Поделиться Поделиться

Структура системи вищої освіти в США

За структурою вищі навчальні заклади США поділяють на такі групи:

1) заклади після середньої освіти різного виду і напівпрофесійні школи із програмами тривалістю від 1 до 3 років і врученням посвідчень низьких рівнів. Коротка освіта закінчується отриманням сертифіката про певні професійні вміння, довша – присвоєнням асоційованого ступеня з правом виконання роботи рівня техніків і вступу на третій курс коледжів з бакалаврськими програмами;

2) місцеві і молодші коледжі з дворічними програмами, виконання яких уможливлює перехід на третій курс "бакалаврських" коледжів і отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;

3) коледжі вільних мистецтв (є істотною особливістю системи вищої освіти США) з викладанням переважно загальних дисциплін (історії, хімії, економіки тощо) і присвоєнням ступеня бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. У регульованих професіях (медицина і право) для отримання професійної кваліфікації студент повинен пройти також й програму після- дипломного фахового навчання для досягнення рівня магістра в університетських школах;

4) загальноосвітні коледжі з присвоєнням ступеня бакалавра і магістра (програми включають розвивальні, дофахові і поглиблювальні професійні частини). Більшість цих закладів готує вчителів, бізнесменів, фахівців, діяльність яких вимагає диплома магістра;

5) незалежні професійні школи з бакалаврським рівнем дипломів у галузях технології, мистецтва тощо. Маючи подібний до закладів першої групи зміст програм, дані школи використовують кваліфікованіший персонал з університетською підготовкою, вчать довше і краще;

6) університети з правом підготовки докторів й усіма циклами навчання, які становлять найпрестижнішу групу

ВНЗ. У своєму складі вони мають коледжі бакалаврського рівня, школи для навчання до рівня магістра і вище. Часто цю групу диференціюють на вужчі, спираючись на рівень наукових досліджень (за кількістю і тематичною різноманітністю захищених за рік докторських дисертацій), обсяг наукового фінансування, наявність чи відсутність медичної школи з дослідною клінікою, спектр факультетів, кількість викладачів і студентів й співвідношення поміж ними. Щороку оприлюднюють рейтинги університетів, особливої уваги заслуговує список 25 кращих університетів СІЛА, котрий давно вже очолює трійка приватних (Гарвардський, Єльський і Стенфордський) і кілька державних (Мічиганський і два каліфорнійських).

До окремої групи зараховують нетрадиційні заклади вищої освіти, що широко використовують надсучасні засоби транслювання інформації та організовують не заочне, а дистанційне навчання. Однією з перших була компанія IBM, що застосувала двосторонній відеозв'язок через супутник для навчання свого персоналу одночасно на обох берегах Атлантичного океану. Коледж у Ріо-Саладо (Арі- зона) організовує для своїх студентів аудіо- і телеконференції та заняття. Навчання з миттєвим спілкуванням викладача і групи студентів також широко застосовують у багатьох частинах СІНА.

Структура американських ВНЗ дуже різноманітна. Основною ланкою, яка виконує більшу частину їх завдань, є невелике відділення чи департамент, керівника якого призначають чи обирають. Він та його колеги вирішують усі питання викладання певної дисципліни й наукової роботи з напряму відділення. Вищі ланки лише затверджують колективні рішення департаменту.

Вища освіта Японії

Інтенсивний розвиток системи вищої освіти Японії відбувся після її поразки у Другій світовій війні, коли всі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни. В основу було покладено американську модель освіти, якому японці модифікували на основі власних досягнень і традицій. Стрімкі економічні та технологічні зміни висунули настільки високі вимоги до системи освіти, що японці були змушені постійно її змінювати, відкриваючи нові типи навчальних закладів та вдосконалюючи навчальні програми і методи навчання.

До університетської системи зараховують школи, коледжі та інститути (нерідко з 1–2 факультетами), які за програмами високого рівня готують фахівців необхідних для країни профілів. До складу університетів у Японії входять заклади всіх рівнів освіти (від дитячого садка до технологічних коледжів), випускники яких мають суттєві переваги під час вступу до університетів. Отримані у молодших і технологічних коледжах упродовж 2–3-річної програми кредити зараховуються в закладах університетського рівня.

Вища освіта в Японії охоплює чотири типи навчальних закладів.

1. Університети повного циклу. У них навчання триває 4 роки, на факультеті медицини – 6. Після закінчення основного курсу дозволяється вступити до магістратури, а потім – докторантури. Магістратура передбачає дворічне навчання, докторантура – п'ятирічне. Японські ВНЗ пропонують унікальний інститут "студента-дослідника" – кенкюсей. Студент, котрий поставив перед собою завдання здобути науковий ступінь, може займатися дослідницькою роботою в конкретному ВНЗ від 6 місяців до одного академічного року. Є два види студентів-дослідників:

– студент, котрий продовжує вчитися в основному ВНЗ і паралельно займається дослідницькою діяльністю;

– студент-іноземець, присутній на підготовчих заняттях для вступу до ВНЗ, проте тільки строком до двох років. Після цього він повинен повернутися додому, одержати нову в'їзну візу, а потім приїхати назад.

2. Університети прискореного циклу. Вони привабливі здебільшого для дівчат, через те що тут дворічне навчання, підготовка ведеться з таких напрямів, як іноземні мови, література, педагогіка, соціальний захист та ін.

3. Професійні коледжі. Цікаві вони для тих, хто хоче отримати вузько-технічну спеціальність. Навчання триває приблизно три роки.

4. Технічні інститути. Вони дають широку технічну підготовку, навчання триває 5 років. Випускники влаштовуються працювати в престижні фірми і дослідницькі центри, що займаються розробленням нових передових технологій.

Останнім часом міністерство освіти Японії приділяє особливу увагу короткостроковим формам отримання спеціальної освіти іноземцями. Терміни перебування в країні можуть варіюватися від одного семестру до академічного року. Більшість приватних університетів надає таку можливість, їх кількість зростає. Долучилися і державні ВНЗ. При цьому і ті, й інші надають стипендії і різні види матеріальної допомоги на рівних умовах з рештою студентів.

Коли студент-іноземець добре володіє японською мовою, він може відвідувати будь-які лекції, навчання для іноземців ведеться переважно англійською мовою. Гарантом запрошення студентів-короткостроковиків є ВНЗ, що має спеціальну угоду відносно набору іноземців. Однак у деяких випадках гарантом стає викладач як приватна особа. Однак короткостроковик, що виїжджає на стажування до Японії, може не переривати навчання у своїй країні.

Для отримання звання магістра студент повинен провчитися два роки, представити магістерську дисертацію і одержати за неї позитивну оцінку. Необхідно також скласти іспит за фахом. Після дворічного навчання в магістратурі є всі шанси потрапити в аспірантуру також на три роки.

Похожие статьи