Поделиться Поделиться

Форми організації виховної роботи

1. Підходи у вихованні як педагогічні категорії.

2. Зміст позаурочної та позашкільної виховної роботи.

3. Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи.

4. Головні позашкільні заклади та нові підходи до організації їхньої роботи.

5. Дитячі та молодіжні організації, завдання школи відносно роботи з ними.

6. Форми і методи соціалізуючого впливу школи та позашкільних дитячих закладів.

Література: 6,9,13, 23, 60, 63, 64, 72, 73, 74, 77.

Підходи у вихованні як педагогічні категорії

За останні 20 років у теорії виховання з'явилося поняття "підхід до виховного процесу". Його розуміють як виділення головного в педагогічному явищі. Підходи мають основне значення в теоретичних дослідженнях (статтях, дисертаціях, монографіях ). Застосування різних підходів у практиці виховної роботи зумовило винайдення нових форм і засобів. Наприклад, теорія комплексного підходу сприяла створенню соціально-педагогічних молодіжних комплексів, а системний підхід до виховної роботи з учнями призвів до виникнення нової галузі - соціальної педагогіки. Найпоширеніші такі підходи до виховної роботи:

1. Системний підхід - аналіз явищ і процесів у певній системі, у взаємодії і зв'язку поміж собою, що дає можливість упорядкувати їх, розглядати як єдине ціле.

2. Структурний підхід - розгляд явищ, що входять у ту чи іншу систему як ієрархії структурних компонентів.

3. Комплексний підхід - різновид структурного і системного підходів, об'єднання різнорідних факторів, які мають значення для виховання (єдність цілей, поліпшення планування, охоплення вихованням усього населення, координація роботи всіх ланок, постійна перевірка і контроль ефективності виховних зусиль).

4. Діяльнісний підхід до виховання - висування діяльності як головного фактора єдності свідомості, поведінки і ставлення до праці, коли учень здійснює певну систему видів діяльності (навчальну, трудову, ігрову, суспільно-корисну, самообслуговуючу).

5. Творчий підхід - умова успіху в спільній діяльності педагогів і учнів, де на першому плані повинна бути учнівська творчість. Творчий підхід педагогів є запорукою успішного здійснення навчально-виховного процесу. Наприклад, творчий підхід педагогів-новаторів привів до появи педагогіки співпраці, яка оформилась у 1985 році.

6. Диференційований підхід - поділ учнів у процесі навчання і виховання на умовні мікрогрупи за однорідними критеріями успішності, поведінки, соціальними умовами. Диференціація охоплює всіх учнів, кожен має отримувати в школі свою "порцію" педагогічної уваги і піклування про його зростання і формування як особистості. Диференціація може відбуватися за такими ознаками:

о розумовими (здібність мікрогрупи учнів до гуманітарного, фізико-технічного, математичного, природничого циклів). Учні можуть переходити до гімназії, спеціальної школи з поглибленим вивченням окремих предметів, проводиться робота з метою розширення ерудиції учнів та профорієнтації;

о трудовими (здібність учнів до певних видів праці, ремесел). Цих учнів залучають до виготовлення виробів для шкільних виставок, їх орієнтують на певне матеріальне виробництво, робітничу професію;

о економічними, які є провідними для майбутньої участі в комерційній операціях, бізнесовій діяльності. Це нахили до бережливості, передбачливості, ощадливості, заробляння грошей чесним шляхом у ранньому віці. Таких учнів орієнтують на професії, де дані властивості переважають;

о теїстичними - це мікрогрупи учнів, схильних до релігії, які прагнуть до майбутньої духовної кар'єри. Є атеїстичні мікрогрупи, у яких не визнають релігії;

о естетичними - це мікрогрупи учнів, які мають єдині погляди на рок-музику, ансамблі, солістів чи взагалі на мистецтво і його класичну спадщину. їх орієнтують на професію митця чи на участь у художній самодіяльності, на навчання в музичній школі, участь у гуртках образотворчого мистецтва та інших;

о комунікативними - це учні, які відрізняються організаторським хистом, лідерством у колективі, відвертістю перед людьми. їх профорієнтують на певну організаторську та молодіжну роботу;

о спортивними - це учні, які мають досягнення в певному виді спорту, віддають перевагу заняттям фізкультурою, прагнуть здобути кваліфікацію тренера.

Поряд із профорієнтаційною та навчально-виховною диференціаціями існують також й інші підходи до класифікації мікрогруп залежно від наукових чи практичних потреб у дослідженнях та аналізі явищ: сімейні мікрогрупи (повні, неповні, з достатніми чи недостатніми умовами для виховання); мікрогрупи учнів за проведенням вільного часу; за ставленням до політичного життя.

Диференціація дає можливість установити реальний стан справ, прогнозувати виховну роботу, вона свідчить про високий рівень виховної роботи школи, її адміністрації. Це не лише теоретична проблема, а й практична робота, яка споконвіку проводилася в школах.

7. Індивідуальний підхід - це врахування у процесі виховання особливостей кожного учня на основі його психолого-педагогічного вивчення, прогнозування його розвитку і здійснення певної виховної програми. Історія індивідуального підходу включає в себе досягнення американської педагогіки ("педоцентризм" Д. Дьюї), європейської (система шкіл Ж. Піаже), російської і вітчизняної педагогіки (С. Т. Шацький, П. П. Блонський та ін.). Індивідуалізація як система складається з таких циклів: 1. Вивчення особистості учня за допомогою спеціальних методик загальної, вікової та педагогічної психології, педагогіки, соціології, соціальної педагогіки. Для практичного вчителя, класного керівника головне - вироблення в собі спостережливості, властивості "завжди помічати", уміння ввійти в неказенні, довірчі стосунки з учнями.

2. Прогнозування виховання учнів відбувається на основі його пізнання. Робити оптимістичний прогноз - це виявляти, що саме потрібно робити для Подальшого виховання: розвинути позитивні риси і якості (які саме?), усунути недоліки (які саме?), якими методами діяти. Для цього складаються диференційовано-групові та індивідуальні програми виховання.

3. Здійснення групових та індивідуальних програм - це серцевина виховного процесу в класному колективі, він відбувається за трьома напрямами (індивідуальне виховання особистостей у колективі й створення їм таких умов, які б сприяли підвищенню їхнього статусу, авторитету; індивідуальна виховна робота класного керівника за програмою; керівництво самовихованням учнів).

← Предыдущая страница | Следующая страница →