчання.

Умовами успішного навчання, за Дьюї, є:

1. Проблемність навчального матеріалу;

2. Активність дитини;

3. Зв'язок навчання з життям дитини, грою, працею.

Методичні прийоми створення проблемних ситуацій:

1. Учитель підводить дітей до розв’язання суперечностей і пропонує їм знайти рішення;

2. Знаходить зіткнення суперечностей у практичній діяльності;

3. Викладає різні точки зору на одне і те саме питання;

4. Пропонує розглянути явище з різних позицій;

5. Спонукає до порівняння, узагальнення, висновків;

6. Ставить конкретні питання;

7. Ставить проблемні завдання. [13, с.81]

Ідеї Джона Дьюї мали значне поширення в 1896-1916 рр. Проектом є будь-яка діяльність, виконана від душі, з високим рівнем самостійності групою дітей, об’єднаних у даний момент спільним інтересом.

Навчальний проект, з точки зору учня, - це можливість виконувати щось цікаве , максимально використовуючи свої можливості; це діяльність, спрямована на розв’язання цікавої проблеми, сформульованої самими учнями у вигляді мети й завдання, коли результат цієї діяльності – знайдений спосіб розв’язання проблеми носить практичний характер, має важливе прикладне значення, цікавий і важливий для самих відкривачів. [18, с.78]

Головним елементом цієї технології є не власне проект, а процес проектування учнівського пошуку – від моделювання тренувальних умов для постановки навчальної проблеми та її дослідження до конструювання і захисту оптимальних шляхів її розв’язання у вигляді, що має структурну форму проекту. [14, с.52]

1.4.3.Поняття «інтерактивні технології»

Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Адже куди важливіше навчити, ніж просто розповісти. Цей

процес потребує напруженої розумової роботи підлітка та його власної

активної участі в цьому процесі. Цю мету і переслідує застосування інтерактивних технологій.

Інтерактивні технології – це порівняно новий, творчий, цікавий

підхід до організації навчальної діяльності учнів.

Слово “інтерактив” походить від англійського слова “interact”.

“Inter” – це взаємний, “act” – діяти. Інтерактивний – здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) або з будь-ким (людиною). Сутність інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до процесу пізнання. [15, с.55]

У педагогічній літературі описано чимало типів організації навчання

(за рівнем активності учнів, рівнем залучення їх до продуктивної діяльності, за дидактичною метою, за способами організації тощо). Голант Е.Я. (60-ті рр.) поділив типи та методи навчання на активні та пасивні залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Звісно, термін “пасивне” є умовним, адже будь-яка організація навчального процессу неодмінно передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта – учня, інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. У своїй класифікації Я. Голант використовує “пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості. До цієї класифікації ми додамо інтерактивне навчання як різновид активного, котрий, однак, має свої закономірності та особливості. [7, с.36]

При пасивному типі навчання учень виступає у ролі “об’єкта” навчаня, має засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – тобто джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, що вимагають від учнів лише слухати й дивитися (лекція - монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються один з одним і не виконують жодних творчих завдань. [17, с.21]

При активному навчанні передбачається застосування методів, що

стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає

“суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає у діалог з вчителем. Основними методами цього навчання є: самостійна робота, проблемні й творчі завдання, питання учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний

процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. [16, с.31]

Було проведено багато дослідів ( Додаток 9)

Отже, інтерактивні технології – це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом

організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату.1.4.4. Інформаційно-комунікативні технології навчання

Інформац́ійно-комун́ікаційні технології (ІКС, від англ. Information and communications technology, ICT) — часто використовується як синонім до інформаційних технологій (ІТ), хоча ІКТ це загальніший термін, який підкреслює роль уніфікованих технологій та інтеграцію телекомуні- кацій (телефонних ліній та бездротових з'єднань), комп'ютерів, підпрограм- ного забезпечення, програмного забезпечення, накопичувальних та аудіовізуальних систем, які дозволяють користувачам створювати, одержувати доступ, зберігати, передавати та змінювати інформацію. Іншими словами, ІКТ складається з ІТ, а також телекомунікацій, медіа-трансляцій, усіх видів аудіо і відеообробки, передачі, мережевих функцій управління та моніторингу. Вираз вперше було використано в 1997 році у доповіді Денніса Стівенсона для уряду Великобританії, який посприяв створенню нового Національного навчального плану Великої Британії в 2000 році. (Додаток 10)

← Предыдущая страница | Следующая страница →