Поделиться Поделиться

Структура системи вищої освіти в Україні

Основним компонентом структури системи вищої освіти є вищий навчальний заклад.

Вищий навчальний закладосвітній, освітньо-науковий заклад, котрий заснований і діє згідно до законодавства про освіту, реалізує згідно з наданою ліцензією освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку громадян згідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимогу галузі вищої освіти, а також здійснює наукову і науково-технічну діяльність.

У структурі системи вищої освіти виокремлюють:

– державні вищі навчальні заклади, що фінансуються з державного бюджету і підпорядковуються відповідним центральним органам виконавчої влади;

– вищі навчальні заклади комунальної форми власності, засновані місцевими органами влади, що фінансуються з місцевого бюджету і підпорядковані місцевим органам влади;

– вищі навчальні заклади приватної форми власності, засновані на приватній власності і підпорядковані власникові.

У цій системі існує також мережа національних вищих навчальних закладів, які стали осередками реформування системи освіти, трансформації 'її у європейське та світове співтовариство. На їх базі створюють науково-методичні центри з розроблення методології науково-теоретичних досліджень змісту освіти та освітніх технологій, моделей, програм реформи і розвитку сфери освіти.

Поміж приватною та державною вищою школою існують такі відмінності:

1) державні вищі навчальні заклади виконують замовлення держави, а приватні – суспільства, і реалізують право людини на отримання вищої освіти та формування громадянського демократичного суспільства;

2) за способами оподаткування та фінансування, які передбачають, що приватні вищі навчальні заклади функціонують як господарчі прибуткові організації, які мають відповідну систему оподаткування і позбавлені пільг, державні – як неприбуткові організації з відповідною сприятливішою пільговою системою оподаткування;

3) рівень відповідальності як глибинний психологічний фактор у приватній освіті набагато вищий, ніж у державній. Державні вищі навчальні заклади відповідають перед державою, а приватні – як перед державою (враховуючи можливе звернення випускників до ДАК), так і перед суспільством та окремими індивідами (в особі ринку праці);

4) приватні вищі навчальні заклади створюють умови для формування специфічного соціально-психологічного мікроклімату, котрий може в найкращий спосіб задовольняти прагнення і потреби суспільства, сприяючи ефективній взаємодії у системі "викладач – студент*. Державний вищий навчальний заклад не виходить за межі соціально- психологічних відносин, передбачених державними вимогами.

Суттєвими базовими чинниками розбіжності приватного та державного вищих навчальних закладів є свобода, відповідальність та самовизначеність. Жоден державний ВНЗ, навіть найпрогресивніший та найбільш самодостатній, не має повної свободи у виборі напрямів і методів функціонування та можливостей самовизначення у їх використанні, на відміну від приватних вищих навчальних закладів (І. Кобрянський).

Національному вищому навчальному закладу, котрий має вагомі наукові здобутки, з метою розширення дослідницької та інноваційної діяльності, поглиблення інтеграції у світовий освітньо-науковий простір Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та погодження з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади на конкурсній основі може надавати статус дослідницького університету. Додаткові права і напрямки діяльності цих університетів визначає спеціальне Положення.

Поява приватних навчальних закладів супроводжується активізацією інноваційних процесів у вищій школі. Саме цим зумовлений, наприклад, прорив у використанні дистанційного навчання. Деякі заклади спрямовані на впровадження дистанційно-активних технологій навчання (Харківський гуманітарно-технічний інститут). За короткий час нагромаджено значний досвід комп'ютеризації всього навчально-виховного процесу. Цінним є досвід приватних навчальних закладів відносно індивідуалізації навчання студентів, формування творчості, а також інноваційна особливість діяльності – прагматичність у підготовці фахівців, в організації їхньої виробничої практики. З виникненням приватної освіти пов'язаний також новий етап у створенні підручників для вищої школи.

Водночас у галузі приватної вищої освіти є чимало проблем, що стосуються розміщення, тематичної спрямованості, методичної роботи, кадрового потенціалу, слабкої фінансової бази. Асоціація приватних навчальних закладів працює над усуненням недоліків, прагне підняти загальний рівень освіти до сучасних вимог. Очевидним є те, що у приватних навчальних закладів є майбутнє і з часом приватна освіта перетвориться на рівноправного партнера державної освіти в підготовці фахівців.

В Україні діють такі види вищих навчальних закладів:

1. Університет (класичний університет) – багатопрофільний вищий навчальний заклад, котрий здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів; проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним центром; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення; має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

За винятком класичних, функціонують профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, фармацевтичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети.

2. Академія – вищий навчальний заклад, котрий здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо- професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань чи виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у певній сфері діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Академією вважають і консерваторію (музична академія) – вищий навчальний заклад, котрий здійснює підготовку фахівців з вищою освітою (музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін) за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва.

Інститут – вищий навчальний заклад чи структурний підрозділ університету, академії, котрий здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий і матеріально-технічний потенціал.

В університетах і академіях здобувають вищу освіту освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра, освітньо-наукового рівня доктора філософії з різних напрямів науки, техніки, культури і мистецтва.

3. Коледж – структурний підрозділ університету чи академії, котрий здійснює освітню (пов'язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за певними напрямами підготовки), наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Професійний коледж – вищий навчальний заклад чи структурний підрозділ університету чи академії, котрий здійснює підготовку молодших спеціалістів за однією чи кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Закон України "Про вищу освіту" встановлює чіткий розподіл вищих навчальних закладів. Існуватимуть класичні університети (мінімум 6 тисяч студентів денної форми навчання, 8 галузей освіти, 8 наукових спеціальностей); профільні університети (4 тисячі студентів, 4 галузі освіти, 3 наукові спеціальності); академії (2 тисячі студентів, 1–2 галузі освіти, 2 наукові спеціальності), коледжі (не менше тисячі студентів, підготовка бакалаврів), професійні коледжі (не менше 500 студентів, підготовка молодших спеціалістів). Відтепер назва кожного навчального закладу автоматично даватиме відомості про критерії та масштаби його діяльності.

4. Технікум (училище) – вищий навчальний заклад чи структурний підрозділ університету, академії, інституту, котрий здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, атестації та акредитації вищого навчального закладу встановлює Кабінет Міністрів України.

Згідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студентів, способів реалізації освітньо-професійних програм та соціальних функцій у системі освіти вищі навчальні заклади поділяють на:

1) вищі навчальні заклади І рівня акредитації (технікуми, училища та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста;

2) вищі навчальні заклади II рівня акредитації (коледжі та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста, бакалавра;

3) вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації бакалавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти – з присвоєнням у встановленому порядку наукових ступенів кандидата і доктора наук.

Нині в Україні функціонує 339 вищих навчальних закладів, серед яких 141 університет, 63 академії, 135 інститутів, консерваторій (музичних академій), у т. ч. 235 – державної форми власності і 104 – інших форм власності, де навчається 1,8 млн студентів, чи у розрахунку на 10 тисяч населення – 470 осіб.

Важливим питанням функціонування системи вищої освіти є економічна доцільність мережі вищих навчальних закладів. Нині співвідношення ринку освітніх послуг і ринку праці засвідчує, що за кількісними показниками мережа університетів досягла критичного максимуму, через те потребує впорядкування та оптимізування з огляду на зміни в галузі економіки і структурі попиту на ринку праці.

Починаючи з 90-х років минулого сторіччя, система вищої освіти України ґрунтується на двоступеневій освіті. Законом України "Про освіту" було започатковано забезпечення підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів "бакалавр" і "магістр" поряд зі збереженням підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів "молодший спеціаліст" та "спеціаліст", що притаманне попередній системі.

Згідно до Болонської декларації, підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" буде скасовано і у вищій школі згодом залишаться лише програми "бакалавр" і "магістр". Навчальні заклади, які готують молодшого спеціаліста (технікуми, училища), виводити- муть із системи вищої школи.

Програми підготовки молодших спеціалістів відокремлені від системи підготовки "бакалавр – магістр (спеціаліст) – доктор". Проте всі випускники цих закладів (технікумів і коледжів) мають право на продовження навчання за програмами бакалавра у будь-якому університеті, а відтак можуть навчатися за програмами магістра.

Деякі технікуми і коледжі перебувають у складі університетів. Це створює умови для інтегрованих програм. У таких випадках період навчання для випускників технікумів і коледжів, які вже мають рівень молодшого спеціаліста, може бути скороченим до трьох-чотирьох років.

В Україні сформовано систему післядипломної освіти (підвищення кваліфікації, перепідготовка, друга вища освіта), яка налічує 563 інституції та є в сучасному суспільстві основним складником системи неперервної освіти впродовж усього життя. Багато університетів також пропонують програми післядипломної освіти.

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через програму неперервної підготовки, так і диференційовано, згідно до структури ступеневості. Вищі навчальні заклади певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

Ступенева система вищої освіти покликана забезпечити:

– глибокі знання і можливості задоволення різноманітних культурно-освітніх потреб особи та суспільства (загальноосвітню, загальнокультурну, професійну, наукову підготовку фахівців різних рівнів та галузей знань);

– підвищення соціальної значущості, престижу знань і соціального захисту особи за умов частої зміни потреб економіки та ринку праці;

– фундаментальність знань випускників вищої школи та її інтеграцію у світову систему освіти.

Таким чином, в Україні існує бінарна система навчальних закладів – гармонійне поєднання двоступеневої структури вищої академічної освіти та професійної підготовки за дворівневою структурою – бакалавра і магістра. Це є гарантією адаптації національної системи вищої освіти до потреб суспільства, що динамічно змінюється, а також реалізації ідеї створення системи освіти впродовж усього життя. Сучасні реалії свідчать про невідворотність суттєвих змін у структурі системи вищої освіти.

Похожие статьи