Поделиться Поделиться

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ АУДИТОРНОГО ВИВЧЕННЯ

ГОЛОВНІ НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОГО СТАНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ І МОЛОДІ

Особливості взаємодії особистості та соціуму

Характерною особливістю сучасного українського державотворення є зростання потреб молоді у досягненні високого рівня мобільності, освіченості, компетентності, інформаційної грамотності, інтелектуальності, вихованості, духовності тощо. Реалізацію цих бажань вона вбачає, з одного боку, у зростанні досвіду суспільного життя в поєднанні з практичною діяльністю, з другого, у розвитку соціальних послуг, що призведуть до особистісного зростання в світовому вимірі. Таким чином, в умовах ринкових відносин більшість студентської молоді віддає перевагу значущим життєвим цінностям, а саме: грамотності, компетентності, освіченості.

Системотвірним фактором вищезазначених заходів є соціальна освіта як діяльність спеціально уповноважених освітніх закладів та установ, спрямованих на гармонійне формування студентської молоді, розвиток її природних обдарувань, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, що сприяє свідомій та активній участі у суспіль-но-економічній, політичній, культурній та інших сферах суспільного життя.

Вирішальну роль у реалізації соціальної освіти відіграє соціальне середовище. Воно розглядається як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини, як своєрідний ознака інтеріоризації особистістю культури, рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства. Залежно від вікових особливостей, умов проживання, внутрішніх процесів розвитку особистості змінюються її переживання, ставлення до навколишнього світу, тобто формується соціальна ситуація розвитку*

Залежно від стану суспільно-економічного розвитку держави відбувається адаптація студентської молоді до умов соціуму. Для кризового стану суспільства, зумовленого соціально-економічними негараздами, криміналізацією, безробіттям, житловими проблемами, станом здоров'я та довкілля, послабленням ефективності педагогічного впливу інституцій, непопулярністю та корумпованістю посадових і урядових осіб, характерним є ускладнення його відносин з будь-якими верствами населення взагалі і молодими зокрема. Шлях до української моделі ринкового устрою став для держави надзвичайно важким та тривалим, що призвело до анемії культури та невизначеності ціннісних орієнтирів. Поміж шляхів вирішення проблем молодіжного соціалізаційного процесу помітну роль відіграє соціальна адаптація.

Соціальна адаптація розглядається як процес активного пристосування індивіда до зміненого за допомогою різних засобів середовища і визначається як засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, вирішення загальних проблем шляхом використання засобів стимулювання соціальної поведінки та дії. Завдяки дії цього механізму індивід виявляє свою соціальну активність (чи пасивність), виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, тобто процес соціалізації здійснюється більш активно і динамічно. В умовах нестабільного соціально-економічного стану суспільства соціалізація має дві форми; активну, коли індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації, і пасивну, коли він не вступає у взаємодію з середовищем, не прагне змінити його, визнати панівні

норми, оцінки, засоби діяльності. Показником низької соціальної адаптації є перехід в інше соціальне середовище, аномалії (різні види порушень в ціннісно-нормативній системі суспільства), відхилення у поведінці.

На характер суспільних відносин впливає також соціальна робота. Вона розглядається як специфічна діяльність уповноважених органів держави та об'єднань громадян. Соціальна робота спрямована на соціальне обслуговування, в через те числі соціальне страхування, надання соціальних послуг, соціальної допомоги громадянам, а також здійснення соціальної профілактики і соціальної реабілітації з метою реалізації та захисту економічних, соціальних, екологічних прав, духовних і культурних запитів людини.

Головні принципи реалізації соціальної роботи в суспільстві із молоддю:

- принцип надання соціальної допомоги молодій людині, незалежно від її національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності;

- принцип гуманності;

- принцип поєднання допомоги із самодопомогою, сутність якого - спиратися на позитивний потенціал особистості та її прагнення сприйняти соціальний вплив;

- принцип інтеграції, котрий передбачає взаємодію зусиль усіх соціальних інститутів, зацікавлених у продуктивному процесі соціалізації особистості;

- принцип адаптації, що визначає особливості включення різних категорій молоді у соціально значущу діяльність;

- принцип узгодженості коротко- і довготривалих перспектив соціалізації особистості, що передбачає взаємодію державної та особистісної програм фізичного, культурного, освітнього, психічного розвитку;

- принцип комплексного підходу, котрий означає використання широкого спектра прийомів і засобів вирішення проблем соціалізації кожної особистості державними, громадськими й приватними установами та організаціями;

- принцип етичності, що відображає характер діяльності, спрямований на обробку наявної інформації та збереження конфіденційності;

- принцип поваги до особистості, котрий передбачає опору на позитивні фактори в її розвитку та наданні допомоги;

- принцип партнерства і взаємної довіри як основи продуктивної взаємодії у соціальному становленні молоді;

- принцип безкоштовності обслуговування і коштовності послуг, що визначає види та способи розрахунку за надані послуги залежно від соціального статусу особистості у суспільстві, її фізичного та психічного стану1.

Педагогічний аналіз ролі соціальної роботи з молоддю дає змогу виокремити деякі умови її здійснення, наприклад" У сфері життєдіяльності: сім'ї, трудовій діяльності, навчанні, спілкуванні з ровесниками, під час дозвілля. Дослідження цих умов свідчить про соціальні та психологічні проблеми, з якими вступає у суперечність сучасна молодь: втрата ціннісних орієнтирів та освітніх ідеалів, невпевненість у відповідному професійному працевлаштуванні, економічна залежність від батьків, низький рівень загальної культури, зростання рівня соціальних відхилень (злочинності, пияцтва, проституції, наркоманії), кризові явища у шлюбно-сімейних стосунках тощо.

На подолання розглянутих проблем спрямована державна молодіжна політика, яка ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій відносно життєвого самовизначення студентської молоді, відносно морального, фізичного, розумового розвитку та творчого потенціалу в інтересах особистості і держави. Нині проблемами молоді займаються Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму, Український інститут соціальних досліджень та соціальної служби для молоді.

Провідними напрямами молодіжної політики є: - розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для отримання молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

- забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту з урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

- створення умов для оволодіння молодих людей духовними і культурними цінностями українського народу та для їхньої безпосередньої участі у відродженні та розвитку цих надбань, охороні та відтворенні навколишнього природного середовища;

- формування у молоді почуття національної гідності, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

- охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби в духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які б забезпечували здоровий генофонд народу України.

До основних форм організації соціальної роботи слід віднести:

- індивідуальну, сутність якої полягає у здійсненні соціальної допомоги, соціальних послуг і соціальної реабілітації згідно до потреб особистості та характеру проблем, які постали перед нею;

- групову, призначенням якої є організація соціально-значущих ініціатив, участі особистості у соціально спрямованій діяльності громадських об'єднань та організацій;

- організацію соціально корисної діяльності, в через те числі добродійної;

- соціальне навчання (соціальна освіта), яке здійснюється в різних типах навчально-виховних державних і приватних освітніх закладів і пов'язане з досягненням певного рівня соціальної освіти;

- соціально-психолого-педагогічну та юридичну підтримку, призначенням якої є професійна допомога та посередницька діяльність професіоналів у вирішенні різноманітних проблем особистості та колективу;

- консультування, в процесі якого виявляються та накреслюються головні напрями виходу з проблеми, яка хвилює особистість.

Соціальна робота з молоддю в Україні забезпечується: а) зацікавленою участю в її організації міністерств, органів державної влади і місцевого самоврядування, навчальних закладів, підприємств та організацій;

б) міцною базою законодавчих актів держави та нормативних знань про права і обов'язки людини у суспільстві;

в) органічним поєднанням державних і громадських, госпрозрахункових і безкоштовних засад соціальної роботи;

г) диференційованим підходом до різних категорій молоді та наявних у них проблем;

д) відкритістю і доступністю отримання різних видів соціального обслуговування, соціальних послуг, соціальної допомоги, соціальної реабілітації;

е) системністю і безперервністю соціальної роботи1.

Таким чином, проведення соціальної роботи з молоддю системою центрів соціальних служб, діяльність яких спрямована на відродження зруйнованих соціально-економічних, політичних, медико-екологічних, правових, психолого-педагогічних та інших чинників, забезпечує на сучасному рівні становлення та розвиток молоді, її самореалізацію.

Похожие статьи