Поделиться Поделиться

Обіцянка і відмова як виховні прийоми

Повноцінний психічний розвиток суб'єкта відбувається у процесі гармонійного задоволення вітальних та соціогенних потреб. Враховуючи цю закономірність, педагог має вибудовувати адекватну тактику своєї взаємодії з вихованцем. У ній важливе місце займає доцільне реагування педагога на потреби вихованця. Оскільки через свою фізичну і психологічну недосконалість він не може самостійно і вчасно їх задовольнити, через те звернення його до дорослих (батьків, педагогів) у цьому зв'язку є явищем об'єктивним.

У вихованця можуть актуалізуватися, за винятком вітальних, соціально значущі потреби, а також утилітарні, пов'язані з його Его-структурою. За винятком того, слід зважати на психологічне правило, згідно з яким потреби особистості тяжіють до тенденції ненаситності: задоволена потреба згодом активізується і вимагає наступного акту насичення. Через те дорослим слід вибірково ставитися до задоволення потреби вихованця, враховуючи її необхідність для його конструктивного психофізичного розвитку і їхні об'єктивні можливості відносно цього. Метою для дорослого, котрий має намір задовольнити потребу вихованця, має бути перетворення цього акту на дієвий виховний засіб. Цьому може слугувати обіцянка дорослого, коли створюється певний інтервал поміж моментом звернення вихованця до дорослого з приводу задоволення потреби і часом її реалізації. Стосовно обіцянки дорослого вихованець може обрати такі способи поведінки:

1) пасивне очікування обіцянки. Потреба вихованця перебуває в актуалізованому стані, однак він не виявляє стосовно дорослого будь-якої вираженої ініціативи. Це - ситуація повної зосередженості на предметі потреби; виховного ефекту не спостерігається;

2) докладання вихованцем зусиль для наближення обіцяного. При цьому активність вихованця може мати маніпулятивний відносно дорослого характер. Така ситуація теж є особистісно неконструктивною. Завдання педагога полягає у вчасному розпізнанні маніпулятивних дій вихованця і перетворення їх на морально-розвивальні. З цією метою він пов'язує задоволення потреби вихованця з певним суспільно значущим способом поведінки, котрий також недостатньо у нього сформований. Така ситуація видається продуктивною у виховному плані, і її слід постійно культивувати.

Відмова вихованцю у задоволенні його потреби повинна відбуватися з дотриманням виховного такту, не викликати обурення чи образи вихованця. З метою попередження їх педагог не повинен представляти відмову лише як здійснений факт, а всебічно і детально обґрунтувати її вихованцю, навести відносно неї незаперечні аргументи та долучити до них його самостійні судження. Продовженням такої роз'яснювальної діяльності має стати використання прийому децентрації ("Як би ти вчинив на моєму місці?"). Усе це і забезпечить виховну функцію відмови вихованцю, стимулюватиме його до подальшого особистісного удосконалення.

Ціннісні орієнтації вихованців у діяльності педагога

Смисло-ціннісна спрямованість міжособистісних взаємин у виховній групі становить для педагога не лише теоретичний, а й вагомий практичний інтерес. Адже у їхньому сплетінні можуть формуватися як індивідуальні особистісні цінності учасників групи, так і відповідна групова цілісність. Вона є не просто сукупністю індивідуальних моральних переваг, а результатом складного синтезу, в якому одні індивідуальні ціннісні орієнтації гальмуються, інші - якісно удосконалюються, і на цій основі виникає ціннісна єдність групи. Даний виховний шлях досить суперечливий, для його оптимізації потрібне постійне методично доцільне втручання педагога.

Головною обставиною, через якому процесу ціннісної єдності у виховній групі бракує гармонійності, є відмінності у ціннісній структурі кожного вихованця: в одного на першому місці - цінність учіння і завжди те, що з ним пов'язано, у другого - цінність художньої спрямованості, у третього - цінність спілкування і дозвіллєвої діяльності, у четвертого - цінності, що охоплюють морально-духовне функціонування тощо. Така пріоритетна ціннісна відмінність впливає на інтенсивність міжособистісних контактів, соціальне пізнання, тобто на глибину розуміння вихованцями один одного. Унаслідок цього виникає ситуація міжособистісного відчуження, яка не сприяє особистісному зростанню вихованця.

Завдання педагога у цьому зв'язку полягає у подоланні ціннісного егоцентризму вихованця. Це означає, що вихованець з певним ціннісним пріоритетом не має бути внутрішньо закритим до контакту з ровесником, у якого ціннісна домінанта інша. За участі педагога вони порівнюють себе за цими провідними особистісними характеристиками. Коли вихованець вирізняється цінністю учіння, він не повинен висловлювати співчуття ровеснику - носію цінності художньої спрямованості. Бажано, щоби вихованці відчули смак менш властивої цінності і перейнялися її значущістю для себе такою мірою, за якої вона майже урівнюється з домінантною цінністю. Коли така трансформація не відбувається, це має турбувати педагога (стосується обох вихованців). У цілому педагогові потрібно загальмувати дію закономірності, згідно з якою система цінностей особистості визначає межі її моральної свідомості, яка має стати відкритою для прийняття і розуміння вихованцем внутрішнього світу свого ровесника.

Особливі взаємини виникають, коли в одного вихованця домінує морально-духовна цінність, а в іншого - вона відсутня; більше того, він часто демонструє негідні способи поведінки. За такої ситуації перший вихованець внаслідок вчасної активно-перетворювальної моральної позиції опікується другим вихованцем, прагнучи підняти його до свого морально-духовного рівня. Вихованець морально-духовної орієнтації швидше за інших може захистити свого ровесника від несправедливих докорів. Адже той, хто себе негідно поводить, легше поступиться морально зрілому вихованцю, оскільки він його ні в через що меркантильному не може запідозрити. У вихованця морально-духовної орієнтації є лише один мотив до захисту - повага до іншого.

← Предыдущая страница | Следующая страница →