Поделиться Поделиться

Стандарти в централізованих та децентралізованих освітніх системах

Стандартизація здійснюється різними шляхами залежно від типу управління освітньою системою: централізованого чи децентралізованого.

Типовими прикладами централізованих систем управління освітою є системи шкільництва Австрії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів. Японії а також ряду інших країн різних регіонів світу. У Радянському Союзі теж існувала система з високим рівнем централізації управління. В сучасній Україні взятий стратегічний курс на відхід від застарілих норм, які більше не відповідають формам державного устрою, потребам шкільного будівництва.

Формами стандартів у освітній сфері в країнах з централізованою формою управління освітою є, перш за все, навчальні плани і програми, затверджені державним відомством - міністерством освіти; норми матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, норми фінансування, розпорядок шкільного життя, штатний розпорядок, форми моніторингу якості освіти тощо. Всі ці стандарти є єдиними для всіх державних шкіл. Існування таких стандартів має як позитивні так і негативні сторони. До позитивних слід віднести сприяння підтримці високого загальнонаціонального рівня якості освіти, забезпечення всіх шкіл рівними матеріально-технічними можливостями для успішної роботи; до негативних - посилення авторитарних тенденцій у системі освіти, сковування ініціативи працівників шкіл та місцевої адміністрації, нав'язування одноманітних форм та методів навчальної роботи, недостатнє врахування регіональної специфіки.

Для країн з децентралізованою системою управління освітою стандарти були до останнього часу досить новим, незвичним явищем. Тому саме тут процеси стандартизації, що пов'язані з необхідністю підвищення якості освіти, йдуть протягом останніх років найбільш активно. До таких країн відносяться, передусім, США та Великобританія. Розглянемо досвід стандартизації освіти на прикладі США.

Освітні реформи, пов'язані з стандартизацією освіти почались у США у 1989 році, коли адміністрація президента Дж.Буша прийняла програму "Америка 2000". В ній були проголошені загальнонаціональні цілі освіти. Провідні з них мали безпосереднє відношення до проблеми якості шкільної освіти. Проголошення високих цілей на загальнодержавному рівні передбачало прийняття ряду конкретних заходів щодо їх реалізації на тому ж рівні, і у 1991 році Конгрес заснував тимчасовий державний орган - Національну раду з стандартів освіти та тестування (NCEST).

Її метою була оцінка можливості створення національних освітніх стандартів та тестів, розробка рекомендацій щодо вимог до них,розробка довгострокової політики стандартизації американської освіти: структури стандартів та механізмів їх добровільного запровадження. У 1992 році NCEST звітувала про розробку основних характеристик стандартів, що включали такі положення:

- мета стандартів - домогтися високих досягнень, а не мінімальної компетенції;

• стандарти повинні вказувати напрями та принципи, а не бути навчальною програмою;

• стандарти повинні бути національними, а не федеральними: стати справою всієї нації, а не вузького кола федеральних чиновників;

• стандарти повинні прийматися добровільно, а не нав'язуватися силою "згори";

• стандарти повинні бути динамічними, а не статичними;

• стандарти повинні стимулювати до досягнення більш високих результатів, а не відштовхувати від школи учнів з "неблискучими" успіхами.

Запровадження системи національних стандартів у сфері освіти супроводжувалось розробкою нових тестів. У цьому процесі передбачалось дотримуватись таких пріоритетів:

• пріоритет комплексного оцінювання, а не окремих тестів;

• пріоритет колективної добровільної співпраці зі штатами у розробці тестів над нав'язуванням їм готових рішень;

• постійне вдосконалення системи тестів, а не встановлення раз і назавжди усталеної догми [5].

Позитивно, що на тому початковому етапі NCEST все ж утрималася від рекомендації ввести єдиний національний тест. Було запропоновано створити постійний орган з сертифікації стандартів та критеріїв оцінок. Рада підкреслила, що введення стандартів не зможе відразу вирішити всіх проблем в освітній сфері, але вони повинні стати основою для процесу уніфікації навчальних планів у штатах, для діяльності шкільних вчителів, для системи педагогічної освіти, видавців навчальної літератури, основою для суспільних зусиль у подоланні перешкод для забезпечення всім рівних умов для здобуття якісної освіти.

У березні 1994 року адміністрація президента Б.Клінтона прийняла програму "Цілі 2000", у якій підтверджувались повноваження Комітету з цілей освіти (NEGP), було засноване нове федеральне відомство -Комітет з національних стандартів освіти та їх удосконалення (NESIC), призначенням якого є сертифікація добровільно прийнятих стандартів. Комітету поставили за мету контроль за відповідністю національних стандартів міжнародним, їх порівнюваності з кращими світовими стандартами у галузі освіти, за відповідністю стандартів штатів національним стандартам.

Одночасно була заснована система фінансової підтримки для штатів, які брали активну участь у розробці і запровадженні національних стандартів; для створення чотирьох нових дослідницьких інститутів, прямо призначених для вирішення проблем стандартизації освіти:

• Національний інститут студентської успішності, навчальних програм і оцінки якості навчання;

• Національний інститут навчання важковиховуваних дітей;

• Національний інститут управління освітою, фінансів, стратегії та менеджменту в освіті;

• Національний інститут післясередньої освіти, бібліотечної справи та безперервної освіти.

Отже, на сучасному етапі у США виділяють три типи освітніх стандартів відповідно до місця, яке стандартизований елемент займає у процесі освіти: стандарти навчальних програм; стандарти оцінювання знань, умінь та навичок учнів; стандарти у кадровому та матеріально-технічному забезпеченні школи і навчального процесу [З].

Перша група стандартів - стандарти навчальних програм - має чітко визначати, що вивчають учні, які навички та вміння розвивають. Відповідно до вимог МЕОР ці стандарти мають включати вимоги до розвитку здібностей мислення, до вмінь працювати у групі, до володіння методами дослідницької роботи, що характерні для різних навчальних дисциплін, до трудових навичок. До "стандартних знань" відносять ключові ідеї, концепції, проблеми та найважливіші факти з відповідної галузі знань. До навчальних програм ставляться такі вимоги: доступність та зрозумілість для вчителів, дітей та їх батьків. Оскільки в США стандарти щодо змісту освіти мають добровільний характер, то рівень освіченості учнів залежить у значній мірі від адміністрації навчального округу та шкільної адміністрації, які уточнюють стандарти відповідно до свого розуміння, від вчителів, які інтерпретують навчальний предмет.

На основі розроблених стандартів навчальних програм створений як певний взірець навчальний план під символічною назвою "Навчальний план середньої школи Джеймса Медісона" (Д.Медісон - четвертий президент США, відомий американський просвітній діяч). Він поділяється на дві частини: перша - від дошкільного закладу до VIII класу включно, друга - ІХ-ХІІ класи. План восьмирічної школи є єдиним для всіх учнів. Стандартом встановлене коло знань та навчальних умінь. якими учні повинні оволодіти для успішного продовження навчання у повній середній школі. У старшій середній школі передбачається значне збільшення ролі обов'язкових академічних дисциплін (порівняно з сучасним станом речей).

Для елективних предметів залишається 25-30% навчального часу. Навчальний план побудований таким чином, щоб не було жодного гуманітарія, що ігнорує математичні знання, і жодного фізика або біолога, який би не знав літературу та іноземну мову.

Стандарти оцінювання знань визначають ступінь майстерності ;. або рівень досягнень учнів. Передбачається, що такі стандарти повинні вказувати форму перевірки (твір, математичне доведення, лабораторна робота, усний екзамен тощо), чітко визначати, який рівень знань та навичок можна вважати задовільним. Встановлюються також чіткі стандарти оцінок за шкалою від 0 ("не оцінено") до 6 ("детально опрацьовано"). (Смисл кожної оцінки пояснюється та ілюструється багатьма прикладами.

Стандарти забезпечення навчального процесу визначають необхідний штат працівників, наявність програм, посібників та інших ресурсів у школі та навчальному окрузі, які дають можливість учням виконувати вимоги стандартів з програми і одержати оцінку в межах стандартів оцінювання знань.

Суттєвою проблемою, що стає на перешкоді виконання національної програми стандартизації освіти в США, залишається її фінансування:оскільки воно здійснюється переважно не на федеральному, а на місцевому рівні, то і вимоги до стандартів повинна, на думку значної чаcтини американців, ставити не федеральна влада, а місцева. Існує і багато інших аргументів як "за", так і "проти" стандартизації освіти, які є предметом широкої загальнонаціональної дискусії [19].

У високоцентралізованих освітніх системах (наприклад, Франція, Японія, Україна) відбуваються зворотні процеси: в уніфіковані навчальні плани вносяться певні можливості для забезпечення варіативності з метою задоволення індивідуальних та регіональних потреб. Суттєві зміни вносяться в освітні стандарти у пострадянських країнах у зв'язку з виникненням якісно нових політичних та освітніх систем.

Система освіти в Україні, як уже було сказано, традиційно, ще з радянських і дорадянських часів мала централізований характер. Сучасне її багатоаспектне реформування вимагає перегляду підходів до визначення освітніх стандартів. Вони повинні: відображати нове бачення суспільного ідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соціокультурного становлення молодої людини, формування громадянина незалежної держави, сприяти збереженню єдиного освітнього простору у державі, відігравати стабілізуючу та регламентуючу роль. У 1996 році була прийнята "Концепція державного стандарту загальної і середньої освіти в Україні", яка являє собою розробку унормованої системи показників про освіченість особи. Реалізується вона комплексом нормативних документів, які визначають суспільне зумовлений зміст загальної середньої освіти та вимоги і гарантії держави щодо її одержання громадянами.

Державний стандарт загальної середньої освіти в Україні як комплексний нормативний документ згідно з Законом України "Про загальну середню освіту" включає:

- базовий навчальний план середньої школи, який дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навчальне навантаження учнів на різних ступенях навчання в середній школі та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компонент як варіативна його частина: додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо);

- освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів) як змістовна конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану і вивчаються на певних ступенях навчання, а також система вимог, що визначає рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета, обов'язковий для досягнення кожним учнем;

- державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа), що засвідчує досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; вони містять критерії, відтворені у вигляді типових завдань, і форми оцінки відповідності рівня освіченості конкретної особи державному стандарту загальної середньої освіти [10, 12].

Державний стандарт загальної середньої освіти розробляється Міністерством освіти України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України. Затверджується стандарт Кабінетом Міністрів України і переглядається не рідше одного разу на 10 років.

Обов'язком загальноосвітнього навчального закладу щодо додержання Державного стандарту загальної середньої освіти є:

• виконання інваріантної складової змісту загальної середньої освіти;

• визначення предметної спрямованості варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістового наповнення і форм реалізації на кожному ступені загальної середньої освіти за погодженням з відповідними органами управління освітою;

• вибір і використання освітніх програм, навчальних курсів, посібників

до варіативної складової змісту загальної середньої освіти у порядку.

встановленому Міністерством освіти України [10].

Отже, розвиток процесу стандартизації освітніх систем йде шляхом пошуку найбільш оптимального співвідношення між суспільне обумовленим інваріантним "ядром" (державним компонентом) освіти.

який власне і визначається стандартом, та диференційованими навчальними курсами (регіональним та шкільним компонентами в загальноосвітній школі України).

← Предыдущая страница | Следующая страница →