Поделиться Поделиться

ТЕМА 2 : Методи навчання, їх сутність та класифікація

Як випливає з характеристики процесу навчання, основними проблемами його є: для чого вчити - мета навчання; чого навчити - зміст навчання; як організувати процес навчання - форми організації навчання; що використовувати у процесі навчання - засоби навчання; як навчати - методи навчання. Не принижуючи значущості кожної проблеми навчального процесу, зазначимо, що найважливішою з них є методи навчання. Саме від їх ефективності, за будь-яких інших умов і факторів, залежить і кількість, і якість одержуваних студентами знань, навичок та вмінь.

Метод (від гр. - шлях до чогось) означає спосіб досягнення мети, певним чином упорядковану діяльність.Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і студентів у справі, що спрямована на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку у процесі навчання. Метод навчання характеризують три ознаки: мета навчання, спосіб засвоєння, характер взаємодії суб'єктів навчання. Поняття "метод навчання" вітчизняні педагоги трактують неоднаково. Деякі розуміють його як спосіб передачі іншим знань (Д.І. Тихомиров) чи зараховують до нього взагалі всі способи, прийоми та дії вчителя (К.В. Єльницький). Інші розглядають метод навчання як сукупність координованих прийомів викладання (С.О. Ананьєв) тощо.

Дослідження педагогів і психологів довели, що засвоєння знань та способів діяльності відбувається на трьох рівнях: усвідомленого сприйняття і запам'ятовування; застосування знань та способів діяльності за зразком чи в подібній ситуації; творчого застосування. Методи навчання повинні забезпечити досягнення усіх рівнів засвоєння.

Оскільки методи навчання мають множинну характеристику, є можливість класифікувати їх за декількома критеріями. Методи поділяють, по-перше, за джерелами передачі та характеру сприйняття інформації на словесні, наочні і практичні (С.І. Перовський, Є.Я. Голант). Залежно від основних дидактичних задач, що реалізуються на конкретному етапі навчання, методи поділяють на методи знаходження знань, формування умінь і навичок, застосування одержуваних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь та навичок (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов). Відповідно до характеру пізнавальної діяльності студентів щодо засвоєння змісту освіти вирізняють такі методи, як пояснювально-ілюстративні (інформаційно-рецептивні), репродуктивні, проблемного викладу, частково пошукові (евристичні) і дослідні (М.Д. Скаткін, І.Я. Лернер).

Є класифікації, в яких поєднуються методи викладання з відповідними методами навчання: інформаційно-узагальнювальні та виконавчі, пояснювальні й репродуктивні, інструктивно-практичні і продуктивно-практичні, пояснювально-збуджувальні та частково-пошукові, збуджувальні і пошукові (М.І. Махмутов). Дедалі частіше застосовуються підходи до класифікації методів навчання одночасно за джерелами знань і логічними підставами (М.М. Верзилін), за джерелами знань та рівнями самостійності студентів у навчальній діяльності (О.М. Алексюк, І.Д. Звєрєв та ін.).

В.Ф. Паламарчук і В.І. Паламарчук запропонували модель методів навчання, в якій поєднуються джерела знань, рівень пізнавальної активності і самостійності студентів, а також логічний шлях навчального пізнання. Класифікацію, в якій розглядаються чотири боки методів - логіко-змістовна, джерельна, процесуальна й організаційно-управлінська - було розроблено С.Г. Шаповаленком.

Різні погляди на проблему класифікації методів відображають природний процес диференціації й інтеграції знань про них. Дедалі чіткіше позначається багатосторонній, комплексний підхід до характеристики їх сутності. Сьогодні, коли активно впроваджуються інноваційні технології у процес освіти, методи навчання доцільно поділити на традиційні та інноваційні. Ю.К. Бабанський8 узагальнив і систематизував уявлення щодо традиційних методів навчання на основі методології цілісного підходу до діяльності. Зокрема ним було виокремлено три основні групи традиційних методів: 1) методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2) методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності; 3) методи контролю й самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. У свою чергу методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяються: на словесні, наочні та практичні за джерелом передачі і сприйняття навчальної інформації; індуктивні та дедуктивні за логікою передачі і сприйняття інформації; репродуктивні та проблемно-пошукові за ступенем самостійності мислення; на навчальну роботу під керівництвом викладача та самостійну роботу студентів за ступенем керування навчальною роботою.

До інноваційних методів навчання слід зарахувати дуже популярні сьогодні метод портфоліо та метод кейса (рис. 3.2).

Запропонована класифікація методів навчання є відносно цілісною, оскільки враховує всі основні структурні елементи діяльності (її організацію, стимулювання і контроль): усі основні функції та особливості методів, що виявлені до цього часу педагогічною наукою, не відкидаючи жодної з них. Проте вона не просто механічно поєднує відомі підходи, а розглядає їх у взаємозв'язку, вимагаючи вибору їх оптимального поєднання. У ній цілісно подано такі аспекти пізнавальної діяльності, як сприйняття, осмислення і практичне застосування. Нарешті, такий підхід до класифікації методів не виключає можливості доповнення його новими приватними методами, що виникають у ході вдосконалення процесу навчання в сучасних навчальних закладах.

Словесні методи навчання

До словесних методів навчання належать розповідь, бесіда, робота з книгою тощо.

Розповідь. Цей метод передбачає усний оповідний виклад навчального матеріалу, що не переривається запитаннями до студентів. Є декілька видів розповіді: розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-висновок. Мета першого - підготовка студентів до сприйняття нового навчального матеріалу (який може бути подано іншими методами, наприклад бесідою). Цей вид розповіді характеризується відносною стислістю, яскравістю, емоційністю викладу, що допомагає викликати інтерес до нової теми, потребу в її активному засвоєнні. Під час такої розповіді в доступній формі повідомляються завдання діяльності студентів, педагог розкриває зміст нової теми, викладає навчальний матеріал у чіткій послідовності, з вичленовуванням головного, істотного, із застосуванням ілюстрацій та переконливих прикладів. Розповідь-висновок зазвичай проводиться наприкінці заняття. Викладач у ній резюмує головні думки, робить висновки й узагальнення, дає завдання для подальшої самостійної роботи з цієї теми.

У ході застосування методу розповіді використовуються такі методичні прийоми усного викладу інформації, як активізація уваги, прискорення запам'ятовування (мнемонічні, асоціативні прийоми), логічні прийоми порівняння, зіставлення, виділення головного, узагальнення.

Перш ніж перейти до характеристики окремих методів навчання, необхідно сказати, що кожний метод складається із сукупності методичних прийомів. Методичні прийоми - це способи досягнення найближчих (дрібних) цілей, розв'язання часткових завдань навчання, це складники, "цеглинки" методів, тобто конкретні дії й операції. Вони можуть входити до складу того чи іншого методу навчання. На цій підставі методи також визначають як сукупність методичних прийомів, що забезпечують розв'язання завдань навчання.

ТЕМА 2 : Методи навчання, їх сутність та класифікація - Инвестирование - 31

ТЕМА 2 : Методи навчання, їх сутність та класифікація - Инвестирование - 32

Перейдемо до більш докладного опису всіх основних груп методів, що використовуються у процесі теоретичного навчання у професійних навчальних закладах.

Умовами ефективного застосування розповіді є ретельне продумування теми, вдалий підбір прикладів та ілюстрацій, підтримка належного емоційного стану викладу.

Бесіда. Метод бесіди передбачає розмову викладача зі студентами. Бесіда організовується за допомогою ретельно продуманої системи питань, що поступово підводять студентів до засвоєння системи фактів, нового поняття чи закономірності. У ході застосування методу бесіди використовуються прийоми постановки питань (основних, додаткових, навідних тощо); обговорення відповідей та думок студентів; коректування відповідей; формулювання висновків з бесіди.

Питання до бесіди повинні бути досить місткими для цілісного сприйняття. Занадто велике дроблення теми на питання руйнує її логічну цілісність, а занадто об'ємні питання стають недоступними для обговорення студентів. Питання не повинні вимагати від тих, хто навчається, коротких відповідей. Викладач може використовувати допоміжні, навідні запитання, що дають змогу продовжити обговорення досліджуваної проблеми.

Можливі бесіди, у ході яких студенти згадують, систематизують, узагальнюють засвоєне раніше, роблять висновки, відшукують нові приклади використання в житті досліджуваного явища. Такі бесіди здебільшого пояснювальні і розраховані на оперування раніше засвоєним, на активізацію пам'яті студентів.

Водночас можливі, і навіть бажані, при достатній підготовленості студентів, бесіди, у ході яких під керівництвом викладача студенти самі відшукують можливі відповіді на проблемні питання.

Робота з книгою. Є такі види роботи з книгою: складання плану прочитаного; конспектування (короткий виклад прочитаного); виписування цитат; складання тез (дуже коротке конспектування); реферування (виклад якого-небудь матеріалу з використанням різних джерел і з висловленням власної думки); рецензування (відгук на роботу); складання анотації (передача короткого змісту статті чи книги).

Наочні методи навчання

Наочні методи навчання умовно можна поділити на дві великі групи: ілюстрацій і демонстрацій. Метод ілюстрацій передбачає показ студентам ілюстративних посібників: плакатів, карт, рисунків на дошці, картин, портретів учених та ін. Метод демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, різних препаратів. До демонстраційних методів належить також показ кінофільмів.

Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково тією чи іншою мірою поєднуються зі словесними. Тісний взаємозв'язок слова і наочності випливає з того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає застосування в єдності споглядання, абстрактного мислення та практики. Вчення І.П. Павлова про першу та другу сигнальні системи свідчить, що під час пізнання явищ дійсності вони повинні застосовуватися разом. Сприйняття через першу сигнальну систему має органічно поєднуватися з оперуванням словом, з активним функціонуванням другої сигнальної системи. Л.В. Занков вивчив кілька основних форм такого поєднання: за допомогою слова викладач керує спостереженням, що здійснюється студентами, а знання про вигляд предмета, його безпосередні властивості та відношення до інших предметів вони отримують від самого наочного об'єкта у процесі спостережень; за допомогою слова викладач на підставі здійсненого студентами спостереження наочних об'єктів і на базі наявних у них знань підводить їх до осмислення таких зв'язків у явищах, що не можуть бути виявлені у процесі наочного сприйняття; зведення про вигляд об'єкта, про його безпосередньо сприймані властивості і відношення з іншими об'єктами студенти одержують зі словесних повідомлень педагога, а наочні засоби є підтвердженням чи конкретизацією словесних повідомлень; відштовхуючись від здійснюваного студентами спостереження наочного об'єкта, педагог повідомляє про такі зв'язки між явищами, що безпосередньо не сприймаються студентами, або робить висновок, поєднує, узагальнює окремі дані.

Отже, є різноманітні форми зв'язку слова і наочності. Віддати окремим із них повну перевагу було б помилковим, тому що залежно від особливостей завдань навчання, змісту теми, характеру наявних наочних засобів, а також рівня підготовленості тих, хто навчається, необхідно в конкретному випадку обирати найбільш раціональне поєднання.

Є кілька методичних умов, виконання яких забезпечує успішне використання наочних засобів навчання: 1) чітке виокремлення, основного в ході показу ілюстрацій, оскільки вони часом містять і відволікаючі елементи; 2) детальне продумування пояснень (вступних, основних (по ходу показу) і заключних), необхідних для з'ясування сутності демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоєної навчальної інформації; 3) залучення самих студентів до знаходження бажаної інформації в наочному посібнику чи демонстраційному пристрої, постановка перед ними проблемних завдань наочного характеру.

В умовах демонстрації хімічних, фізичних та інших технічних пристроїв необхідно строго дотримуватися правил техніки безпеки, що чітко визначені відповідними інструктивними документами.

Практичні методи навчання

Практичні методи навчання охоплюють дуже широкий діапазон різних видів діяльності студентів. Під час використання практичних методів навчання застосовуються такі прийоми: постановка завдання, планування його виконання, оперативне стимулювання, регулювання і контроль, аналіз підсумків практичної роботи, виявлення причин недоліків, коригування навчання для повного досягнення мети.

До практичних методів теоретичного навчання професії належать вправи, у ході виконання яких студенти застосовують на практиці отримані ними знання. Основна мета вправ, що застосовуються у процесі вивчення спеціальних предметів, - формування у студентів уміння практично використовувати набуті знання. Вправи є також ефективним способом закріплення й удосконалення їх знань і вмінь.

Усю різноманітність вправ можна поділити на два основні типи: репродуктивні і творчі. Виокремлення цих типів вправ має певною мірою умовний характер, тому що в будь-якій вправі поєднані репродуктивні та продуктивні компоненти.

Репродуктивні вправи. Характерною їх ознакою є обмеженість заданого змісту галузі застосування знань. Це переважно задачі на визначення, розуміння і вираження змісту, зрозумілого в заданому об'єкті. Одним із характерних типів таких вправ є вивчення устаткування, матеріалів, інструментів, пристроїв тощо, проведене у формі виконання письмових завдань, коли студент за малюнком (схемою) зображеного предмета (загального вигляду верстата, механізму, приладу, апарата) повинен вказати призначення, назву, розташування окремих його вузлів, деталей тощо. Типовим видом репродуктивних вправ є розбір і виконання креслень, схем, графіків, діаграм та ін.

Творчі вправи. Виконуючи вправи такого типу, студенти комбінують набуті знання й уміння, вчаться самостійно знаходити оригінальні рішення поставлених завдань, способи дії, здобувають уміння вирішувати суб'єктивно нові для них проблеми пізнавального і практичного характеру. Такі вміння формуються, зокрема під час проведення вправ із систематизації. При цьому студенти розподіляють досліджувані предмети, явища, властивості, способи тощо за групами та підгрупами, класифікують їх, порівнюють залежно від видових ознак. Однією з типових творчих вправ є розв'язання продуктивних задач: на вибір (інструментів, пристосувань, способів обробки, настроювання тощо); порівняння й оцінювання (способів виконання робіт, ефективності застосування інструментів, приладів, процесів); визначення залежностей (властивостей, технічних вимог, зв'язків між явищами тощо); на пояснення різних технічних явищ і процесів.

Лабораторні експерименти. Іншу значну групу практичних методів теоретичного професійного навчання становлять лабораторні експерименти. У професійному навчанні лабораторно-практичні роботи займають проміжну позицію між теоретичним та виробничим навчанням і стають одним із важливих засобів поєднання теорії та практики. При цьому, з одного боку, закріплюються й удосконалюються знання студентів, з іншого - в них формуються професійні вміння, які в подальшому застосовуються у процесі виробничого навчання.

Практичні методи застосовуються в тісному поєднанні зі словесними та наочними методами навчання, тому що виконанню практичної роботи має передувати інструктивне пояснення педагога. Словесні пояснення та показ ілюстрацій зазвичай супроводжують і сам процес виконання роботи, а також її аналіз, що найбільш доречно зробити при особистому контакті зі студентами.

← Предыдущая страница | Следующая страница →