Поделиться Поделиться

Походження моралі

Як відомо, комуністичні ідеологи виходили з того, що мораль створена людиною, що вона є втіленням її практичного досвіду. Такі погляди дозволяли з мораллю не церемонитися. На велику загрозу подібного підходу вказував також К. Ушинський у своїй полеміці з тодішніми матеріалістами: коли мораль від людини, казав він, то вона (людина) може і змінювати її, поводитися як з власністю (Ушинський К., 1983, с. 195). Так мораль втрачає свою дієвість і силу. Історичний досвід довів обґрунтованість поглядів К. Ушинського.

Комуністичний підхід до трактування проблеми походження моралі знайшов своє практичне втілення в через те, що вона дійсно повсякчасно "уточнювалася" згідно до потреб ідеології, держави, на замовлення вождів, а відтак і на замовлення буфетниці, як це сталося з нами в 60-70-ті роки минулого століття. Мораль "від людини" - стає повією для всіх.

Існує також інша точка зору, згідно до якої джерелом моральності людини є Бог. Не варто сперечатися з приводу того, чи отримав Мойсей на горі Синай дві кам'яні плити із Заповідями Божими. Немає сенсу також задумуватися, що було з мораллю до Мойсея. Натомість зважимо на той загальновідомий факт, що людині властиве вроджене почуття моральності. У попередніх розділах уже йшлося про це.

За висловом Е. Канта, початком моральності є "Моральний закон у мені"; за значенням і за певністю існування він може бути поставлений поряд із "зоряним небом наді мною". Людині властива здатність оцінювати свої вчинки, вважав П. Юркевич. Вона то схвалює, то не схвалює себе і "не перестає виносити собі вирок за дані вчинки, чи то засуджуючи, чи схвалюючи їх у своєму сумлінні". Тварина позбавлена моральної здатності ставити себе на місце іншого, а іншого - на своє місце, а через те власні вчинки не оцінює, а лише задовольняє свої потреби (Юркевич П., 1993, с. 185-186, 191).

Вродженість почуття моральності визнавав і постійно підкреслював К. Ушинський. "На честь людській природі, - писав він, - слід сказати, що немає такого серця, в якому не було б безкорисливо добрих поривів" (Ушинський К., 1983, с. 99).

Цікавими в цьому сенсі є міркування Євгена Сверстюка. Він засвідчує, що навіть гебісти в концтаборах не могли абсолютно звільнитися від моральних законів і наче вели з в'язнями торг за відступ від них. "Людина у вічному полоні Законів того Бога, якого вона часом зневажала і зреклася.., - пише він. - Вся безбожна система в найчорніші дні агонії зовні дотримувалася Божих понять, лише намагалася наповнити їх іншим змістом... Яка моральна сила панує над людьми, коли їй підлягають також ті запеклі, які відвернулися від моралі в ім'я абсолютної влади..." (Сверстюк Є., 1993, с. 103-105).

Вродженість схильності людини до моральності, прагнення правди і краси, навіть жертовності задля добра, є надто поширеною, щоби її не помічати в людях. "Людина має розумний дух, котрий так само вимагає задоволення, як і шлунок" (Юркевич П., 1993, с. 193). Саме від того люди переважно помірковано добрі, правдиві й гарні, що в душі людини, на "кухні бажань" постійно горить світло - живе дух бажання добра, правди і краси... Психологія наполегливо вивчає причини негативних вчинків людини, її гріха, проте не може пояснити, через що люди роблять добро, через що чинять чесно, часто несучи через це матеріальні втрати. Віра у схильність людини до невигідного їй добра є тою точкою, у якій християнсько-демократичне виховання протистоїть вихованню авторитарному: наша мета не у "руйнуванні" бажань чинити зло, а в розвитку вроджених прагнень творити добро.

Людина не повинна керуватися страхом, зазнавати насильства і через те поводитися морально. Вона керується лише власними бажаннями, які провадять її до добра. їй властиве переживання морального обов'язку, і це є завжди свідченням потягу людської природи до морального добра, на через що і повинна ґрунтуватися етика (Войтыла К., 1991).

Вважається, що етика взагалі є практичним зовнішнім висновком із самосвідомості людини, котра є вродженою і йде від Бога. "Належне", з одного боку, безпосередньо дане людському духові, в усій своїй абсолютності живе в ньому і говорить усередині його самого і, з іншого боку, - з'являється людському духові як сутність трансцендентна - об'єктивна, ззовні звернена до нього і така, що вимагає від нього послуху" (Франк С, 1992, с. 83). Нарешті, підсумково тут звучать слова К. Ушин-ського: "...начало моральності не відоме нам і не може бути відоме; бо моральність людська полягає тільки в прагненні до цього невідомого начала, проте однак захоплює її (людину. - О. В.) і де б воно не проявлялося, в мистецтві, в істині чи в моральності - воно кличе людську душу вперед і вперед" (Ушинський К., 1983, с. 189-190).

Сказане вище дає підстави зробити важливі для педагогіки висновки.

1. Походження моралі є такою ж таємницею, як і походження самої людини. Водночас наявність у людини вічної потреби бути моральною, що часто навіть усупереч корисливому розуму, спонукає її до добра, засвідчує "небуденність" джерела моральності, поєднаність його з самою духовною сутністю людини. Очевидно, що моральності властиві ті самі витоки, що й релігії та мистецтву (Там само, с. 230-231), а відтак за самим Законом Моральності відчувається Вища Сила.

2. Глибина моральності людини визначається її ставленням до Бога. Людина здатна і готова визнавати і відстоювати мораль лише в через те випадку, "коли в моральній вимозі ми усвідомлюємо голос, що йде з глибин буття... Коли немає Бога, то немає сенсу слухатися моральних вимог" (Франк С, 1992, с. 24). Саме такий висновок зумовив також емоційне визнання К. Ушинського: "Ні, з матеріалізму моральності не виведеш, і ті, хто додержується цього вчення, повинні визнавати і всі наслідки, що з нього випливають" (Ушинський К., 1983, с. 193).

3. Традиційно-християнське розуміння походження і сутності моралі відповідає природі самої людини як єства, що повинно "само себе пересилити", "переборювати", "підніматися над собою" (Франк С, 1992, с. 76). Людина у своїй слабкості прагне, щоби моральні правила були покладені на неї Авторитетом, Наставником, Шанованим Батьком. "Людська душа за своєю природою потребує виховання - душа дорослого не меншою мірою, ніж душа дитини; завжди наше життя є вихованням і самовихованням" (Там само, с. 367). Проте ця реальність сприймається людиною не як "диктат" з боку Бога, не як потреба виконувати чиюсь волю, а як неминуча основа її власного життя (Там само, с. 84). Поза цією єдністю людського єства з Богом моральності не існує.

← Предыдущая страница | Следующая страница →