Поделиться Поделиться

Ціннісна одностайність колективу вихованців як педагогічна мета

У морально-духовному розвитку підростаючої особистості діють не лише виховні механізми, якими оперує педагог, а й механізми групові. Узгоджена єдність цих механізмів впливу може забезпечити успіх у вихованні. З огляду на це досягнення групової (колективної) ціннісної інтеграції є необхідною умовою організації виховного процесу. Однак педагог повинен враховувати, що у колективі вихованців можуть скластися як суспільно важлива система норм, ціннісних орієнтацій і настанов, так і суспільно несхвальні утворення, що визначатимуть відповідні способи їхньої поведінки.

Беручи це до уваги, він має вчасно попереджати та гальмувати особистісно деструктивну спрямованість колективу, всіляко підтримувати позитивну. Деструктивна спрямованість колективу є результатом суперечливості особистісного розвитку індивідів, коли у їхньому внутрішньому світі співіснують соціоорієнтовані та егоцентровані спонуки. Саме вони призводять за певних комбінацій до суттєвих дисгармоній особистісного розвитку вихованців. За такого стану в колективі вихованців виникають чвари, незгода, образи, роздратування, гнів, заздрість, взаємна байдужість. Коефіцієнт психологічної напруженості стосунків у такій групі досить високий.

Таку внутрішньогрупову соціально-психологічну ситуацію дозволяється поліпшити за рахунок зниження спонтанності міжособистісних впливів, що панують в учнівській спільноті. У технологічній проекції ця ідея має конкретизуватися як досягнення групової одностайності на засадах суспільно важливих моральних цінностей. Одностайність (гуманістично спрямована) є формою прояву відповідних їй групових міжособистісних взаємин. Дані взаємини породжуються за допомогою соціально-педагогічного впливу на процес групової взаємодії. Такий вплив слід розуміти як педагогічно-комунікативне опосередкування групових міжособистісних взаємин. Для досягнення ціннісної групової одностайності потрібне не будь-яке педагогічне спілкування, а дискурсивна технологія інтимно-особистісного діалогу в системі "вихователь - вихованець". За такої суб'єкт-суб'єктної взаємодії, де планомірно реалізується обмін особистісними позиціями суб'єктів, можливі їх морально-духовні зрушення.

Дані зрушення не обмежуються лише прямою дією педагога; їх величина пов'язується також ефектом персоналізації, за якого педагог одержує ідеальне представництво у життєдіяльності членів виховного колективу. Він живе як особистість (своїми провідними морально-духовними надбаннями) у своєму вихованці, спрямовуючи передусім у цьому напрямі його моральну свідомість і самосвідомість. Це психологічне явище опосередковує, з одного боку, зміст моральних розмірковувань членів виховного колективу, а з іншого - процес об'єднання цих розмірковувань у єдину цілісність. Завдяки цьому виникає моральна однодумність як когнітивно-емоційна основа формування ціннісної колективної одностайності. її дозволяється кваліфікувати як індикатор прогресивного розвитку всього колективу і морально-духовного індивідів, які його утворюють.

Навчальні здобутки як засіб особистісного взаємозбагачення вихованців

Формування продуктивних міжособистісних взаємин школярів є одним із головних завдань педагога як організатора навчального процесу, а такі взаємини - необхідною умовою особистісного розвитку учнів. Залишаються відкритими питання, пов'язані із засадами, на яких дані взаємини мають виникати і функціонувати. Більш методично освоєним засадничим фактором у цьому контексті є спілкування, предмет якого - інша людина - товариш, а зміст - побудова взаємин і дії всередині них. Однак спілкування як "чистий душевний феномен" може мати для вихованця серйозні особистісно розвивальні наслідки через неможливість здійснення своєчасної педагогічної регуляції особистісного змісту, що вкладається у предмет спілкування. Йдеться про те, які цінності людини (соціально важливі чи соціально несхвальні) стануть центром комунікативної взаємодії, яка розгортається поза межами досяжності педагога. Від цього залежатиме і напрям розвитку особистості.

Загальний стан виховання педагог може підвищити за рахунок навчальних здобутків учнів. Знання мають стати реальною дієвою основою міжособистісної взаємодії вихованців. Першим кроком у цьому напрямі є формування у вихованців високого рівня психологічної готовності до такої діяльності. У бажанні вихованця поділитися своїми знаннями з товаришем уже міститься суттєвий особистісно розвивальний момент. Мотиваційним підґрунтям такої готовності можуть бути повага чи вдячність, які виявляє вихованець відносно свого товариша.

Організована педагогом особистісна взаємодія на основі навчальних здобутків розгортається як допомога сильного учня слабшому у розв'язанні ним певної задачі, як контроль за його навчальною діяльністю, як її оцінювання чи як долучення слабкого учня до способу організації навчальної діяльності сильнішого учня. Простір для такої міжособистісної взаємодії широкий, а її виховні можливості - досить великі.

Педагог у цьому зв'язку визначає моральні домінанти, які будуть основою особистісного вдосконалення вихованців, і доводить їх до їхньої свідомості. Це - моральна чуйність і здатність вихованця, що ділиться своїми знаннями, відсутність у нього заздрості, зазнайства і ненависті. У вихованця, котрий зазнає впливу, що ґрунтується на навчальних здобутках ровесника, виховуватимуться почуття прихильності, поваги до людини, моральної соціоспрямованості, віри у людську доброту. За такої організації навчальний процес переростає у справжню соціальну ситуацію особистісного розвитку вихованця, обмежену необхідністю досягнення конкретних освітніх цілей різної часової віддаленості.

Похожие статьи