Поделиться Поделиться

Ідеї педагогіки співробітництва у ресоціалізації

Змістом реформування системи виконання покарань є гуманізація та демократизація виховного процесу. Це стосується не лише умов тримання засуджених, а, насамперед, взаємовідносин поміж персоналом та засудженими.

Дані відносини повинні Грунтуватися на педагогіці співробітництва. Головні ідеї педагогіки співпраці:

• ідея зміни стосунків із учнями заснована на увазі вчителя до учнів, залучення дітей до навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку, наголошується, що інакше дітей не вивчити;

• ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у через те, що перед усіма учнями ставиться якомога складніша мета, водночас учитель всіма засобами має вселити в учнів упевненість у через те, що мета буде досягнена, тема добре вивчена. Учнів у цьому випадку поєднує не просто мета, а саме віра у можливість подолання труднощів;

• ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння, структурування, запам'ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді;

• ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов) передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки. Успіх навчання залежить від повторення. Багаторазові повторення приводять до того, що хоче учень чи не хоче, він усе одно буде знати і вміти завжди, що необхідно. Йому дозволяється ставити оцінки, а дозволяється і не ставити;

• ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; це необхідно, щоби учні почувати себе партнерами педагога в навчанні;

• ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Никитин, В. Шаталов) дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об'єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку;

• ідея великих блоків (І. Волков, П. Ерднієв, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинин) заснована на через те, що у великому блоці матеріалу (об'єднання 6-10 уроків чи тем в один блок) легше встановити логічні зв'язки, виокремити головну думку, поставити та розв'язати проблему;

• ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає у через те, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається;

• ідея самоаналізу (Ш. Амонашвіл і, Є. Ільїн, І. Іванов, B. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинин) насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня. Коли учні знають, що їхня праця буде оцінена не тільки вчителем, проте й колективом, вони і поводяться гідно, і працюють набагато старанніше; ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, C. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинин) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості. Щоби створити обстановку співробітництва, учитель намагається підсилити прагнення до різноманітних знань, а не тільки шкільних;

• ідея колективного творчого виховання (І. Іванов, В. Караковський, М. Щетинин) полягає в через те, що дітей навчають колективній суспільній творчості;

• ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині;

• ідея особистісного підходу до дитини наголошує, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до себе;

• ідея співробітництва вчителів передбачає не примушування, а взаємодію вчителів із метою впровадження ідей нової педагогіки, наголошується на через те, що не дозволяється вчителів протиставляти один одному, не дозволяється, щоби когось хвалили за застосування нового, а іншого засуджували за те, що він навчає по-своєму.

Термін "педагогіка співробітництва" з'явився після публікації Маніфесту "Педагогіка співробітництва", що був підписаний у Передєлкіно у 1986 р. робочою групою, до складу якої увійшли семеро відомих на той час педагогів-новаторів, які об'єднали свої зусилля і на зустрічі поділились досвідом та надбаннями, накопиченими за двадцять років практичної роботи у школі: С. Лисенкова, заслужений учитель школи РСФСР, учитель школи № 587 (м. Москва): В. Шаталов, співробітник Інстиутут удосконалення учителів, учитель школи № 5 (м. Донецьк); І. Волков, заслужений учитель школи КФСР, кандидат педагогічних наук, учитель школи IP 2 (м. Реутово Московської області); В. Караковський, заслужений учитель школи РСФСР, кандидат педагогічних наук, директор школи ІР825 (м. Москва); М. Щетинин, старший науковий співробітник Інституту загальних проблем виховання АПН СКР; Є. Ільїн, учитель- методист школи №307 (м . Санкт-Петербург); Ш. Амонашвілі, професор, доктор психологічних наук, член-кореспондент АПН СКР, директор НДІ педагогічних наук (м. Тбілісі). Засновником педагогіки співробітництва вважається С. Саловейчик разом із В Матвєєвим (редактором "Учительської газети") то вищеназваними педагогами-новаторами.

У Маніфесті було узагальнено новаторський досвід учителів, які так чи інакше працювали на засадах навчального співробітництва, та сформульовано загальні положення педагогіки співробітництва.

Найбільш помітною фігурою серед ініціаторів педагогіки співробітництва був доктор психологічних наук, академік Шалва Олександрович Амонашвілі. Основне завдання педагогіки співробітництва, яка була спрямована проти авторитарності в освіті та вихованні, він спробував визначити так: "зробити дитину нашим (дорослих – учителів, вихователів, батьків) добровільним соратником, співробітником, однодумцем у своєму ж вихованні, освіті, навчанні, становленні, зробити Ті рівноправним учасником педагогічного процесу, дбайливим і відповідальним зо даний процес, за його результати".

До установок співробітництва, які значущі в пенітенціарній педагогіці є:

• оптимістичний прогноз в оцінці перспектив змін особистості засудженого;

• прийняття кожного засудженого "таким, яким він є" (з усіма його недоліками, суперечностями тощо);

• повага до особистості засудженого;

• розуміння засудженого з урахуванням всієї складності його психічних станів;

• щире спілкування із засудженим;

• надання засудженому психологічної й іншої допомоги (у рамках закону) для подолання труднощів у адаптації до умов позбавлення волі, у різних сферах життєдіяльності;

• створення здорового морально-психологічного клімату в середовищі, у якому перебуває засуджений;

• пошук позитивного в особистості засудженого для використання цього позитивного в педагогічному процесі;

• глибинне вивчення та розкриття дійсних мотивів і зовнішніх обставин, що обумовили вчинки та дії засудженого і прийняття на цій основі конкретних індивідуальних рішень;

• критичний самоаналіз працівником власної особистості та професійної діяльності з метою удосконалення.

Похожие статьи