Поделиться Поделиться

Педагогічний менеджмент: данина моді чи потреба часу?

Останнім часом у життя навчально-виховних закладів національної системи освіти увійшло багато нових термінів і понять. Серед них дуже часто вживаними стають поняття "менеджер" і "менеджмент", притаманні насамперед тезаурусу економічної науки. Як наслідок, закономірно виникають запитання:

Чи пов'язані дані поняття якимось чином із професійною діяльністю педагогічних працівників вищої школи?

Коли так, то яке відношення вони мають до сфери вищої професійної освіти?

Аналіз новітніх літературних джерел свідчить, що менеджмент в освіті (педагогічний менеджмент) - це комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління навчально-виховним та навчально-пізнавальним процесами, спрямованих на підвищення ефективності таких процесів в умовах розвитку ринку освітніх послуг. Оскільки в реальному функціонуванні закладів освіти мають місце дані два специфічних процеси, то менеджерів освіти диференціюють у такий спосіб. Менеджер навчально-виховного процесу - це керівник вищого навчального закладу освіти (ректор) чи його заступник (проректори з навчальної, наукової, виховної і господарської роботи; декани факультетів; завідувачі кафедр), котрий спеціально підготовлений до успішного керування людьми в ринкових умовах господарювання і виступає як суб'єкт управління цілісною педагогічною системою - професійною діяльністю педагогічних працівників та допоміжного персоналу. Менеджер навчально-пізнавального процесу - викладач, доцент, професор, тобто професійно підготовлений фахівець, котрий є керівником та організатором життя молодого покоління майбутніх спеціалістів у нових - ринкових соціально-економічних умовах, і виступає як суб'єкт системи управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів.

Очевидно, що за нових умов ринкової економіки оволодіння основами менеджменту в освіті допоможе кожному з педагогічних працівників більш успішно вирішувати власні професійні проблеми, ефективно здійснювати функції самоменеджменту в сфері педагогічної діяльності (управління собою), формулювати чіткі особистісні цілі, раціонально використовувати час, кваліфіковано переробляти і використовувати інформацію. А коли педагогічний працівник у майбутньому планує виконувати функціональні обов'язки керівника вищого навчального закладу освіти чи його заступника, то менеджмент в освіті як нова і перспективна галузь педагогічної науки постає як надзвичайно необхідна система його професійних знань. Останні потрібні для того, щоби краще розуміти себе та своїх колег і студентів, бачити резерви, закладені в них, допомагати їм пізнати, оцінити та зрозуміти себе для того, щоби зробити продуктивний крок у перспективному професійному й особистісному саморозвитку.

Нові реалії педагогічної дійсності, зумовлені кардинальною зміною суспільних відносин, коли кожний з працівників системи вищої професійної освіти зазнає стресів та стикається а невизначеністю, коли ерозія традиційних цінностей призвела до серйозного розладу власних переконань та моральних орієнтирів, висувають необхідність вибудовувати свої особистісні цінності, визначати чіткі життєві й виробничі цілі. Це зумовлено тим, що перед викладачами у зв'язку з тим, що традиційні ієрархічні професійно-педагогічні відносини порушені, авторитарний стиль не спрацьовує, а продуктивна праця потребує нових способів впливу на студентів, не вдаючись до наказів, тиску, "влади професії", виникла величезна кількість моральних, етичних, матеріальних та інших проблем, які потрібно вміти вирішувати. Усе це сприяло посиленню інтересу педагогічних працівників до сучасного менеджменту в освіті.

На відміну від традиційно вживаного у вітчизняній психо-лого-педагогічній літературі поняття "керування" термін "менеджмент" більш адекватно враховує нові реалії педагогічної дійсності, зумовлені дією нових засобів та інноваційних технологій навчання. Через те ознайомлення з теорією педагогічного менеджменту і самоменеджменту допоможе викладачу вищої школи по-іншому осмислити сутність своєї професійної ролі саме як фахівця нового типу - менеджера навчально-пізнавального процесу, тобто організатора та диспетчера навчально-пошукової, експериментально-дослідної та навчально-професійної діяльності студентів як майбутніх фахівців, побачити в ній нові аспекти, зрозуміти, як зробити власну працю більш відповідною потребам сучасності.

Усе більше викладачів сучасної вищої школи усвідомлено виконують професійну роль менеджера навчально-пізнавального процесу, удосконалюючи навчальні плани та програми, регулюючи обсяг і зміст матеріалу на кожну лекцію чи практичне заняття, визначаючи послідовність та термін його вивчення, за допомогою тестів глибше оцінюючи загальнонаукові й професійні знання, інтелектуальні вміння і практичні навички, а також психологічні якості студентів. Вони, власне кажучи, проходять у своїй педагогічній діяльності весь цикл менеджменту у сфері вищої освіти - маркетинг ринку освітніх послуг і професійних кадрів, пошук, розробку та впровадження педагогічних інновацій, підготовку й прийняття управлінських рішень, планування, організацію, мотивацію, керівництво, моніторинг якості освітнього процесу.

Педагогічний менеджмент надає викладачам безліч методик, методів і прийомів професійного зростання, що доцільно реалізувати у процесі безпосередньої взаємодії зі своїми колегами та шляхом професійного взаємонавчання. Так, з позиції принципів педагогічного менеджменту кожна нарада, науково-практична конференція, засідання кафедри мають стати актом дедалі більшого усвідомлення викладачами своїх спонукань до педагогічної діяльності, власних потреб, ціннісних орієнтацій, уявлень відносно своєї соціальної й професійної ролі через вияв особистісних якостей та оцінку їх відповідності об'єктивним вимогам педагогічної професії. Педагогічний менеджмент вимагає жити за правилами, зрозумілими і значущими для всього педагогічного колективу вищого навчального закладу освіти, на підставі аналізу концепції особистісних обмежень, що визначає фактори, які стримують творчий потенціал і результати діяльності даної організації в цілому, творчої групи, кожної окремої людини. Обмеження - це перешкоди, що заважають досягненню високої ефективності професійної діяльності викладача, не дають можливості реалізувати його творчі потенційні можливості повною мірою. Одні з них очевидні, проте сама людина, виконуючи професійну роль менеджера навчально-пізнавального процесу вищої школи, не бачить їх, не знає шляхів подолання їх. Інші потребують серйозної аналітичної діяльності відносно їх виявлення1.

Концепція обмежень (М. Вудкок, Д. Френсіс) - це не "модне поняття", а шлях прискореного саморозвитку особистості на основі вивчення, усвідомлення і подолання своїх обмежень, що перешкоджають успіху, професійному зростанню викладача. У сфері педагогічної діяльності викладача вищої школи є відповідний комплекс обмежень, зумовлений її специфікою. Актуальними для даної сфери є такі потенційні обмеження викладачів: невміння керувати собою; розмиті особисті цінності, нечіткі цілі; нераціональне використання часу; невміння переробляти і використовувати інформацію; зупинений саморозвиток; слабка навичка вирішувати проблеми; невміння впливати на людей, навчати їх; низька здатність формувати колектив однодумців; невміння запобігати конфліктам.

Для викладачів вищої школи кожне з цих обмежень актуальне тією чи іншою мірою. Проведіть самоаналіз своїх обмежень, і ви в цьому переконаєтеся. Перебороти їх досить складно. Для цього необхідні терпіння і виконання певних рекомендацій. Ця складна робота називається самоменеджментом і вимагає наступності, систематичності, послідовності, самокритики. Таким чином, виберіть спочатку одне чи два обмеження і протягом тижня інтенсивно працюйте над їх ослабленням; щодня підбивайте підсумки; спробуйте перетворити набуті вміння в навички; не послабляйте самоконтроль.

Навчитися ефективно використовувати і нарощувати свої сили - справа нелегка. Почніть з вивчення себе, приділяючи собі особливу увагу. Для цього чимало можливостей: самоспостереження, самоконтроль, самоаналіз, думка інших людей, авторитетних для вас. За винятком того, відповівши на запитання, які містять тести та анкети психолого-педагогічної діагностики, ви глибше пізнаєте відповідний характер, професійні якості, потенційні можливості. Для цього слід додержуватися таких простих правил:

більше спілкуйтеся з довкіллям, бо це природний й ефективний спосіб розрядити напруження, одержати підтримку, досягти гармонії у відносинах під час професійного і неформального спілкування в педагогічному колективі;

сміливо переборюйте перешкоди, бо з доланням труднощів успіх звичайно збільшує енергію. Проте тут є і пересторога: занадто великі труднощі можуть спричинити виснаження сил, пригноблений стан;

спокійно сприймайте невдачі й вчіться на них. Визнання невдач - необхідна складова досвіду. Викладачу не тільки потрібно перебороти невдачі, а й розкрити їх джерела і причини, бо це теж входить до кола його обов'язків як менеджера вищої освіти.

Викладачу як менеджеру навчально-пізнавального процесу вищої школи треба вчитися самостійно переборювати труднощі. Для цього доцільно:

• натрапивши на нерозв'язну проблему, потрібно спокійно відкласти її вирішення доти, доки не з'явиться можливість з нею справитися. Коли проблема вимагає негайного вирішення, слід записати на аркуші паперу всі можливі варіанти її вирішення, проаналізувати кожен з них і зупинитися на якомусь одному, відкинувши сумнів і виявивши готовність діяти;

• намагатися керувати розвитком стресових ситуацій, а краще не допускати їх. Для цього слід будувати реалістичні плани, прогнозуючи ймовірний розвиток подій.

Поради Дейла Карнегі:

Щоби витіснити занепокоєння зі свого життя, будьте постійно зайнятими. Завантаженість діяльністю - одне з кращих ліків, створених коли-небудь, для вигнання духу зневіри.

Не засмучуйтесь через дрібниці. Не дозволяйте дрібницям руйнувати ваше щастя.

Зважайте на неминуче. Коли ви знаєте, що не у ваших силах змінити чи виправити якому-небудь обставину, скажіть собі: "Це так, це не може бути інакше".

Відносно особистісних обмежень, що заважають перспективному зростанню викладача як менеджера освіти, то одним із найгірших з них є розмиті особисті цінності. Кожен викладач вибирає, що і як робити, як поводитися. Усе це багато в через що залежить від того, що він вважає найважливішим і правильним, тобто які саме цінності вибирає як життєві орієнтири. Для викладача вміння прояснити, чітко визначити й обстояти цінності є вкрай важливим, через те що він керує процесом формування цінностей у своїх вихованців. Викладач з розмитими цінностями не здатний виявити позицію, щось утверджувати в житті.

За винятком споконвічних моральних цінностей, таких як чесність, доброта, працьовитість, гуманізм, є чимало інших соціальних цінностей, що впливають на життя, настрій, самопочуття викладача. Здебільшого студентам подобаються викладачі відкриті, емоційні. Проте до якої міри викладачу дозволяється бути відвертим? Чи корисно йому демонструвати свою слабкість під час спілкування з іншими людьми (колегами, керівниками, студентами, їхніми батьками)? Чого викладачу відкритість більше приносить - радощів чи неприємних наслідків?

Викладач, якому не зрозумілі власні цінності, не має твердого ґрунту, бо схильний до прийняття спонтанних рішень. Через те йому як менеджеру освіти доцільно спеціально попрацювати й у цьому напрямі самоменеджменту - виявити і проаналізувати свої цінності, осмислити інформацію про себе, людей, які його оточують, вибудувати лінію відносин з ними. Це не тільки інтелектуальна робота, а й праця душі, а душа, як відомо, "зобов'язана трудитися і вдень, і вночі", інакше позиція викладача буде хибною, невизначеною.

У будь-якому педагогічному колективі є різні люди. Одним не вистачає ясності в особистих цілях, вони не впевнені в собі. Є й такі, котрі виявляють у житті незвичайну зібраність, зосередженість і, як правило, домагаються успіху в житті й у роботі. Через те педагогічний менеджмент передбачає не тільки турботу керівників вищої школи про професійний розвиток викладача, підвищення його професійних та суто педагогічних знань і функціональної компетентності, а й їх прагнення допомогти викладачу стати більш обізнаним і багатшим у людському плані, оскільки особистість майбутнього фахівця сучасного типу може виховати тільки всебічно обізнана, професійно компетентна та творча особистість викладача вищої школи.

Сучасна практика педагогічного менеджменту на рівні вищої та середньої освіти в Україні свідчить, що поширенню його концептуальних засад та ідей заважають такі причини:

недостатня сформованість нормативно-правової бази;

низький рівень управлінської підготовки і функціональної компетентності керівників навчальних закладів освіти державної та приватної форм власності (до призначення на посаду ректора (директора, його заступника) не було відповідної підготовки);

відсутність адекватного дидактичного забезпечення процесу курсової підготовки та перепідготовки керівних кадрів освіти на засадах педагогічного менеджменту;

дефіцит теоретичних і науково-методичних розробок з проблем управління закладами освіти приватної форми власності та узагальненого передового педагогічного досвіду управління приватними закладами;

розширення напрямів управлінської діяльності керівників вищої та середньої школи (робота з батьками, спонсорами,

забезпечення комфортних матеріально-технічних і психофізіологічних умов навчання, виховання та розвитку кожної особистості, фінансово-господарська діяльність, маркетинг освітніх додаткових послуг тощо).

Очевидно, що педагогічний менеджмент як концепція управління освітою в умовах суспільства перехідного до ринкової економіки періоду в найбільш зрілому вигляді виявляє свою сутність на рівні функціонування навчальних закладів як приватної, так і державної форм власності. Вивчення й аналіз стану управління вищими закладами освіти всіх типів свідчать про те, що на визначення пріоритетних аспектів їх діяльності впливають напрями й рівень соціально-економічного розвитку країни, потреба суспільства готувати випускників до оволодіння новими спеціальностями, регіональні умови, бажання й інтереси окремих прошарків населення мікрорайону закладу.

Похожие статьи