Поделиться Поделиться

Культура гідності як мета особистості

Благородна ідея про людину як найвищу цінність може реалізуватися лише в практичному утвердженні культури гідності.

Культура гідності - життя особистості за вищими духовними пріоритетами, які виступають підґрунтям її самоцінності.

Життя особистості в культурі гідності, тобто її духовне життя, означає, що засвоювана нею мораль доброчинності у відповідній системі морально-духовних цінностей стає змістовою основою гідності як інтегральної цінності. Йдеться про особистісну гідність людини як регулятора її поведінки, про життя за законом гідності. У такому розумінні гідність фігурує як надцінність, як морально-духовне утворення вищого порядку; всі інші цінності вважаються конкретними. Гідність як надцінність причетна до формування кожної конкретної цінності, оскільки їх смисл пов'язується з гідністю як надмотивом. У мовленнєвому вираженні це дозволяється представити так: "Я набуваю цінності-щиросердності і дію заради моєї гідності". Однак це не означає, що при цьому нівелюється мотив безумовної значущості тієї чи іншої конкретної цінності. Ідеться лише про розширення мотиваційної основи конкретних цінностей. Адже перш ніж формувати почуття гідності, слід сформувати конкретну цінність, а далі трансформувати її у гідність як надцінність. За відсутності почуття гідності конкретна цінність формується лише на основі механізмів свідомості та самосвідомості й адекватних їм мотивів. Згодом, коли окрема морально-духовна цінність вперше стає основою почуття гідності (а сама гідність обмежується цією цінністю), створюються умови для формування інших конкретних морально-духовних цінностей на розширеній мотиваційній основі як єдності мотиву безумовної значущості тієї чи іншої цінності і мотиву набуття гідності. Із розширенням змістового діапазону почуття гідності та підвищенням стійкості воно набуває можливості безпосередньо спонукати особистість до оволодіння конкретною цінністю. Через те цінніснопороджувальна функція почуття гідності особистості як надцінності має бути узгодженою з доброчинністю як ієрархізованою системою суспільно значущих цінностей, діапазон яких визначається її віковими психологічними можливостями.

Рішуча відданість цінності гідності означає, що вона дає головні орієнтири життя для тих, хто її обрав. Особистість, для якої гідність стала надцінністю, формує судження відносно себе, враховуючи ступінь досягнення цього морально-духовного утворення. .Орієнтація стосовно даної надцінності - головна умова при визначенні самототож-ності, спрямованість на неї - винятково важлива.

Оскільки орієнтація на цю найвищу цінність є суттєвою для самототожності як окремої і цілісної індивідуальності, усвідомлення, що життя людини відділяється від цього духовного утворення чи ніколи не зможе до нього наблизитися, спустошило б її, було б нестерпним. І навпаки, впевненість у через те, що вона прямує до даної цінності, дає відчуття цілісності і повноти буття як особистості, якого не дасть ніщо інше.

Гідність як надцінність, коли людина їй рішуче віддана, є домінантною ознакою її особистості. У такому статусі гідність доцільно трактувати як ознака вищої моральної самосвідомості, до якої повинна піднятися особистість. Це не видається теоретичним перебільшенням: сучасна мораль як складова загальнолюдської культури подолала складний і суперечливий шлях розвитку. Нинішнє усвідомлення вищості цінності гідності ґрунтується на через те, що воно витіснило попередні менш адекватні погляди, наприклад стосовно етики універсальної справедливості, самовираження чи порядності, і через те слугує стандартом, з урахуванням якого інші погляди дозволяється критикувати, а деякі позиції - схвалювати.

Етичному світоглядові, заснованому на культурі гідності, властиві конфліктність і внутрішня напруженість. Гідність як надцінність не лише оцінюється вище від інших цінностей, а й у деяких випадках може ставити під сумнів і заперечувати інші цінності. Нова моральна траєкторія, що пов'язується з етикою гідності, утверджується шляхом переоцінювання існуючих цінностей.

Гідність у вищому духовному статусі не лише є стандартом* на основі якого формується судження відносно інших цінностей, а й часто радикально змінює уявлення про їхню суспільну значущість, іноді відкидаючи колишній ідеал і тавруючи його як спокусу. Культура гідності також з більшою силою висвітлює особистісно розвивальні негативи Его-цінностей, в які часто "поринає" сучасна людина, обмежуючи відповідний розвиток задоволенням переважно вітальних потреб.

Для володаря культури гідності змінюється весь спосіб бачення історичних культур та їхніх практик. Те, що раніше мало найвищий престиж, може видаватися вузьким, позбавленим смаку, однобічним. Людина вже не може більше відчувати глибоку пошану до того, що панувала раніше; таке почуття викликає сама гідність як надцінність і ті універсальні вимоги, які вона висуває. Вона відчуває себе піднесеною над сірістю бездумних звичаїв, починає мислити себе громадянином республіки духовності.

Така позиція є проблематичною, оскільки визначається надцінністю і передбачає перетворення суб'єкта, яке дозволяється охарактеризувати як розвиток чи осягнення вищої моральної самосвідомості; вона навіть передбачає заперечення суб'єктом своїх попередніх цінностей. її проблематичність виявляється із самого початку у зв'язку з її неоднозначним і критичним ставленням до простого морального розуміння.

Концепція культури гідності постулює свідомість й самосвідомість як психологічне джерело цього почуття, а його носія - як раціонального діяча. Проголошення найвищої внутрішньої і зовнішньої активності людини стало головним пояснювальним принципом цього нового морального світогляду, оскільки всі морально-духовні цінності не мисляться поза межами вчинків. У цій концепції активність є найдоцільнішою з огляду на морально-духовні цілі, реалізації яких вона покликана сприяти. На цій підставі суб'єкта культури гідності класифікують як раціонального діяча. Характеристика раціонального діяча невід'ємна від його здатності до раціонального контролювання, що означає постійну дію заради досягнення суспільно значущих цілей, не потрапляючи в залежність від результатів конкретних дій. Через те основним критерієм сформованості суб'єкта культури гідності має бути його психологічна готовність до раціонального вчинку. Раціональність у вчинках повертає її суб'єкта у площину моральної раціональності, коли він орієнтується на свої ціннісні надбання, які також зобов'язують його бути настільки інтелектуально раціональним, наскільки це можливо. Саме так має бути організоване життя людей в культурі гідності: бути працьовитими та раціональними в задоволенні власних потреб-цінностей і через особистісне удосконалення, яке з цього випливає, допомагати задовольняти розумні потреби інших.

Людина культури гідності - самодостатня особистість. Вона покладається лише на себе, на відповідний внутрішній поклик, а не на інших, не на те, що вони думають про неї, чого від неї очікують, чим захоплюються в ній, чи що в ній зневажають, за що винагороджують чи карають. Воля такої людини не піддається спотворенням, залежністю від інших та їхніх намірів, вона - цілісна, незалежна.

Похожие статьи