Поделиться Поделиться

Схарактеризуйте особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра філологічних дисциплін

Державний екзамен з

Методики викладання української мови в початковій школі

ПОЛТАВА-2014

ББК 74.268.3(4 укр.)Я73

УДК 373.5.016:82.09.(075.8)

Державний екзамен з методики викладання української мови в початковій школі: методичні рекомендації для студентів психолого-педагогічного факультету зі спеціальності 6.010100 –“Початкове навчання ”. Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр // Укладач: кандидат педагогічних наук, доцент С.П.Олійник. - Полтава: ПНПУ імені В.Г.Короленка, 2014.- 92 с.

Методичні рекомендації укладено за вимогами кредитно-модульної системи.

Матеріал відповідає чотирьом змістовим модулям: "Методика викладання української мови як педагогічна наука. Методика навчання грамоти", "Методика розвитку мовлення", "Методика вивчення мовної теорії", "Методика класного і позакласного читання".

Рецензенти: О.С.Чернова - кандидат педагогічних наук, доцент кафедри початкової і дошкільної освіти Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка;

Л.О.Нечаєва – методист Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського.

Редактор: Н.С.Степаненко – кандидат філологічних наук, доцент кафедри філологічних дисциплін Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.

Затверджено і рекомендовано до друку вченою радою Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, протокол № 5 від 31 грудня 2009 року.

ПЕРЕДМОВА

Якість професійної підготовки майбутніх кадрів передбачає підвищення не тільки теоретичного рівня знань студентів, а й удосконалення практично-методичних умінь, необхідних учителеві для навчання рідної мови в початкових класах, розвиток його професійної самостійності, інтересу до творчої педагогічної діяльності.

Завдання методики української мови як навчального курсу – опанування майбутніми вчителями шкільних програм і підручників з рідної мови, розуміння закономірностей формування знань, умінь і навичок молодших школярів у галузі мови, оволодіння студентами методикою формування в учнів системи початкових уявлень і понять з фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису, прийомами ознайомлення школярів з найважливішими нормами української літературної мови та правопису і здійснення на цій основі мовленнєвого розвитку дітей, підвищення їхньої мовленнєвої культури.

На державних екзаменах студенти мають виявити рівень засвоєння теоретичних знань системи сучасної української літературної мови та методики її викладання в 1-4 класах, а також рівень сформованості методичних умінь, необхідних учителеві початкових класів для успішного проведення уроків навчання грамоти, класного та позакласного читання, уроків рідної мови. Студенти мають бути обізнані з вимогами програми 1-4 та змістом навчання, поданого у діючих підручниках: “Буквар”, “Читанка”, “Рідна мова” для 1, 2, 3(2), 4(3) класів.

Випускники мусять мати чітке уявлення про два аспекти вивчення рідної мови: понятійно-лінгвістичний і мовленнєво-діяльнісний, вміти поєднувати завдання кожного з них на уроках, кінцевим результатом яких є глибоке оволодіння дітьми мовою як засобом спілкування, пізнання, грамотного письма.

Кожному майбутньому фахівцю початкової школи не лише потрібно володіти міцними теоретичними знаннями відповідно до вимог програми, а й уміти методично правильно подавати їх учням, знайомити з естетичним та інтелектуальним багатством рідної мови.

В арсеналі знань майбутніх учителів має бути достатня кількість різноманітних прийомів роботи з розвитку зв’язного мовлення молодших школярів, активізації їхньої розумової діяльності, удосконалення творчих здібностей, формування самостійності та пізнавального інтересу.

На державних екзаменах студенти повинні вільно оперувати методами та прийомами навчання, переконливо доводячи свої знання шляхом виконання практичних завдань, зазначених в екзаменаційних білетах.

Випускники мають довести не лише вміння здійснювати навчання, а й здатність досліджувати, аналізувати навчально-виховний процес з метою його вдосконалення.

Відповідно до цих вимог в екзаменаційні білети внесено питання з таких основних розділів дисципліни, як: методика викладання української мови як педагогічна наука; методика навчання грамоти; методика розвитку мовлення; методика класного та позакласного читання; методика вивчення елементів фонетики, словотвору, граматики, орфографії та лексикології.

Питання до екзамену

1. Розкрийте особливості методики навчання української мови в початковій школі, зумовлені специфікою курсу української мови, що його опрацьовують молодші школярі.

2. Схарактеризуйте особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти.

3. Проаналізуйте прийоми звукового аналізу.

4. Проаналізуйте прийоми звукового синтезу.

5. Користуючись зошитом для письма з друкованою основою, схарактеризуйте в загальних рисах систему підготовчих графічних вправ.

6. Використовуючи матеріал Букваря, розкрийте структуру і методику уроку на ознайомлення з новою літерою.

7. Використовуючи матеріал Букваря, схарактеризуйте роботу над граматичним ладом дитячого мовлення.

8. Запропонуйте структуру уроку письма на вивчення нової літери.

9. Розробіть конспект уроку вивчення програмового матеріалу, на якому розглядалися б питання культури мовлення.

10. Схарактеризуйте види писемного ділового мовлення та методику навчання цих видів учнів початкової школи.

11. Наведіть приклади вправ, які використовуються для роботи над реченням. Які з них сприяють розвитку зв’язного мовлення школярів?

12. Запропонуйте словниково-логічні вправи, які доцільно використовувати у процесі вивчення елементів лексикології.

13. Схарактеризуйте етапи формування граматичних понять.

14. Розкрийте систему вивчення іменника у початковій школі.

15. Схарактеризуйте методику вивчення займенника у початковій школі.

16. Наведіть приклади усних вправ, які виконують учні 2 класу на уроках читання ще до вивчення на уроках мови теми “Слова-назви ознак предметів”.

17. Які методи використовує учитель у процесі опрацювання теми “Змінювання дієслів за часами” (3 клас).

18. Розкрийте методику вивчення прислівника у початковій школі.

19. Схарактеризуйте методику ознайомлення з числівником у початковій школі.

20. Проаналізуйте завдання та етапи вивчення морфемної будови слова.

21. Розкрийте методику вивчення теми “Голосні звуки і позначення їх буквами”.

22. Запропонуйте види правописних вправ. Розкрийте методику їх проведення.

23. Наведіть приклади вправ на розвиток артикуляції, які доцільно використовувати у період навчання грамоти.

24. Назвіть види переказів. Запропонуйте план роботи над докладним переказом.

25. Продемонструйте основні етапи роботи над твором на прикладі уроку, присвяченого написанню твору за власними спостереженнями (4 клас).

26. Запропонуйте розробку уроку розвитку зв’язного мовлення, присвяченого написанню переказу.

27. Проаналізуйте особливості читання як одного з видів мовленнєвої діяльності.

28. Розкрийте методику опрацювання казки на уроках читання у початковій школі.

29. Схарактеризуйте методику опрацювання вірша на уроках читання у початковій школі.

30. Проаналізуйте етапи формування читацької самостійності молодших школярів.

1.Розкрийте особливості методики навчання української мови в початковій школі, зумовлені специфікою курсу української мови, що його опрацьовують молодші школярі

Розкриваючи це питання, майбутньому вчителю необхідно з’ясувати мету, зміст і завдання методики вивчення української мови у школі першого ступеня.

Методика викладання української мови – педагогічна наука, об’єктом дослідження якої є сучасна українська літературна мова, а предмет – процес оволодіння українською мовою в умовах навчання дітей у школі. Щоб успішно навчати дітей необхідно:

1. Визначити зміст навчання, який містить програма, підручники з української мови для учнів початкової школи;

2. Наповнити цей зміст конкретним навчальним матеріалом, який широко представлено в букварях, підручниках з української мови, читанках, книгах для позакласного читання;

3. Розробити методичні рекомендації і вказівки, як працювати на уроках з цими матеріалами, які методи і прийоми раціонально використовувати у навчально-виховному процесі. Отже, методика викладання української мови в початковій школі – це педагогічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів 1-4 класів і рекомендує найефективніші методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів, формування у них засобами мови і літератури наукового уявлення про мову як знакову систему.

Завдання методики української мови як навчальної дисципліни у педагогічному університеті - озброїти майбутніх учителів знанням шкільних програм і підручників з рідної мови, розумінням закономірностей формування знань, умінь і навичок молодших школярів з мови, забезпечити оволодіння студентами методикою формування в учнів лінгвістичних уявлень і понять, прийомами ознайомлення школярів з найважливішими нормами української мови та правопису і здійснення на цій основі мовленнєвого розвитку дітей.

Методика мови складається з двох частин: теоретичної і практичної.

Теоретична частина з’ясовує мету і завдання викладання мови в школі, визначає наукові засади методики, розглядає історію виникнення і розвитку найефективніших методів, структуру і форму організації навчального процесу, визначає вимоги до підручників з мови та читання.

Практична частина з методики передбачає технологію впровадження конкретних методів, прийомів, засобів навчання в практичну діяльність педагогів.

У початковому етапі навчання мови виділено такі аспекти роботи: "Навчання грамоти ","Мовленнєва діяльність", "Знання про мову, мовні уміння", "Правопис", "Графічні навички письма. Техніка письма", "Культура оформлення письмових робіт".

Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти українська мова будується за такими трьома змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною.

Мовленнєва змістова лінія , яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи у дошкільному віці (слухання-розуміння; діалогічне. монологічне мовлення), а також формуються, удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов‘язані з писемними мовленням (читання вголос і мовчки, письмо).

Мовна змістова лінія , маючи спрямованість на засвоєння школярами знань про мову, мовні уміння, розробляється з урахуванням того, що в початковому курсі формування в учнів знань про мову, умінь виконувати певні види мовного аналізу має пропедевтичний характер. Цю роботу слід підпорядковувати розвитку в учнів орфоепічних, лексичних, граматичних правописних умінь.

Соціокультурна змістова лініяпередбачає розширення уявлень учнів про культуру українського народу, про її особливості в різних регіонах України. Ця робота має органічно поєднуватися з іншими аспектами навчання і реалізуватися за допомогою дібраних текстів, використання тематичних груп слів, стійких виразів, у яких відображаються особливості матеріальної і духовної культури народу, національного характеру. Назва цієї змістової лінії акцентує необхідність приділяти особливу увагу мовним аспектам проблеми: тлумачення значення, особливостям використання слів, фразеологізмів, прислів‘їв, приказок; розвитку уміння доречного використання їх у мовленні, у роботі над текстами; написанню творчих робіт з використанням етнографічних елементів змісту тощо.

Методика викладання української мови тісно пов’язана з іншими науками, зокрема з психологією і педагогікою, оскільки у формуванні теоретичних положень керується дидактичними принципами, методами, прийомами, враховує вікові та індивідуальні особливості розвитку психологічних процесів молодших школярів.

Методика викладання мови має тісний зв’язок з мовознавством. Розділи мовознавчої науки (фонетика, графіка, орфографія, лексикологія, морфологія, синтаксис) становлять опору вивчення мови.

Науковим підгрунтям для методики читання є літературознавство. Отже, методика мови будує свої теоретичні положення і функціонує у зв’язку з іншими науками. Вона весь час розвивається, удосконалюється на основі передового педагогічного досвіду вчителів, наукових досліджень учених-методистів, педагогів і психологів.

У своїй роботі вчителі, методисти широко використовують такі методи наукових досліджень:

· цілеспрямоване спостереження за процесом освоєння учнями програмового матеріалу;

· аналіз письмових робіт (класних, домашніх, контрольних);

· вивчення позитивного досвіду вчителів. Як правило вивчення досвіду складається з трьох етапів:

· спостереження за роботою вчителя або групи вчителів;

· узагальнення набутих спостережень;

· поширення осмисленого досвіду;

· участь учителів у проведенні наукового експерименту.

Експеримент присвячується: пошуку нових методів навчання, відбору матеріалу для вивчення або зміна у його змісті чи розташуванні. Експеримент програмується: висувається наукова гіпотеза, готується необхідний дидактичний матеріал, розробляється програма його впровадження в навчальний процес. Види експерименту: констатувальний, формувальний. Статистична обробка результатів педагогічного експерименту (кількісний і якісний аналіз експериментальних і контрольних даних).

Схарактеризуйте особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти

У сучасній школі навчання грамоти як семирічних, так і шестирічних першо­класників здійснюється за звуковим аналітико-синтетичним методом. Цей метод ґрунтується на таких науково-методичних засадах:

1) предметом читання є позначена буквами звукова будова слова; звуки мов­лення, які дитині необхідно відтворити, читаючи слово, є тими основними мовними одиницями, якими вона оперує на початковому етапі оволодіння грамотою;

2) початкові фонетичні уявлення діти мають одержувати тільки на основі спостережень за відповідними одиницями живого мовлення (звук, голосний, приголосний, склад та ін.) з належним усвідомленням їх істотних ознак;

3)початку ознайомлення дітей з буквами має передувати період практичного засвоєння звукової системи рідної мови, так званий добукварний період.

Учитель, який здійснює процес навчання грамоти, має пам'ятати, що предмет аналізу звуків мовлення для шести-, семирічних дітей є складним явищем, оскільки вони є особливими матеріальними одиницями. Мовні звуки не так просто підда­ються спостереженням і аналізу, як інші об'єкти навколишньої дійсності, якими доводиться оперувати, наприклад, на заняттях з математики, образотворчого мис­тецтва, трудового навчання, під час ознайомлення з навколишнім світом тощо.

Однією з причин, які утруднюють навчальну діяльність дітей, пов'язану зі звуковою стороною мовленнєвої дійсності, є недосконалість їхнього мовленнєвого слуху, зокрема фонетичного, який складається з кількох компонентів: фізичний слух (здатність сприймати мовлення в різних діапазонах гучності); фонетичний слух (уміння розрізнювати і відтворювати всі звуки мовлення та їх відтінки); звуковисотний слух (відчуття різної висоти тону); тембровий слух (відчуття мов­ного тембру); почуття ритму (відчуття наголосу в мовленні, його ритмічного ма­люнка). Усе це має розвивати вчитель на початковому етапі навчання молодших школярів.

Фонетичний слух є основою свідомого оволодіння звуковими одиницями мовлення. Від того, як буде розкрито для дитини будову звукової форми слова, залежатиме не тільки засвоєння грамоти, а й усе наступне засвоєння мови — гра­матики і пов'язаної з нею орфографії.

Із цього випливає провідний принцип звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти: у формуванні в дітей початкових умінь читати й писати слід іти від звука до букви. Це означає, що перед ознайомленням дитини з певною буквою потрібно навчити її виконувати аналітичні і синтетичні дії з тим звуком (звуками), що позначаються на письмі цією буквою: правильно вимовляти, впі­знавати в різних позиціях слів (на початку, в середині і в кінці), виділяти зі слів, складів, сполучати з іншими звуками в склади.

Порушення цього важливого принципу призводить до заміни в їхній свідомості поняття «звук» поняттям «буква». Таке явище згодом негативно позначається на загальній мовній грамотності учня, стає причиною значної кількості помилок як в усному, так і в писемному мовленні.

Другим важливим принципом, на якому ґрунтується сучасний метод на­вчання грамоти, є одночасно-паралельне опрацювання парних твердого і м'якого приголосних, що позначаються на письмі однією й тією самою буквою. Окремо взята зі слова чи складу літера у більшості випадків не може бути правильно про­читана, оскільки її звукове значення залежить від інших букв у складі, зокрема від тих, що позначають голосний звук. Якщо, скажімо, взяти склади на і ні, то правильно відтворити звукове значення букви н можна тільки тоді, коли прочита­ти її разом з наступною літерою. У першому випадку вона читатиметься як звук [н], а в другому — як звук [н']. Окремо взяті букви я, ю, є можна прочитати так, як вони називаються, тобто вимовляючи звукосполучення [йа], [йу], [йе]. Однак у сполученні з попередніми буквами на позначення приголосних (ля, цю, нє) вони мають бути прочитані як голосні звуки [а], [у], [е] після відповідних м'яких приголосних [л'], [ц'], [н']. У цьому зв'язку наступним важливим принципом сучасного методу навчання грамоти є забезпечення складового читання вже на початку ознайомлення з кожною новою літерою, що позначає приголосний звук. Злите прочитування дитиною сполучення приголосного з голосним («пг» «п'г»), забезпечує правильне чи­тання дво-, трискладових слів на зразок: мама, літо, сорока, вулиця. Читання ж слів ускладненої структури може здійснюватися способом прочитування до злиття приголосного з голосним окремих букв, які стоять за його межами в складі, наприклад: ра-к, лі-с, с-ло-н, т-ра-ва. Первинне причитування слова в такий спо­сіб зберігає його звуко-складову структуру, дає можливість правильно сприйняти лексичне значення, поступово підводить дитину до читання складами і цілими словами. У букварі в словах ускладненої структури можуть бути виділені рисками окремі злиття, що значно полегшує синтетичну роботу учня: мак, просо, вистава. Паузи, які спостерігаються під час первинного прочитування слова на місці стику злиття і приголосного звука, що до нього прилягає, поступово зникають під час повторного читання цього слова.

Читання і письмо як два взаємопов'язані види мовленнєвої діяльності в навчанні грамоти шестирічних дітей здійснюються в основному паралельно. Цьому певною мірою сприяє і той факт, що читання слів з опорою на більш роздрібнені одиниці помітно збігається зі способом письма на початковому етапі навчання грамоти. Під пись­мом тут слід розуміти будь-який спосіб позначення буквами слова, сприйнятого на слух: викладання розрізною азбукою, письмо літерами друкованого шрифту, рукописні зображення слів. Зосередження уваги дитини на вимові і позначенні злиття, підвищення цієї уваги на приголосному звукові, що прилягає до злиття, сприяють запобіганню таким типовим помилкам у письмі молодших школярів, особливо першокласників, як пропуск, заміна і перестановка букв.

У процесі вивчення звука виділення його зі слів рекомендується здійснювати з найбільш вигідної для цього позиції. Для голосних цією позицією є така, коли вони становлять окремий склад (о-рел, у-чень, а-кула), а для приголосних — коли вони перебувають за межами злиття приголосного з голосним (ліс, лось, рак, сир, кран, дзвін).

Звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти, розроблений К. Д. Ушинським і його послідовниками, ґрунтується на застосуванні цілого ряду спеціальних прийомів звукового аналізу і синтезу, які забезпечують свідоме ово­лодіння учнями процесами читання й письма.

3. Проаналізуйте прийоми звукового аналізу

1. Підкреслене вимовляння одного зі звуків у слові. У деяких випадках виді­лення звука може здійснюватися силою голосу, в інших — протяжністю вимови, наприклад: с-с-син, с-и-и-ин, си-н-н-н. Цей прийом використовується під час ви­ділення зі слів голосних, особливо тоді, коли вони утворюють склад (оси, акула, одуд), фрикативних та проривних приголосних, коли вони стоять за межами злиття (лі-с, ду-б).

До цього прийому прилягає також прийом домовляння учнями звука до роз­початого учителем слова. Наприклад, показуючи дітям предметний малюнок їжака, учитель каже «їжа…», а учні додають — к.

2.Упізнавання й виділення зі слів вірша, скоромовки, потішки найчастіше вживаного звука. Для застосування цього прийому можна використовувати короткі вірші, різноманітні потішки, скоромовки, матеріал, пропонований для логопедичних вправ.

3.Виділення звука зі слова на основі словесного опису та спостереження за його артикуляцією. «Сьогодні,— каже вчитель,— ми будемо вивчати такий звук, який утворюється губами. Губи міцно стискаються, і струмінь повітря розриває цю перешкоду. Який це звук, голосний чи приголосний? Упізнайте такий звук у слові «дуб». Як бачимо, цей прийом досить економний у часі. Цінність його полягає в тому, що учні під керівництвом учителя зосереджують увагу на істотних ознаках звука, які добре сприймаються різними аналізаторами: кінестетичним (мовленнєворуховим), слуховим і зоровим. Зрозуміло, що такий прийом корисно застосовувати при вивченні звуків, артикуляція яких добре піддається спостереженням: [о], [у], [б], [а], [м], [с]. До цього прийому доцільно вдаватися і під час опрацювання звуків, що є парними за дзвінкістю або глухістю до вивчених раніше.
Наприклад: «Сьогодні, діти, ми вивчатимемо звук, який вимовляється подібно до звука [ш], але під час його вимови ми чуємо не тільки шум, а й голос. Приготуйтеся до вимови звука [ш], а тепер вимовте звук [ж]».

Цей прийом є ефективним під час опрацювання звуків [дж], [дз], [дз'], пра­вильна вимова яких формується з опорою на парні їм глухі — [ч], [ц], [ц'].

4.Зіставлення слів, які розрізняються одним звуком. Ці звуки можуть стояти на початку слів (рак — мак), у середині (коза — коса), у кінці (сом — сон).Цей прийом можна застосувати також для зіставлення злиттів на зразок «пг»,«п'г»: «Який звук у цих злиттях (складах) однаковий: ра, ро, ру, ре; тя, тю, те, ті, тьо?»

Під звуковим аналізом слід розуміти не тільки вміння учня виділити певний звук зі слова, уміння почути, упізнати його в інших словах, а й самостійно дібрати слово з певним звуком.

5.Упізнавання певного звука в названих учителем словах, визначення його позиції (на початку, у середині, у кінці). Важливою умовою застосування цього прийому є добір для впізнавання звука і таких слів, у яких він відсутній. Це за­гострює слухову увагу учнів, запобігає звичайному вгадуванню.

6.Показником осмисленого ставлення учня до фонетичної структури слів є самостійний добір їх із певним звуком. Однак слід мати на увазі, що виконання першокласниками такої вправи пов'язане зі значними труднощами, зумовленими, з одного боку, відносно невеликим словниковим запасом дітей, а з друго­го — слабким умінням користуватися ним. Тому допомогою для багатьох дітей слугуватимуть предметні малюнки, виставлені на дошці, серед яких мають бути і контрольні, тобто такі, що не містять у своїх назвах цього звука.

Доречними під час самостійного добору учнями слів із заданим звуком будуть завдання лексичного характеру: «Подумайте, у назвах яких птахів вимовляється звук [с]?». (Соловей, синиця, сойка, сорока, плиска, стриж).

Як бачимо, згадані прийоми передбачають частковий звуковий аналіз слів, тобто виділення тільки окремих звуків зі слова. Тому в процесі навчання грамо­ти застосування їх має в основному підготовчий характер. По-перше, це вправи у виділенні окремих звуків, що служать основою для формування вміння ще в до-букварний період виконувати повний звуковий аналіз. По-друге, вони становлять собою підготовчий етап на уроці ознайомлення з новою буквою, що вимагає до­даткового зосередження уваги на відповідному звукові.

← Предыдущая страница | Следующая страница →