Поделиться Поделиться

Які шляхи та засоби формування психолого-педагогічної культури батьків?

Висока відповідальність батьків перед собою і суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них значних знань у галузі психології, фізіології, валеології, педагогіки. Об'єктивно переважна більшість батьків вирізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до помилок і навіть тяжких наслідків у системі сімейного виховання, породжує сімейні трагедії. І це не стільки вина батьків, скільки їх біда: десятиліттями в країні не було (немає й тепер) системи підготовки молодих людей до сімейного життя, оволодіння ними знаннями в царині виховання дітей в сім'ї. Турбувалися лише про оволодіння міцними знаннями з основ наук, готували до набуття фаху інженера, лікаря, агронома, вчителя, механізатора та ін., проте не готували до найскладнішої і найбільш відповідальної діяльності - створення міцної сім'ї, виховання дітей. І це при через те, що майже кожна молода людина безпосередньо включається в процес творення сім'ї, народження й виховання дітей.

Конче потрібна система підготовки молодих людей до сімейного життя, суцільна педагогізація суспільства. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й говорити про здорове суспільство.

У справі педагогічної освіти громадян дозволяється виділити такі компоненти:

1. Наполегливе і цілеспрямоване формування культу Матері та Батька як начала і основи усіх доброчинностей (з цією метою варто використовувати всі засоби впливу на співгромадян - літературу мистецтво, радіо, телебачення, кіно, театр та ін.).

2. У системі шкільного виховання, особливо в роботі з учнями старшого шкільного віку, слід навіювати думку, що головне їх покликання - створити сім'ї, бути гарною Матір'ю чи добрим Батьком, виховати гарних, розумних, морально багатих дітей. Оволодіння професією, професійна діяльність - лише засіб для успішності функціонування здорової сім'ї. Одночасно потрібно вивчати низку дисциплін, які б закладали основи виховання майбутніх Матері та Батька, що давали б змогу кожній молодій людині пізнавати себе, особливості спілкування з навколишнім світом. Це фізіологія, валеологія, психологія, етика, соціологія.

3. Широке ознайомлення з раннього віку з надбанням етно-педагогіки свого народу. Це неперевершене духовне багатство народу, в якому акумульовані знання про побудову сім'ї, виховання дітей із урахуванням національних особливостей.

4. Формування у молодих людей критичного ставлення до проявів масової культури низької якості, яка негативно впливає на морально-духовні засади народу, руйнує національний менталітет. Не забороняти, а розумно формувати критичне ставлення до негативних явищ.

5. Запровадження обов'язкового всеобучу з проблем сім'ї та сімейного виховання для всіх молодих людей, які готуються до створення сім'ї.

6. Запровадження широких телевізійних і радіопрограм, що були б спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури усіх, хто займається питаннями сімейного виховання дітей.

7. Видання великими накладами (з розрахунку на кожну сім'ю) серії популярної літератури під рубрикою "Сім'я".

8. Забезпечення в кожній школі діяльності педагогічних університетів для батьків. Кожен батько і мати впродовж періоду навчання їхньої дитини повинні пройти курс оволодіння пси-холого-педагогічними знаннями з урахуванням поступального розвитку вихованців. Робота таких університетів має здійснюватися не на рівні самодіяльності; для цього потрібне достатнє економічне забезпечення для оплати праці педагогів, психологів, лікарів, соціологів, які організовують і проводять заняття.

9. Суттєве підвищення економічного становища сім'ї, що давало б змогу батькам вивільнити відповідний час для роботи з дітьми.

10. Створення культурно-розважальних центрів, у яких мали б змогу проводити дозвілля діти з батьками.

← Предыдущая страница | Следующая страница →