Поделиться Поделиться

Сутність методу і прийому виховання

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів.

Методи виховання - способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Залежно від виховної ситуації обирають конкретні прийоми виховання, що є передумовою підвищення ефективності методів виховання.

Прийом виховання - частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

У взаємозв'язку з методами і прийомами виховання відбувається використання засобів виховання.

Засоби виховання - вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання належать праця, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них - правовому, економічному, фізичному та ін.).

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи, забезпечуючи у взаємозв'язку з іншими ефективність виховного процесу. Вони змінюються, вдосконалюються зі зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

Вибір методу та ефективність його використання залежать від:

- вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями привчання і вправи переважають над переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;

- рівня розвитку дитячого колективу. У реформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому - громадську думку, прийом паралельної дії;

- індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних заходів. Обраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;

- поєднання методів формування свідомості та поведінки. Добираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;

- ефективності методів виховання, умовою ефективності якої є врахування психології школяра. Учень реагує на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педагога вміння з'ясувати реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання.

Характеристика основних груп методів виховання

Класифікація методів виховання випливає з логіки цілісного педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємин з педагогами і між собою, стимулювання самодіяльності та самоосвіти. За критерієм функціональності розрізняють такі групи методів виховання: методи формування свідомості; методи формування суспільної поведінки; методи стимулювання діяльності та поведінки; методи контролю й аналізу рівня вихованості.

Методи формування свідомості

Ця група методів виховання охоплює методи різнобічного впливу на свідомість" почуття і волю учнів з метою формування у них поглядів і переконань. До методів формування свідомості належать: словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); метод прикладу. їх ще називають методами переконування, оскільки за їх допомогою розвивають і доводять до свідомості учнів сутність норм поведінки, долають помилкові погляди Й переконання, негативні прояви поведінки.

Роз'яснення

За його допомогою вихователі впливають на свідомість учнів, прищеплюють їм моральні норми і правила поведінки. Особливо ефективні вони під час засвоєння правил поведінки, режимних вимог школи, правових норм. Такі роз'яснення підсилюють показом, наочним демонструванням. Метод роз'яснення часто використовують як прийом виховання під час бесіди, лекції, диспуту.

Бесіда

Використовують її для з'ясування, а також цілеспрямованого формування психологічних особливостей, переконань, інтересів особистості. З огляду на особливості проведення бесіда може бути фронтальною або індивідуальною. Щоб фронтальна бесіда дала позитивний результат, педагог повинен обґрунтувати тему як життєво важливу, а не надуману, так формулювати питання, щоб вони спонукали до розмови, спрямовувати її в конструктивне русло. Учнів слід залучати до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя, формувати у них на цій основі ставлення до навколишньої дійсності, своїх громадських і моральних обов'язків. Підсумовуючи бесіду, учитель обґрунтовує раціональне вирішення обговорюваної проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми. Фронтальна бесіда охоплює кілька етапів. На першому вихователь розкриває суть теми бесіди, її значення, відтак переходить до бесіди у формі розповіді. Розкриваючи зміст, він спирається на наявний в учнів запас уявлень і понять, який виявляє попереднім анкетуванням чи в індивідуальних бесідах. На другому етапі він залучає до бесіди учнів, які висловилися з приводу думок вихователя стосовно теми бесіди. На підставі цих висловлювань він розкриває суть поставленої проблеми, що допомагає учням виробити певні світоглядні поняття, пов'язані з темою. На третьому етапі, виходячи з аналізу конкретних фактів, наголошують на актуальності обговорюваної проблеми, пов'язують її з поведінкою і діяльністю учнів. На четвертому - учні усвідомлюють значення розглянутої проблеми для власної поведінки.

При підготовці й проведенні фронтальних бесід на будь-яку тему враховують вікові особливості учнів. Так, у молодших класах доцільно проводити бесіди на морально-правові теми: "Поважай своїх друзів", "Бережи все, що створено людською працею", "Красиве і потворне у поведінці людей", "Будь чесним і правдивим" тощо. Класоводи намагаються пов'язати зміст цих бесід з поведінкою учнів, запобігти негативним вчинкам. З цією метою використовують випадки з життя, сюжети з дитячих газет і журналів. Під час бесід дітей привчають оцінювати достойні й недостойні вчинки персонажів оповідань.

Бесіди з учнями середнього шкільного віку більш насичені морально-правовим змістом: "Відповідальність школярів за свою поведінку", "Твої учнівські права і обов'язки", "Охорона природи - твій громадянський обов'язок", "Людина без "гальм" - зіпсована машина" тощо. Методика їх проведення дещо інша. Насамперед слід враховувати, що підлітки вже мають певний досвід виконання вимог і правил поведінки, брали участь в обговоренні поведінки однокласників та ін. Водночас педагоги під час бесід навчають учнів самостійно оцінювати морально-правові факти і події.

У старших класах варто проводити бесіди, зміст яких спирається на наявні в учнів правові знання, здобуті під час вивчення навчальних дисциплін: "Твій обов'язок - виявляти і запобігати правопорушенням", "Право, мораль, звичаї й традиції", "Знати, поважати і виконувати закони - обов'язок кожного юнака і дівчини" та ін. Такі бесіди повинні відбуватися в невимушеній обстановці. Педагог має прагнути дохідливо розкрити тему, ії основні положення, вказати джерела, в яких можна знайти додаткову інформацію. Важливо спонукати учнів до обміну думками, докладно відповісти на їх запитання.

Фронтальну бесіду з класом можна проводити на будь-яку тему: політичну, моральну, правову, статевого виховання, естетичну та ін. Певні труднощі виникають за необхідності переконувати учнів у хибності їхніх поглядів і переконань, неправильності їхньої поведінки. Тому педагог повинен використовувати різні прийоми підвищення ефективності фронтальної бесіди.

Психологи стверджують, що учні критичніше ставляться до дій і вчинків інших людей, ніж до власних. Позитивно впливають на них аналогії та зіставлення подібних випадків під час бесіди. Нерідко учні скоюють вчинки, не замислюючись над тим, що ці вчинки є свідченням їхніх негативних рис. Наприклад, кругову поруку в колективі можна кваліфікувати як відсутність принциповості в Його членів. У такому разі ведуть мову про неправильне розуміння таких моральних понять, як товаришування, колективізм і дружба.

Ефективність фронтальної бесіди зростає, коли у розглядуваних фактах, процесах учні відкривають для себе щось нове. Під час такої бесіди вони можуть обстоювати свої помилкові погляди і переконання. Педагог ніби погоджується з ними, приймає їхню точку зору, але, виявивши слабкі й суперечливі місця в аргументації вихованців, спростовує їх: "Я з вами згоден, але як пояснити...", "Припустімо, ви маєте рацію, проте як бути, коли..." Слід продумати запитання, якими можна спонукати учнів до самостійних пошуків відповіді на суперечливі судження. Аргументи педагога мають бути неспростовними.

Найскладнішою для вчителя є індивідуальна бесіда, яку проводять за заздалегідь наміченим планом у спокійній обстановці. Важливо, щоб психічний стан учня спонукав його до відвертості. В індивідуальній бесіді учень має не лише усвідомлювати зміст почутих моральних сентенцій, а й переживати його. З цією метою використовують переконливі приклади. Водночас вихованець повинен відчути, що педагог прагне допомогти йому. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, бесіду не можна починати з докорів і винесення рішення про покарання. Спершу з'ясовують причини і мотиви порушення, відтак визначають міру педагогічного впливу.

Молоді педагоги нерідко зводять індивідуальну бесіду до розвінчувала вчинків учнів. Проте досвід переконує, що бесіда корисніша, коли її починають з аргументованого розкриття правильного розуміння сутності вчинку, дії, явища і на цьому тлі показують недостойність скоєного учнем вчинку.

Лекція

Сутність її полягає в систематичному викладі навчального матеріалу, будь-якого питання. Вона відкриває для учня можливості живого спілкування з людиною, ґрунтовно обізнаною з певними питаннями, проблемами, готовою відповісти на запитання, що можуть його цікавити. Успіх лекції залежить від особистих якостей лектора, який повинен мати належну теоретичну підготовку, добре знати матеріал, володіти прийомами донесення його до слухачів.

Читають лекції здебільшого у старших класах, зрідка - в середніх. Готуючись до них, важливо продумати побудову, переконливість доказів і аргументів, власну оцінку подій, фактів, явищ, прийоми зосередження уваги учнів. Лекція може бути епізодичною, належати до певного тематичного циклу або кіно лекторію. Епізодична лекція дає уявлення про одне питання чи проблему і повинна бути позначена науковістю, повнотою, точністю викладу, доступністю термінології, насиченістю новою інформацією, емоційністю тощо.

Теоретичні положення лекції розкриваються в тісному взаємозв'язку з практикою, з життям учнівського колективу. Лекторові легше встановити контакт з аудиторією, якщо він використовує факти з життя і діяльності колективу учнів. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання. Ці запитання можуть потребувати уточнення або оцінки факту лектором, його думки з приводу певної проблеми, можливі гострі запитання полемічного характеру. Лектор не повинен ухилятися від відповідей, в тому числі й на гострі запитання, оскільки учні можуть дати своє, можливо, й неправильне трактування тих чи інших складних проблем.

Читаючи лекцію, важливо вміти переходити до невимушеної розмови з аудиторією, враховуючи її вікові особливості, рівень загальної культури, обізнаність з проблемою, про яку йдеться. Це створює атмосферу співпраці, посилює вплив на думки, почуття, поведінку учнів. Для активізації сприймання інформації лектор використовує і вплив учнів один на одного, що зовні виражається в обміні репліками, аплодисментах та інших емоційних виявах. В атмосфері взаєморозуміння між лектором і слухачами легше відповідати на гострі полемічні запитання, залучати до відповідей на них учнів, дискутувати. Не слід обминати гострих тем.

Певна кількість лекцій, присвячених одній проблемі, утворюють цикл лекцій. Його обсяг залежить від характеру проблеми, складу слухачів, конкретних умов і можливостей. Важливим є наповнення лекцій цікавим змістом, висвітлення найістотніших і найактуальніших для учнів питань. Приміром, старшокласникам можна запропонувати цикл лекцій з трудового законодавства, який може об'єднувати такі теми: "Конституція України про право громадян на працю", "Трудові права і обов'язки працюючої молоді", "Особливості трудової діяльності неповнолітніх", "Пільги працівникам, які навчаються без відриву від виробництва" та ін.

Підвищений інтерес в учнів викликають кінолекторїі - лекції на моральну" правову, антиалкогольну, естетичну та іншу тематику, які супроводжуються демонструванням кінофільмів або їх фрагментів. їх ефективність зумовлена тим, що пізнавальне значення лекції зростає, якщо вона доповнена фактами конкретної діяльності, відображеної в науково-популярному чи художньому фільмі. Кіно лекторії об'єднують кілька лекцій однією ідеєю, їм дають різні назви: "Підліток і закон", "Мораль, право, обов'язок" та ін. Тематичні плани кінолекторію передбачають одну-дві лекції на місяць з найактуальніших питань виховання школярів й орієнтовані на постійну аудиторію з урахуванням віку, освіти" рівня вихованості слухачів. Кіно лекторії влаштовують переважно для учнів середнього і старшого шкільного віку. До роботи над ними залучають фахівців з конкретної тематики. Цілий кінофільм або його фрагменти демонструють під час бесіди чи лекції для переконливішого звучання висунутих лектором теоретичних положень. Іноді спершу читають лекцію, а відтак демонструють кінофільм. Якщо кінофільм доволі інформаційний, достатньо прокоментувати його матеріал, поставити учням запитання, зосередити їхню увагу на головному.

Кінолекторій забезпечує послідовний, тривалий і цілеспрямований вплив на учнів, сприяє формуванню цілісного уявлення з багатьох проблем, отриманню вичерпних відповідей на запитання, що виникають під час лекції. Для підвищення його ефективності проводять підсумкові заняття, які охоплюють запитання і відповіді з вивчених тем, переглянутих кінофільмів, анкетування слухачів щодо оцінки роботи кінолекторію і врахування потреб учнів, обговорення з ними найзлободенніших питань тощо.

Диспут

Як метод формування свідомості особистості він передбачає вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють учнів. Особливо ефективний він у роботі зі старшокласниками. Під час диспуту учні обстоюють власну позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів, виявляють свою ерудицію, культуру, темперамент, розвивають логічне мислення, вміння аналізувати, узагальнювати, робити висновки. Тематику диспутів підбирають з таким розрахунком, щоб спонукати учнів до роздумів про мету життя, щастя, обов'язок людини перед суспільством. Можна обговорювати факти з життя класу, школи, літературний твір, газетну чи журнальну статтю. Обираючи тему диспуту, необхідно з'ясувати, наскільки учні обізнані з нею, як ставляться до неї. Відтак окреслюють коло питань для обговорення. Диспут повинен відбуватися в атмосфері невимушеності, ніхто не повинен повчати, виступи мають бути аргументованими. Для цього необхідні вільний обмін думками, рівність учасників диспуту, їх опора на факти, логіку аргументів. Некоректні жарти забороняються, гостре влучне слово схвалюється.

Успішність проведення диспуту залежить від попередньої підготовки. Вже за три-чотири тижні в класі має бути відома його тема, винесене на обговорення питання. Учнів бажано ознайомити з правилами диспуту. Нерідко напередодні диспуту готують спеціальний випуск стіннівки, оформляють вітрину з книгами, журнальними і газетними статтями, організовують анкетування, індивідуальні та групові бесіди, радіопередачі тощо.

Ведучий повинен добре підготуватися до нього, продумати, як викликати обмін думками між його учасниками, вміло керувати полемікою, спрямовувати її так, щоб вона не перетворилася на беззмістовну балаканину. Він має вчасно зупинити тих, хто надто відхиляється від головного, допомогти тим, хто висловлює розумні думки, але не вміє їх аргументувати, підвести учасників дискусії до необхідних узагальнень і висновків. Анкетування, попередні бесіди з учасниками диспуту полегшать роботу ведучого, підкажуть йому, на кого можна розраховувати, вбережуть від випадковостей, затяжних пауз або поверхового розв'язання спірних питань. Наприкінці диспуту підбивають підсумки, відзначають спірні чи помилкові погляди і судження, детальніше зупиняються на тому, чим збагатив диспут його учасників.

Словесні методи виховного впливу на учнів влучно охарактеризував В. Сухомлинський: "В руках вихователя слово - такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець і мармур в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру й різця - скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місточок, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність".

Метод прикладу

Як самостійний метод виховання і як прийом при застосуванні інших методів приклад є взірцем для наслідування, активно впливаючи на свідомість і поведінку школяра. Прикладом для виховання можуть бути педагоги, батьки, рідні й близькі люди, однокласники, історичні герої, літературні персонажі, діячі науки і культури, відомі політики, підприємці. Наслідування пропонованого взірця відбувається у три етапи: на першому - на основі сприймання конкретного прикладу виникає суб'єктивний образ взірця, бажання наслідувати його; на другому - діє зв'язок між взірцем для наслідування і поведінкою вихованця; на третьому - здійснюється синтез наслідувальних та самостійних дій і вчинків.

Реалізовуючи свої виховні функції, приклад може допомагати педагогові в конкретизації певного теоретичного положення, доводити істинність конкретної моральної норми і бути переконливим аргументом, спонукати до певного типу поведінки. Особливість виховного впливу прикладу полягає в наочності, конкретності його дії. І що ближчий і зрозуміліший учневі приклад, то більша його виховна сила. Використання прикладу у вихованні потребує врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Так, у роботі з підлітками і старшокласниками виходять з того, що вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до пропонованого їм взірця. Хоча іноді учні наслідують не те, що гідне схвалення.

Одним з недоліків виховання на позитивному прикладі є поверхове розкриття вчителями його суті, простий перелік позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, кращих учнів без детального, образного, емоційного аналізу. У виховній роботі нерідко використовують приклади з навколишнього життя, в тому числі й шкільного. Проте не кожен приклад зі шкільного життя однаково хвилює учнів. Інколи пропонований учителем взірець для наслідування викликає репліки, негативну реакцію. Адже не всі учні, зараховані педагогом до кращих, користуються авторитетом у колективі.

На негативні приклади у виховній роботі спираються, зокрема, тоді, коли йдеться про правове, антиалкогольне виховання, щоб показати недоцільність їх наслідування. Прийомами їх застосування можуть бути громадський осуд негативних проявів у житті класу чи школи; розвінчання негативного, коли не всі розуміють його сутності; протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки; розкриття на конкретних і відомих учням прикладах наслідків аморальної та асоціальної поведінки. Аналізуючи негативні факти з життя, слід прагнути, щоб в учнів сформувалися негативне ставлення до них, морально-правова стійкість до зла, наголошувати на шкідливості наслідування недостойного прикладу.

Умовами виховної ефективності методів формування свідомості є:

1) урахування під час формування конкретних світоглядних понять, поглядів і переконань "бази" (раніше сформованих понять, поглядів і переконань), на яку накладається пропонована учням інформація. Для цього перед кожним виховним заходом треба не лише ставити конкретну мету щодо формування певних якостей, а й вивчати рівень вихованості учнів і враховувати його під час проведення заходу. Інакше користі буде мало: адже одні вихованці погодяться з пропонованими сентенціями, інші - сумніватимуться в них, а ще інші - сприйматимуть їх скептично, а то й вороже. І якщо вони відверто не виявлятимуть свого ставлення (зокрема, під час лекції), то педагог не знатиме, що робиться в їхній свідомості й не зможе скоригувати її;

2) апелювання не лише до розуму, а й до емоційно-почуттєвої сфери учнів. Переконування ефективніше, коли учень відчуває сором за скоєне. Посилює переконування й пробудження в учня совісті;

3) переконування на конкретних прикладах, що затор-кують інтереси дітей, до яких вони мають безпосередній стосунок. Коли йдеться про бережливе ставлення до речей, обладнання, доцільно вести мову про власні речі, обладнання навчального кабінету, шкільний інвентар і тільки згодом - про віддаленіші приклади і узагальнення;

4) володіння педагогом якостями особистості, які він прагне сформувати в учнів. Якщо ці якості не притаманні йому, він втрачає головний аргумент переконування. Наприклад, коли педагог, який курить, закликатиме учнів не робити цього, його слова мало кого переконають.

Враховуючи, що формування свідомості полягає у створенні суб'єктивних образів об'єктивного світу, педагог має дбати, щоб його слова і його вчинки утворювали гармонійну єдність, адекватно педагогічним цілям впливали на мислительну та емоційну сферу школярів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →