Поделиться Поделиться

Сутність загальних та спеціальних здібностей

Здібності як індивідуально-своєрідні особливості людини.

Успіх людини у будь-якій діяльності забезпечується наявністю та рівнем розвитку відповідних здібностей. Здібності належать до індивідуальних особливостей особистості і являють собою систему таких властивостей, які відповідають вимогам певної діяльності та забезпечують її ефективне виконання. Безумовно, чималу роль у цьому процесі відіграють набуті людиною знання, вміння, навички, життєвий досвід. Однак здібності не зводяться до знань, умінь і навичок. Здібності людини виявляються у швидкості, міцності, глибині оволодіння нею прийомами і засобами діяльності.

Здібності можна визначати як індивідуально-психологічні особливості, які є умовами успішного виконання певної діяльності і визначають відмінності у динаміці оволодіння потрібними знаннями, уміннями, навичками (А.В.Петровський).

Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, яку виконує людина впродовж необхідного часу, то це означає, що у наявності здібності до даного виду діяльності. Здібності — набута особливість, яка розвивається із задатків у процесі життя людини: під час навчання, виховання, в учінні. Здібності можуть розвиватися і формуватися стихійно, коли людина у діяльності шляхом спроб і помилок набуває таких особливостей, які поступово закріплюються і перетворюються в індивідуальні особливості, що забезпечують успішне виконання діяльності. Процес розвитку здібностей прискорюють навчання і виховання, які є спеціально організованими видами діяльності, що спрямовані на формування таких особливостей, які дозволяють вирішувати теоретичні та практичні задачі, успішно здійснювати будь-яку діяльність. Помічати задатки, нахили у дітей, починати їх розвивати потрібно з раннього дитинства, інтенсифікуючи цей процес у дошкільному віці та в період навчання людини в школі та вузі.

Здібності мають потенційний і діяльнісний плани. Вихідними передумовами для розвитку здібностей є задатки, що спадково передаються від батьків дітям. СЛ. Рубінштейн зазначав, що мозок концентрує не здібності людини, а здатність до їх формування. Задатки виявляються у нахилах, темпі діяльності, кількісному та якісному показнику її результатів. Першою ознакою, яка вказує на зародження відповідних здібностей, є нахили. Вони виявляються переважно у дитячому віці при наявності прагнення дитини оволодівати якоюсь діяльністю (наприклад, образотворчою, спортивною, музичною тощо). Нахили сигналізують про наявність спадково переданих особливостей, які розвиваються у здібності.

Задатки багатозначні. Вони можуть розвиватися у різні здібності. За певних обставин їх трансформація у здібності відбувається швидше або повільніше. За умови хороших задатків, навіть при несприятливих обставинах, вони швидко переростають у здібності. Прикладом того може бути формування і розвиток творчих здібностей у Т.Г.Шевченка в дитинстві. Водночас за умови посередніх задатків (не повної їх відсутності), але за сприятливих життєвих обставин, можливий швидкий розвиток здібностей і досягнення людиною успіхів у відповідній діяльності. Відтак процес навчання у школі має бути організований таким чином, щоб створити максимально сприятливі умови для розвитку в учнів усіх потенційних можливостей, задатків у достатньо високий рівень розвитку здібностей.

Взаємозв'язок навчання і розвитку задатків та здібностей школяра.

Шлях розвитку особистості часто визначають як шлях від задатків до здібностей. Формування здібностей відбувається у процесах учіння, навчання і виховання школяра, коли закладаються основи зростаючої особистості. Розвиток здібностей відбувається впродовж зростання дитини, коли вона в процесі пізнання навколишнього світу засвоює культурно-історичний досвід людства. Зі вступом до школи цей процес набуває організованого характеру і відбувається переважно в умовах навчання. Школа покликана відкривати і розвивати природний потенціал учнів. О.Г.Ковальов визначав такі умови формування здібностей суб'єктів навчальної діяльності: 1) знання у всіх відношеннях школяра, врахування його сил, можливостей в різних предметах навчання, видах фізичної праці і суспільної роботи; 2) правильне поєднання навчання з працею і суспільною роботою; 3) виховання активності особистості, таких рис, як самостійність, ініціативність, працелюбність, організованість, критичність, наполегливість; 4) правильне поєднання загальних вимог з індивідуальним підходом до суб'єктів навчальної діяльності. Для розвитку здібностей людини потрібно створювати такі соціальні умови, за яких вона максимально могла би активізуватися і включитися в діяльність.

Учителю у процесі навчання варто зважати на закономірності онтогенезу здібностей і враховувати у своїй роботі з дітьми. Онтогенез здібностей можна представити як освоєння дитиною у ранньому дитинстві та у дошкільному віці суспільно-історичного досвіду, втіленого в предметах людської діяльності. Зміст задатків змінюється з віком у зв'язку з дозріванням мозку. Так, у молодшому шкільному віці позитивний вплив на інтелектуальні здібності визначає переважання правої (недомінантної) півкулі, слабкої і лабільної нервової системи. Такі діти мають наочно- образне мислення, емоційно насичене сприймання, мимовільну і образну пам'ять.

У підлітковому віці провідною стає активованість нервової системи: саме вона визначає успішність у навчанні. Тут уже інша функціональна асиметрія: під час роботи зі складним навчальним матеріалом починає різко домінувати ліва півкуля. Для цього віку характерні вибірковість у навчанні, сенситивність у розвитку загальних і спеціальних здібностей. Учні починають усвідомлювати необхідність самостійного вибору подальшої програми освіти, що припускає сформованість досить стійких інтересів і переваг, орієнтацію в різних сферах праці і суспільно-корисної діяльності.

Головною тенденцією розвитку когнітивної сфери в юнацькому віці є розвиток загальних і спеціальних здібностей учнів на базі основних видів діяльності: навчання, спілкування та праці. Розвиток інтелекту на даному етапі тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, коли відбувається не просте засвоєння інформації, а проявляється інтелектуальна ініціатива та створюється щось нове. Тому одне з головних завдань вчителя полягає в тому, щоб вчасно розпізнати сферу творчої індивідуальності учня і стимулювати її розвиток у бажаному напрямку. Для розвитку здібностей учня потрібно створювати такі соціальні умови, за яких він максимально міг би активізуватися і включитися в діяльність. Маючи здібності до певної діяльності, школяр виконує її ефективно, що позначається на самоусвідомленні власної успішності та появі почуття самореалізації.

Здібності людини є складними синтетичними властивостями, що включають низку загальних і часткових властивостей у певному їх поєднанні.

Загальні властивості особистості, що в умовах діяльності виявляються як здібності, можуть характеризувати належність людини до одного з трьох типів: "художнього", "мислительного" "середнього" (за ІІІ.Павловим). Як зазначалося вище, природною передумовою здібностей є задатки - спадкові властивості периферичного і центрального нервового апарату. У людей, яких відносять до "мислительного" типу, переважає друга сигнальна система. Сила їхніх нервових процесів у сполученні з врівноваженістю і рухливістю, що передається спадково, сприяє утворенню комплексу мисленнєвих, вольових, комунікативних властивостей. Слабка нервова система може сприяти розвитку художніх здібностей, а переважання першої сигнальної системи у таких людей дає можливість відносити їх до "художнього" типу. Збалансованість, врівноваженість двох систем дає "середній" тип. До цього типу належить більшість людей, а також обдаровані, геніальні особистості (наприклад, М.В. Ломоносов, И.В.Гете).

До часткових властивостей належать: 1) уважність людини, здатність тривалий час зосереджуватись на діяльності; 2) чутливість, сприйнятливість до зовнішніх вражень; 3) спостережливість. Важливу роль відіграють особливості мислення та пам'яті, а саме: гнучкість, швидкість, самостійність мислення, повнота, готовність, точність відтворення, міцність запам'ятовування тощо.

Структура здібностей визначається конкретною діяльністю. Різні види діяльностей передбачають різний синтез психічних властивостей особистості. Можна стверджувати, що структура здібностей залежить від різновиду діяльності. Наприклад, математичні здібності, згідно досліджень О.В.Скрипченка, - це сукупність таких особливостей, як здатність легко знаходити математичні відношення в явищах навколишньої дійсності, швидка орієнтація у цих відношеннях, чіткий їх аналіз і синтез, здатність до математичної абстракції, системність, послідовність і доказовість мислення, гнучкість мислення, здатність здійснювати умовиводи, робити висновки.

Сутність загальних та спеціальних здібностей.

У психології здібності за змістом і характером діяльності поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні здібності - це система інтелектуальних особливостей особистості, яка забезпечує продуктивність оволодіння знаннями. Такі здібності виявляються у всіх видах діяльності. Це здібності до навчання, загальні розумові здібності, здібності до праці. Даний різновид здібностей формується на основі вміння людини усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їх виконання, добирати та використовувати засоби, оволодівати прийомами, долати труднощі в процесі діяльності.

Спеціальні здібності — це система властивостей особистості, яка забезпечує досягнення високих результатів у виконанні специфічної діяльності (літературної, технічної, сценічної, музичної, педагогічної тощо).

Поділ здібностей на загальні і спеціальні носить умовний характер. У спеціальних здібностях, спрямованих на оволодіння спеціальною діяльністю, виявляються загальні здібності. Скажімо, щоб успішно оволодіти мистецтвом гри на фортепіано і розвинути музичні здібності, суб'єкт повинен виявляти загальні здібності - уміти усвідомлювати завдання, які ставить перед ним викладач музики, планувати й організовувати їх виконання, переборювати труднощі. Водночас розвиток спеціальних здібностей сприяє розвитку загальних здібностей. Учні, які окрім загальноосвітньої школи, додатково навчаються у музичній, спортивній чи художній школах, є розвиненішими за своїх однокласників і часто виявляють вйсокий рівень загальних здібностей.

Виокремлюються також теоретичні та практичні здібності, навчальні та творчі здібності. Теоретичні здібності ~ схильність людини до абстрактно- теоретичних роздумів, практичні — до конкретних, практичних дій. Навчальні здібності визначають успішність навчання та виховання, засвоєння знань, вмінь та навичок, формування якостей особистості. Творчі здібності — це створення предметів матеріальної та духовної культури, генерування ідей, відкриттів (індивідуальна творчість у різних сферах діяльності).

Наявність здібностей відрізняє одну людину від іншої насамперед за кількісною і якісною їх вираженістю. Якісна характеристика здібностей виявляється в тому, що для кожної людини властива лише її внутрішня спроможність впоратися з вимогами певної діяльності. Г.СЛСостюк наголошував на думці, що якісно здібності людини виявляються у тому, як вона використовує наявні у неї знання і набуває нові, застосовує вміння і навички та формує нові для розв'язання завдань, що ставить перед нею життя. Кількісно здібності характеризуються з точки зору рівня їх вияву у людини - низького, середнього, високого.

Вищим рівнем здібностей людини до певного різновиду діяльності є талант. Зазвичай талант передбачає поєднання ряду здібностей, які в сукупності, як зазначав А.В.Петровський, дають людині можливість успішно, самостійно, оригінально виконувати складну діяльність. На формування і розвиток таланту впливають суспільно-історичні умови життя і діяльності людини. Водночас не заперечується роль вольових зусиль самого суб'єкта. Лише наполегливі та працьовиті люди можуть високий рівень своїх здібностей розвинути у талант. Найвищим рівнем творчих проявів особистості є геніальність. Результати діяльності генія мають історичне значення для суспільства. Геній створює нову епоху у своїй області знань. Наприклад, геніальність Д.І.Менделєєва полягала в тому, що він перший і єдиний впорядкував хімічні елементи у відому систему. Генія характеризують висока творча продуктивність, оволодіння культурно-історичною спадщиною людства, втілення передових тенденцій свого часу.

← Предыдущая страница | Следующая страница →