Поделиться Поделиться

Структура діяльності суб'єктів навчального процесу

Суб'єктами навчального процесу у вищому навчальному закладі є викладачі і студенти. Успішність їх взаємодії значною мірою залежить від структури їх діяльності, сутність якої полягає в організуванні і керуванні діяльністю студентів із засвоєння навчального матеріалу.

Діяльність викладача

Процес управління навчально- пізнавальною діяльністю охоплює кілька компонентів: планування, організування, стимулювання, контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності та аналіз її результатів.

Планування передбачає підготовку робочих програм із навчальних предметів, складання планів семінарських, практичних і лабораторних занять, розроблення індивідуальних завдань для студентів, тематики рефератів, курсових і дипломних робіт, методичних рекомендацій з їх підготовки тощо.

Організування навчальної роботи здійснюється у два етапи:

а) підготовчий – передбачає підготовку плану проведення конкретного заняття, технічних засобів навчання, наочності, дидактичних і роздавальних матеріалів; попереднє проведення дослідів, демонстрування, перегляд діафільмів; підбір методичної літератури і ознайомлення з нею;

б) виконавчий – полягає в організуванні власної діяльності викладача під час заняття та діяльності студентів; викладач ставить перед студентами навчальні завдання, створює сприятливі умови для їх виконання, чітко розподіляє функції поміж ними на практичних заняттях.

Стимулювання навчально-пізнавальної активності студентів здійснюється викладачем шляхом застосування різноманітних методів і прийомів: використання цікавих прикладів, розкриття практичної значущості навчального матеріалу для майбутнього фаху, опора на життєвий досвід тощо.

Сутність контролю і регулювання полягає у спостереженні за діяльністю студентів. Контроль у формі поставлених запитань, невеликих завдань дає змогу виявити рівень засвоєння студентами знань програмового матеріалу, опанування відповідних практичних умінь та навичок, а також з'ясувати недоліки і складнощі процесу навчання. Це допомагає своєчасно вносити необхідні корективи і регулювати процес навчання додатковими поясненнями, виконанням відповідних вправ тощо.

Аналіз досягнутих результатів завершує процес викладання. Здійснюють його на основі отриманих результатів контролю. Під час аналізу виявляють рівень знань фактичного матеріалу, вміння використовувати їх у практичній діяльності з фаху. Аналіз передбачає зіставлення досягнутих результатів з навчальними цілями.

Викладання навчальної дисципліни даватиме хороші результати за дотримання викладачем таких вимог (С. Си- соєва):

– програма повинна враховувати детальне і поглиблене вивчення найважливіших проблем, ідей і тем, які сприяють розвитку пошуково-перетворювального стилю мислення;

– викладання навчальної дисципліни має забезпечувати якісне засвоєння базових знань, умінь і навичок, розвиток дивергентного мислення (здатність запропонувати декілька підходів до розв'язання задачі та міняти їх, бачити проблеми, об'єкти в різних ракурсах) і навичок його практичного застосування, що сприяє переосмисленню здобутих знань і генеруванню нових ідей;

– забезпечення студентів можливістю отримувати нову інформацію, прищеплення їм бажання самостійно здобувати знання;

– наявність відповідного матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, надання студентам можливості вільного використання художніх, наукових і навчальних джерел;

– заохочення ініціативи та самостійності у навчанні; сприяння бажанню до професійної діяльності, розвитку усвідомлення своїх обов'язків відносно інших людей, природи тощо.

Організовуючи навчальний процес у вищому навчальному закладі, викладач повинен враховувати, що успішність навчання студентів залежить від таких їхніх індивідуально- психологічних особливостей: рівень інтелекту – здатність засвоювати знання, вміння та навички й успішно застосовувати їх при розв'язанні завдань; креативність – творчий підхід і самостійне вироблення нових знань; мотивація у навчанні – спрямованість на отримання знань, що забезпечує позитивні переживання при досягненні мети навчання; висока самооцінка – впевненість у своїх знаннях і можливостях, що є причиною високого рівня вимог.

Креативність та інтелект є загальними здібностями. Однак коли інтелект – це здатність засвоювати вже існуючі в суспільстві знання і застосовувати їх, то креативність забезпечує створення людиною чогось нового. При оцінюванні креативності беруть до уваги гнучкість та оригінальність мислення.

Важливим фактором успішного навчання у вищому навчальному закладі освіти є характер навчальної мотивації, її енергетичний рівень та структура. Студенти, зорієнтовані на засвоєння знань, регулярно відвідують заняття, цілеспрямовані, мають сильну волю. Студенти, які прагнуть здобути фах, часто ділять навчальні предмети на потрібні та непотрібні для їхнього професійного становлення, що впливає на академічну успішність.

Висока самооцінка і пов'язані з нею впевненість у своїх силах та високий рівень вимог також сприяють успішності навчання студентів. Невпевнений у собі студент не береться за розв'язання складних завдань, попередньо прогнозуючи свою поразку. Самооцінка студента буде адекватною і спонукатиме до подальшого руху, коли хвалити його не за об'єктивно хороший результат, а за зусилля, докладені для його отримання, за подолання труднощів. Це сприяє формуванню установки на оволодіння майстерністю.

Діяльність студентів (учіння). Учіння є специфічним видом трудової діяльності. Специфіка його полягає в через те, що:

– воно постає як система, елементи якої взаємопов'язані;

– у процесі уміння студенти створюють базу знань для майбутньої професійної діяльності;

– навчально-пізнавальна праця студентів здійснюється у теоретичній і практичній формах, які взаємозв'язані і спрямовані на формування знань і умінь;

– уміння, з одного боку, протікає під впливом викладачів, з іншого – його успіх значною мірою зумовлений рівнем організації самостійної пізнавальної роботи студентів;

– навчальна діяльність студентів у вищому навчальному закладі має продуктивно-перетворювальний характер, а під час практики – творчо-продуктивний.

Ефективність уміння визначається його формами, найпоширеніші серед яких такі;

1. Слухання. Сутність його полягає у сприйманні на слух інформації, якому студент отримує на лекціях, семінарських, практичних та інших заняттях. Щоби він зумів усвідомити і засвоїти (тобто персоніфікувати) мовну інформацію, викладач має відчувати аудиторію, реагувати на труднощі студентів (не всі можуть виокремити головне, швидко зробити записи), змінюючи темп читання лекції, тембр і гучність мовлення, повторюючи і уточнюючи сказане.

2. Читання. Це форма самостійної роботи студента. Раціональне читання є науково обґрунтованою технологією, що забезпечує персоніфікацію максимального обсягу інформації за найкоротший час з мінімальними витратами праці. При самостійному читанні ступінь персоніфікації інформації значно ґрунтовніший.

3. Конспектування. Студенти здійснюють його в процесі слухання і читання. В обох випадках вони вдаються до кількох способів конспектування: записують детально без осмислення; записують основне і одночасно осмислюють записане; ведуть опорний конспект з глибоким осмисленням тексту.

4. Виконання вправ, розв'язування задач. Основною метою цих видів роботи є формування умінь при вивченні конкретних дисциплін. Задачі і вправи доцільно використовувати з усіх навчальних дисциплін, оскільки вони сприяють розвитку аналітичного мислення студентів, їх самостійності. У процесі виконання вправ студенти повинні вникнути в їх сутність, вибрати оптимальні шляхи своїх дій, пояснити і довести їх правильність чи правомірність.

5. Проведення дослідів. До нього вдаються у процесі вивчення природничих дисциплін. Вона передбачена навчальним планом вищого навчального закладу. Проведення дослідів потребує відповідної теоретичної підготовленості, вміння користуватися лабораторним устаткуванням, матеріалами, володіння технологією організації дослідної роботи. Цінність даної форми діяльності полягає в через те, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоретичні знання, розвивають у собі допитливість, відповідальність, самостійність.

6. Навчальні дослідження. До навчальних досліджень відносять курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання навчально-дослідної роботи вимагає від студентів високого рівня самостійності і пізнавальної активності. Даний вид роботи сприяє розвитку умінь здійснення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, поглибленню інтересу до певної науки. Нерідко реферат стає основою курсової роботи, а курсова – дипломного проекту, котрий згодом може слугувати базою для кандидатської дисертації.

7. Професійне моделювання. Застосовують його під час виробничої практики. Це – планування і здійснення фрагментів виробничої діяльності, наближених до реального виробничого процесу, моделювання різних його варіантів, тобто програвання ролей, які студентам доведеться виконувати у майбутній професійній діяльності, набутті професіоналізму.

У психолого-педагогічній літературі (Г. Костишина) виокремлюють емпірично-інтуїтивний і рефлексивно- творчий рівні навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Емпірично-інтуїтивний рівень характеризується поверховими уявленнями студентів про цілі, зміст, методи і результати навчально-пізнавальної діяльності. Процеси мислення, що забезпечують функціонування знань, системи дій на цьому рівні, мають характер відтворювання. Студенти усвідомлюють відповідний рівень практичної готовності до майбутньої професійної діяльності і прагнуть до реалізації своїх інтелектуальних можливостей.

Рефлексивно-творчий рівень передбачає сформованість у студентів структури ціннісних орієнтацій, домінуючою в якій є орієнтація на успішність майбутньої професійної діяльності. Прийоми мислення, які забезпечують такий рівень знань, є творчими. Студенти адекватно усвідомлюють рівень практичної готовності і свої інтелектуальні можливості, розуміють важливість здобутих способів дій і знань.

Процес навчання у вищому навчальному закладі мас свої особливості (І. Кобилянський, Л. Рувінський):

1. Кожна наука вивчається студентами в її розвитку. Майбутній спеціаліст оволодіває знаннями про виникнення, становлення і розвиток певної науки, ознайомлюється з її проблемами і можливостями їх розв'язання. З огляду на це викладач повинен пояснювати навчальний предмет на рівні сучасного стану науки і перспектив її розвитку.

2. Єдність навчального процесу і наукових досліджень. Зважаючи на це, слід поєднувати викладання і активну дослідну роботу у відповідній галузі науки. Через те одним із важливих напрямів удосконалення навчального процесу у вищому навчальному закладі є розвиток наукових досліджень на всіх кафедрах і підпорядкування їх покращенню підготовки спеціалістів.

3. Висока активність самостійної навчально-пізнавальної і дослідної діяльності студентів. Під час самостійної роботи студент опрацьовує різні наукові джерела, розширюючи і доповнюючи здобуті на лекціях знання. Самостійності і творчого підходу, дослідницьких і технічних рішень вимагає підготовка до семінарських і практичних занять, рефератів, курсових і дипломних робіт.

Вищі навчальні заклади готують спеціалістів на рівні вимог ринкової економіки і науково-технічного прогресу. Через те ідея професіоналізму повинна пронизувати викладання усіх наук. Це вимагає знання викладачами специфіки професійної діяльності майбутніх спеціалістів, провідних професійних функцій і зосередження на них уваги у процесі навчання. Викладачі і студенти мають ставитися до навчання як до усвідомлення і передавання суспільно-історичної практики, досвіду попередніх поколінь, а не просто передавання знань. На цьому акцентують українські вчені Г. Атанов й І. Пустинникова, виокремлюючи такі засади навчання:

– при проектуванні та організуванні навчання первинними мають бути задані характером майбутньої спеціальності діяльність і дії, а не знання;

– кінцевою метою навчання є формування способів дій, що забезпечує здійснення майбутньої професійної діяльності, а не запам'ятовування знань;

– змістом навчання є необхідна для майбутньої спеціальності система дій і тільки ті знання, які забезпечують виконання цих дій;

– знання не самодостатні, вони є засобом виконання дій і навчання, а не його метою, оскільки виконують службову роль, пояснюючи практичні дії та готуючи до них;

– навчаючись, студенти мають виконувати роботу, яка моделює майбутню професійну діяльність, а не просто накопичувати знання;

– механізмом здійснення навчальної діяльності є розв'язування задач, а не опрацювання навчального матеріалу, і коли студент не розв'язує їх, то це означає, що його навчальна діяльність не організована;

– у сучасному розумінні "знати" означає за допомогою знань здійснювати певну діяльність, а не просто пам'ятати інформацію;

– навчання є сукупністю двох взаємопов'язаних, проте самостійних видів діяльності – викладача і студента (чи навчальна діяльність), а не "цілеспрямованим педагогічним процесом";

– завдання викладача полягає в проектуванні навчальної діяльності, її організуванні та управлінні нею, а не в "передаванні" знань.

Усе це свідчить про те, що повноцінне здійснення процесів викладання і учіння має ґрунтуватися на усвідомленні кінцевої мети вищої освіти, тобто професійній підготовці громадян.

Організатори навчального процесу у вищому навчальному закладі повинні враховувати, що на успішність навчання студентів впливають різноманітні фактори: матеріальне і сімейне становище, стан здоров'я, вік, рівень підготовки, володіння навичками самоорганізації, планування і контролю своєї діяльності, мотиви вибору вищого навчального закладу, матеріальна база навчального закладу, рівень кваліфікації викладачів і обслуговуючого персоналу, престиж ВНЗ, рівень соціального розвитку академічної групи, відносини в колективі, соціальний статус та індивідуальні психологічні особливості студента.

Похожие статьи