Поделиться Поделиться

Поради батькам відносно профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин

З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати такі поради:

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам, родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоби перша інформація про наркотичне лихо і сумнівний "кайф" надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від вживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах "кайфування" в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння відстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами, алкоголем тощо.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, іншими виховними закладами, допомагати їм у пропаганді здорового способу життя підростаючого покоління.

9. Знати і вміти пояснити головні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).

10. Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття "дисциплінарних" рішень відносно обмеження "непродуктивного" часу життя дитини і контактування її з "підозрілими" товаришами.

Ї. Зародження й розвиток українського сімейного виховання

План.

1. Сім'я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до XIX століття.

2. Доля української родини й домашнього виховання у XX століття.

3. Головні тенденції сучасного сімейного виховання.

Сім'я, як явище історично закономірне, пройшла складний шлях розвитку. Уже в прадавні часи сім'я виконувала такі головні функції, як відтворення, виховання чи передачу соціального досвіду підростаючим поколінням, господарсько-економічну, споживання і побуту в діяльності сім'ї та духовну.

Слов'яни створили систему виховання, яка відповідала розвиткові продуктивних сил суспільства, а також шлюбно-сімейним відносинам. У період матріархату та й екзогамії дітей до 6 років виховувала мати, пізніше хлопчиків віддавали до спільних чоловічих жител, дівчаток – до жіночих, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері. З утвердженням патріархату відбувся перехід від безладних зв'язків до одношлюбної сім'ї – моногамії. Чоловічі й жіночі житла трансформувалися в так звані будинки молоді, куди батьки віддавали дітей на виховання.

Виховання в роді ставило за мету підготовку сильного і вправного орача, мисливця, воїна, а жінки – здатної не тільки прясти й ткати, а й за потреби дати відсіч ворогові. Тогочасна народна педагогіка чітко визначила послідовність етапів раннього виховання дітей: період баяння – (від народження до 1,5-2 років) – спілкування матері з дитиною, головний засіб – колискова пісня; період пестування – 2-5 років) – з роду виділялися пестуни й пестунки, які виховували дітей, залучали їх до дитячих ігор; період набуття трудових навичок і оволодіння нормами моральної поведінки (5-10 років). Провідним засобам виховання була праця: випасання худоби, участь в оранці, збирання ягід, плодів. Завершальний етап виховання – ініціація – як система випробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність.

Ідеологічною засадою виховання була язичницька релігія. Діти разом з дорослими брали участь у культових обрядах. Вищим ідеалом добра вважали силу, хоробрість, витримку, володіння собою. Людина мала бути загартованою, із сильним тілом і стійкою психікою.

В XI столітті – період розквіту Київської Русі – виховання дітей простих людей здійснювалося в сім'ї, їх навчали сільськогосподарської праці й іншої домашньої роботи, зрідка віддавали майстрові для опанування ремесла, де вони могли вивчати також грамоту та хоровий спів.

Нові виробничі, економічні відносини, швидкий розвиток промисловості, транспорту, потреба у кваліфікованих кадрах, освіті робітників та селян істотно впливали на взаємини батьків і дітей у кінці ХІХ-ХХ століття. З розвитком урбанізації, посиленням міграції, зниженням віку вступу в шлюб втрачалися кращі традиції, набутий століттями досвід народної педагогіки виховання дітей батьками. В даний період у країні посилювався тиск на моральні традиції й устої народу, сім'я зазнавала руйнування своєї духовності.

← Предыдущая страница | Следующая страница →