Поделиться Поделиться

Засоби та методи естетичного виховання 1 страница

Основою процесу естетичного виховання є спільна ді­яльність педагога і дитини, спрямована на розвиток у неї здібностей до сприймання прекрасного, мистецьких цін­ностей і продуктивної діяльності. До загальних умов есте­тичного виховання належать : відповідно організоване се­редовище, в якому росте і виховується дитина; використан­ня в оформленні приміщення дошкільного закладу творів мистецтва (репродукцій картин, естампів, скульптур та ін.); залучення дітей до художньої діяльності; враховування ін­тересів, нахилів.

Засобами естетичного вихованняє відібрані педагогом і спеціально організовані для виховання дітей предмети і явища навколишньої дійсності. До них належать:

1. Естетика побуту . Покликана навчити дитину відчу­вати і розуміти красу життя, виховати в неї прагнення створювати і берегти її. Художнє оформлення дошкільно­го закладу обумовлюється змістом виховної роботи, вимо­гами щодо охорони життя і зміцнення здоров'я дитини, її художнього розвитку. Чистота і порядок є не лише гігіє­нічними, а й естетичними вимогами до інтер'єру дитячого садка. Важливо, щоб його оформлення було стильово ви­триманим. В оформленні приміщень можна використову­вати малюнки дітей, батьків, вихователів. Відповідним гі­гієнічним та естетичним вимогам має відповідати й оформ­лення майданчика дитячого садка.

2. Твори мистецтва . Їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної діяльності. З цією метою підбирають твори побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гра­вюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульп­тури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін). Різноманітні заходи у дитячому садку обов'язково супроводжуються музикою (ранкова гімнастика, дозвілля тощо).

3. Природа.Виростаючи серед природи, дитина вчить­ся бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, ма­люнках та ін. Усе це супроводжується розповідями педаго­га про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живопис­ці, композитори, письменники, використанням їхніх тво­рів (наприклад, «Пори року» П. Чайковського, репродук­ції картин С. Васильківського, І. Шишкіна та ін.).

Ефективними є екскурсії в природу, адже пережиті ди­тиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В. Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої по­чинається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання.

4. Спеціальне навчання . Формуванню уявлень про прекрасне, навичок художньо-творчої діяльності, розвит­ку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеці­альне навчання дошкільнят у дитячому садку. Для цього використовують різні види занять, художньо-дидактичні ігри, свята, ранки, екскурсії, прогулянки, перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо.

5. Самостійна художня діяльність дітей . Є важливим засобом естетичного виховання дошкільників. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі задуми, задатки, які згодом можуть розвинутися у здібності до ху­дожньої творчості.

Розвиток самостійної художньої діяльності стимулю­ють такі чинники:

— процес навчання на заняттях, його розвивальний ха­рактер, формування способів самостійних дій;

— художні враження дітей, що спонукають до подаль­шого втілення їх у діяльності;

— педагогічно доцільне естетичне предметне середо­вище;

— заохочувальний вплив батьків, які стимулюють творчі пошуки і спроби дітей;

— опосередкований вплив педагога, який ініціює са­мостійний пошук дітей.

Для розвитку самостійної художньої діяльності в групі створюють спеціальні зони (центри) з необхідним обладнан­ням, матеріалами, якими діти можуть вільно користувати­ся. Педагог при цьому дбає про урізноманітнення діяль­ності дітей, поєднання різних видів художньої діяльності:

зображувальної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігро­вої, музичної.

6. Свята . З ними пов'язані яскраві естетичні пережи­вання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий колектив­ний настрій. До участі у підготовці та святкуванні часто за­лучають батьків дітей, що додає їм емоційної теплоти.

Найцікавіші задуми вихователя щодо організації есте­тичного виховання дошкільнят можуть досягти своєї мети за правильного добору і комбінування його методів, які класифікують за різними критеріями:

за головною педагогічною метою . До таких методів належать переконання; вправляння у практичних діях, спрямованих на перетворення навколишнього середови­ща; проблемні ситуації, які спонукають до творчих і прак­тичних дій; спонукання до співпереживання, емоційно-по­зитивного відгуку на прекрасне, негативного ставлення до потворного;

за загальною та спеціальною спрямованістю . До цієї групи зараховують загальнопедагогічні та спеціальні ме­тоди, добір яких залежить від виду мистецтва, до якого пе­дагог прагне прилучити дітей;

методи навчання художній діяльності . Серед них ви­окремлюють наочні (зразок, показ прийомів виконання дій), словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і самооцінка результатів діяльності дітей);

методи розвитку художньо-творчих здібностей ді­тей . Ґрунтуються вони на виробленні у дітей уміння діяти під час вирішення проблемно-пошукових завдань, у нестан­дартних ситуаціях.

Дослідники пропонують використовувати в естетично­му вихованні дошкільнят ігрові прийоми навчання, ігрові ситуації, обігрування дитячих робіт на заняттях, що ство­рює позитивну емоційну атмосферу, сприяє ефективному оволодінню зображувальними навичками та вміннями, підвищує якість роботи та сприяє розвитку інтересу до зоб­ражувальної діяльності. Особливо важливо забезпечити поєднання різних видів діяльності у розвитку художніх умінь дошкільників.

Оскільки у дошкільному віці дитина налаштована пе­редусім на гру, необхідно, радять дослідники (Н. Кириченко, Т. Науменко), широко використовувати з метою роз­витку її творчості різноманітні ігрові прийоми:

— ігрові ситуації, які допомагають розвинути пізна­вально-творчу активність;

— пісні, загадки, вірші, казки, музичні твори;

— демонстрування епізодів лялькових спектаклів, які зосереджують увагу, викликають позитивні емоції, інтерес до зображуваного, уяскравлюють, поглиблюють естетичне задоволення, але не впливають на результати роботи;

— розповіді-малювання з елементами казки; пошукові ситуації; уявні ситуації.

Діти, в яких виявлено певні навички, інтереси до ху­дожньо-зображувальної діяльності, утворюють контин­гент дошкільних закладів художньо-естетичного спряму­вання, в яких під керівництвом педагогів з художньою освітою функціонують гуртки, студії, творчі майстерні. Залучають до участі у них дітей відповідно до їхніх задат­ків та інтересів. Художня діяльність створює неабиякі можливості для вияву індивідуальності дитини, тому її знання, розвиток художніх здібностей є першочерговою умовою усвідомлення дитиною себе як наділеної творчим потенціалом особистості, виховання в собі відповідаль­ності за свій талант як Божий дар, прагнення, долаючи найжорсткіші випробування, неповторно реалізувати свій талант. Історія світової культури знає багато прик­ладів, коли все це дитина починала усвідомлювати у ран­ньому віці. Тому кожен педагог повинен виходити з того, що, можливо, і його вихованці виношують такі мрії.

Естетичний розвиток пов'язаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються осно­ви потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, за­являють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне пра­вильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.

Самостійна робота за змістовим модулем №15

15.1 Загальні засади естетичного виховання

В.О.Сухомлинський про значення, зміст та завдання естетичного виховання дітей.

Методична вказівка:

Розкрийте поставлене питання, вивчивши роботу В.О.Сухомлинського „Серце віддаю дітям”

Література.

1. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К.: Рад. школа, 1974. - 287 с.

15.2 Організація естетичного виховання дошкільників

Методична вказівка:

Розробіть зміст консультації для батьків на тему: „Естетичне виховання дітей в сім’ї”

Питання для самоперевірки та самоконтролю.

1. Охарактеризуйте компоненти естетичної культури особистості. У чому полягає значення естетичного виховання у формуванні осо­бистості дитини?

2. Як ви ставитесь до думки, що дитина є творцем від природи, а навчання заважає вільному вияву і розвитку її творчих здібностей? Доведіть свою думку на конкретних прикладах.

3. Яким чином мета і завдання естетичного виховання реалізу­ються у засобах естетичного виховання? Розкрийте складові частини змісту естетичного виховання.

4. Який, на вашу думку, шлях є провідним: до творчості через навчання чи до творчості через естетичне ставлення до навколиш­нього світу?

5. Обгрунтуйте вимоги щодо здатності вихователя до керівництва самостійною художньою діяльністю дітей: 1) до загальнопедагогічних умінь; 2) до культури художньої діяльності; 3) до особистісних якостей.

Змістовий модуль №16 „Розумове виховання”

Лекція 1

Тема. Теоретичні засади розумового виховання

План.

1. Поняття про розумовий розвиток та розумове виховання.

2. Розвиток теорії розумового виховання.

3. Завдання та зміст розумового виховання.

4. Засоби розумового виховання.

Література

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні //Дошкільне ви­ховання, № 1, 1999.

2. Виховання дітей дошкільного віку /Під ред. Л.М.Проколіснко. - К.:Рад.школа, 1991, розділ "Розумове виховання".

3. Лохвицька Л. Формування пізнавальних інтересів у навчально-ігро­вому середовищі //Дошкільне виховання, 1999, №10.-С. 8.

4. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: „Академвидав”,2004.-С.184-203.

5. Усова А.П. Обучение в детском саду. - М. :Просвещение, 1981, гл. Ш.

Розумове виховання систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяль­ності, здатності до самостійного пізнання.

Метою розумового вихованняє підвищення рівня за­гального розвитку дошкільників. У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаєми­ни людей, про зовнішні якості, внутрішні, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкільники виявляють здатність до первинних форм умовисновків і узагальнень. У них фор­муються такі важливі якості, як активність мислення, до­питливість та ін.

Розумове виховання забезпечує необхідний рівень роз­витку дитини під час систематичного навчання, в іграх і на заняттях, у повсякденному житті . Визначальну роль при цьому відіграє спілкування з дорослими і власна пізна­вальна діяльність. Особливої уваги батьків і педагогів потре­бує формування у дітей основ культури розумової праці, що є передумовою високопродуктивної інтелектуальної ді­яльності в дорослому віці.

Важливими напрямами розумового виховання, крім розвитку ерудиції, формування світогляду, оволодіння системою наукових і прикладних знань, досвіду пізна­вальної діяльності, здатності до прийняття нетрадиційних рішень, що загалом характеризують інтелект людини, є формування емоційно-ціннісного ставлення до навколиш­нього світу, до себе, а також розвиток пізнавальних інтере­сів, потреби у самоосвіті. Основи цих важливих складових особистісного й інтелектуального розвитку закладаються у дошкільному віці.

Розумовий розвиток і розумове виховання

З погляду психології, розум людини — функція мозку, яка полягає у точному й адекватному відображенні зако­номірностей явищ навколишнього життя, а також у відпо­відній регуляції діяльності людини щодо освоєння дій­сності та власного вдосконалення. Сформованість цих якостей свідчить про розумовий розвиток дитини як важ­ливу складову особистості, основи якої формуються у до­шкільному дитинстві під впливом фізичного, розумового, естетичного, морального виховання.

Розумовий розвиток ступінь розвитку в дитини пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам'яті й уяви), сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої дум­ки, діяти адекватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнан­ня навколишнього середовища, здатність швидко і правильно ро­зуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користу­ватися поняттями й узагальненнями.

Відбувається розумовий розвиток дитини одночасно із психічним і є свідченням її інтересів, почуттів тощо. Вияв­ляється він в обсязі, характері та змісті знань, рівні роз­витку психічних процесів (відчуттів, сприймання, запам'ятовування, уяви, мислення), пізнавальних здібнос­тей, характері провідної діяльності . Про розвиток дитини свідчать:

— запитання, які вона ставить дорослим;

— судження, в яких виявляється її розуміння різних явищ, подій та їх причин;

— продукти діяльності (малюнки, різноманітні вироби та ін.);

— зміст, форми ігор;

— характер спілкування з дорослими та однолітками;

— способи виконання завдань, розв'язань розумових задач.

Неабияке значення має й те, як дитина намагається пізнати навколишні предмети і явища, чи виявляє при цьому пізнавальний інтерес, допитливість.

Згідно з дослідженнями психологів, темп розумового розвитку в дошкільному віці значно вищий порівняно з пізнішими віковими періодами, а допущені в цей час по­милки у вихованні важко подолати в майбутньому .

У дошкільному віці дитина опановує основи уявлень і понять, які надалі визначають успішність розумового роз­витку. Діти можуть пізнавати не лише зовнішні якості предметів і явищ, а і їх внутрішні, суттєві зв'язки та відно­шення. У них починають формуватися абстрактне мислен­ня, узагальнення тощо.

Протягом перших років життя особливе значення має чуттєвий досвід , без якого неможливий пізнавальний роз­виток. За спостереженням І. Сеченова, дитина ніби фото­графує навколишні предмети, її свідомість ще до появи мовлення наповнюється фактами, які вона ще не може по­яснити. Супроводження словами дорослого відчуттів, сприймання дитиною предметів, її дій допомагає встанов­ленню зв'язку між зоровим і слуховим сприйманням, фор­мує здатність викликати в уяві образ названого предмета. Як тільки дитина навчиться говорити, вона виявляє здат­ність розуміти зв'язки і відношення між явищами, їх при­чини. Отже, чуттєві враження малюка поступово стають надбанням його мислення як вищої форми пізнавальної ді­яльності.

Якщо протягом перших трьох років життя провідна роль у розумовому розвитку належить сприйманню, то надалі зростає роль пам'яті та уяви. З уявою пов'язані ос­новні процеси пам'яті, мислительна діяльність. У переддошкільному віці розумовий розвиток дитини сягає рівня передпонятійних узагальнень — наочно-образного відображення суттєвих ознак і відношень речей, що підводить її до наукових понять. Протягом дошкільного віку відбувається розвиток на­очно-дійового (пов'язаного з практичними діями) та наоч­но-образного (оперування образами) мислення. Досліджен­ня психологів і педагогів довели, що внаслідок викорис­тання спеціальних прийомів навчання дітям старшого дошкільного віку стають доступними узагальнені знання і способи дій, почуття і логічні операції, які донедавна вва­жалися ознаками мислення школярів. Дошкільнята здат­ні розуміти загальні принципи, зв'язки і закономірності, які є основою наукових знань, пізнавати суттєві аспекти явищ навколишнього світу.

Надто раннє оволодіння логічною формою мислення може загальмувати розвиток його образної форми : нав­чившись розв'язувати завдання за допомогою логічних роздумів, дитина все менше звертатиметься до викорис­тання образів. Однак, як стверджують психологи, не ово­лодівши до закінчення дошкільного віку елементарними прийомами логічного мислення, дитина не зможе успішно навчатися в школі.

У розумовому розвитку дитини важливу роль відіграють усі психічні процеси . Розумова діяльність нерозривно пов'язана з розвитком уваги, яку К. Ушинський називав две­рима душі, через які проходить усе, що є в свідомості люди­ни. Протягом дошкільного дитинства увага розвивається від мимовільної, незначної за обсягом, до стійкої, зосередженої.

Пам'ять дає дитині необхідний матеріал для мислення. Вона є основою формування вмінь і навичок. Запам'ятову­вання збагачує досвід і розширює кругозір, без яких не­можливий розвиток здібностей і діяльності дітей.

Емоції надають своєрідного забарвлення сприйманню, уявленням, судженням. Пізнавальну діяльність супрово­джують такі почуття, як допитливість, сумнів, упевне­ність, що тісно пов'язані з пізнавальними інтересами.

Уява в переддошкільному віці теж пов'язана зі сприй­манням, але вона ще надто обмежена за своїм змістом. Протягом дошкільного дитинства вона розширюється, зба­гачується, сприяючи розвитку мислительних процесів.

У старшому дошкільному віці всі психічні процеси ста­ють цілеспрямованішими, стійкішими, ускладнюється пізнавальна діяльність. Відбувається перехід від «прак­тичної» позиції до «пізнавальної» (Д. Ельконін), коли пі­знавальне завдання виникає не лише у зв'язку з ігровою і практичною діяльністю, а й із власне пізнавальною.

Одним із важливих показників розумового розвитку дитини врівень розумової активності — здатності дитини самостійно ставити пізнавальні завдання та знаходити способи їх вирішення. Діти не просто засвоюють знання, а й збагачують цей процес власним досвідом, що зумовлює виникнення нових, оригінальних пропозицій, здогадок. За належної підтримки дорослих діти прагнуть одержати якомога більше нових знань, що має важливе значення для формування їхньої розумової активності.

Педагогічна наука покликана знайти такі засоби вихо­вання, які забезпечать розвиток усіх форм розумової ді­яльності та найповніше відповідають сучасним знанням про можливості й особливості розумового розвитку в дошкіль­ному віці.

Метою розумового виховання є всебічний розвиток ді­тей. Воно тісно пов'язане з моральним, фізичним та естетич­ним вихованням . Адже успіх розумової діяльності дитини значною мірою залежить від стану її здоров'я, оскільки активна рухова діяльність сприяє розвитку швидкої реакції, кмітливості, точності орієнтування у навколишньому середовищі. Усвідомлення дитиною значення рухів, фізичних і вправ, правил гігієни сприяє успішному фізичному розвитку. Для правильного морального розвитку важливо, щоб правила, норми, стосунки з дорослими й однолітками формувалися свідомо, щоб дитина розуміла і позитивно ставилася до моральних вимог. Як зазначав В. Сухомлинський, активне життя дитячої думки є найголовнішою пе­редумовою і свідомого ставлення до навчання, і твердих глибоких знань, і тонких інтелектуальних взаємин у колективі. Вміння дітей сприймати якості предметів удоско­налюється в процесі трудового виховання. І розумове, і естетичне виховання мають одну спрямованість — пізнання дитиною навколишнього світу. Різнобічність і повноту цього процесу обумовлюються єдністю пізнавального й естетичного сприймання, що позитивно впливає на розвиток духовної культури дитини.

Розвиток теорії розумового виховання дітей

Здатність до пізнання навколишнього, уміння орієнтуватися в ньому, знаходити правильні способи вирішенню життєво важливих проблем була необхідною для людини усі часи. Тому питання про те, що таке розум і як виховувати людину, здатну до свідомого життя, турбує людство з давніх-давен.

Ще школи Давнього Єгипту в II—І тис. до н. є. особли­ву увагу приділяли умінню слухати вчителя, бо «той, хто вміє слухати, вміє і говорити». Давні єгиптяни усвідомлю­вали, що успіх у навчанні найбільше залежить від бажан­ня самого учня, спрямованості його вольових зусиль.

В індуїстській педагогічній традиції людина уподібню­валася колісниці, а розум — колісничому, який за допомо­гою віжків (розсудку) спрямовує коней (почуття).

Конфуцій запропонував ідею про те, що потенціал люд­ської природи може бути реалізований лише тоді, коли лю­дина вступила на шлях пізнання істини.

Необхідність допомоги людині у пізнанні істини ставив на перше місце Сократ. Він спростував переконання софіс­тів, які навчали «науки перемагати» за допомогою діалек­тики (мистецтва полеміки) та риторики (вміння говорити). Натомість Сократ стверджував, що процес здобуття істин­ного знання людиною є породженням цього знання нею са­мою. Педагогічний метод Сократа — майєвтика — був заснований на критичному ставленні учня як до традицій­них уявлень, так і до тверджень учителя і сприяв самостій­ному осмисленню проблем, розвитку активності.

Ідеї давніх мислителів знаходять підтвердження в етнопедагогіці.Народна педагогіка метою виховання вважає ідеальну особистість, здатну до вдосконалення навколиш­ньої дійсності й самовдосконалення. Українські прислів'я підносять розум як найвищу цінність («Знання та розум — скарб людини», «За вченого двох невчених дають», «Не краса красить, а розум»). Душевні та фізичні якості люди­ни народна мудрість також пов'язує з розумом («Доброта без розуму пуста», «Сила перед розумом никне», «Людина без розуму, що сніп без перевесла», «Розумний розсудить, а дурень осудить»). З ним не може зрівнятися ні врода («Шкода краси, де розуму немає»), ні багатство («Не купи­ти ума, як нема»), ні показна вченість («Розумний любить вчитись, а дурний вчити»). Знання, як стверджує народна мудрість, безмежне, і здобути його можна лише наполег­ливими зусиллями («Дурному розуму не вставиш», «Вік живи — вік учись»).

Перша в історії педагогіки фундаментальна праця з дошкільного виховання «Материнська школа» Я.-А. Коменського розглядала розумове виховання як важливий засіб формування особистості дитини. Головним у розумо­вому розвитку її автор вважав розвиток мислення, формування самостійної розумової діяльності. Тому розумове виховання потрібно починати якомога раніше, щоб розви­вати у малюка здібності до споглядання речей. Я.-А. Коменський запропонував систему знань — елементарних уявлень про навколишній світ, — за допомогою якої дити­ну поступово вводять у світ природи, людських взаємин. Необхідною умовою розумового розвитку, на його погляд, є розвиток чуттєвих основ мислення: пізнання починаєть­ся з відчуття, відчуття передає пам'яті образи дійсності, яка зберігає їх протягом усього життя. Починати навчан­ня він рекомендував не зі словесного пояснення про речі, а з реального спостереження за ними. У процесі розумового виховання важливу роль відіграють відчуття й уявлення, думки і слова, мова і дії.

На основі переконань, згідно з якими природним силам дитини властиве прагнення до розвитку, Й.-Г. Песталоцці створив теорію елементарної освіти. Він виходив з того, що будь-яке знання складається з найпростіших елементів, засвоюючи які, людина пізнає світ. Такими елементами є число, форма і слово. Елементарне навчання покликане виробити в дитини вміння лічити, вимірювати і говорити. Запропоновану Й.Т. Песталоцці методику такого навчан­ня може використати у розумовому вихованні своєї дити­ни кожна мати.

Засновник дитячого садка Ф. Фребель виходив з необ­хідності використовувати різноманітні ігри для розвитку органів чуття дітей, ознайомлення їх із природою, життям людей, підготовки до школи. Цій меті він підпорядкову­вав дидактичний матеріал, призначений для формування уявлень про форму, величину, просторові відношення, числа, — так звані дари, а також систему занять та ігор, спрямовану на розвиток сенсорики. Дитина, на його дум­ку, наділена, крім основних інстинктів, інстинктом пізнавальним, дослідницьким, який є основою навчальної діяльності. У дошкільному віці розвиток прагнення до пізнання повинен реалізовуватися через безпосереднє споглядання предметів навколишнього світу.

К.Ушинський важливим чинником формування особистості в дошкільному віці вважав розумове виховання. Його авторству належить теорія розвитку розумових здібностей дітей паралельно з розвитком мовлення. Він стверджував, що розвивати мовлення окремо від думки неможливо, а розвивати його перед думкою — шкідливо. Самостійні думки є породженням лише самостійно здобутих знань про предмети і явища, які оточують дитину. Обстоюючи принцип наочності в розумовому вихованні, К. Ушин­ський наголошував на необхідності того, щоб предмет без­посередньо відображався у душі дитини, її відчуття у цьому процесі перетворювалися на поняття, а з понять складала­ся втілена в слові думка. Усе це має відбуватися на очах і під керівництвом учителя.

Ідеї К. Ушинського про розумове виховання знайшли своє втілення у концепціях Є. Водовозової, яка розглядала його у єдності з моральним, естетичним, фізичним вихо­ванням. За її твердженнями, турбота про виховання розу­му повинна полягати в удосконаленні зовнішніх органів чуття і розвитку уяви. Процес сенсорного (чуттєвого) вихо­вання має відбуватися одночасно з розвитком вищих пси­хічних функцій, пізнавальних процесів, з якими пов'яза­ний розвиток мислення, мовлення, пам'яті. Дитину слід учити усвідомлено сприймати навколишній світ, розвива­ти спостережливість. «Якщо вихователь не зумів зробити цього в ту пору, коли у дитини лише починає пробуджува­тися спостережливість до навколишнього, яка має таке ве­личезне значення для психологічного життя людини, то розумові здібності дитини поступово притуплюються, і, ставши школярем, вона буде байдуже дивитися на світ».

У необхідності розвитку природної дитячої допитли­вості, самостійності мислення, швидкості думки, наполег­ливої роботи над формуванням пізнавальних інтересів дошкільнят переконувала С. Русова, застерігаючи водно­час від нав'язування дітям явищ для спостереження. Це зобов'язує педагога до вивчення особливостей розвитку кожної дитини, сприяння розквіту її індивідуальності, ос­кільки виховання повинно допомогти виявитися самостій­ним творчим силам дитини.

Л. Шлегер, яка очолювала у Москві один з перших ди­тячих садків, застерігала педагогів від орієнтації на вик­лад дітям готових знань, оскільки, за її переконаннями, «дитячий садок має на увазі розвиток у неї (дитини) здатності здобувати ці знання самій з оточуючого життя. Тому слід говорити про програму життя, а не про програму занять».

Оригінальну методику розвитку мовлення дітей за­пропонувала російський теоретик і практик дошкільного виховання Є. Тихеєва. Як і К. Ушинський, розвиток мов­лення вона розглядала у зв'язку з розвитком мислення. Особливу увагу приділяла ознайомленню дітей з навко­лишнім середовищем. Роботу з розвитку мовлення, на її погляд, слід поєднувати із сенсорним вихованням, оскільки розумовий розвиток розгортається в єдності відчуття і слова. На цій основі вона розробила методику роботи з ди­дактичними картинами, навчання дітей розповіді та читан­ня художньої літератури, проведення ігор-занять з ознайом­лення з предметами і явищами навколишнього світу, роз­витку мовлення і навчання елементарної математики.

Проблеми розумового виховання дітей перебували у цен­трі уваги науковців і практиків під час створення перших програм дитячого садка. На І з'їзді з дошкільного виховання (1919) тривали дискусії про принципи відбору змісту знань для дітей дошкільного віку, серед яких чільне місце було відведено принципу зв'язку виховання і навчання з життям. Водночас ішлося про необхідність звільняти навчальний процес від надмірної ідеологізації, переобтяження свідомості дітей знаннями про політичні події. В одному з перших документів дитячого садка — «Програмі роботи у нульових групах» — наголошувалося на важливому значенні формування навичок учіння при підготовці до школи.

У пізнанні особливостей розумового розвитку дітей важливу роль відіграють роботи швейцарського психолога Жана Піаже (1896—1980), який вважав, що людина є ак­тивною, допитливою і винахідливою протягом усього жит­тя. Діти й дорослі постійно нагромаджують, перебудовують власні знання про світ, намагаються осмислити свій досвід, поєднати набуті знання у систему. З огляду на це він виокремив такі стадії когнітивного (пізнавального розвитку особистості:

— сенсомоторна (від народження до 18 місяців);

— доопераційна (від 18 місяців до 7 років);

— конкретних операцій (від 7 до 12 років);

— формальних операцій (після 12 років).

Педагогічну теорію розумового виховання збагатили своїми дослідженнями розумового розвитку і виховання дошкільників психологи Л. Виготський, О. Запорожець, Леонід Венгер (1925—1992) та ін. Л. Виготський роль навчання вбачав у змісті знань, які засвоюють діти. О. Запорожець доводив важливість своєчасного розвитку в дошкільну пору інтелектуальних та емоційних якостей дитини. Г. Костюк доводив, що розумове виховання сприяє розвитку дитини за умови активі­зації її розумової, особливо мислительної діяльності, фор­мування у неї вмінь і навичок навчальної діяльності та ви­користання здобутих знань

← Предыдущая страница | Следующая страница →