Поделиться Поделиться

ТЕМА 1 : Тенденції суспільного розвитку і вимоги до підготовки спеціалістів у професійній школі

Органічною частиною життя суспільства є освіта, яка відображає рівень його розвитку, суперечності, проблеми. Професійна школа розвивається як частина державної структури. її функції чітко визначені: соціалізація наступних поколінь, підготовка молоді до виконання соціальних ролей, що задаються суспільством, передача знань, умінь та навичок відповідно до подальших соціальних і професійних станів людини.

Система освіти в усьому світі підлягає критиці, тому що не відповідає рівню вимог виробництва, науки та культури, спричиняє загострення суперечності між орієнтацією на систему знань, умінь і навичок як основу підготовки людини до життя та її особистісним розвитком.

Провідні тенденції, спрямовані в умовах сьогодення на оновлення світового освітнього простору, такі1:

1) орієнтація більшості країн на перехід від елітної до високоякісної освіти для всіх;

2) поглиблення міждержавного співробітництва у галузі освіти, яке залежить від потенціалу національної системи освіти й умов партнерства держави й окремих учасників;

3) збільшення гуманітарного складника у світовій освіті в цілому за рахунок введення наукових і навчальних дисциплін, орієнтованих на людину: політології, психології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки.

4) значне впровадження нововведень за умов збереження національних традицій, що склалися, та національної ідентичності країн і регіонів.

Заходи, спрямовані на реформування вищої освіти в нашій країні, визначаються нормативно-правовими документами. Реформування вищої освіти передбачає перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості у здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівнів за бажаним напрямом відповідно до її здібностей та забезпечити її мобільність на ринку праці; формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому; підвищення освітнього й культурного рівнів суспільства, створення умов для навчання протягом усього життя; піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти розвинених країн та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Професійну освіту необхідно розглядати як систему самостійних інтегративних процесів у багаторівневій структурі, цілеспрямована взаємодія яких приводить до створення нової цілісності - професійної діяльності виробника нового типу. Внаслідок цього створено концептуальні засади багаторівневої неперервної професійної освіти й професійної педагогіки як базової наукової дисципліни, яка інтегрує поняття, закономірності, принципи, категорії інших наук (соціальних, природних, технічних), що визначають природу формування людини, можливості реалізації особистості в умовах інноваційного соціально-економічного розвитку.

У нових соціально-економічних умовах велике значення має кооперація навчальних закладів з іншими соціальними інститутами, підприємствами, фірмами. Це зумовлено проведенням виробничого навчання на підприємствах, на робочих місцях; свободою працевлаштування випускників, коли в умовах ринкової економіки підприємства й установи не гарантують їх зайнятості; необхідністю соціального захисту молоді; потребою у створенні умов для продовження освіти, опанування нових професій.

Сьогодні відбувається інтеграція нашої країни у світову економічну систему, отже, інтегрована професійна освіта має бути гарантією від безробіття, а володіння декількома професіями значною мірою сприятиме адаптації особистості в нових соціально-економічних і техніко-технологічних умовах, які швидко змінюються.

Зважаючи на це, зміст професійної освіти повинен будуватися на основі синтезу знань, умінь і навичок, єдності загальної та професійної освіти, що зумовлює певні об'єктивні закономірності:

- діалектичну єдність суспільства, науки, техніки і виробництва, взаємодію та взаємозумовленість їх розвитку;

- укріплення зв'язку теорії і практики, посилення практичної спрямованості змісту освіти;

діалектику зв'язку теоретичного і прикладного знання, що визначається єдністю і розбіжністю теоретичного й виробничого навчання;

- функціонування технічних систем, які створюють нові об'єкти, що розвиваються на основі загальнонаукових, загальнотехнічних і специфічних закономірностей;

- взаємодію наук про природу й суспільство;

- інтеграцію та диференціацію професійного наукового знання;

- провідну роль практики - вихідного і заключного етапів професійного навчання;

- суттєве підвищення значення методологічної функції професійної підготовки1.

Зазначимо, що загальними тенденціями розвитку професійної освіти в наш час є: гуманізація і демократизація освіти, підприємницькі цінності, орієнтація молоді на економічну діяльність та ін.

Гуманістична переорієнтація суспільної свідомості, критика авторитаризму і стандартизованого підходу до виховання й навчання справді стимулювали теоретичну думку в педагогіці, що сприяло висуненню нею на перший план гуманістичного напряму.

Гуманістична професійна школа - це повага до того, хто навчається, віра в його здатність до розвитку, довірливі відносини між педагогом та учнем. Гуманістична модель школи орієнтована на різноманітний розвиток усіх творчих зусиль учнів. У цій школі діє атмосфера поваги, доброзичливості, партнерства, співпраці, учню не ставлять невиважених заборон та обмежень, які деформують його як особистість. Він перестає бути пасивним об'єктом впливу зі сторони дорослих, а відіграє активну роль у своїх освіті й вихованні. Тенденція до гуманізації навчання посилює людинознавчу орієнтацію в усіх колах освіти і виявляється в допомозі учням пізнати себе й суспільство.

У наш час у вітчизняній педагогіці сформувалось якісно нове ставлення до проблем гуманізації. У ній вбачають не тільки ідеологію і стратегію для всього освітнього кола, але й усе більше впроваджують у практику шкіл усіх рівнів, а конкретні питання гуманізації отримують технологічну інтерпретацію.

Процес гуманізації передбачає відповідні зміни в діяльності вчителя і ставить перед педагогічними навчальними закладами держави таку мету, як підготовка вчителя нового типу з гуманістично орієнтованою свідомістю, тому що гуманізація загальноосвітньої і професійної школи - це відтворення гуманізму як цінності у практиці навчання та виховання учнів.

Особистість вчителя стає основним суб'єктивним фактором у всьому процесі гуманізації навчання, яка якісно вирішує актуальні поточні завдання, що стоять перед освітою, фахівець має бути високопрофесійним.

Гуманізація освіти базується на активізації автономних, само-управлінських механізмів особистості: самопізнання - самореалізація.

1. Самопізнання - система уявлень людини про саму себе.

2. Самооцінка - уявлення людини про моральні норми та норми поведінки, постійні заповіти й ситуативні стандарти, що склалися.

3. Саморозвиток - вибір людиною зазначених шляхів розвитку.

4. Самовизначення - фаза саморозвитку, зі сформованим професійним світоглядом.

5. Самореалізація (самоактуалізація) - прагнення людини до більш повного виявлення своїх можливостей.

Гуманізація процесу навчання - це сукупність усіх цих механізмів у їх взаємозв'язку й взаємозалежності, взаємодії. Реалізація демократичного і гуманістичного начал у житті суспільства багато в чому детермінована рівнем підготовки фахівців. Від того, наскільки фахівець, який починає самостійну професійну діяльність, глибоко професійно підготовлений, компетентний, має високу загальну культуру, відповідальний, ініціативний, прагне постійно творчо оновлюватися, здатен приймати й реалізовувати сміливі новаторські рішення, залежить рівень його професіоналізму, професійної цінності.

Другою важливою тенденцією професійної освіти є підприємницькі цінності, орієнтація молоді на економічну діяльність. Ринкова економіка ставить якісно нові завдання у вихованні та освіті молоді. Зважаючи на те, що перехідний період до цивілізованої економіки невиправдано затягнувся, у суспільстві ще не сформувалась усталена парадигма моралі та моральної поведінки в нових соціально-економічних умовах. Поняття добра і зла достатньо не сформовані, а молодь, активно реагуючи на зміни у суспільстві, не спроможна самостійно повною мірою усвідомити цю ситуацію. Отже, такі поняття, як любов до Батьківщини, патріотизм, громадянськість, для певної групи молодих людей нічого не варті.

Тоді виникає питання, що треба зробити владним структурам, системі освіти, громадськості, щоб налаштувати молоде покоління на зміцнення державності, встановлення цивілізованих відносин між людьми, на поєднання зусиль для подолання кризи?

Питання про ціннісні економічні орієнтації та перспективи їх розвитку в учнівської молоді вивчалося на Черкащині. Як свідчить опитування, досить значна частина випускників шкіл планує пов'язати своє майбутнє саме з економічною діяльністю. Підтвердженням цього є відповіді на запитання: "Чи збираєтесь ви в майбутньому стати підприємцем, бізнесменом?" Більше третини старшокласників відповіли ствердно. Щодо рис нової людини, то на перше місце вони ставлять наполегливість, уміння спілкуватися, практицизм, діловитість, уміння аналізувати і вдало вести свою справу.

Вимоги до підготовки спеціалістів професійної школи можна звести до таких: 1) професійна компетентність; 2) професійна культура; 3) професійна етика.

Зміна сучасної стратегічної мети професійної підготовки, орієнтація на результативність діяльності спеціалістів зумовили запровадження в науковий обіг поняття професійна компетентність (від лат. competo - досягати, відповідати, підходити), яке досліджують людинознавчі науки. Загальновизнаний зміст цього поняття - оволодіння знаннями, досвідом і повноваженнями, що надаються працівнику згідно із законом, статутом. У словнику С.І. Ожегова поняття "компетентний" трактується як "поінформований, авторитетний у будь-якій сфері".

Більшість дослідників проблеми компетентності пов'язують це поняття з конкретною професією матеріальної або духовної сфери. Загальновизнані такі характеристики професійної компетентності: розуміння сутності завдань, що виконуються; знання досягнень попередників у цій сфері й активне їх використання; вміння обирати засоби, відповідно до конкретних обставин; почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність визнавати власні помилки і виправляти їх.

Науковці розглядають компетентність як оцінну категорію, що характеризує людину як суб'єкта професійної діяльності, її здатність успішно виконувати завдання, які належать до її компетентності2.

Професійна компетентність педагога - це складний комплекс професійних знань зі свого предмета в галузі філософії, педагогіки, психології, соціології, методологічних, теоретичних, технологічних, методичних та інших наук; професійних умінь моделювати, проектувати, програмувати, продукувати результат, рефлексувати як власну викладацьку діяльність, так і разом з ними навчальну діяльність студентів/учнів; професійно важливих особистісних якостей: креативності, прагнення до самопізнання, саморозвитку і самореалізації, комунікабельності, толерантності, урівноваженості, педагогічного оптимізму, почуття гумору тощо.

У Національній доктрині розвитку освіти проголошено, що метою державної політики є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України1. При цьому серед пріоритетних напрямів такої політики визначається розвиток професійно-технічної освіти. Держава повинна забезпечувати "підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукомістких й інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці".

Проголосивши рівний доступ до здобуття якісної освіти, доктрина реалізує його у сфері професійно-технічної освіти шляхом:

- надання можливості безоплатної первинної професійної підготовки в державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладах;

- розвитку мережі професійно-технічних навчальних закладів різних типів, професійних спрямувань і форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці;

- поєднання професійно-технічної й повної загальної середньої освіти;

- забезпечення варіативності та гнучкості освітньо-професійних програм з урахуванням змін на ринку праці та попиту на нові професії;

- створення умов для надання професійно-технічним навчальним закладам освітніх й інших послуг населенню, зокрема здобуття або підвищення робітничої кваліфікації, а також перепідготовки незайнятого населення;

- розвитку співпраці з підприємствами, установами, організаціями - замовниками підготовки кадрів, державною службою зайнятості;

- участь роботодавців у забезпеченні функціонування та розвитку професійно-технічної освіти;

- оновлення матеріально-технічної бази та впровадження інформаційних технологій.

Відповідно до того, що професійна освіта, яка має свою специфічну підсистему - професійно-технічну освіту1, певні освітні рівні, які можуть здобуватися, починаючи з базової загальної середньої освіти і закінчуючи вищою, визначається як система знань, умінь і навичок у певній сфері трудової діяльності й розподіляється на нижчу, середню і вищу. Оскільки це видове поняття відносно родового "професійна освіта", вона має свої специфічні напрями, потребує власного науково-методичного забезпечення, конкретизації мети, завдань тощо.

Зазначимо, що основна мета професійної освіти - загальний і професійний розвиток особистості, становлення її професійної культури. Тому незалежно від того, кого готують професійні навчальні заклади, яку освіту (середню, вищу) вони надають, головним є рівень загальної та професійної освіти і професійного розвитку, який ці заклади забезпечують. Слід також наголосити на необхідності тісного зв'язку середньої, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, що є запорукою реалізації безперервної освіти, освіти впродовж життя, яка має задовольняти потреби особистості в підвищенні кваліфікації чи у здобутті нової професії. Ці потреби виникають унаслідок мінливих умов ринку праці і вимагають створення системи професійної підготовки в навчальних закладах різного типу, що забезпечить перехід людини до більш високих рівнів особистісного та освітнього розвитку.

Отже, професійна освіта передбачає рух людини від елементарної (загальної та функціональної) грамотності до освіченості; від професійно значущих якостей особистості, які пов'язані з професійною компетентністю і дозволяють реалізуватися в певній професійній діяльності до широкого розуміння, усвідомлення матеріальних і культурних надбань та цінностей минулого, власного внеску до культури своєї країни, світу в цілому; від загальної і професійної культури до формування індивідуального менталітету особистості - глибинних усталених основ світобачення, які забезпечують спрямованість на неперервне самовдосконалення, самореалізацію.

Унаслідок цього здобуття вищої освіти стає обов'язковим для розвитку особистості, оскільки висока кваліфікація працівників є запорукою широкого й ефективного застосування новітніх наукомістких інформаційних технологій, підвищення добробуту населення, економічного розквіту країни.

Головна мета професійної освіти може бути конкретизована у трьох напрямах.

Перший - створення умов для оволодіння людиною знаннями і навичками у сфері професійної діяльності, отримання кваліфікації чи перекваліфікація, що забезпечує участь особистості в суспільно корисній праці відповідно до її інтересів і здібностей. При цьому професійна освіта може розглядатися як засіб самореалізації особистості, оскільки саме у професійній діяльності найбільш повно розкриваються здібності людини, а також як засіб соціального самозахисту, усталеності й адаптації до умов ринкової економіки.

Другий напрям - виховання соціально активної особистості, яка у своєму житті керується загальнолюдськими (честь, совість, людська гідність, справедливість) та культурно-національними (працелюбність, волелюбність, толерантність тощо) цінностями і здатна до перетворення виробництва, виробничих, економічних, суспільних відносин, до участі в управлінні, несе відповідальність за результати своєї діяльності тощо.

Третій напрям - задоволення нагальних і перспективних потреб виробництва у кваліфікованих фахівцях, рівень підготовки яких відповідав би вимогам науково-технічного, соціального прогресу, які б були професійно мобільними, мали різнобічні професійні і загальноосвітні знання, уміння та навички.

На перший план виходить проблема освіти професіонала, що забезпечила б розвиток його особистості, а це, у свою чергу, свідчить про необхідність гуманітаризації професійної освіти, яка є одним із провідних принципів професійної освіти.

Принцип гуманітаризації професійної освіти передбачає її гуманітаризацію, фундаменталізацію, діяльнісну спрямованість. Гуманітаризація освіти полягає, по-перше, у збільшенні частки гуманітарних предметів у навчальних програмах, планах професійних закладів, по-друге, у формуванні в людини особливого ставлення до навколишнього середовища і до себе самої, до своєї діяльності, відповідальність за неї. Гуманітаризація професійної освіти вимагає формування суто людських форм ставлення до виробничого світу в цілому і до своєї професійної діяльності в цьому світі. Гуманітаризація освіти - це процес, протилежний до її технократизації, тобто спрямованості професійної підготовки на безумовне "служіння" науково-технічному прогресу, що найбільш притаманне професійній школі.

Принцип гуманітаризації професійної освіти передбачає виховання почуття відповідальності за свою долю, за власність, яку має кожна людина, за освіченість і професійну компетентність, а це у свою чергу викликає необхідність узгодити навчальні й виховні цілі професійної школи, оскільки більшість навчальних предметів не мають ані емоційної, ані етичної забарвленості, не відповідають внутрішнім освітнім потребам студентів/учнів. Усвідомлення студентами/учнями свого покликання, визначення ними власного професійно-освітнього напряму, своїх потреб, формування моральної основи якісної праці - головні питання, на які спрямовується увага педагогів професійної школи.

Гуманітаризація професійної освіти передбачає формування у тих, хто навчається, системи власних поглядів у процесі професійної діяльності: ставлення до себе самого - у процесі професійно-естетичного виховання; до інших людей, до суспільства - при професійно-етичному вихованні; до виробництва - під час професійно-економічного виховання; до природи -.у процесі професійно-екологічного виховання; до держави - під час професійно-правового виховання.

Професійно-естетичне виховання спрямовується на пізнання краси власної діяльності, на формування естетичних цінностей праці та навчання, на творчість у професійній діяльності в першу чергу (а не лише на дозвіллі), у залученні тих, хто навчається, до комп'ютерної, економічної, організаційно-управлінської творчості, до підприємництва, тобто до творчості в різних напрямах майбутньої професійної діяльності1. Водночас слід опікуватися створенням особливої педагогічної атмосфери, насиченої позитивними емоційними переживаннями, педагогічного простору у закладах професійної освіти, який формує почуття товариськості, поваги до себе та інших, справедливості, толерантності тощо.

Професійно-етичне виховання насамперед передбачає формування духовності майбутнього фахівця, усвідомлення, набуття особистісної значущості й опанування ним цілей та завдань професійної освіти, а також допомогу в побудові власних освітньо-професійних траєкторій, спрямованих на самореалізацію та самовдосконалення. Крім того, професійно-етичне виховання передбачає виховання культури виробництва, моральних засад шанобливого ставлення до колег, товаришів, виваженої поведінки та культури міжособистісного спілкування, формування морального підґрунтя якісної праці, відповідальності за роботу, що виконується, почуття людської гідності тощо.

Професійно-економічне виховання передбачає не тільки вивчення окремих предметів економічного змісту (основи ринкової економіки і т. ін.), а й наповнення майже всіх, і особливо спеціальних дисциплін, економічним змістом. При цьому найбільшої ефективності можна досягнути при поєднанні технологічного й економічного компонентів: поєднувати кожну дію, технологічне рішення з економічним аналізом, а кожний проект, пропозицію - з технологічним забезпеченням. Майбутній фахівець повинен мати певну підприємницьку підготовку, опанувавши основи маркетингу, фінансів, бухгалтерського обліку, щоб сформувати позицію активного суб'єкта на ринку праці і могти активно реалізувати свою професійну компетентність.

Професійно-екологічне виховання насамперед спрямовується на виховання у молоді високого ступеня відповідальності за свої професійні рішення і дії, усвідомлення їх наслідків для екології.

Висока професійна компетентність, кваліфікація є запорукою попиту на фахівця на ринку праці. При цьому особливої значущості набуває поглиблення теоретичної загальноосвітньої, загальнонаукової та загальнопрофесійної підготовки, що пов'язано з фундаменталізацією освіти. Саме остання сприяє формуванню професійної мобільності майбутнього фахівця, його здатності не тільки до підвищення свого професійного рівня, а й до швидкої зміни професії, набуття нових знань.

Сьогодні створюються нові типи навчальних закладів, які здійснюють багаторівневу професійну підготовку, оскільки їхні випускники мають декілька професій. Наприклад, створення на базі ПТУ професійних ліцеїв як одного з профілів загальноосвітньої школи III ступеня. Поширилося також створення навчальних комплексів, що об'єднують профільні ліцеї чи училища з вищими навчальними закладами (університетами, академіями, інститутами). Характерною рисою стає фундаменталізація професійної освіти, яка виявляється в переході до підготовки спеціалістів широкого профілю, що передбачає об'єднання спеціальностей. Отже, фундаменталізація професійної освіти визначається інтеграційними процесами, внаслідок яких відбувається перехід професійних училищ від вузькоспеціалізованих до таких, де підготовка відбувається за спеціальностями широкого профілю.

Інтеграція професій передбачає такі рівні підготовки: загально-виробничий - професійна підготовка міжгалузевого характеру, що враховує реальну інтеграцію в науці, техніці, виробництві; загальногалузевий - за професіями широкого профілю, загальними для всієї галузі; загальнопрофесійний - за професіями загального профілю і суміжними професіями окремих виробництв у межах галузі; частково професійний - за групами й окремими професіями вузького профілю. Саме така інтеграція, забезпечуючи фундаменталізацію професійної освіти, надає більш високого рівня кваліфікації майбутнім працівникам.

Водночас фундаменталізація освіти передбачає посилення уваги до загальноосвітніх компонентів професійних освітніх програм. Саме така фундаментальна загальноосвітня підготовка в поєднанні з професійно-теоретичною забезпечує широту загального і професійного світогляду, здатність швидко опанувати новий зміст, форми та засоби праці, орієнтуватися в мінливих умовах ринкової економіки. Крім того, перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій передбачає володіння комп'ютерною технікою, уміннями знаходити потрібну інформацію, працювати з базами даних, користуватися Інтернетом. Процеси глобалізації потребують, з одного боку, забезпечення досконалого знання рідної мови, яка є основою національної єдності, а з іншого - вільного володіння однією чи кількома іноземними мовами. Отже, іноземна, рідна мови й інформатика стають обов'язковими компонентами як загальноосвітньої, так і загальнопрофесійної підготовки.

Між загальною і професійною освітою виникає прошарок освітніх компонентів, які не можна зарахувати ані до загальної, ані до суто професійної освіти1. Вони мають умовну назву "базисні кваліфікації". Це знання й розуміння найбільш важливих питань з екології, економіки, фінансів, права, основ безпеки життєдіяльності, вміння переносити технології з одних галузей знання в інші тощо.

Ще одним напрямом реалізації принципу гуманітаризації професійної освіти є її діяльнісна спрямованість. Це означає, що у процесі навчання необхідно не лише сформувати певну систему знань, але головне - розвивати здатність до активної діяльності, творчої професійної праці. У такий спосіб студенти набувають важливих компетенцій через застосування знань. Для цього необхідно проводити спеціальну роботу з організації власної продуктивної діяльності студентів, яка повинна бути інтегративною: пізнавальною, ціннісно орієнтованою, перетворювальною, комунікативною, естетичною і морально та етично спрямованою. У зв'язку з цим у теоретичному навчанні збільшується частка ціннісно орієнтованих, перетворювальних, комунікативних і естетичних видів діяльності внаслідок застосування активних методів навчання, реалізації особистісно орієнтованого підходу до навчання. У практичному навчанні та навчальному проектуванні поліпшується якість виконання самостійних робіт, актуалізується творчий компонент. При цьому студентам потрібно запропонувати варіативні комплекси таких робіт, що мають суспільно корисну значущість й орієнтовані на вимоги ринку, вирізняються високою складністю і водночас посильні для тих, хто навчається, потребують активного застосування набутих теоретичних знань, а також здобуття нових за допомогою наукової літератури, ресурсів Інтернету тощо; передбачають спільну колективну виробничу діяльність студентів та їх залучення до виробничих чи наукових підрозділів реального виробництва, а також високу якість робіт, що виконуються. Головною метою виконання таких робіт є те, що за умов діяльнісної спрямованості професійної освіти вона пов'язана з інтересами студентів і сприяє переходу від компетенції майбутнього працівника до його соціальної та професійної компетентності.

Демократизація професійної освіти охоплює різні аспекти діяльності навчальних закладів і визначається на підставі різних рівнів управління: студент як керівник власної діяльності (самоорганізація); викладач як керівник діяльності студентів (співробітництво); освітній заклад (відкритість); система професійної освіти (різноманітність), регіон (регіоналізація); суспільство (рівні можливості) і держава (суспільно-державне управління). Саме ці позиції визначають провідні принципи демократизації професійної освіти1.

Принцип самоорганізації навчальної діяльності студентів передбачає насамперед наявність мотивації до навчання й бажання здобути високу кваліфікацію. Особливого значення при цьому набуває самостійна робота студента, спрямована на опановування необхідних знань. Центром навчального процесу стає сам студент, його потреби, інтереси, прагнення. У зв'язку з цим на перший план виступає фасилітаторна функція викладача, яка передбачає допомогу і підтримку в навчанні, полегшення навчальної діяльності, урахування й розвиток здібностей, спрямування тих, хто навчається, до творчого підходу до роботи тощо. Зміна парадигми педагогічних функцій призводить до збільшення частки самостійної роботи студентів і зумовлює необхідність опанування ними основ наукової організації праці (НОП).

Наукова організація праці студента - це вивчення праці студента, яка організована на основі головних положень педагогіки, психології, фізіології, вимог до діяльності студента, враховує можливості та вікові особливості його організму і створює сприятливі умови для розвитку. Вимоги НОП охоплюють усі аспекти життя студентів як у сфері навчально-пізнавальної діяльності, так і у сфері дозвілля. Складниками НОП студента є уміння визначити мету своєї діяльності, шляхи її реалізації, уміння планувати процес діяльності, контролювати результати і, відповідно, визначати подальший план самоосвіти. Організація робочого місця, яка створює оптимальні умови для високопродуктивної праці, - найпростіший елемент самоорганізації. Центральним елементом самоорганізації е дотримання системи праці. Це і зовнішня система, режим, дотримання правильного у психофізіологічному плані розподілу робочого часу, різних видів діяльності, визначення послідовності їх виконання, чергування праці та відпочинку тощо. Не менш важливими є внутрішня система, внутрішній порядок, який формується завдяки послідовності і систематичності. У свою чергу, систематичність у роботі не можлива без дисципліни в роботі, яка зумовлює дисципліну думки. Важливими елементами самоорганізації також є самоперевірка, самокритика і, як наслідок, спрямованість на самовиховання, на постійне вдосконалення своїх загальних і професійних знань, підвищення кваліфікації та набуття компетентності.

Принцип співробітництва передбачає передусім наявність творчого, відкритого, взаємовимогливого, педагогічно доцільного спілкування педагога і студента, що забезпечує взаєморозуміння й повагу, довірливі стосунки між викладачами і студентами. Перехід до суб'єкт-суб'єктних відносин забезпечує пріоритет індивідуальності, самоцінності особистості, врахування інтересів і здібностей студента у складному процесі набуття професії. Співробітництво передбачає спільне визначення цілей діяльності, спільну роботу за обраним алгоритмом, спільний аналіз одержаних результатів та прогноз подальшої діяльності. При цьому педагог, як людина, професійно підготовлена до навчання і виховання молодого покоління, забезпечує умови для повноцінного розвитку особистості, враховуючи її інтереси та потреби молоді в пізнанні, самопізнанні, допомагає у формуванні самодостатньою особистості й постійно вдосконалює себе як у професійному, так і в особистісному плані.

Принцип відкритості передбачає наявність демократичної, толерантної атмосфери в закладах професійної освіти, активних зв'язків з підприємствами, виробничими колективами, громадськістю, науково-дослідними, різноманітними вищими навчальними закладами. Відкритість - це ділові партнерські зв'язки з професійними закладами в інших регіонах і за кордоном1. Це звітування професійних навчальних закладів перед батьками, можливість здійснення контролю навчально-виховного процесу представниками громадськості, залучення науковців, робітників високої кваліфікації, досвідчених практиків до діяльності у складі органів громадського самоврядування, кваліфікаційної атестації учнів, складі державних екзаменаційних комісій тощо. Відкритість пов'язана також зі здатністю активно переймати все те, що добре відпрацьовано у світовій професійній освіті і сприяє інтеграції у світовий освітній простір. Приєднання України до Болонського процесу, яке потребує узгодження системи навчання, його форм і методів, змісту освіти - надає змогу тим, хто навчається, переходити до інших навчальних закладів, навчатися в декількох закладах освіти, а навчальним закладам взаємно визнавати іспити та заліки, легітимізувати всі кваліфікаційні й освітні рівні тощо.

Відкритість також передбачає готовність перейняти нові прогресивні філософські, економічні, психологічні, педагогічні теорії та застосовувати їх на практиці. І нарешті, відкритість - це здатність професійного навчального закладу адекватно реагувати на критику, конструктивно виправляти помилки, швидко реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві, науці, економіці тощо.

Принцип різноманітності професійних освітніх систем реалізується через їх варіативний компонент змісту професійної освіти, його оновлення, що передбачено законом, через різноманітність форм і методів навчання, типів професійних навчальних закладів, форм власності, їх підпорядкування та їхніх засновників, а також диференціацію й індивідуалізацію професійної освіти. При цьому диференціація освіти реалізується не лише за рівнями, спеціалізацією та фахом, але й за характером майбутньої професійної діяльності. Так, у виробничо-технічній сфері розрізняють: інноваційну діяльність - дослідження, розробки і проектування; виробничу - виробничі системи; обслуговуючу - маркетинг; використання обладнання, іспити й виміри. У цих напрямках висунуто різні вимоги до рівня підготовки та розвитку особистісних якостей фахівця.

Особистісно орієнтований підхід до професійної освіти передбачає можливість конструювання тими, хто навчається, власних освітніх шляхів розвитку, створення індивідуальних освітніх продуктів, які суттєво відрізняються від заданих зразків, саме в цьому виявляється сучасний підхід до індивідуалізації навчання з урахуванням потреб та інтересів студентів. І нарешті, різноманітність професійної освіти пов'язана з попитом на ті чи інші професії на ринку праці, з відсутністю жорстокого соціального замовлення, різноманітністю джерел фінансування тощо.

Принцип регіоналізації професійної освіти передбачає урахування економічних соціальних особливостей того чи іншого регіону під час складання навчальних планів, програм, навчальних посібників для професійної освіти. Ринок праці має потребу в тих чи інших спеціальностях, тому робочі навчальні плани і програми погоджуються із замовниками робітничих кадрів і враховують зміни в економіці та стані регіонів. Реорганізація змісту професійної освіти відображається, по-перше, у варіативності складників змісту освіти, а по-друге, в переході до підготовки робітників широкого спектра спеціальностей, необхідних для регіону, а не вузького кола галузевого профілю того чи іншого підприємства. Це сприяє тому, що випускник професійного закладу освіти стає більш конкурентоспроможним, професійно мобільним і швидше пристосовується до мінливих умов ринкової економіки.

Крім того, деякі автори вважають, що регіоналізація професійної освіти підвищує культуротвірні функції професійних навчальних закладів шляхом реалізації ними різноманітних освітніх програм для населення, просвітницької діяльності тощо, внаслідок чого конгломерат вищого навчального закладу, відповідного коледжу, ліцею і профільної школи починає виконувати функцій регіонального наукового центру.

Принцип рівних можливостей відповідає завданню, проголошеному Національною доктриною розвитку освіти: рівний доступ кожного громадянина до якісної освіти. Це досягається насамперед введенням державних освітніх стандартів, оскільки вони мають збагачуватися завдяки диференціації учасників навчального процесу за рівнем підготовки. Інноваційний підхід до стандартів освіти не тільки враховує середній рівень інтелектуального розвитку, але й орієнтований на створення індивідуальних програм як для особливо обдарованих, так і для тих, хто має низький рівень розвитку. На всіх ступенях професійної освіти вона повинна бути доступною для тих, хто бажає її здобути.

Принцип рівних можливостей передбачає також допомогу в здобутті професійної освіти для дітей з малозабезпечених, соціально неблагополучних сімей, дітей-сиріт, шляхом надання їм місць у гуртожитках, матеріальної підтримки, виплати стипендій, правової підтримки в захисті їхніх прав тощо.

Реалізація цього принципу передбачає надання можливості здобуття професійної освіти людям з особливими потребами - інвалідам, які потребують створення особливих умов навчання і праці.

Такий принцип передбачає водночас створення умов для розвитку професійної еліти суспільства, тобто фахівців, які створюють зразки професійної майстерності, орієнтуються на вищі рівні діяльності. Слід зазначити, що підготовка таких спеціалістів відбувається не лише в системі вищої і післядипломної освіти, а й у межах початкової та середньої професійної.

Принцип суспільно-державного управління має забезпечувати демократизацію управління і передачу деяких функцій громадськості. Насамперед це прозорість у розподілі коштів на професійну освіту на різних рівнях. Це взаємоузгоджені дії державних органів управління професійною освітою та громадськості, що базуються на таких механізмах управління освітою, як фінансування, розподіл коштів, управління навчальним закладом та контроль якості. Держава у свою чергу створює органи управління професійною освітою та професійно-технічною освітою, враховуючи їх повноваження; визначає державне замовлення обсягів підготовки фахівців (зважаючи на потреби ринку праці); здійснює інспектування професійних закладів освіти, кваліфікаційну атестацію студентів незалежно від форм власності навчального закладу; запроваджує державні стандарти професійної освіти; здійснює контроль за оновленням змісту освіти; надає гарантії соціального захисту студентам; гарантує особливий соціальний захист під час здобуття професійно-технічної (професійної) освіти інвалідам, дітям-сиротам, дітям, які залишились без піклування батьків, та тим, хто постраждав унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Державний бюджет України передбачає виділення коштів на фінансування професійно-технічної підготовки фахівців.

Високоорганізована гуманістична система, що об'єднує процеси навчання, виховання й розвитку в тому чи іншому освітньо-виховному закладі й забезпечує разом із сім'єю підготовку особистості до повноцінного життя і творчої праці, називається цілісним педагогічним процесом.

Системотвірною ланкою педагогічного процесу є цілеспрямована педагогічна діяльність, носій якої - спеціально підготовлена людина-педагог. Окрім того, головним компонентом системи, в якій відбувається педагогічний процес, є вихованці, що стають центром усього педагогічного процесу, разом з вихователями створюють динамічну паритетну систему "педагог - вихованець" і одночасно виконують ролі об'єктів та суб'єктів педагогічного процесу. Третім компонентом системи, в якій відбувається педагогічний процес, е його зміст та умови виховання.

У свою чергу сам педагогічний процес має такі компоненти: цільовий, змістовий, діяльнісний, результативний.

Цільовий компонент містить всі цілі та завдання педагогічної діяльності від головної мети виховання до конкретних завдань щодо формування певної якості особистості.

Змістовий компонент відображає зміст, яким наповнюється як головна мета виховання, так і конкретні завдання стосовно окремої особистості.

Діяльнісний, або організаційний, компонент включає взаємодію педагогів і вихованців, їхнє співробітництво, організацію та управління процесом для досягнення кінцевого результату, методи, засоби і форми взаємодії. Результативний компонент віддзеркалює його ефективність.

Педагогічний процес - це якісно нове утворення, не тотожне механічному поєднанню процесів виховання, навчання та розвитку.

Цілісність цього процесу полягає в підпорядкуванні всіх процесів, що його утворюють, загальній та єдиній меті - формуванню всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Педагогічний процес можна розглядати як безперервний ланцюг педагогічних ситуацій. Педагогічна ситуація виникає внаслідок цілеспрямованої, змістової взаємодії педагога з вихованцями, вихованців між собою та з довкіллям. Педагогічна ситуація завжди є активною взаємодією та єдністю всіх основних компонентів педагогічного процесу. Якщо в педагогічній ситуації ставиться мета, яка має бути досягнута шляхом перетворення її умов, то виникає педагогічна задача, що потребує свого розв'язання шляхом аналізу педагогічної ситуації. Педагогічні задачі повинні вирішувати педагогічні суперечності, що супроводжують педагогічний процес. Вони виникають унаслідок невідповідності між педагогічними уявленнями, застарілими концепціями і новими вимогами до особистості, зумовленими постійними змінами довкілля й розвитком особистості.

Усі педагогічні суперечності можна поділити на дві групи: 1) соціально-педагогічні - між педагогічним і провідними соціальними процесами (економічними, політичними, культурними тощо); 2) педагогічні, що відображають внутрішні суперечності, діалектику самого педагогічного процесу.

Внутрішні суперечності педагогічного процесу є рушійною силою і джерелом удосконалення відносин педагогів та вихованців.

Загальними закономірностями педагогічного процесу є:

1. Закономірність динаміки педагогічного процесу - це педагогічний процес, що відбувається як взаємодія між вихователями і вихованцями, має поступовий, ступеневий характер, більш важливим проміжним досягненням відповідають більш вагомі кінцеві результати.

2. Закономірність розвитку особистості в педагогічному процесі, яка залежить від її спадковості, виховного та навчального середовища.

8. Закономірність управління навчально-виховним процесом - його ефективність залежить від інтенсивності зворотних зв'язків між вихованцями і вихователями, величини, характеру й обґрунтування коригувальних впливів на вихованців.

4. Закономірність стимулювання - продуктивність педагогічного процесу залежить від дії внутрішніх стимулів (мотивів) навчально-виховної діяльності і від інтенсивності характеру та своєчасності зовнішніх (громадських, педагогічних, моральних) стимулів.

5. Закономірність єдності чуттєвого, логічного і практичного - ефективність його залежить від інтенсивності та якості чуттєвого сприйняття, логічного осмислення сприйнятого, практичного застосування осмисленого.

6. Закономірність єдності зовнішньої (педагогічної) і внутрішньої (пізнавальної) діяльності - ефективність педагогічного процесу залежить від якості педагогічної діяльності та власної навчально-виховної роботи вихованців.

7. Закономірність зумовленості педагогічного процесу - результати навчально-виховного процесу залежать від потреб суспільства й особистості, можливостей (матеріально-технічних, економічних, культурних та ін.) суспільства та умов перебігу цього процесу (морально-психологічних, естетичних, екологічних тощо).

Зазначені закономірності не вичерпують усіх зв'язків, які діють у педагогічному процесі. Процес пізнання цих зв'язків - завдання сучасної педагогічної науки.

Педагогічний процес циклічний. Послідовність його розвитку відображається в етапах, головними з яких є підготовчий, основний, заключний.

Підготовчий етап - на цьому етапі необхідно створити умови, найбільш сприятливі для перебігу педагогічного процесу. їх організація потребує розв'язання низки завдань: цілепокладання, діагностування умов, прогнозування досягнень, проектування та планування розвитку процесу.

Сутність цілепокладання полягає у трансформації загальної педагогічної мети, яка стоїть перед системою освіти, в конкретні завдання для кожної освітньої установи, кожного навчального колективу.

Педагогічна діагностика - це дослідження, спрямоване на з'ясування умов, у яких має відбуватися педагогічний процес, їх потенційних можливостей для сприяння або утруднення перебігу цього процесу.

Сутність прогнозування полягає в оцінюванні результативності конкретного педагогічного процесу в заданих умовах ще до його початку. Завдяки прогнозуванню можна задавати вихідні дані процесу, активно втручатися в його перебіг та проектування.

Завершується цей етаппроектом організації процесу, який після заключної доробки перетворюється у план, у якому точно визначається що, як і коли потрібно робити в конкретному педагогічному процесі того чи іншого навчально-виховного закладу.

Основний етап - етап здійснення педагогічного процесу, що містить такі елементи: постановку і роз'яснення цілей та завдань майбутньої діяльності, взаємодію педагогів та учнів; використання методів, засобів і форм педагогічного процесу, передбачених заздалегідь; створення сприятливих умов; здійснення різноманітних заходів стимулювання діяльності школярів; забезпечення зв'язку педагогічного процесу з іншими. Важливу роль на цьому етапі відіграє зворотний зв'язок, завдяки якому можна знайти оптимальну відповідність між педагогічним керівництвом і самоврядуванням вихованців. Саме цей зв'язок робить педагогічний процес саморегулюючою системою, здатною до корекції і самовдосконалення. При цьому оперативний контроль лише стимулює процес.

Заключний етап передбачає аналіз одержаних результатів, виявлення помилок аналіз причин, що призвели до цих помилок, і проектування заходів для подальшого їх запобігання або усунення.

Оскільки головна мета професійної освіти полягає в загальному та професійному розвитку особистості, становленні її професійної культури, то педагогічний процес повинен здійснювати три головні взаємопов'язані функції: освітню, виховну і розвивальну.

Освітня функція педагогічного процесу полягає у формуванні в студентів системи наукових, технічних, спеціальних, технологічних, виробничих, безпосередньо професійних знань; умінь застосовувати знання для розв'язання навчальних і виробничих завдань як репродуктивного, так і творчого характеру; загальнонаукових, політехнічних і суто професійних умінь, навичок виконання своїх професійних дій як у звичайних, так і нестандартних ситуаціях.

Виховна функція педагогічного процесу полягає у формуванні гуманістичного й демократичного світогляду, високих моральних якостей, національної свідомості, особистісних рис громадянина України, незалежно від національності. Особливе місце в системі професійної школи посідають завдання професійного виховання: виховання поваги до обраної професії, до праці, гідності фахівця - професіонала високого ґатунку, розвитку творчого потенціалу тощо.

Велика увага повинна приділятися підготовці молоді до сімейного життя, виховання дітей, виконання функцій господаря і трудівника, керівника і виконавця, захисника Батьківщини, патріота своєї країни, активної особистості, що поважає право, закон, Конституцію, має сформовані усталені, моральні, екологічні, естетичні погляди, установку на здоровий спосіб життя тощо.

Виховання в системі професійної освіти багато в чому залежить від особистості вихователя: викладача, майстра виробничого навчання, куратора і т. ін. та від того, яку позицію займають вихователь і вихованці у процесі виховання, від характеру взаємовідносин, від урахування особистісних рис вихованця, від наявності колективу вихователів і колективу вихованців, від можливості співпраці між ними і т. ін.

Розвивальна функція педагогічного процесу в закладах професійної освіти реалізується шляхом розвитку у студентів творчого, продуктивного мислення, зокрема активізації розумових операцій аналізу, синтезу, зіставлення, узагальнення, класифікацій тощо; розвитку пізнавальної активності та самостійності, формуванні потреби в пізнанні, творчому пошуку, самовдосконаленні та самоосвіті; розвитку різноманітних психологічних і фізичних якостей студентів; формуванні культури праці, навчання, відпочинку тощо.

Усі зазначені функції педагогічного процесу діалектично пов'язані, взаємозалежні, взаємозумовлені, але не тотожні.

Специфіка педагогічного процесу у професійній школі полягає в тому, що він поєднує два складники: навчально-виховний і виробничий процеси. Адже педагогічний процес у закладах професійної освіти відбувається в умовах орієнтації студентів/учнів на оволодіння певною професією, спеціальністю.

Навчально-виховний процес у професійній школі визначається насамперед рівнем професійної освіти. Зазначимо, що залежно від рівня освіти це поняття змінюється. Так, професійно-технічна освіта згідно із Законом України "Про професійно-технічну освіту" є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння знаннями, уміннями і навичками в обраній галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Вища освіта - це комплекс фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, який має визначити темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного прогресу і формувати інтелектуальний потенціал нації.

Навчально-виховний процес у професійних закладах освіти забезпечує інтелектуальну, емоційну та практичну взаємодію викладача і студентів. Характер цієї взаємодії впливає на ефективність цілісного педагогічного процесу. З погляду людиноцентристської парадигми навчально-виховний процес набуває особистісно орієнтованої спрямованості, яка характеризується пріоритетом індивідуальності, самоцінності студента, що є суб'єктом навчального процесу; співвідношенням технології професійного навчання на всіх ступенях професійної освіти із закономірностями професійного становлення особистості; визначенням змісту професійної освіти з урахуванням рівня розвитку сучасних соціальних, інформаційних, виробничих технологій і майбутньою професійною діяльністю; встановленням дієвості професійно-освітнього процесу шляхом організації навчального педагогічно доцільного середовища.

Важливим компонентом навчально-виховного процесу є зміст освіти, в якому втілюються соціальні цілі, що ставляться перед системою професійної освіти щодо підготовки робітничих кадрів та спеціалістів вищої кваліфікації. У свою чергу мета освіти визначає принципи, методи і форми навчання та виховання.

Педагогічному процесу притаманна певна логіка, згідно з якою забезпечується виховання учнів, а також засвоєння знань, умінь, навичок; розвиток пізнавальних, інтелектуальних та інших здібностей. У логіці педагогічного процесу відображено специфіку діяльності як студента, так і педагога. Для студентів це процес навчального пізнання, що найбільш повно реалізується в цілях учіння, які кожен студент з різним ступенем повноти й усвідомлення висуває на занятті. Це може бути навчання професійним діям, виконання тієї чи іншої дії/операції краще за інших, швидке виконання завдання викладача, застосування матеріалу на практиці, самоконтроль і само-корекція власних дій. Цілі студентів можуть збігатися з цілями викладачів, але можуть бути й діаметрально протилежними. Так, цілями викладання є засвоєння загальної культури суспільства загалом і навчального предмета зокрема, розвиток пізнавальних здібностей учнів, формування їхнього світогляду, потреби у знаннях і досягнення студентами такого ступеня оволодіння знаннями, який би забезпечував їх свідоме застосування на практиці, тощо. Слід зазначити, що логіка навчання може змінюватися залежно від того, на що спрямований цілісний педагогічний процес. Наприклад, якщо він налаштований на особистість, її розвиток, а не просто на засвоєння певних знань та правил поведінки, то його логіка й етапи суттєво відрізняються від традиційних.

Виховний процес у закладах професійної освіти також має свою специфіку, яка визначається необхідністю формування у студентів ставлення до професійної діяльності у процесі професійно-етичного, професійно-естетичного, професійно-економічного, професійно-екологічного і професійно-правового виховання.

Універсальна характеристика педагогічного процесу - педагогічна взаємодія. В умовах особистісно орієнтованої професійної освіти ця взаємодія ґрунтується на засадах гуманізму, демократії та співпраці. Саме завдяки цій взаємодії стає можливим ураховувати потреби, мотиви, цілі, здібності, активність та інші індивідуально-психологічні особливості тих, хто навчається, а студент/учень та викладач стають суб'єктами навчально-виховного процесу. Особистісно орієнтована взаємодія супроводжується педагогічною фасилітацією через довірчі стосунки й особливі якості педагога, такі як установка на розвиток здібностей молоді, творчість, емпатія, мотивація на успіх. Завдяки цьому підсилюється продуктивність професійної освіти і відбувається взаємний розвиток суб'єктів професійно-освітнього процесу.

Виробничий процес у професійному закладі освіти також має свою специфіку. У професійно-технічних закладах він включає професійно-теоретичну і професійно-практичну підготовку. Професійно-теоретична підготовка передбачає оволодіння сукупністю знань, що мають стати частиною досвіду професійно-трудової та наукової діяльності. їх засвоєння забезпечить ефективність виконання робітничих функцій.

Професійно-теоретична підготовка не тільки забезпечує отримання нових знань, а й формує ставлення до професії та виробництва, а також до елементів творчої діяльності. Разом це забезпечує отримання певної кваліфікації. Професійно-теоретичне навчання не тільки продовжує загальну шкільну освіту, якщо йдеться про ПТУ, але й створює наукове підґрунтя для професійної практичної діяльності, є основою для подальшого набуття середньої та вищої професійної освіти, наукових досліджень і т. ін. Зміст професійно-технічної підготовки майбутніх фахівців визначається конкретною професією, фахом. Теоретичне навчання в закладах професійно-технічної освіти охоплює природничо-математичну, гуманітарну, загальнотехнічну і професійно-теоретичну підготовку та реалізується шляхом проведення різних типів уроків та лекцій, а також індивідуальних занять. Особлива увага приділяється фізичній підготовці, яка проводиться у спеціальних приміщеннях у формі уроку фізичного виховання та в позаурочний час.

Професійно-практична підготовка є складником виробничого процесу, оскільки проводиться в навчальних майстернях, на полігонах, у навчально-виробничих підрозділах, навчальних господарствах, а також на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг1. Професійно-практична підготовка має за мету набуття частини професійно-трудового досвіду, що втілюється у практичних діях - сутності професії/спеціальності. Відтак, професійно-практична підготовка сприяє формуванню в майбутніх фахівців професійних умінь і навичок. Перехід від професійних навичок та вмінь діяти у стандартних обставинах до уміння виконувати професійні дії в непередбачуваних умовах, творчо використовувати набуті знання сприяє формуванню професійної майстерності. Для цього студентів слід учити як репродуктивним, так і творчим способам досягнення результатів. Майбутні фахівці засвоюють такі види діяльності, які відповідають рівню розвитку сучасної економіки та культурі виробництва, завдяки чому в подальшому відбувається формування цілісної професійної діяльності. Як вид навчально-виховного процесу сучасне виробництво в ПТУ будується на засадах особистісно орієнтованого підходу як до студентів, так і до самого педагогічного процесу.

Навчально-виховний процес у вищій школі має свою специфіку, пов'язану з вимогами суспільства до спеціалістів вищої кваліфікації.

Педагогічний процес у вищій школі відповідає таким закономірностям:

- єдність історичного та логічного, що вимагає єдності генетичних і структурних зв'язків у розвитку теорії науки; єдність історії та теорії науки і практики; єдність історичної та теоретичної форм наукового пізнання; єдність історичного, теоретичного й логічного в системі вищої освіти; єдність історичних і сучасних методів наукового дослідження. Згідно з цією закономірністю вивчають історію науки, історію вищого навчального закладу, історію педагогіки вищої школи та їх зв'язок із сучасністю;

- застосування емпіричних та теоретичних методів пізнання у процесі вивчення об'єктів дослідження. Згідно з цією закономірністю у структурі науки та розділах, що вивчаються студентами, емпіричну інформацію поєднують з її теоретичними узагальненнями;

- взаємозв'язки у реальному житті, що поєднує навчально-виховний процес та життєдіяльність вищого навчального закладу, а саме: взаємозумовленість усього цілісного педагогічного процесу (єдність комплексу навчально-освітньої та матеріально-господарської діяльності); соціального стану суспільства з процесом підготовки фахівців; професійно-педагогічної, викладацької діяльності педагогів з навчальною та науково-пошуковою діяльністю студентів; мети, змісту, методів і форм педагогічного процесу з мотивацією обов'язку, інтересу та престижності вищої освіти студентів; процесу підготовки професіоналів та виховання любові до своєї професії; якості викладання у вищих закладах з рівнем психолого-педагогічної підготовки кожного члена педагогічного колективу, а також із підвищенням кваліфікації кожного викладача.

Центром педагогічного процесу у вищих закладах освіти є інтелектуальна та емоційна взаємодія між викладачами і студентами, яка відрізняється від характеру взаємодії вчителя та учнів у школі, її характер та форма вияву відрізняються залежно від умов. Натомість за будь-яких умов педагогічний процес стає ефективним, коли діяльність викладача, його вплив на студентів відповідає їхнім пізнавальним можливостям і характеру діяльності.

Цей необхідний, постійний зв'язок, що розкриває сутність педагогічного процесу вищої школи, є однією з основних закономірностей навчання у вищих навчальних закладах (процес навчання роз гл я дається як складова педагогічного процесу). Він відображає спрямованість зусиль викладачів, студентів і характер їхньої спільної діяльності. Викладачі та студенти при цьому є рівноправними учасниками педагогічного процесу, між якими встановлюються суб'єкт-суб'єктні відносини, що мають особистісно орієнтований характер.

Характер взаємовідносин викладача і студентів визначається також загальними цілями діяльності викладача (як "двигуна" педагогічного процесу) у вищих закладах освіти, а саме:

1) організацією та керівництвом процесом оволодіння студентами професійними знаннями, уміннями і навичками певної спеціальності;

2) забезпеченням студентів інформацією, необхідною для досягнення певної мети;

3) проведення навчального процесу таким способом, щоб він сприяв максимально можливому розвитку загальних психічних здібностей, зокрема інтелектуальних;

4) вихованням кожного студента як високоморальної, творчої, активної та соціально зрілої особистості шляхом спрямування організацією, керівництвом і проведенням навчального процесу у відповідний напрям.

Отже, характер взаємовідносин є взаємодію, спрямованою на ефективне здійснення зазначених вище цілей.

В умовах вищого навчального закладу якості, необхідні студентам для їхньої майбутньої професійної діяльності, найбільш ефективно формуються тоді, коли весь зміст навчально-виховного процесу максимально наближений до умов практичної діяльності майбутніх фахівців. Отже, педагогічний процес у вищих навчальних закладах підпорядковується закону моделювання, згідно з яким усі заходи мають бути насичені професійним змістом і відбуватися в ситуаціях, максимально наближених до дійсності, тобто до тих умов, у які випускник може потрапити на реальному виробництві.

Відповідно до закону моделювання частка навчальних занять та заходів, що імітують майбутню діяльність, постійно зростає за рахунок впровадження сучасних інноваційних технологій навчання.

Педагогічний процес у вищій школі перебуває у постійному русі, удосконалюється та розвивається. Головним напрямом його розвитку є постійне підвищення активності, самостійності та свідомості студентів, збільшення в їх роботі частки самовиховання, самоосвіти, елементів наукового дослідження.

Рушійними силами розвитку педагогічного процесу у вищих навчальних закладах є, з одного боку, притаманні йому суперечності, а з іншого - мотиваційно-цільові установки його учасників.

З-поміж суперечностей найбільш вагомими є такі:

1) суперечності між діями викладача (постановка навчальних та практичних завдань, викладання навчального матеріалу, показ прийомів виконання дій, засоби організації діяльності студентів, контроль цієї діяльності, висування проблемних питань тощо) і можливостями студентів (рівень знань, умінь, навичок; ступінь розумового та фізичного розвитку; засвоєні засоби і прийоми навчальної діяльності; мотиви навчання, психічний стан тощо);

2) суперечності між вимогами сучасного виробництва та ступенем моделювання професійної діяльності на заняттях;

3) суперечності між більшою самостійністю викладачів вищих навчальних закладів у відборі інформації (порівняно зі школою) та більшою самостійністю студентів у її засвоєнні (зміна форм навчання і контролю порівняно зі школою);

4) суперечності, пов'язані з особливостями адаптації колишніх школярів до нової системи навчання, нового колективу, змін режиму праці та відпочинку тощо.

Мотиваційно-цільові настанови учасників педагогічного процесу перебувають під впливом нової сучасної ідеології, що розвивається у напрямі формування самосвідомості людини, яка сама відповідає за своє життя та кар'єру. Відповідно складаються мотиви розкриття свого інтелектуального, творчого потенціалу, прагнення поєднувати навчання із саморозвитком, досягти успіхів у навчанні, науково-дослідній діяльності, стати компетентним фахівцем тощо.

← Предыдущая страница | Следующая страница →