Поделиться Поделиться

Тенденції розвитку зарубіжної вищої освіти

Розвитку сучасної зарубіжної вищої школи властиві тенденції, зумовлені закономірностями соціально-політичного, науково-технічного і навіть морального розвитку зарубіжних спільнот.

1. Демократизація вищої освіти. Вона полягає у загальнодоступності вищої освіти, свободі вибору виду навчання і спеціальності, характеру навчання і сфери майбутньої діяльності, відмові від авторитаризму і командно- бюрократичної моделі управління.

2. Створення науково-навчально-виробничих комплексів як специфічної для вищої школи форми інтеграції науки, освіти і виробництва. Центральною ланкою такого комплексу є освітній сектор, ядро якого становить ВНЗ чи кооперація ВНЗ, а периферію – базові коледжі, середні спеціалізовані школи, курси. Науково-дослідний сектор забезпечує умови для наукового зростання і розгортання комплексних, міждисциплінарних розробок для викладачів і студентів. Виробничий сектор включає в себе конструкторські бюро (у т. ч. студентські, дослідні виробництва, кооперативні тощо).

3. Фундаменталізація освіти. Сутність її – у розширенні і поглибленні фундаментальної підготовки при одночасному скороченні обсягу загальних та обов'язкових дисциплін за рахунок суворішого відбору матеріалу, систем

ного аналізу змісту і виокремлення його основних інварі* антів. Надмірна фундаменталізація інколи супроводжується послабленням інтересу до навчання чи ускладненням вузькопрофесійної адаптації.

4. Індивідуалізація навчання та праці студента. Вона досягається шляхом збільшення кількості факультативних і еклективних курсів, поширення індивідуальних планів, врахування індивідуальних психофізичних особливостей студентів при виборі форм і методів навчання. Індивідуалізація навчання також передбачає значне збільшення обсягу самостійної роботи завдяки зменшенню часу на аудиториі заняття.

5. Гуманітаризація і гуманізація освіти. Вони спрямовані на подолання обмеженості сократичного мислення спеціалістів природничо-наукового і технічного профілів. Це досягається збільшенням кількості гуманітарних і соціально-економічних дисциплін (їх частина становить 30%), розширенням культурного кругозору студентів, прищепленням навичок соціальної взаємодії через тренінги, дискусії, ділові ігри тощо. Гуманітаризація передбачає також створення сприятливих умов для самовираження особистості викладача і студента, формування гуманного ставлення до людей, адекватного сприйняття інших думок, відповідальності перед суспільством.

6. Комп'ютеризація вищої освіти. У багатьох провідних ВНЗ кількість персональних комп'ютерів перевищує кількість студентів. Використовують їх як для проведення обчислювальних і графічних робіт, так і для тестового педагогічного контролю, а також як спосіб входження до інформаційних систем, автоматизовані системи навчання, засоби пред'явлення інформації тощо.

7. Перехід до масової вищої освіти. Він виражається у випереджальному зростанні витрат на освіту порівняно з іншими соціальними програмами та збільшенні кількості студентів.

8. Автоматизація переходу до самоуправління і виборів керівного складу ВНЗ на всіх рівнях.

9. Зростання вимог до професіоналізму викладачів. Підвищується значущість педагогіки і психології у підготовці і підвищенні кваліфікації викладацьких кадрів ВНЗ, розробляються критерії оцінювання діяльності викладачів, при цьому обчислюється рейтинг чи підраховуються бали окремо для власне викладацької діяльності, науково-дослідної роботи і громадської активності.

10. Формування системи регулярного оцінювання ефективності роботи ВНЗ з боку суспільства. У США, наприклад, група із кількох тисяч спеціалістів класифікує навчальні заклади за багатьма показниками (витрати на підготовку одного студента, обсяг науково-дослідних робіт, кількість і якість навчальних курсів, кількість випускників, що отримали ступінь доктора, тощо).

Дані та інші тенденції неоднаково виражені у різних країнах – залежно від національних особливостей, стану економіки, традицій системи освіти.

← Предыдущая страница | Следующая страница →