Поделиться Поделиться

Емоційна поразка у вихованні особистості

Кожен індивід у своєму функціонуванні у складі групи і як суспільний суб'єкт, котрий самоактуалізується у властивих лише йому способах життєдіяльності, часто опиняється в ситуаціях власної поразки. Недосягаючи поставленої мети чи досягаючи її у нижчих (від очікуваних) показниках, він виявляється переможеним.

Подібними ситуаціями наповнене і шкільне життя. Коли школяр з певних причин зазнає поразки, він болісно переживає її, оскільки знижуються його самооцінка, рівень домагань і соціальний статус. Психологічно комфортне життя підростаючої особистості пов'язане з її практичними успіхами в діяльності, спілкуванні та пізнанні. Через те прагнення до успіху є необхідною умовою смисло-ціннісних орієнтацій особистості; без нього вони видаються ілюзорними, позбавленими необхідної спонукальної сили. На основі власного досвіду і наукових уявлень педагог урівнює діяльнісні здібності школяра та його успіхи, згідно організовує свої методичні дії.

Переживання суб'єктами позитивних емоцій (радості, захоплення тощо) завжди слугує їхній обопільній користі за умови їх реалізації у суспільно прийнятих нормах (на радість одного суб'єкта інший теж реагує цією емоцією).

Принципово інша ситуація виникає за негативних емоційних переживань, коли успіх чи поразка можуть набувати якісно іншого значення: успіх заважатиме особистісному розвитку вихованця (варіант 1), а поразка - сприятиме йому (варіант 2).

Варіант 1. Емоційно неврівноважений вихованець, роздратовуючись на свого ровесника, кривдить його вчинком чи словами. У відповідь той теж бурхливо реагує. Сприймаючи такий емоційний стан ровесника, вихованець долучає до свого почуття злості, яке він задовольнив у зовнішній дії, також й почуття задоволення від своєї зверхності. Поєднання цих негативних переживань зміцнює особистісну Его-структуру, що перешкоджає моральному його становленню. Своїми образливими діями він завдає моральної шкоди і своєму ровесникові, пригнічуючи його моральні потенції.

Варіант 2. Вихованець аналогічно емоційно діє відносно ровесника, проте вже з іншим способом емоційного реагування. Скривджений ровесник зовні не демонструє своїх переживань, навіть проявляє терпіння, знаючи емоційно-моральні вади вихованця. За такої поведінки ровесника вихованець не відчуває своєї зверхності і задоволення від образи: він виявляється емоційно переможеним. Його відчуття цілковитої емоційної поразки слугує сильним поштовхом до особистісної рефлексії: він вважає своє переживання злості й терпіння як моральне надбання ровесника. Зроблений ним висновок змушує його зайняти іншу поведінкову позицію, стати скромнішим у міжособистісних взаєминах. За такої ситуації емоційна поразка є засобом морального вдосконалення підростаючої особистості.

Вихованець як суб'єкт лжеморалі у понятійному апараті педагога

Через різні життєві обставини та виховні прорахунки у деяких вихованців формується прагматичний образ мислення, що поширюється на всі ситуації. Даний образ, коли його не корегувати, стає життєвою філософією вихованця, визначаючи його смисло-ціннісні пріоритети. Такий вихованець постійно, перебуває у полоні власної користі, прагне чогось добитися від свого співбесідника (ровесника, дорослого).

Однак розкриття справжніх намірів перешкоджатиме вихованцю досягненню поставленої мети. Через те доводиться приховувати справжні наміри (мотиви), а діяти лише правдоподібно. За цих обставин відсутня щиросердність вихованця. Він внаслідок постійного вправляння у такій поведінковій тактиці формує справжній хист маніпулювання людьми.

Нечесність у поведінці вихованця може призводити і до драматичного результату, проте це не засмучує його і не змінює усталеного стилю взаємин. Важливо, що за дружньою поведінкою, якому вихованець лише імітує, можуть приховуватися вмілі маневри, егоїстична спрямованість.

Прояви лжеморалі у психологічному розвитку суб'єкта виникають вже в ранньому віці. Наприклад, у семирічного Андрійка за обідом розболівся живіт, і він попросив дозволу вийти з-за столу. Батьки запропонували йому полежати. Тоді його трирічний брат Тарас заявив: "У мене теж болить живіт", сподіваючись викликати аналогічну батьківську реакцію.

Якби батьки не розгадали маневр Тараса, то, занепокоївшись, вони і його б відправили у ліжко. Кількаразове повторення подібної ситуації може означати, що такий спосіб поведінки стане частиною особистісної структури Тараса. Щоразу, переживаючи ревнощі до свого брата-суперника через надані через те привілеї, молодший брат оголошував би себе хворим, щоби також одержувати якусь вигоду. Оскільки маленькі діти можуть маніпулювати, дорослим з метою запобігання формування у підростаючої особистості лжеморалі слід особливу увагу приділяти її власним значущим переживанням, надавати їм суспільно прийнятної спрямованості.

Деякі діти, які мають стійкі нахили до імітаційно-маніпулятивного поведінкового стилю, позитивно трансформують даний стиль, інші - лише пристосовуються до виховних вимог. Вони, засвоївши зовнішні ознаки культурного спілкування і міжособистісної взаємодії, намагаються "вписатися" у створену педагогом соціокультурну ситуацію. І це їм часто вдається. Такі вихованці, маскуючись під доброзичливих особистостей, можуть набувати високого соціального статусу, виконувати певні пріоритетні ролі у колективі. Через власну моральну роздвоєність вони руйнують позитивний морально-психологічний груповий клімат, заважають індивідуальним морально-духовним устремлінням своїх ровесників. Через те педагог має вчасно розпізнати вихованця як суб'єкта лжеморалі та обмежити його соціальні амбіції, працюючи одночасно над його перевихованням.

← Предыдущая страница | Следующая страница →