Поделиться Поделиться

Суґестологічна майстерність соціального педагога

Істинне життя людини те, про яке вона навіть не здогадується.

Самюель Батлер

Суґестологія як наука. Роль та місце навіювання в соціалізації людини. Складні та елементарні засоби суґестивації. Розкриття засобами навіювання у звичайному стані свідомості інтелектуальних, фізичних і вольових резервів клієнта.

Проблема соціалізації індивіда передбачає розв'язання питань як змісту, так і механізмів цього процесу. Одним із важливих механізмів соціалізації є навіювання. Навіювання (чи сугестія)-процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний із зниженням усвідомленості та критичності під час сприйняття і реалізації навіяного змісту за умови відсутності цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки у співставленні з минулим досвідом й даним станом суб'єкта (Психология: Словарь/ Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. - М.: Политиздат, 1990. - С.57).

Зважаючи на це, сугестологія - галузь науки, що вивчає психологічні явища навіювання і самонавіювання. Ведучи ж мову про сугестологічну майстерність соціального педагога, ми матимемо на увазі не тільки його вміння користуватися різноманітними засобами навіювання для досягнення педагогічно доцільних цілей соціалізації, а й уміння для потреб самовиховання цілеспрямувати процеси самонавіювання клієнта.

Феномен навіювання дотепер привертає до себе увагу філософів, психологів, усіх тих, хто тим чи іншим чином пов'язані із проблемами соціалізації людини. Вчений-психотерапевт В.М.Бехтерєв на базі зібраного ним матеріалу дійшов до висновку: "Навіювання слугує важливим чинником нашого суспільного життя і повинно бути предметом вивчення не одних тільки лікарів, а й усіх тих, хто вивчає умови суспільної психіки і закони її вияву. Тут у будь-якому випадку відкривається одна із важливих сторінок суспільної психології, яка являє собою широке і мало також розроблене поле наукових досліджень" (Бехтерєв В.М. Внушение и его роль в общественной жизни. - Изд. 2-ое. - Спб., 1908. - С.16).

Л.М.Толстой на основі власного педагогічного досвіду стверджував, що більша частина вчинків людей і особливо дітей здійснюється не згідно "розсудком", навіть не за відповідним почуттям, а за несвідомим наслідуванням та навіюванням. Відома також увага А.С.Макаренка до проблеми цілеспрямованого використання навіювання у виховному процесі організованої ним дитячої колонії.

Навіювання як один із важливих механізмів соціалізації підростаючих поколінь нерідко протиставляли (а дехто також й дотепер протиставляє) таким механізмам соціалізації, як переконання, наслідування та конформність. Подібний підхід, наприклад, у відповідний час демонстрував один із дослідників соціально-психологічної сутності навіювання Б.Ф.Поршнєв, стверджуючи, що "... генеральна лінія розвитку людських психологічних відносин полягає в лімітуванні навіювання формою, якому всі справедливо вважають протилежністю навіювання - переконанням" (Поршинев Б.Ф. Конструсуггестия и история / История и психология. - М.: Наука, 1971. - С.18). Таке тлумачення історії розвитку навіювання як явища вітчизняний дослідник В.О.Татенко правомірно вважає обмеженим. Насправді, як стверджує він, навіювання завжди перебуває в нерозривному зв'язку з іншими механізмами соціалізації і, розриваючи цю єдність, неможливо побудувати цілісну модель механізмів соціалізації людини. У цьому випадку не слід підмінювати внутрішні зв'язки зовнішніми, що властиво висновку Б.Ф.Поршнєва. Напротивагу йому В.О.Татенко довів, що навіювання і переконання, як єдність протилежностей, не тільки взаємовиключають, а й взаємодоповнюють, взаємопроникають одне в одне. Так, при переконуванні відбувається передача від суб'єкта об'єкту якогось логічно оформленого матеріалу, яка припускає використання критичного аналізу з боку того хто сприймає, проте яка також припускає обов'язковість прийому інформації об'єктом впливу. За винятком того, необхідною умовою переконливості виступає її істинність. Як відомо, критерієм істини є суспільна практика. Проте абсолютизувати й істину і її критерій, на думку дослідника, допустимо тільки відносно певних історичних рамок. Лише виділяючи суттєве й відкидаючи другорядне, людина отримує можливість осягнути об'єктивну реальність із її законами. Це характеризує здатність дитини критично оцінювати зовнішній вплив. Проте оскільки неможливо встановити абсолютний критерій для критичного підходу (другорядність властивостей теж поняття відносне), то момент суґестивності обов'язково має місце в кожному акті сприйняття інформації. А в кожному акті впливу, в силу відносної істинності його матеріалу, завжди поряд із доказовістю інформації має місце бездоказовість (одне без іншого не існує і не має сенсу).

Таким чином, - доходить висновку В.О. Татенко, - поміж навіюванням і переконанням існує не тільки зв'язок типу: чим менше одного, тим більше другого і навпаки, а й зв'язок діалектичний. І розвиток даної єдності протилежностей іде шляхом взаємовиключення протилежних сторін, які вступають у відношення невідповідності, передбачаючи їх приведення у відповідність на новому, вищому рівні. При цьому активною стороною зазначеної суперечності виступає переконання, яке, розвиваючись за своїми внутрішніми законами, вимагає постійного приведення навіювання у відповідність із досягнутим їм рівнем розвитку. Порушення даної відповідності приниженням ролі навіювання в історії суспільства не дає можливості адекватно пояснити закономірності розвитку системи соціально-психологічних механізмів соціалізації у цілому, як внутрішньо суперечливої за своєю суттю. Лише стосовно до конкретної ситуації можливо фіксувати домінування однієї з сторін даної єдиної системи за рахунок іншої (В.О.Татенко Методологічний аналіз соціально-психологічної сутності навіювання (сугестії) / Психологія. - К.: Радянська школа, 1976. - Вип.15. - С.6).

Таким чином, не перебільшуючи проте й не принижуючи ролі навіювання в процесі розвитку як окремого індивіда, так і суспільства в у цілому, необхідно визнати об'єктивною тенденцією закономірність його розвитку, як невід'ємного компонента єдиної системи соціально-психологічних механізмів соціалізації, без якого неможливе існування і розвиток доказових форм передачі соціального досвіду.

Навіювання здійснюється у формі гетеросуґестії (побічного впливу) і автосуґестії (самонавіювання).Об'єктом гетеросуґестії, тобто сугерендом може бути не тільки окрема людина, а й група людей, певний соціальний прошарок (феномен масового навіювання). Джерелом навіювання, тобто сеґестором, виступає індивід, чи група людей, засоби масової інформації. Автосуґестія передбачає об'єднання в одній особі як суґестора, так і сугеренда. У навіюванні велику роль відіграють не тільки вербальні засоби (слова, інтонація), а й невербальні (міміка, жести, рухи рук, постава, навколишня обстановка). За методами реалізації навіювання розрізняють пряме і побічне, а також цілеспрямоване і нецілеспрямоване. За критерієм стану суґеренда розрізняють навіювання у звичайному стані свідомості, у гіпнозі, у природному сні, постгіпнотичне (реалізується після виходу з гіпнозу), у стані фізичної релаксації. Ефективність навіювання визначається багатьма чинниками. Зокрема, такими якостями суґестора, як рівень його соціального статусу, щирість, сила волі, інтелектуальність, характеристична перевага. Значну роль також відіграє ступінь навіюваності суґеренда, відносини довірливості, авторитетності, залежності, які складаються поміж об'єктами і суб'єктами навіювання, рівень аргументованості навіюваної інформації, характер взаємозв'язку логічних та емоційних компонентів, що підкріплюється іншими впливами тощо.

Психологічним механізмом навіювання вважають установку. Глибоке експериментальне і теоретичне обґрунтування цього феномена дав грузинський вчений Д.М.Узнадзе. Він довів, що організм неоднозначно відповідає на однакові впливи зовнішнього середовища. В оформленні його кінцевої відповідної реакції бере участь "перемінний стан усього організму". Такий стан прийнято називати установкою. Вона завжди начебто визначає значимість сприйнятої інформації та обумовлює рішення, яке реалізується у відповідній поведінці. Проте установка - це не обов'язково штучно створена якість. Це звичайний стан людської психіки, що спостерігається щоденно. Д.М.Узнадзе і представники його школи розглядали установку як специфічний тимчасовий регулятор поведінки, що формується в ситуаціях, які потребують активної діяльності. У зв'язку з цим установка не тільки налаштовує організм на певну діяльність, а й обумовлює регуляцію динаміки кожного поведінкового акту. Установки в ході складної внутрішньої роботи інколи змінюють одна одну, що пов'язано з боротьбою мотивів, виробленням готовності для виконання вольового акту. Коли відтворити в досліді боротьбу двох установок, то акт рішення буде попереджений їхньою енергійною боротьбою. Максимальна концентрація волі в процесі даної боротьби завершиться тим, що попередньо фіксована установка пригнічується і її змінює установка, відповідна намірам піддослідного. Проте вироблення і фіксація установки у звичайних умовах відбувається не прямолінійно, оскільки створення її залежить від внутрішнього стану організму. Зрозуміло, що в умовах гіпнотичного навіювання, загальної загальмованості клітин головного мозку, звуження свідомості полегшується завдання вироблення установки. Проте наступна реалізація її залежатиме від відповідності ситуативного прообразу, створеного установкою, і реальної ситуації. Таким чином, модель механізму навіювання прийнято розглядати як установку, що виявляє себе у внутрішній неусвідомленій формі психічної активності.

Одним із важливих компонентів установки є інформація, оскільки згідно з нею установка реалізується. Інформація сприймається не тільки свідомістю. Вона може являти собою й таке повідомлення, яке сприймається і відображається підсвідомо. Тобто певна інформація здатна формувати потрібну сугестору установку навіть тоді, коли ця інформація сприймається сугерендом на підсвідомому рівні (вираз очей, інтонаційні нюанси, навколишнє середовище). Установка перевіряє інформацію, забезпечуючи її вибір і засвоєння.

Учень Д.М.Узнадзе І.Т.Бжалава розглядав установку як модель поведінки, в якому включений алгоритм управління. В організмі програмована дія передбачена установкою. Чим визначенішою є установка, тим менше стає невизначеності у готовності організму до заданої дії.

Фізіологічні основи навіювання вперше в історії науки розкрив І.П.Павлов, показавши, що ефект навіювання полягає в концентрації збудження в певній ділянці кори головного мозку. Оскільки таке збудження відбувається в умовах загальмованості всієї останньої кори, зміст навіяного впливу набирає "незаконної" сили. Це суто фізіологічне явище знаходить своє вираження в психіці в через те, що свідомість звужується і зосереджується на чомусь одному. У таких умовах вона перестає належним чином контролювати дії людини і її психічний стан. Однак це далеко не означає цілковитого відриву підсвідомого від свідомого в процесі навіювального впливу і реалізації навіяних установок.

На шляху реалізації навіяного змісту, за сугестологічною теорією директора НДІ сугестології в м.Софії (Болгарія) професора Г.К.Лазанова лежать так звані антисуґестивні бар'єри - ряд психічних захисних засобів, які організм людини виробив для протидії проникненню через неусвідомлені канали інформації до психіки.

На думку болгарського вченого, людська психіка здатна вибирати канали прийому інформації із зовнішнього середовища. Не дозволяється припустити, що всі психічні впливи навколишнього світу здатні проникати в мозок неусвідомлено, оскільки в такому випадку людина перетворилася б на безпорадну іграшку випадковостей.

Основними механізмами, які створюють антисугестивні бар'єри, є:

1) критичне мислення, яке опрацьовує будь-якому інформацію, перш ніж вона буде сприйнята;

2) інтуїтивно-афективний бар'єр, котрий відкидає завжди, що не створює довір'я і відчуття впевненості;

3) етичний бар'єр, котрий відкидає те навіювання, що суперечить етичним принципам особистості.

Однак для того щоби навіювання відбулося, слід знаходити способи переборення цих бар'єрів. На думку Г.К.Лозанова, таке переборення насправді означає співвідповідність із ними. У протилежному випадку навіювання буде приречене на невдачу.

Найважливішим із названих бар'єрів є антисуґестивний бар'єр, зведений критичним мисленням. Він відкидає завжди, що не викликає враження доброчинного логічного випробування. Інтуїтивно-афективний бар'єр в основі своїй має вроджений негативістський настрій. Захисний вид цього бар'єру існує в маленьких дітей до повного розвитку другої сигнальної системи і свідомого критичного мислення. Відомо, що даний антисуґестивний механізм з роками поступово слабшає, проте зовсім не зникає. Часто співвідноситься з критично-логічним бар'єром, котрий, навпаки, з віком посилюється.

Інтуїтивно-афективний бар'єр відкидає завжди, що не викликає відчуттів довіри і надійності. У людей мислительного типу краще розвинутий критично-логічний бар'єр, а в художніх натур помітніший інтуїтивно-афективний. За умови деяких захворювань психастенії дані бар'єри гіпертрофують.

Психотерапевтична практика засвідчує, що навіювання в звичайному стані свідомості спочатку стикається з критично-логічним бар'єром, а уже пізніше - з інтуїтивно-афективним. Інколи дані бар'єри переборюються послідовно, інколи одночасно. Останній із них часто пов'язаний із страхом перед невідомістю, невизначеністю, протидією, "будь-якою ціною" і "на всяк випадок". Він особливо посилено виявляє себе у підлітків з ненормативним розвитком психіки, для яких властиві такі поведінкові реакції: емансипації (втечі з дому, агресивна поведінка, асоціальні дії), групування (участь в асоціальній групі), відмови (активний опір дорослому, що вимагає від підлітка активних дій), опозиції (демонстративна бравада, крадіжки, втечі, будь-яка активність, що має характер протесту), імітації (наслідування негативних зразків поведінки, орієнтація на асоціальні норми і цінності).

Однак навіть, коли й вдається перебороти названі антисуґестивні бар'єри, помітні утруднення в через те випадку, коли зміст навіювання суперечить етичним принципам особистості.

... Та тільки звабливе шептання Спливало, наче уві сні, Вона, немов зірниця рання, Спалахувала: "Ні! Ні! Ні!"

(С.Пальчевський). Як правило, у цих випадках навіювання залишається нереалізованим. Таким чином, етичний бар'єр-найважчий для подолання. Однак він у переважній

більшості випадків немає суттєвого значення, оскільки навіювання, як правило, індеферентні до етичного ядра особистості.

Традиційні уявлення про фізичні, інтелектуальні, вольові можливості людини засвідчують, що антисуґестивні бар'єри стосовно них значно гіпертрофовані. Вони підкріплюються існуючою суґестивною установкою на їх обмежені загальновизнані стандартизовані норми. До того ж у побуті прийнято навіть дані доволі обмежені норми пов'язувати із значними труднощами в їхньому освоєнні.

...Перед притихлими дітьми Виводив "істину" з пітьми: "Життя - не солод райський блюд, А каторжний щоденний труд!" І той сумний, чорнющий "труд" На серце ліг, як солі пуд.

(С.Пальчевський)

Особливо обмежуються існуючою суґестивною установкою можливості пам'яті дітей, підлітків та дорослих. Г.К.Лозанов у ході проведених експериментальних досліджень довів, що за умови десуґестування напластованих уявлень про межі її можливостей, тобто зняття негативного суґестивного комплексу стосовно них, за один сеанс запам'ятовування слухачі легко запам'ятовували по кілька сотень нових слів іноземної мови. Таким чином, суґестивна гіпермнезія (навіяне надзапам'ятовування - С.П.) зобов'язана не стільки суґестії високих можливостей пам'яті, скільки десуґестії напластованих історично та індивідуально обмежених можливостей пам'яті та створенню умов для активізації її зрослих можливостей. Інакше навіювання, викликавши віру в зрослі можливості, залишиться безрезультатним. Складність суґестивного процесу в подібних випадках полягає в через те, що він майже завжди є поєднанням суґестії з десуґестією. Діалектичний суґестивно-десуґестивний зв'язок здійснюється завдяки антисуґестивним бар'єрам.

Соціальному педагогу, здійснюючи на клієнта певний суґестивно-десуґестивний вплив, попередньо необхідно передбачити ситуацію застосування зрослих у певній сфері можливостей свого підопічного. Доцільно такі ситуації пов'язувати з новими досягненнями в референтних групах вищого порядку. Коли ж такі успіхи являють собою початкову стадію розвитку тієї чи іншої якості, тоді необхідно визначити зону її найближчого розвитку, накресливши лінію близької перспективи.

Як уже згадувалося, існування антисуґестивних бар'єрів - біологічна необхідність. Без них людина залишалася б безпомічною перед будь-якими навіюваннями і це могло б шкідливо відобразитися на стані її психіки та здоров'я. Таким чином, антисуґестивні бар'єри є своєрідним фільтром для подразників навколишнього середовища в неусвідомленій психічній активності. Механізми цих бар'єрів побудовані філогенетично і онтогенетично згідно з життєво важливими запитами людської особистості.

На думку Г.К.Лозанова, переборення критично-логічного антисуґестивного бар'єру ні в якому разі не є, як це дехто вважає, зрадою критичного мислення особистості, оскільки такий підхід спотворює уявлення про навіювання і не сприяє його правильному розумінню та доцільному використанню в практиці.

Сила навіювання не зменшується від того, що його застосовують стосовно людей, які знають про це. Навпаки дослідження засвідчують, що знання особливостей навіювання під час переборення антисуґестивних бар'єрів може підвищувати ефективність навіювального процесу.

Шляхи навіювання надзвичайно різноманітні. Проте механізм реалізації, на думку Г.К.Лозанова, один і той - неспецифічна психічна реактивність, за допомогою якої легко переборюються антисуґестивні бар'єри.

Таким чином, неспецифічна психічна реактивність - це засіб гармонійного переборення протидії антисуґестивних бар'єрів і створення суґестивної установки. У свою чергу, неспецифічна психічна реактивність викликається неспецифічними подразниками. Неспецифічні подразники-це хода, міміка, жести, вираз очей, інтонація, постава, ідеомоторні рухи, обстановка, джерело слова з його авторитетом-тобто завжди, що пов'язане з моментом вимови слова.

Зважаючи на це, соціальному педагогу слід усвідомити, що коли він хоче вплинути на свого клієнта не лише силою логіки, переконливості, а й силою навіювання, яка найчастіше діє в гармонійному поєднанні з першим, йому необхідно працювати на рівні психотерапевта чи актора театру й кіно.

Численні методи навіювання вибирають із всього багатства елементів неспецифічної психічної реактивності ті засоби, які найліпше сприяють поряд із переборенням антисуґестивних бар'єрів десуґестивації (звільненню від негативних суґестивних комплексів) і суґестивації (формуванню позитивних суґестивних комплексів). Умовно засоби сугестивації діляться на дві групи: складні та елементарні. До складних відносять авторитет та інтонацію. До елементарних-двоплановість, інтонацію, ритм і так звану концертну псевдопасивність.

Авторитет як сугестивний засіб використовується майже всіма сугестивними методиками. Є різні види його: авторитет особистості, догми, віри, певної ідеї, здорового глузду, досконалої майстерності, талановитого лікаря, досвідченого вчителя, мудрих батьків і т.д. Знання авторитету для посилення сугестивної сили слова важко переоцінити. Для соціального педагога він допомагає формувати не тільки доцільні психологічні установки, а й значно активізувати функції пам'яті, що має вагоме значення, насамперед, для розв'язання освітніх завдань.

Одна й та ж сама думка, висловлена людьми, які володіють різним авторитетом, сприймається по-різному.

Наприклад, десятки поколінь спочатку в Російській імперії, пізніше в СРСР натхненно декламували напам'ять рядки з вірша геніального російського поета О.С.Пушкіна "Анчар":

В пустьше чахлой и скупой, На почве, зноем раскалённой, Анчар, как грозный часовой, Стоит - один во всей вселенной. Ні учні, які вивчали географію океанів та материків, ні укладачі хрестоматії російської літератури, ні вчителі географії, які самі даний вірш колись вивчали напам'ять, навіть не допускалися гадки стосовно того, що в пустині "чахлой и скупой!" могутній анчар рости не може (росте це красиве могутнє дерево в тропіках Південного Китаю у густих лісах). Дозволяється було б випустити з уваги ту деталь, що сік цього дерева не отруйний, а викликає лише легкі нариви на шкірі, будучи за своїми властивостями дуже далеким від "смертной смолы". Проте ж звучать наступні рядки: ... К нему и птица не летит И тигр не йдёт - лишь выхорь чёрный На древо смерти набежит И мчится прочь, уже тлетворный. Не потрібно Грунтових знань з географії чи ж довгих логічних розмірковувань, щоби усвідомити явну невідповідність поміж тиграми і пустелею, в якій вони ніколи не родилися і не жили.

Улюбленого не тільки російським народом, а й іншими народами світу геніального поета зрозуміти дозволяється. Він жив у своєму світі поетичної фантазії та уяви, які примушували шукати відповідників створених яскравих образів в реальному житті. Натомість реальний світ не завжди міг такі відповідники представити.

Ми провели невелике ексклюзивне дослідження. Кільком десяткам людей було запропоновано прочитати перш чотири куплети вірша і відповісти на запитання стосовно враження, яке вони справили. Всі відзначали високі художні властивості поетичних рядків, суґестивну силу окремих слів, досконалість поетичного образу. Однак ніхто не звернув уваги на невідповідність його реальному світу. Коли ж ми звертали на це увагу, люди щиро дивувалися: "Ти бачиш, а ми навіть не задумувалися ...". Більше того, в окремих наше зауваження викликало навіть образу: "Це не Пушкін ... Це ваша географія щось наплутала".

Подібних прикладів дозволяється навести безліч. Авторитет ідеологічної догми зумовив у 60-х роках XX століття віру мільйонів людей в те, що вони житимуть у комунізмі, авторитет віри змусив пілота спрямувати літак на хмарочос в Нью-Йорку, авторитет здорового глузду, підтверджений практикою життя, сприяє відмові від алкоголю та наркотиків, авторитет великого майстра змушує людей платити на аукціонах великі гроші за кожну дрібничку, яка певним чином стосувалася колись його життя, авторитет лікаря допомагає хворому швидше одужати. Авторитет батьків примушує академіка прислухатися до їх порад. Авторитет досвідченого мудрого вчителя притягує до себе навіть закоренілих злочинців.

Вплив авторитету, психологічний і фізіологічний, полягає в легкості переборення антисуґестивних бар'єрів, яке здійснюється за умови використання неспецифічної психічної реактивності. Авторитет як головний суґестивний засіб часто спрямовується на розкриття внутрішніх бар'єрів особистості. Підвищення сприйнятливості внаслідок підвищеної авторитетності джерела інформації найчастіше не усвідомлюються. Вплив суґестивно підвищеного авторитету сприймається швидше емоційно, як й інші елементи неспецифічної психічної реактивності, які використовує суґестія.

Таким чином, соціальному педагогу, використовуючи власний авторитет у соціально-педагогічній роботі, ні в якому разі не слід його афішувати. Захоплюючи клієнта суттю якоїсь конкретної корисної для нього справи, наставник створює ситуацію, в якій підопічний відчуває авторитет педагога на підсвідомому рівні. За такої умови доцільно також поєднувати авторитет соціального педагога з авторитетом певного вчення, вченого, здорового глузду, народної мудрості, християнської релігії і т.д. У цьому випадку на авторитетності джерела бажано чітко наголосити.

Інфантилізація-другий складний засіб суґестивації. Вона являє собою універсальну реакцію, яка значно підвищує функції сприйняття і запам'ятовування інформації, що надходить вироблення на її основі відповідних суґестивних установок, не порушуючи рівня нормальної інтелектуальної діяльності. Ніякого відношення до медичного терміна "інфантилізм" не має.

Інфантилізація невіддільна від авторитету, котрий стосується не тільки джерела інформації, а й мотиваційного оформлення самої сугестивної формули. Найчастіше перша виникає тоді, коли авторитет, створюючи середовище підвищеного очікування, пробуджує віру в можливості очікуваних результатів. Чим вищий авторитет, тим інтенсивніше розвивається інфантилізація. Обидві дані величини взаємопов'язані.

Інфантилізація особливо чітко прослідковується в групах дорослих, які на сугестопедичних курсах прискореними темпами вивчають іноземну мову. Як правило, в таких групах педагог-сугестопед створює атмосферу невимушеності. В ній навчання йде начебто на другому плані в той час, коли на першому розвивається якась цікава ситуація, дидактизова-на гра, інсценівка і т.д. Навчальний матеріал у цьому випадку запам'ятовується швидко, легко, без будь-якого напруження, як у дитинстві зміст казки чи мультфільму. Недаремно про дорослих учасників сугестопедичних курсів часто говорять, що вони "стають як діти".

... Коли вона розповідала,

Вся група зразу ж замовкала.

Її барвиста щира мова

Цвіла, як ружа пурпурова.

І пелюстки отого цвіту

Вертали у дитинства літо,

Де завжди було так легко, просто:

Трава - і та вражала ростом.

(С.Пальчевський)

Соціальному педагогу в його роботі слід орієнтуватися на невимушені форми спілкування зі своїми клієнтами. Необов'язково для потрібної розмови запрошувати їх у відповідний кабінет, створюючи обстановку офіціозу. Взаємній щирості це аж ніяк не сприятиме. Навпаки, у більшості випадків підсвідомо формуватиме про соціального педагогадумку, якому приблизно дозволяється висловити такими словами: "Така його робота. Він за це гроші отримує". Найглибше враження, як правило, справляють думки та зауваження, сказані ніби поміж іншим в обстановці невимушеної випадковості: випадкова зустріч у тролейбусі, прогулянка в парку, коротка "випадкова" розмова під час антрактув концертному залі. Такі моменти особливо часто прослідковуються в кінофільмах. Посилюють суГестивнудію сказаного обставини, за яких головна інформація висловлюється начебто "поміж іншим" і "проходить" на другому плані, пропустивши вперед малосуттєву інформацію, часто побутового рівня.

У системі десуґестивно-суґестивного впливу на особистість інфантилізація сприяє не стільки новому суґестуванню, скільки десуґестивації-зняттю в клієнта негативних суґестивних комплексів. Таке зняття породжує в людини віру в свої сили і сприяє формуванню нової доцільної психологічної установки, яка під впливом подальшого суґестування може перерости в суґестивну, значно розширяючи масштаби запланованих клієнтом дій.

Інфантилізацію зумовлює концентрація елементів неспецифічної психічної реактивності. Так, під час бесіди соціального педагога з клієнтом вона може бути представлена щирим, розважливим тоном розмови, відкритим усміхненим поглядом, час від часу ненастирливо спрямованим в очі співрозмовнику (тут важливе відчуття міри, настирливі погляди сковують, а ті, що уникають створюють враження нещирості), ефектом розірваного кола "замкнутих" рук ( на початку розмови перед формуванням атмосфери щирості руки зімкнуті, начебто замикають невидиме коло недовіри та оборони, поступово вони роз'єднуються і начебто відкривають вхід у "фортецю" недовіри, провокуючи співрозмовника зробити те ж саме). У поєднанні з цим певну роль відіграватимуть міміка, жести, ритм мовлення, логічні наголоси, паузи і завжди інше багатство неспецифічної психічної реактивності.

Для потреб інфантилізації нерідко використовують засоби мистецтва, яке створює умови для переборювання сухості критично-логічного душевного настрою, активізує афективно-інтуїтивні механізми і безпосередньо призводить не лише до естетичних переживань, а й до логічних висновків.

Повернення сприйняття і запам'ятовування до ранніх вікових періодів має чимало переваг. Відомо, що дитина запам'ятовує значно більшу частину інформації, ніж дорослий. Значно глибшими є також її відчуття. Певним чином це зумовлене явищем імпритингу-першого враження. Кожне нове поняття відкриває для дитини окремий світ. З роками свіжість почуттів поступово згасає, так і поступово функції пам'яті втрачають своє значення за рахунок зростання можливостей функцій розуму, посередництвом якого шляхом логіки пізнаються закономірності, взаємозв'язки та взаємозалежності як у природі, так і в суспільстві. Намагання ж розвинути функції розуму призводить, на думку Г.К.Лозанова, до відставання в розвитку функцій пам'яті й чуттєвої сфери.

Однак інфантилізація ні в якому разі не може бути самоціллю, що здатне призвести до своєрідної акторської гри. Вона повинна базуватися на нерозривному зв'язку із змістом акту спілкування. А для цього необхідно використовувати такий елементарний засіб суґестивації, як двоплановість.

Двоплановість (за Г.К.Лозановим) - поєднання першого комунікативного (вербального) плану із другим (невербальним) планом у сугестивній атмосфері, тобто супроводження мовлення змінами в міміці, інтонації, рухах рук, поставі тіла, додатковому оформленні ситуації мовлення тощо. У результаті цього необхідна інформація сприймається не тільки на усвідомленому рівні, проте й на неусвідомленому чи не зовсім усвідомленому. Це є важливий засіб впливу не тільки на окрему особистість, а й на великі групи людей. Двоплановість допомагає створенню авторитету, народженню атмосфери інфантилізації. Процес сугестивації неможливий, коли в словах таїться потрібна для певного моменту мовлення логіка, а вся різноманітність супроводжувальних неспецифічних сигналів діє в іншому напрямі:

- Ну скажи, що мене любиш. Ну скажи, скажи мені ... -

І її розкриті губи - Як пелюстки навесні.

- Я ж казав тобі учора ...

Ну люблю, люблю, люблю, ... -

І в очей його узворах

Щось зів'яло без жалю.

На щоках напівдитячих розквіта рожевий мак:

- Ні! Не так, не так, не так ...

(С.Пальчевський)

Без належного оволодіння двоплановістю неможливий успіх у мистецтві, медицині, соціально-педагогічній діяльності та інших галузях народного господарства, пов'язаних із людським чинником. Двоплановість вимагає від соціального педагога, як і від лікаря-психотерапевта, артистизму. Справжній же ж артистизм можливий лише на основі щирості.

Таким чином, без теоретичного і практичного оволодіння двоплановістю своєї поведінки соціальному педагогу недоцільно переходити до сугестивної практики.

Одним із елементів двоплановості часто виступає інтонація, яка як елементарний засіб сугестивації має й самостійне значення у процесі створення авторитету та встановлення сугестивного зв'язку.

Голосова інтонація в процесі сугестивного впливу надає багатозначності певному повідомленню. Водночас, вона породжує переконання в авторитетності джерела інформації, сприяє двоплановості у поведінці. Особлива інтонація виходить за рамки буденності й створює атмосферу очікування. Афективна повнота інтонації полегшує емоційну активізацію особистості, проте приносить очікуваний результат лише тоді, коли є знаком авторитету і вищої мотивації. Безбарвна ж інтонація здатна знівечити всю сугестивну атмосферу, налаштовану на формування певної доцільної сугестивної установки.

... Коли про щось він мову вів, Здавалось, світ навкруг сірів, І у фантазії людини Поволі гасли всі картини. Немов вода під дряхлий міст, Текли слова, згубивши зміст. І не хотілось щось питати. Хотілось слухати і спати.

(С.Пальчевський).

Аби цього не трапилося, соціальний педагог повинен у процесі мовлення в міру необхідності виявляти свої емоції (щиро дивуватися, зацікавлено слухати співрозмовника, не приховувати почуття невдоволення, відповідним чином реагувати на гумор, самому використовувати його). Тобто, як прийнято у психотерапії, виявляти себе не "фасадом" чи "роллю", а бути "живою людиною".

Інтонування певного повідомлення чи якоїсь щирої інформації нерідко відбувається у відповідному ритмі.

Ритм-один із елементарних засобів сугестії, оскільки сугестивні впливи в медицині, мистецтві, педагогіці, торговій рекламі та інших сферах людської діяльності завжди подаються ритмічно. Психотерапевти з досвіду знають, що часто ритмічні повторення лікувальних сугестивних впливів швидше призводять до очікуваних результатів, ніж одноразові "торпедні", чи, навпаки, м'які. Значно більше впливає ритм тоді, коли він поєднується з авторитетом в атмосфері інфантилізації.

Ритм здатний посилювати енергетику певної сугестивної формули, що особливо яскраво спостерігається на мітингах, демонстраціях, різноманітних стихійних акціях протесту. В цьому випадку він часто поєднується з відповідними жестами, темпом руху натовпу. Інколи для посилення сугестивного впливу на великі маси людей організатори акцій протесту використовують швидку його зміну. Наприклад, натовп біжить до стін в'язниці. Створюється враження, що його вже ніщо не зупинить і стіни самі впадуть перед ним. Проте раптом перед стінами маси людей зупиняються. Зрозуміло, що подібні випадки можуть призвести до численних травмувань та інших нещасть, через те організаторам подібних акцій не варто вдаватися до них.

Соціальному ж педагогу доцільно використовувати зміну ритму мовлення як в індивідуальному спілкування з клієнтом, так і у виступах перед численною аудиторією. Однак це повинно відбуватися у нерозривному зв'язку із змістом висловлюваних думок на основі принципу єдності змісту і форми.

Особливо, що важливо для соціального педагога, боготворить ритм молодь. І це не дивно. У переважній своїй більшості вона яскравіше відчуває життя, ніж люди старших вікових груп, бо ближче до його природи у всіх її вимірах.

В ритмі серце наше б'ється. В ритмі білий світ сміється. Навіть по його закону Сонце одяга корону.

(С.Пальчевський)

Наступним елементарним засобом сугестивації, на думку Г.К.Лозанова, є концертна псевдопасивність, яка забезпечує умови виникнення концентративної психорелаксації (концентрація уваги співбесідника чи групи людей у стані розслаблення, психологічного комфорту). Використання її в навчанні зумовлює парадоксальний ефект надзапам'ятовування (суґестивної гіпермнезії), яке супроводжується не втомою, а враженням відпочинку. Для створення зовнішніх умов концентративної психорелаксації Г.К.Лозанов у своїх експериментах використовував класичну музику.

Давно вже в психотерапії усталилося твердження, згідно з яким навіювання відбувається тоді, коли той, хто піддається йому, знаходиться в розслабленому стані. Чим глибшою є ця розслабленість, тим легше сприймається навіювання. Опираючись на це, часто роблять помилкові висновки стосовно того, що найсприятливішим для навіювання є стан гіпнотичного сну. Однак цьому суперечать факти, згідно до яких навіювання у звичайному стані свідомості часто дають результати не гірші, ніж навіювання у стані глибокого гіпнозу. Особливо чітко це спостерігається у психотерапевтичній практиці, де внаслідок навіювання у звичайному стані свідомості відбуваються різні вегетативні, біохімічні та інші зміни.

Стан концертної псевдопасивності подібний до дитячого ненапруженого сприйняття навколишнього світу, чи до настрою, котрий виникає на концерті, упродовж якого глядачі не напружуються, не намагаються щось запам'ятати чи зрозуміти, а віддаються під владу спокійного, емоційного сприйняття концертної програми.

Даний стан Г.К. Лозанов використовував у своїх експериментах для розширення резервів пам'яті школярів та курсантів. "Фізична та інтелектуальна поведінкова пасивність, - писав він, - як ми вже вказали, не є насправді цілковитою пасивністю людини, через те що одночасно із сприйняттям музичних звуків тривають складні внутрішні процеси, народжуються настрої, виникають асоціації, ідеї. І завжди це, за умови фізичної та інтелектуальної пасивності, не стомлює. На фоні такої концертної псевдопасивності за наявності сугестивної установки на надзапам'ятовування легше переборюються антисугестивні бар'єри і вивільняються резервні можливості психіки" (Лозанов Г.К. Сугестология. - София: Наука и из-куство, 1971. - С. 247).

Соціальному педагогу доцільно використовувати концертну псевдо-пасивність у ході проведення індивідуальних бесід з клієнтами у кімнаті так званого психологічного розвантаження, де в затишній естетичній атмосфері дозволяється використати фонову релаксуючу музику. Така обстановка може допомогти перевести розмову в русло щирості.

На жаль, у науці немає однозначності у визначенні сутності поняття навіювання. Ми схильні вважати, що найповніше і найточніше визначення його сутності дав професор Г.К.Лозанов: "Навіювання - це форма психічного відображення, в якому переважно на шляху неусвідомленої психічної активності створюється спеціальна установка на розкриття функціональних резервів людської психіки. Воно одночасно вміщує в собі інформативний та алгоритмічно-перепрограмуючий аспекти. Навіювання -результат переборення антисугестивних бар'єрів у ході складного єдиного сугестивно-десугестивного процесу, визначальну роль в якому грає відношення засобів сугестивного зв'язку до неспецифічної психічної реактивності" (Лозанов Г.К. Сугестология. - София: Наука и изкуство, 1971. - С.247).

У цьому визначенні ми знаходимо поняття "спеціальної установки", яка "розкриває функціональні резерви людської психіки". Стосовно цього, як це очевидно, у Г.К.Лозанова дещо інше розуміння установки, ніж у Д.М.Узнадзе і його школи. На думку болгарського вченого, звичайний тип установки, як би він не нагадував деякі особливості навіювання, до кінця не розкриває найсуттєвіше в сугестивних явищах, зокрема, спрямованість до резервних можливостей людської психіки. Звичайний тип установки не призводить до суґестивних явищ анестезії (обезболювання), гіпермнезії (надзапам 'ятовування) та ін. Згідно, навіювання, як стверджує Г.К.Лозанов: "використовує механізм установки, проте установки особливого типу- суґестивної установки (виділено авт.), за якої активізуються резервні можливості людської психіки. Навіювання через суґестивну установку взаємодіє з усвідомленою психічною активністю, яка одночасно включає інформаційний і алгоритмічний аспекти дій, інформація має значення до тих пір, доки має алгоритмічні цінності. Вона має відношення і до програмування. У цьому випадку навіювання як форма відображення, є суттєвим механізмом зрівноваження особистості середовищем. За такої умови воно передбачає прямий шлях активізації частини значних резервних можливостей особистості в процесі її розвитку" (Лозанов Г.К. Сугестология. - София: Наука и изкуство, 1971. - С.247).

Соціальному педагогу важливо чітко усвідомити вирішальне значення суґестивної установки на активізацію та розкриття резервних можливостей людської психіки в період формування рефлексу цілі клієнта, згідно з його інтенційною спрямованістю. Без урахування останнього суґестивна установка рано чи пізно прийде в суперечність із внутрішньоінтенційними потребами людини і виявиться штучно нав'язаною зовні. Через те їй має передувати глибоке вивчення соціальним педагогом сфери глибинних інтересів підопічного.

Навіювання в звичайному стані свідомості має різноманітні форми вияву. В одному випадку, воно цілеспрямоване, в іншому, являє собою загальний суґестивний фон. Часто має словесне оформлення, проте може відбуватися й без нього. Як би воно не було пов'язане з неусвідомленою психічною активністю, проте часто має й усвідомлювані складові. Зважаючи на це, Г.К.Лозанов визначає види навіювання феноменологічно з огляду відповіді на такі запитання:

1 .Яка цілеспрямованість навіювання ?

2 .Яка участь соліста в оформленні навіювання ?

3 .Яка роль свідомої участі під час сприйняття навіювання ?

Відтак, види навіювання за феноменологічним критерієм схематично групуються таким чином:

- за цілеспрямованістю: 1)загальний суґестивний фон; 2)спеціальні суґестії;

- за словесним оформленням: 1)словесні навіювання;

2)несловесні навіювання;

- за ступенем усвідомлюваності:

1)навіювання із усвідомлюваними складниками;

2)навіювання без усвідомлюваних складників.

Для формування цілеспрямованості навіювання важливим є розуміння кількох обставин. Як наголошувалося, шляхом неспецифічної психічної реактивності до нас надходить величезна кількість сигналів з навколишнього світу. Переважна частина їх залишається неусвідомленою, чи ж недостатньо усвідомленою. Проте, незважаючи на це, вони мають навію-вальний вплив. Однак не всі вони призводять до певних помітних змін у психічних чи фізіологічних виявах особистості. Чимало цих сигналів пізніше спливають у свідомості як певні суґестії, а також більша частина формує так званий суґестивний фон, котрий відіграє важливу роль під час наступних суґестивних впливів. Він має не тільки загальне психічне, а й оздоровче та педагогічне значення. Із специфічними особливостями цього фону необхідно узгоджувати чинники і методи, що використовуються для цілеспрямованого навіювання. Однак загальний суґестивний фон інколи допомагає реалізації такого навіювання, а інколи, навпаки, заважає. Це буває в тих випадках, коли він суперечить змістовій складовій навіювання.

Спеціальні навіювання, як і загальний суґестивний фон, використовують можливості неспецифічної психічної реактивності, проте цілеспрямовано застосовувати їх слід згідно до з конкретних завдань в конкретних обставинах. Для цього соціальному педагогу необхідна спеціальна підготовка, насамперед, у формі консультацій із психотерапевтом. Чогось особливого, надзвичайного тут немає. Адже відомо, що кожна людина має певні суґестивні здібності, проте щоби цілеспрямовано використовувати їх на практиці, потрібно набути первинних практичних навичок, які згодом дозволяється розвинути у ході виконання різної складності практичних завдань соціальної роботи.

Певні особливості має словесне оформлення навіювання. Найчастіше таке оформлення розуміють у вигляді представлення необхідних коротких думок з відповідною імперативною інтонацією. Однак це не завжди так. Існує ціла низка технік і методів вимови суґестуючих слів і виразів з метою найповнішого використання засобів неспецифічної психічної реактивності. Насамперед, йдеться про такі психологічні інтонації навіювального слова: 1) самовпевнений тон, котрий не терпить ніяких заперечень; 2) раптовий неачікуваний наказ; 3) тихі, ритмічні, "м'які" навіювання.

Для навіювання необов'язковим є словесне оформлення. Адже міміка обличчя, вираз очей, ідеомоторні рухи, природний і соціальний декор у поєднанні з іншими чинниками самі по собі здатні виявляти певний навіювальний вплив.

Г.К.Лозанову доводилося спостерігати велике розчарування недосвідчених суґестологів, які вперше зустрічалися з явищами навіювання і впевнювалися в через те, що в них немає нічого таємничого і містичного. Більше того, засоби і методи навіювання надзвичайно часто включають у себе усвідомлювану складову, яка фіксує увагу і поза якою губляться непомітні на перший погляд подразники.

У випадках, коли навіювання розраховується переважно на авторитет, суґестологу-початківцю буває важко відрізнити усвідомлювану складову від інших чинників і побачити у через що виявляється сила авторитету-в авторитеті особистості, ідеї, віри, догми, чи здорового глузду і т.д. Це положення болгарський учений вдало ілюструє прикладом із роману Ф.Достоєвського "Брати Карамазови". Йдеться про оповіяного ореолом святості старця Зосиму, до якого з округи приходими тисячі страдників, багато яких насправді отримували полегшення і зцілення. Ось як виглядає сцена такого зцілення в описі письменника: "Натовп згромадився біля сходів. Старець усівся на верхній сходині з єпатрихіллю і почав благословляти жінок, які з'юрмилися біля нього. Одна з них у нападі схопила його за обидві руки і в тремтінні почала корчитися. Старець поклав їй на голову єпатрихіль, прочитав коротку молитву, і вона тут же стихла і заспокоїлась. ...Багато із тих жінок, що з'юрмилися біля неї , плакали від розчулення і захоплення викликаних таким ефектом, дехто проштовхувався , щоби поцілувати хоч би край його одягу...".

Тут видно, що усвідомлювана складова у ході суґестивного впливу засобами авторитету настільки виділяється на передньому плані, що за нею надзвичайно важко відкрити вирішальні механізми неусвідомленої психічної активності.

Особливо чітко виділяється усвідомлювана складова в неочікуваних так званих шокових навіюваннях, які нерідко використовували в медицині у дні війни. У цих випадках раптові навіювання шокували хворого своєю неочікуваною силою і грубістю.

Можливість використання подібних навіювань соціальним педагогом дозволяється виправдати лише вкрай критичною ситуацією, яка вимагає свого беззаперечного негайного розв'язання в позитивному напрямі й обумовлюється, насамперед, інтересами самого ж клієнта. За такої умови шокове навіювання асоціюється з відомим методом "вибуху" А.С.Макаренка. Однак навіюваний цим способом афект може привести до доволі сумних наслідків. Такий психошок здатний викликати значні ускладнення у людей, хворих на мозковий атеросклероз, серцево-судинну недостатність тощо. РОЦІТарханов (1886) ілюструє цю небезпеку прикладом хворої Ш.Ріше, яка під впливом навіяного афекту втратила свідомість, а серцева діяльність і дихання в неї зупинилися на півхвилини.

Противагою раптовим шоковим методам навіювання є тривалі одноманітні ритмічні суґестивні впливи, які також можуть задіювати неспецифічну психічну реактивність і сприяти переборенню антисуґестивних бар'єрів. Тут теж є усвідомлювана складова, яка не заважає навіюванню.

У медицині інколи використовують суґестивний метод логічного переплутування і дезінформації. У цьому випадку використовують змістові системи, які складаються з переплутаних розмов, неясних асоціацій, неправильних розмірковувань. Логічне мислення замінюється штучними суперечностями і переривчастим мовленням. У цих умовах навіювання подається впевнено, швидко і настійливо. У хворого немає часу його оцінити і він реагує на нього з полегшенням, коли воно побудоване так, що сприймається несуперечливо. Елементи усвідомленості тут також спостерігаються. Вони ж знаходять своє місце і в умовах ларвіруваного чи побічного навіювання, яке, зокрема, широко застосовується в так званій плацеботерапії. Під час лікування її засобами хворому пропонують індиферентний засіб, навіюючи, що він має великий лікувальний ефект. Вирішальним тут є те, з якою інтонацією і з яким жестом подаються хворому ліки.

Також одним методом навіювання, котрий включає в себе усвідомлювану складову, є метод мотивованого навіювання. Мотивація і логіка створюють упевненість у дотриманні вимог здорового глузду, що сприяє підвищенню авторитету джерела інформації та його суґестивної сили.

Насамперед, для лікувальних цілей у лабораторіях НДІ суґестології (м.Софія) під керівництвом Г.К.Лозанова розроблені суґестивні метод шепоту і метод сноподібного дихання (1963). У першому випадку суґестивні лікувальні впливи подаються під порогом розрізнення, а інколи - під порогом слуху. Удругому-надпорогові сигнали поступають у загальний суґестивний фон із дихальних рухів лікаря.

Упродовж тривалої суґестивної практики Г.К. Лозанов дійшов до висновку, що з втратою усвідомлюваної складової навіювання втрачається його значна частина, яка створює загальний суґестивний фон.

Однак деякі невеликі суґестії можуть бути без елементів усвідомленості. Проте ця група методів суґестування не розроблена також настільки, аби широко використовуватися в будь-якій практиці.

Талановитий соціальний педагог у власній соціально-педагогічній діяльності за умови необхідності завжди зможе, керуючись принципом "не нашкодь", знайти ті конкретні обставини, які допоможуть йому використати певний метод навіювання для вирішення конкретних завдань соціалізації особистості.

Головне, потрібно пам'ятати, щоби суґестивні установки не входили в суперечність з внутрішньоінтенційною спрямованістю клієнта, не створювали ситуацію штучного зовнішнього нав'язування і таким чином із часом не призводили до внутрішньоособистісного конфлікту.

Похожие статьи