Поделиться Поделиться

СТУДЕНТ ЯК ОБ’ЄКТ – СУБ’ЄКТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Студентство як соціальна група. Права і обов’язки студентів педагогічного університету. Психологічні особливості старшого юнацького віку. Адаптація студентства у вищому навчальному закладі. Мета і завдання виховання у вищому навчальному закладі. Основні напрями виховання студентів у процесі навчання та поза навчальній діяльності. Виховна робота в академічній групі. Роль та функції куратора академічної студентської групи. Форми поза аудиторної роботи з студентами.

Рекомендована література

1. Положення про державний вищий навчальний заклад (р.4.) //Інформаційний збірник Міністерства освіти. – 1997. – №1.

2. Болонський процес: Нормативно-правові документи / Укл. 3. І.Тимошенко, І.Г. Онищенко, А.М. Греков, Ю.І. Палеха. – К.: Вид-во Європ.ун-ту, 2004. – 102с.

3. Болонський процес: Модель структури до диплома / Укл. 3. І.Тимошенко, О.І. Козаченко, А.М. Греков, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. – К.:Вид-во Європ.ун-ту, 2004. – 73с.

4. Галузяк В.М. Мотиваційно-ціннісні детермінанти індивідуального стилю педагогічного спілкування: Автореф. дис. канд. психолог. наук: 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г.С. Костюка ЛПН України. – К., 1998. – 17с.

5. Дьяченко М.Н., Кандыбович П.А. Психология высшей школы: Изд.2-е, перераб.и доп. – Минск: Изд-во БГУ, 1981. – 383с.

6. Карнеги Д. Как завоевать друзей и как оказывать влияние на людей: Сочинения. – М.: Изд-во ЗКМСО-Пресс, 2001. – 720с.

7. Кічук Н.В. Творча особистість вчителя: педагогічні засади формування. Навч. посіб. /Ізмаіл держ пед. інст.: МПП "Принт майстер",1999.

8. Коротов В.І., Гришин Є.О., Устенко О.А.. Педагогіка вищої школи. – К., 1990.-С.22-23.

9. Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчостівчителя: Навч. посіб. – Київ: ІСДО, 1994. – 112с.

10. Шевчук О.Л. Культурологічна освіта майбутнього вчителя: теорія і практика. – К.: Вид-во НПУ ім. М. Драгоманова, 2004. -232с.

Студентство - це мобільна група, метою існування якої є організація за певною програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

Студентство як соціальна група - функціонує в системі вищої освіти, виступає як об’єкт виробництва, предметом якої є не річ, а сама людина, особистість. Тому головною форму виробництва є навчально-освітня діяльність. Студентство - це соціальна група, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконання соціальних ролей і функції інтелігенції.

Суперечності притаманні студентському віку :

- між розвитком інтелектуальних і фізичних сил студента і жорстким лімітом часу та економічних можливостей для задоволення збільшених потреб (соціально-психологічна);

- між прагненням до самостійності у доборі знань і досить жорсткими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю (дидактична);

- між великою кількістю інформації, що находить різними каналами, розширює знання студентів, і відсутністю часу, а іноді бажання розумової переробки, що призводить до поверховості у знаннях і мовленні і вимагає спеціальної роботи викладачів щодо поглиблення знань і вмінь студентів загалом (психолого –педагогічна).

Студент є об’єктомпедагогічної діяльності. Продукти діяльності педагога матеріалізуються у психічному обличчі іншої людини - у її знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру. Своєрідність цього об’єкту полягає в тому, що він одночасно є суб’єктом діяльності, проте не педагогічної, а іншої навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативної.

Об’єктом діяльності студента є наукова, теоретична і практична інформація, якою він має володіти.

Продуктами діяльності студента є відповіді: усні, письмові, графічні.

Період від 17 до 25 роківє доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету, перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення сім’ї. Все це пов’язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які необхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому:

- це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості; саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;

- це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки, проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик, невміння передбачати наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);

- водночас – це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;

- це центральний період формування якостей характеру та інтелекту: саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 роки, а в подальшому в 27, 29 років –спад; пік розвитку пам’яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення 20-22 до 25 років).

Юність-пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального ”Я” з реальним. Проте разом з тим ідеальне ”Я” ще не вивірено і може бути випадковим, а реальне ”Я” може бути ілюзорним. Це викликає невпевненість в собі, що супроводжується зовнішньою різкістю і розв’язаністю.

Характерні риси, які мають місце у розвитку студентської молоді. В цей період людина визначає свій майбутній життєвий шлях, оволодіває професією і починає пробувати себе в різноманітних галузях життя; самостійно планує свою діяльність і поведінку, активно відтворює самостійність суджень і дій. У цьому віці складається світогляд, етичні і естетичні погляди на основі синтезу багатьох знань, життєвого досвіду, самостійного розуміння і практичних дій.

Типажі студентів за структурними особливостями особистості:

- спрямованість особистості, до якої входять її потреби, мотиви, цілі, переконання, ідеали;

- темперамент-психічна властивість особистості, яка визначає динаміку її виявів у різних видах діяльності;

- здібності, тобто психічні властивості особистості, що являють собою потенційні і реальні можливості людини у виконанні тієї чи іншої діяльності;

- характер - сукупність основних, стрижневих властивостей особистості, що визначають стиль поведінки у суспільстві.

Спрямованість - це основа, що визначає психологічний зміст без виключення властивостей особистості, це своєрідний стрижень особистості.

Тип спрямованості особистості - це той провідний напрям, у якому людина себе стверджує, розвиває здібності. Якщо в основу виділення типів спрямованості особистості покладати суспільну цінність потреб, прагнень, то можна виділити три основні типи спрямованості:

- тип будівничого (сюди належать студенти, що утверджують себе справами, для інших людей, і це приносить їм задоволення);

- тип споживача (провідні мотиви їх активність пов’язані з споживанням; самоствердження у споживанні духовних і матеріальних цінностей);

- тип руйнівника (джерелом задоволення є саме о собі руйнування того, що створюється іншими).

Типологія сучасного студентства , в основі якої були покладені такі критерії: ставлення до навчання, наукова і громадська активність, загальна культура і почуття колективізму:

- студент, що відмінно навчається з профілюючих, загальнотеоретичних, суспільних дисциплін. Займається науково-дослідницької роботою. Має високу культуру. Бере активну у громадській роботі. З колективом пов’язаний різнобічними інтересами. Це- ідеал сучасного студентства;

- студент , добре навчається. Вважає отримання спеціальності єдиною метою навчання у вищому навчальному закладі. Суспільними дисциплінами цікавиться у межах програми. Пов’язаний з колективом навчальними і професійними інтересами. Бере участь в громадській роботі. Оцінюється викладачами та колегами як хороший студент;

- студент, що відмінно встигає у навчанні, розглядає науку як основну сферу інтересів і діяльності. Виявляє інтерес до суспільних наук як засобу пояснення дійсності і своєї поведінки. Має високу загальну культуру. Активний у громадській діяльності, з колективом пов’язаний широкими науковими інтересами. Студент цього типу - майбутній учений. Серед цих студентів є такі, хто займається тільки наукою, всі інші заняття вважає марною тратою часу. Саме про них говорять - ”раціоналіст ХХІ століття”;

- студент, що встигає у навчанні, активно цікавиться суспільними науками понад програми, науково-дослідною рабо таю, як правило, не займається . Загальна культура обмежена професіональними інтересами. Виключно активний у громадській роботі і в житті колективу, інтереси якого розглядає як власні. Це активний громадський діяч. Його поважають за чесність, принциповість, єдність слова і справи. Він завжди в гущавині життя. Вчиться на ”4” і ”5”;

- студент, що встигає у навчанні з усіх дисциплін. Науково-дослідницької роботою не займається. Розглядає спеціальність і культуру як основну сферу своїх інтересів і діяльності. В суспільному громадському житті не бере активної участі. З колективом його пов’язують культурні та розважальні інтереси. В студентському колективі він - визнаний ерудит, знавець сучасного мистецтва, за його порадою студенти читають ті чи інші книжки. Іноді це заважає навчанню, але такий студент добре навчається і сумлінно ставиться до майбутньої професії.

- студент погано навчається, має низьку успішність. Науково-дослідницькою роботою не займається. Пасивний стосовно участі в громадській діяльності. Відпочинок і розваги розглядає як головну сферу діяльності. З колективом пов’язаний головним чином інтересами відпочинку. Це посередній студент, який вважає себе ”оригіналом”, іноді морально нестійкий. До вищого навчального закладу він вступив тому, що ”модно”, ”всі ідуть”. Свою професію не любить і цінує її лише як джерело існування. Навчається з мінімальним зусиллям; де є можливість, використовує шпаргалку.

Типологія студентів за рівнем відповідальності:

- дійсно відповідальний характеризується творчим підходом до виконання роботи. Завдання виконує вчасно, у великих обсягах, мають бажання проводити наукову роботу.

- виконавці виконують ”від і до” усі вимоги, їх ставлення до роботи - формальне, немає бажання працювати, завдання дуже часто виконуються в останній момент;

- безповідальні виконують завдання епізодично.

Типологія студентів за рівнем мислення:

- високий рівень - творчий тип мислення , виділяють істотні ознаки педагогічних фактів, явищ, ситуацій, аргументують їх, можуть прогнозувати результат, приймати власне рішення;

- достатній рівень­- репродуктивно-творче мислення , виділяють істотні ознаки педагогічних фактів, явищ, ситуацій, аргументують їх, можуть прогнозувати результат, приймати власне рішення;

- середній рівень-репродуктивне мислення,виділяють суттєві, істотні ознаки педагогічних явищ, фактів, обставин, ситуацій, але не завжди можуть прогнозувати, не виходять за межі відомих правил, вважають за краще діяти за зразком;

- низький-інтуїтивне мислення, характеризує студентів, яким важко визначити істотні ознаки педагогічних фактів, ситуацій, обставин, їх діяльність підпорядкована інтуїції.

Соціально-педагогічна адаптація- це засвоєння молодою людиною норм студентського життя, включення в систему між особових стосунків групи. Її слід розглядати як комплексну проблему, виділяючи в ній різні окремі рівні і ланки, кожна з яких має специфічні механізми, зумовлені рівнем розвитку студента, групи і колективу.

Процес адаптації проходить на декількох рівнях ”пристосування”:

- до нової системи навчання;

- до змін режиму праці і відпочинку;

- до входження в новий колектив.

Труднощі процесу адаптації студентів :

- негативні переживання, пов’язані з виходом учорашніх учнів з шкільних колективів з їх моральною допомогою і моральною підтримкою;

- невизначеність мотивації вибору професії;

- невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності;

- відсутність повсякденного контролю педагогів;

- пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;

- налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході з домашніх умов до умов до умов гуртожитку;

- відсутність навичок самостійного роботи;

- невміння конспектувати, працювати з першоджерелами, словниками, каталогами, довідниками, показниками.

Комунікативні зв’язки з професорсько-викладацьким составом відіграють важливу роль в системі особистісно-середовищних стосунків студента. Зараз переважають суб’єктно-об’єктна парадигма, авторитарний стиль, компанійська поведінка з боку студентів, формалізм педагогічних заходів. Більш доцільною була б суб’єктно-суб’єктна взаємодія, яка має на меті:

- розвиток творчого потенціалу студентів на базі співробітництва;

- прагнення до самореалізації і самовираження обох суб’єктів навчальному процесі;

- удосконалення техніки спілкування.

Студентське самоврядування у вищому навчальному закладі функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов’язків та захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.

Основні завдання органів студентського самоврядування є:

- забезпечення і захист прав та інтересів студентів;

- забезпечення виконання студентами своїх обов’язків;

- сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

- сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку студентів;

- створення різноманітних студентських гуртків, товариств, об’єднань,, клубів за інтересами;

- організація співробітництва із студентами інших вищих закладів освіти і молодіжними організаціями;

- сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень;

- сприяння працевлаштуванню випускників;

- участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Студентство – це особлива соціальна група, яка має свої психологічні особливості, етапи розвитку соціальної адаптації у вищому навчальному закладі.

Термін ”виховання ” є похідним від слова "ховати", "вирощувати". В українській народній педагогіці воно вживалося у значенні "оберіга­ти", ховати від зла, шкідливого впливу.

Поняття ”виховувати” і ”навча­ти”у сучасних умовах – це два самостійних поняття, хоча і взаємопо­в'язаних між собою. Навчання – частина виховання.

Призначенням вихованняяк соціально-особистісного феномена є забезпечення взаємодії між поколіннями, сприяння становленню ін­дивідуума суб'єктом конкретно-історичного процесу, що передбачає безболісне входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних соціально-економічних реаліях.

Чотири напрями у дослідженнях проблем виховання:

- раціоналістичний. Він може мати авторитарний чи ліберальний характер, але обов'язково з на­данням переваги науковій раціональності. Сутність цього напряму в абсолютизації наукових знань (”знаннєцентризм”);

- культуроцентричний, де культура розглядається як підґрунтя виховання й освіти. Це більш сучасний погляд на виховання, який розвивається в руслі про­цесів демократизації. Він не обмежується школою, передбачає гу­манний соціум, який здатний гармонізувати відносини людини і сус­пільства. Культуроцентрична парадигма забезпечує тріаду – «Істину», «Добро» і «Красу», навчає протистояти «Неправді», «Злу», «Поту­ранню».

- культуротворчий , вихідним принципом якого вважають ”цілісність картини світу і людини в ній”.

- планетарно-особистісний,в основі якого – освічена людина, озброєна науковими знаннями і найно­вішими культурними досягненнями людства.

Сучасні парадигми виховання:

- особистіно-гуманістична має антропоцентричний характер. Вона об'єктивно прийшла на зміну знаннєцентричної і культуроцентричної парадигмам, її системоутворюючим фактором виступає не куль­тура, не освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність. Для практичної реалізації особистісно-гуманістичної парадигми необ­хідне забезпечення суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних взаємин дітей і дорослих на рівні співробітництва і співтворчості;

- особистісно-орієнтована який перед­бачає: психолого-педагогічну діагностику, знання особли­востей кожної особистості й особливостей кожного первин­ного колективу; прогнозування розвитку первинних колективів і кожної особистості на основі їх особливостей і можливостей виховного середовища; формування змісту виховання, що відповідає інди­відуальним особливостям вихованців, їхнім запитам і створює умови для їх ефективного розвитку; варіативність, гнучкість форм і методів виховання (індивідуальні, групові і колективні, методи колективного та індивідуального впливу, словесні і практичні); організацію і методичне забезпечення самовихован­ня студентів, високого ступеня їхньої самодіяльності; самоврядування в студентських колективах; діалогічне спілкування у виховному процесі, що ґрунтується на взаємній повазі, довірі викладачів і студентів; координацію педагогічних, психологічних, інфор­маційних і соціальних впливів на особистість; інформаційно-методичне забезпечення виховного процесу; впровадження демократичних форм управління виховною системою.

Національне виховання– це виховання молоді на культурно-сторичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історичним ви­явом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єк­тивних чинників .

До об'єктивних чинників належать особливості розвитку держави, перебудова економіки на ринкових засадах, відродження національних традицій, вплив навколишнього середовища тощо.

Суб'єктивними чинниками єдіяльність сім'ї і громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, діяль­ність засобів масової інформації тощо.

У процесі виховання повинні узгоджуватися впливи організованої виховної роботи і об'єктивні умови. Від цьо­го значною мірою залежить його ефективність.

Процес виховання завжди спрямованийна зміну поглядів, пере­конань, ідеалів, звичок, поведінки. Сутність виховання з точки зору філософії визначається як перетворення культури людства в індивіду­альну форму існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу поля­гає в тому, щоб те зовнішнє, об'єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало суб'єктивним, тобто перетворилося на погляди і переко­нання, вчинки і поведінку особистості.

Ідеалом виховання в нашому суспільстві єгармонійно розвине­на, високоосвічена, соціально активна й національне свідома людина, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм кращих надбань національної та світової культури, здатна до самороз­витку і самовдосконалення.

Головна мета національного виховання:набуття молодим поко­лінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українсь­кого народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвине­ної духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного вихованняконкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовкуінтелекту­ального генофонду нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльнос­ті майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через :

- виховання майбутніх спеціалістівавторитетними, високоосві­ченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;

- створення необхідних умовдля вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різ­номанітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культу­рно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

- збагачення естетичного досвідустудентів шляхом участі їх у відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста, вищого навчального закладу;

- формування « Я » – концепції людини творця на основі самоос­віти , саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;

- пропаганду здорового способу життя , запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Цілеспрямоване формування готовності до педагогічної діяльно­сті студентівмагістратури передбачає систематичне і комплексне ви­користання принципів, засобів, форм, методів професійного вихован­ня.

Результативність виховного процесузалежить від певних педаго­гічних умов, серед яких особливо значущим є співвідношення позиції особистості і системи педагогічних впливів.

Процес становлення студента як фахівця складається з декіль­кох етапів :

- усвідомленнясоціальної ролі праці педагога;

- сприйняття вимог педагогічної професії;

- усвідомленогопред'явлення цих вимог до себе;

- самовихованнянеобхідних якостей, моделюючих особистість викладача, вчителя, реалізації творчої діяльності.

Ці етапи професій­ного становлення майбутнього спеціаліста складають основу профе­сійно-педагогічного виховання у ВНЗ, процес якого включає в себе навчальну, наукову, позааудиторну та громадську роботу.

При організації виховного процесу важливо пам'ятати про умо­ви його результативності, а саме:

- формування морального обличчя особистостівідбувається на основі діяльності людини і її спілкування із оточуючими;

- співвіднесення зовнішніх впливівз індивідуальними особли­востями особистості;

- знання джерел і рушійних силїї самовизначення.

Структурними-елементами процесу виховання є: мета, зміст, форми, методи і засоби виховання, його результат.

Компонентами процесу виховання є :

- свідомість особистості студента;

- емоційно-чуттєва сфера;

- звички поведінки.

Таксономія цілей в афективній (емоційно-ціннісній) сферівключає цілі формування емоційно-особистісного ставлення до явищ навколишнього світу на рівні:

- сприймання (моральних норм суспільства);

- інтересу(сформованості інтересу до моральних норм суспільства);

- готовності (реагувати певним чином на події, вчинки людей);

- засвоєння ціннісних орієнтації;

- активногоїх вияву.

Виховний процес у вищому навчальному закладі реалізуєприн­ципи виховання, що визначені Концепцією виховання дітей та молоді у національній системі освіти і склалися історично:

- єдність національно­го і загальнолюдського; природовідповідність; культуровідповідність;

- активність, самодіяльність і творча ініціатива студентської молоді;

- де­мократизація виховання;

- гуманізація виховання; безперервність і на­ступність виховання; єдність навчання і виховання;

- цілеспрямованість;

- диференціація та індивідуалізація виховного процесу;

- етнізація;

- ком­плексний підхід;

- опора на позитивне.

Програма виховання – короткий виклад основних положень і ці­лей діяльності вищого навчального закладу щодо виховання сту­дентів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і відоб­ражає якості, які необхідно сформувати у майбутніх спеці­алістів, намічені завдання та зміст, що мають бути реалізо­вані для досягнення мети.

Загальної мети досягають поетапно . У роботі зі студен­тами кожного курсу ставлять конкретні виховні цілі за­лежно від їх особливостей, рівня вихованості, якостей, які слід сформувати на певному етапі.

Основні завдання виховання студентської молодізумовлені пріоритетними напрямами реформування вихо­вання, визначених Державною національною програмою«Освіта» («Україна XXI століття»). До них належать: формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готов­ності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу; формування високої мовленнєвої культури, оволодіння українською мовою; прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій ук­раїнців та представників інших націй, які мешкають на території України; виховання духовної культури особис­тості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції; утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюб­ності та інших доброчинностей; формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господа­ря; забезпечення повноцінного фізичного розвитку молоді, оборони та зміцнення її здоров'я; виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символі­ки; формування екологічної культури людини; розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх реалізації тощо.

Основні напрями вихованняреалізуються у навчальних закладах в процесі навчання та позааудиторної діяльності студента.

Позааудиторна виховна роботау вищому навчальному закладі проводиться на основі студентського самоврядування, активності і самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і педагогічної допомоги викладачів.

Позааудиторна робота стимулюєформування особистості майбутнього фахівця у контексті професіоналізації всіх виховних впливів на студентів.

Основними напрямами виховної роботи у вищому навчальному за­кладі є:формування наукового світогляду;

- громадянське та патріотичне виховання;

- правове виховання; моральне виховання;

- художньо-естетичне;

- трудове;

- фізичне виховання;

- екологічне виховання;

- професійно – педагогіч­не виховання.

Основними засобами і формами реалізації цих напрямів роботи у вищих навчальних закладах є : диспути, вечори, читацькі конферен­ції, бесіди, свята, лекції, зустрічі та інше.

Інститут кураторів- це управлінська ланка, яка взаємодіє з іншими у системі позааудиторної виховної ро­боти і забезпечує її організацію на рівні студентської академічної групи.

Результатом діяльності куратора єнабуття молодою людиною соціа­льного досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток індивідуальних якостей особистості.

Куратор призначаєтьсяадміністрацією університету на підставі поданнядекана факультету, а також з урахуванням побажань студен­тів для роботизакадемічними групами.

Функції куратора академічної групи : аналітична, організаторсь­ка, комунікативна та соціальна.

Аналітична функціяпередбачає планування та організацію виховної роботи студентською групою на підставі урахування куратором: міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуаль­ного розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя (останнє досліджується куратором спільно з профоргами груп), стану здоров'я, результатів навчання тощо. Організаторська функція забезпечує надання необхідної допомоги студентському само­врядуванню, творчим групам, радам тощо. Функція соціалізації реалі­зується у гуманістично-орієнтованій взаємодії ”педагог – студент”. Куратор академічної групи допомагає вихованцю в особистісному роз­витку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями, ви­користовуючи позааудиторну виховну роботу як ”ситуації соціального досвіду поведінки”. Але і сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, тому що теж приймає та переробляє соціальний досвід, носієм якого є студентство. Отже, педагогічним засобом соціалізації є множинність стосунків, які виникають не тільки у навчальному процесі, айв органі­зації виховної позааудиторної роботи.

Планування значною мірою визначає результати та перспектив­ність системи виховної роботи. Цілеспрямоване і чітке планування допомагає кураторам уникнути багатьох помилок та негативних явищ у студентський групі. Обґрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи та конкретні шляхи розв'язання поставлених виховних завдань.

Основні вимоги до плану:

- цілеспрямованість плану , тобто зміст та форми виховної робо­ти, що плануються, передбачають реалізацію конкретних цілей та за­дач;

- кожна справа має сприяти розв'язанню поставлених завдань; залежно від мети кожна форма роботи має свою специфіку у її вико­ристанні;

- врахування потребта інтересів, індивідуальних особливостейкожного студента;

- співтворчість педагогів та студентівв організаціївиховної роботи;

- зв'язок з життям суспільства , майбутньою професійною діяль­ністю студентів;

- комплексний характер планів ;

- цілісний підхіддо процесу планування;

- наступність змістута форм виховної роботи;

- конкретність, доцільність плану , обґрунтованість виховної роботи, врахування особливостей студентського колективу, рівня його розвитку, традицій, що склалися;

- розумна насиченістьплану.

Критеріями ефективності управління, системою виховної роботи на рівні куратора академічної групи є:

- рівень вихованості майбутніх спеціалістів;

- активність, згуртованість групи, суспільно-корисний характер діяльності групи;

- стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйо­зних випадків порушень трудової та навчальної дисципліни студента­ми;

- позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших видах діяльності;

- мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кож­ного студента;

- різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що сприяє самореалізації особистості кожного студента;

- діяльність студентського самоврядування у групі;

- участь групи у загальноуніверситетських заходах;

- сприятливі умови проходження адаптаційного періоду студен­тами 1-го курсу;

- оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.

Результатом виховної діяльності кураторамає бути достатній рі­вень вихованості студентів.

Під вихованістюу педагогічному розумінні мають на увазі комплексну властивість особистості, яка характеризу­ється наявністю і рівнем сформованості у неї суспільно значущих якос­тей, що відображають мету виховання.

ТЕМА 3.

Похожие статьи