Поделиться Поделиться

Тема 2.4. Сучасні технології навчання у вищій школі

Компетенції (прогнозовані результати навчання)

Знання: новітніх технологій навчання у вищій школі, їх змісту, завдань та функцій, а також шляхів використання у навчальному процесі.

Уміння : добирати, створювати проблемні ситуації та пропонувати шляхи їх вирішення; використовувати інтерактивні ігрові методи та інші технології навчання у підготовці фахівців.

1. Поняття про педагогічні технології.

2. Проблемне навчання у вищій школі.

3. Використання ділових та рольових ігор у навчальному процесі ВНЗ.

4. Кредитно-модульна (рейтингова) система навчання у вищій школі.

5. Інформаційні технології навчання у ВНЗ.

Основні поняття теми: технологія, освітня технологія, педагогічна технологія, ділова (рольова) гра, інформаційні технології.

ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ

Тема 2.4. Сучасні технології навчання у вищій школі - Инвестирование - 17


СУЧАСНІ

ТЕХНОЛОГІЇ

НАВЧАННЯ

У ВИЩОМУ

НАВЧАЛЬНОМУ

ЗАКЛАДІ

У педагогічній літературі поняття «технологія навчан­ня» і «навчальна технологія» вживають як тотожні. Однак поняття «технологія навчання» є дещо вужчим і означає шлях освоєння конкретного матеріалу в межах певного предмета, теми, питання, а навчальна технологія передба­чає розгляд різних технологій навчання.

У практиці навчально-виховної діяльності сучасного вищого навчального закладу найпоширеніші такі техноло­гії навчання: диференційоване навчання, проблемне на­вчання, ігрові технології навчання, інформаційні техноло­гії навчання, кредитно-модульна технологія навчання, особистісно орієнтоване навчання.

Одним із найперспективніших напрямів розвитку творчих здібностей особистості, необхідних сучасному фа­хівцю, є проблемне навчання.

Проблемне (грец. problema – задача, утруднення) навчання – дидактична система, яка грунтується на закономірностях творчого засвоєння знань і способів діяльності, на прийомах і методах ви­кладання та учіння з елементами наукового пошуку.

Таке навчання передбачає проблемне викладання, тоб­то створення системи послідовних проблемних ситуацій і управління процесом їх вирішення, а також проблемне учіння – особливу форму творчої навчальної діяльності студентів щодо засвоєння знань і способів діяльності з на­явністю аналізу проблемних ситуацій, формулювання проблем і їх розв'язання шляхом висунення припущень, обґрунтування і доведення гіпотез.

Проблемне навчання пе­редбачає засвоєння студентами знань і способів дій проб­лемним шляхом у кілька етапів:створення проблемної ситуації,аналіз і формування проблеми, висунення гіпотез.

Залежно від рівня самостійності студентів у навчальній діяльності використовують відповідний метод проблемно­го навчання: проблемний виклад, частково-пошуковий і дослідницький методи.

Формування соціально активної особистості вимагає використання нестандартних форм педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчого по­тенціалу майбутнього фахівця.

Ігровий метод навчання передбачає визначення мети, спрямованої на засвоєння змісту освіти, вибір виду нав­чально-пізнавальної діяльності і форми взаємодії педагога та студентів. Головною метою навчальних ігор є формування в май­бутніх фахівців уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними фахови­ми вміннями і навичками студент зможе лише тоді, коли сам достатньою мірою виявлятиме до них інтерес і докла­датиме певних зусиль, тобто поєднуючи теоретичні знан­ня, здобуті на лекціях, семінарах, самостійно, з розв'язан­ням конкретних виробничих задач і з'ясуванням виробни­чих ситуацій.

Ігрова діяльність виконує такі функції: спонукальну (викликає інтерес у студентів); комунікативну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх спеціалістів); самореалізації (кожен учасник гри реалізує свої можли­вості); розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей); розважальну (отримання задоволення); діа­гностичну (виявлення відхилень у знаннях, уміннях та навичках, поведінці); корекційну (внесення позитивних змін у структуру особистості майбутніх фахівців).

Ігрові методи багатопланові, і кожен з них у той чи ін­ший спосіб сприяє виробленню певної навички. З огляду на це виокремлюють ігри-вправи, ігрові дискусії, ігрові ситуації, рольові і ділові навчальні ігри.

У процесі конструювання і проведення ділових навчаль­них ігор слід дотримуватися певних принципів (О. Вербицький):

– принцип проблемності;

– принцип імітації умов і динаміки виробництва, мо­делювання змісту професійної діяльності людей, зайнятих на виробництві;

– принцип двоплановості ігрової навчальної діяльнос­ті;

– принцип спільної діяльності учасників гри;

– принцип діалогічної взаємодії партнерів по грі.

Підготовка і проведення ділової гри відбувається в кілька етапів (Е. Хруцький):

– Вибір теми, яка містить завдання або ситуацію, що потребує вироблення і прийняття конкретних рішень.

– Визначення мети гри, складу і функцій їїучасників.

– Розроблення моделі гри, яка має якнайповніше відоб­ражати виробничий процес чи практичну ситуацію. При цьому слід пам'ятати, що гра – це спрощена реальна дій­сність, яка передбачає імітацію впливу на виробничий про­цес зовнішнього середовища і зв'язки з ним.

– Розроблення критеріїв оцінювання роботи студентів. Головним мотивом навчально-педагогічних ігор та основ­ним критерієм оцінювання мають бути успішне застосу­вання студентами теоретичних знань на практиці, а також ефективна взаємодія з іншими учасниками гри.

– Ознайомлення студентів з метою гри та виробничою – ситуацією, розподіл ролей і доведення до їх відома крите­ріїв оцінювання. Це слід зробити за тиждень до гри. Водно­час студенти повинні мати список рекомендованої літера­тури. Під час розподілу ролей і «посад» між учасниками необхідно враховувати рівень їхніх знань, здібності та інші індивідуальні особливості. Важливо, щоб ролі не були по­стійними в усіх іграх.

– Перебіг гри та аналіз її результатів.

Конструюючи зміст ділової гри, важливо спонукати студентів до пізнавальної активності протягом усієї ігрової діяльності. Цього можна досягти шляхом створення проб­лемних ситуацій, інтелектуальних труднощів, що вимага­ють активної взаємодії студентів з об'єктами пізнання, подолання суперечностей між відомими знаннями і необ­хідністю «відкрити» або знайти нове знання, систему вмінь і навичок, які, у свою чергу, сприятимуть розв'язан­ню нових для студентів пізнавальних завдань.

Розширення сфери застосування електронно-обчис­лювальних машин ЕОМ та їх периферійного обладнання зумовило появу поняття «нова інформаційна технологія» (HIT), яке є синонімом поняття «комп'ютерна техноло­гія» (КТ). HIT передбачає використання усього різнома­ніття сучасних пристроїв оброблення інформації, в т. ч. ЕОМ, їх периферійного обладнання (відеоматеріали, принтери, пристрої для оброблення даних з графічної і звукової форми).

Нові інформаційні технології навчання – це методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів.

Комп'ютерна (інформаційна) технологія навчання (КТН) спрямована на досягнення цілей інформатизації навчання на основі застосування комплексу функціональ­но залежних педагогічних, інформаційних, методологіч­них, психофізіологічних і ергономічних засобів і методик, створених і організованих на базі технічного й програмно­го забезпечення ЕОМ.

Інтенсивне оновлення матеріально-технічної бази ви­щих навчальних закладів з урахуванням останніх досяг­нень науки і техніки дає змогу розвивати аудіовізуальну технологію навчання, яка передбачає використання різно­манітних технічних засобів навчання (ТЗН), в т. ч. ком­п'ютерних і електронних засобів. Розрізняють рецептивне аудіовізуальне навчання, пов'язане зі сприйманням і за­своєнням студентами аудіовізуальної навчальної інформа­ції, яка передається за допомогою ТЗН (наприклад, телеві­зійних систем), та інтерактивне, яке забезпечує взаємо­дію студента і навчаючої системи у формі діалогу людини і машини.

На сучасному етапі соціальних і технологічних пере­творень однією з вимог до всіх учасників навчального про­цесу у вищих навчальних закладах є готовність майбут­нього фахівця до використання інформаційно-комунікаційних технологій, комп'ютеризованих систем загалом у навчанні та професійній діяльності. Виокремлюють три рівні такої готовності (Г.Козлакова): власний рівень воло­діння комп'ютеризованими технологіями, уміння безпосе­редньо використовувати їх у професійній діяльності, умін­ня підвищувати свій фаховий рівень за допомогою засобів Internet. Важливим елементом цієї готовності є не лише теоретична підготовка з певної галузі знань, а також і практичні уміння викладача організувати і провести на­вчальне заняття за допомогою комп'ютерних засобів і тех­нологій; підготувати навчальне заняття за дистанційною формою навчання; застосувати фірмові розробки електрон­них навчальних посібників; створити власний електронний навчальний посібник з конкретної дисципліни; запровади­ти освітній Web-сайт з метою поглиблення власної науко­вої і викладацької компетентності.

Одним із перспективних шляхів перебудови навчального процесу у вищих навчаль­них закладах є впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Ця система передбачає відхід від традиційної схеми «навчальний се­местр – навчальний рік, навчальний курс»; раціональ­ний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі (логічно завершені частини теоретичних знань і практич­них умінь з певної навчальної дисципліни) і перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля; перевірку якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського за­няття; використання широкої шкали оцінювання знань; вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом се­местру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни; стимулювання систематичної самостійної роботи студен­тів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань; підвищення об'єктивності оцінювання знань сту­дентів; запровадження здорової конкуренції в навчанні; виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєд­нанні модульних технологій навчання та залікових освітніх оди­ниць (залікових кредитів).

Кредит (лат. credit – він вірить) – це числова міра повного навчального навантаження студента з конкретної дисципліни (1 кредит – 36 год.), яка спонукає студентів до вільного вибору навчальних дисциплін та якісного їх засвоєння і є одним із критеріїв порівняння навчальних систем вищих навчальних закладів. Час, відведений для проведення підсумкового контролю, не входить у кредит. Заліковий кредит є одиницею виміру навчального наван­таження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів. Змістовий модуль – це система навчальних елементів, поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об'єктові.

Впровадження КМСОНП сприятиме розв'язанню важ­ливих завдань вищої освіти:

– адаптація ідей ECTS (Європейська кредитно-тран­сферна та акумулююча система) до системи вищої освіти України з метою забезпечення мобільності студентів у про­цесі навчання і гнучкості підготовки фахівців з огляду на швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;

– забезпечення студентам можливості навчання за індивідуальною інваріантною частиною освітньо-профе­сійної програми, сформованої за вимогами замовників та побажаннями студентів, що сприятиме їх саморозвитку і підготовці до життя у вільному демократичному су­спільстві;

– стимулювання учасників навчального процесу з ме­тою досягнення високої якості вищої освіти;

– унормування порядку надання студенту можливості отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

Модульна технологія характеризується певними озна­ками, які відрізняють її від традиційної: сформульовані цілі діяльності, які доводяться студентам перед початком навчання; зміст навчання подається у формі модулів, які мають гнучку структуру і пристосовані до індивідуального вивчення; процес навчання передбачає використання різ­номанітних методів і форм залежно від одиниці змісту на­вчання, цілей, засобів; контроль за результатами діяль­ності студентів здійснюється в процесі вивчення модуля і після його закінчення.

Модульне навчання передбачає створення модульного варіанта програми на­вчальної дисципліни, забезпечення навчального процесу дидактичними матеріалами, визначення типів, видів, ме­тодів контролю.

Модульний варіант програми формується за певною схе­мою: матеріал програми розбивається на модулі; модуль охоплює кілька тем, об'єднаних спільними поняттями; у модулях поєднуються теоретичні і практичні питання; модульний варіант програми має передбачати відповід­ний перелік знань, умінь і навичок, окреслювати коло проблем, які підлягають контролю.

У межах навчальної дисципліни кожен модуль змістовно пов'язаний з попереднім і наступним. Матеріал модуля може бути поділено на дрібніші структурні частини, тобто «навчальні елементи». Для кожного модуля і в його межах визначено конкретну мету вивчення і подано відповідні методичні вказівки.

Навчальний матеріал кожного модуля містить голов­ні, базові та допоміжні теоретичні знання, практичні вміння і навички. Модульне планування передбачає виді­лення опорних знань і вмінь, які актуалізуються перед вивченням матеріалу нового модуля, а також системне повторення головних теоретичних знань, практичних умінь і навичок.

Навчальний рейтинг (англ. rating – оцінка) – це інтегральний індекс або комплексний показник якості навчан­ня студента, його розвитку на певному етапі, який визна­чає не лише якість здобутих знань і вмінь з окремих дис­циплін, а й систематичність у роботі, активність, творчість, самостійність студента. Він розкриває якісні, динамічні зміни в підготовці студента, передбачає періодичне ранжування (розташування у певному порядку) студентів (за се­местр та навчальний рік, за декілька курсів). Навчальний рейтинг передбачає рейтингові оцінки – бали, які отри­мує студент за виконання індивідуальних завдань, передба­чених робочим навчальним планом, за колоквіуми, звіти і захист лабораторних робіт, а також за результатами поточ­ного контролю на практичних і семінарських заняттях.

Атестація студента з навчальної дисципліни здійсню­ється за результатами підсумкового значення рейтингу з дисципліни. Студенти, які набрали протягом семестру не­обхідну кількість балів, можуть не складати іспиту (заліку) і отримати екзаменаційну оцінку (залік) «автоматом» відповідно до рейтингу з дисципліни; за бажання отримати ви­щу екзаменаційну оцінку вони можуть складати іспит.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність поняття «педагогічні технології».

2. Проаналізуйте етапи розвитку навчальних технологій і визначте їх основні відмінності.

3. Охарактеризуйте сутність проблемного навчання у вищій школі.

4. З’ясуйте відмінність між рольовими і діловими іграми.

5. Обгрунтуйте доцільність введення у вищих навчальних закладах України кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

6. Проаналізуйте особливості використання у вищій школі інформаційних технологій навчання.

Завдання для самостійної роботи

1. Складіть таблицю інноваційних технологій навчання у вищій школі, зазначте їх специфіку.

2. Розробіть план-конспект семінарського (практичного) заняття з фахової дисципліни з використанням інноваційних технологій навчання.

3. Запропонуйте власні шляхи вдосконалення навчально-виховного процесу у вищій школі.

4. Складіть перелік проблемних питань, пов’язаних із технологізацією навчального процесу у вивченні педагогіки.

Рекомендована література

Основна:

1. Алексюк А.М.Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

3. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. –

396 с.

4. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

5. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник /За ред. В.І.Лозової. – Харків: «ОВС», 2006. – 496 с.

6. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник /За ред. З.Н.Курлянд. – К.: Знання, 2005. – 399 с.

7. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2007. – 427 с.

Додаткова:

1. Васьков Ю.В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). – X.: Скорпіон, 2000. – 120 с.

2. Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання / Упоряд. Л. Галіцина. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с.

3. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті. – К., 2001.

4. Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2004. – 48 с.

5. Петренко Л.М. Модульна технологія навчання: новий підхід до управління пізнавальною діяльністю студентів // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому навчальному закладі освіти. – Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. – С. 144-147.

6. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТА-ДАНА, 2002. – 437 с.

← Предыдущая страница | Следующая страница →