Поделиться Поделиться

Сутність навчання, його методологічна основа, рушійні сили

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Навчання складається з двох взаємопов’язаних процесів – викладання і учіння. Методологічною засадою процесу навчання є наукова теорія пізнання, якам вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми і методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання. Пізнання– процес цілеспрямованого відображення об’єктивної дійсності у свідомості людей.

Рушійними силами навчального процесує його суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до про­цесу навчання i загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок i знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених пе­ред ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем i учнями; між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їx на практиці.

Структура процесу оволодіння знаннями, уміннями та навичками.

Процес оволодіння знаннями, вміннями i навичками становить пізнавальну діяльність учнів, якою керує вчитель. Роль керівника навчального процесу не обмежується пояснениям нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель є насамперед організатором i керівником пізнавальної діяльності учнiв, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше i найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями ме­ти i завдання). Здійснюючи контроль за навчанням учнів, вчитель повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток учнів.

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчи­тель має усвідомлювати загальну мету освіти i місце свого предмета в її реалізації. Виходячи iз загальної мети виховання — формування всебічно i гармонійно розвиненої особистості, — вчитель визначає загальну освітню, виховну i розвиваючу мету свого предмета i кожного уроку.

Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому piвнi. А. Макаренко справедливо зауважив, що учні вибачать своїм учителям i суворість, і сухість, i навіть прискіпливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи.

Здійснення міжпредметних зв'язків у npoueci навчання потребуе від учителя певних знань iз суміжних дисциплін. Особ­лива роль належить методичній підготовці вчителя, добрій психолого-педагогічній підготовці, знання методики організації виховної роботи, використання досвіду роботи.

Діяльність учителя в процесі викладання охоплює планування діяльності (тематичне й поурочне); організацію навчальної роботи; стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.

Зв'язок дидактики з іншими науками.Дидактика тісно пов'язана з іншими науками. По-перше з філософією, яка є методологічною основою дидактики, оскільки розробляє наукові засади пізнання оточуючої дійсності. Соціологіядає змогу враховувати соціальні особливості життя та діяльності людей, їх вплив на процес навчання. Політологія розкриває для дидактики проблеми, пов”язані із впливом політичних явищ та процесів на навчання людей. Дидактика теоретично і практично ґрунтується на дослідженнях загальної, дитячої і педагогічної психології. Важливою передумовою успішності й ефективності навчального процесу є знання і врахування особливостей фізіологічного розвитку дітей певного віку(фізіологія людини) та шкільної гігієни.Дидактика є науковою основою розвитку конкретних методик.

Актуальні завдання дидактики в умовах розвитку з/о відповідно до вимог Національної доктрини: розробка змісту загальної і професійної освіти різних навчально-виховних закладів з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України; забезпечення наукових передумов організації навчального процесу в навчальних закладах нового типу: гімназіях, ліцеях, колегіумах; дослідження особливостей навчання обдарованих дітей; дослідження питань оптимізації навчального процесу на основі комп'ютеризації, використання технічних засобів навчання; побудова змісту і процесу навчання на основі гуманізації; побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії, літератури та ін.);

Функції навчання: освітня – покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок; розвиваюча – передбачає розвиток у процесі навчання; виховна – виховання особистості. Реалізація цих функцій залежить від чинників:

- використання змісту навчального матеріалу;

- добору форм, методів і прийомів навчання;

- забезпечення порядку і дисципліни на уроці;

- використання оцінок;

- особа вчителя, ставлення до учнів.

Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери школярів, їх самостійності й творчої ініціативи.

Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спону­кає учня вчитися. Він безпосередньо впливає на його став­лення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.

Мотиви навчально-пізнавальної діяльності учнів кла­сифікують як пізнавальні та соціальні.

Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі нав­чання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумо­вій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навко­лишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й на­вички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.

Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм похо­дженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов'язані з широкими суспільними взаємовідно­синами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соці­альні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов'язані з потребою у само­вихованні.

К. Ушинський, наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, писав: «Як отрути, як во­гню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, щовін учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або за­бути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю»

← Предыдущая страница | Следующая страница →