Поделиться Поделиться

Влада і лідерство в управлінні

План викладення і засвоєння матеріалу

14.1. Влада і вплив в управлінні

14.1.1. Теорії влади, її сутність і основи

14.1.2. Форми влади

14.1.3. Вплив. Переконання і участь, як перспективні форми впливу

14.2. Лідерство

14.2.1. Сутність лідерства і його головні ознаки

14.2.2. Теорії лідерства та їхня еволюція

14.3. Стиль управління

В темі розглянуто поняття та головні форми влади і впливу та їх значення в управлінні. Розкрито сутність і головні теорії лідерства, визначено лідерські ознаки. Приділено увагу основним стилям управління і фактори, що їх визначають.

Ключові терміни і поняття

влада, вплив, джерела влади, формальна і реальна влада, форми влади, переконання, участь, авторитет, лідерство, теорії лідерства, стилі управління: авторитарний, демократичний, ліберальний

Влада і вплив в управлінні

Теорії влади, її сутність і основи

Тема влади давно хвилює філософів, політологів і соціологів. Класики філософії порізному трактували поняття влади, акцентуючи свою увагу на окремих аспектах. Платон і Аристотель намагались створити таку модель влади, яка б була найкориснішою для суспільства, надаючи при цьому велике значення особистості. Н. Макіавеллі намагався знайти умови для найефективнішого управління державою особистістю. Т. Гобсс, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є шукали механізм народовладдя в демократії, а К. Маркс розглядав владу з класових позицій.

М. Вебер вважав, що ефективність влади визначається її раціональністю. Вебер не вважав за необхідне розрізняти владу і вплив, розглядав їх як певну суму прав, що рухається зверху донизу в межах певної організаційної структури. Розвиваючи ідеї Вебера, М. Фоллетт вважала, що на місце влади, наскільки це можливо, повинні прийти докладні інструкції і професійне навчання персоналу, що дасть можливість краще використовувати набуті досягнення, розуміти зміст і необхідність розпоряджень зверху. На противагу Фоллет, Д. МакГрегор стверджував, що формальній владі і правам, які випливають зі службового положення варто приділяти менше уваги. Більше ж значення варто придавати "інтеграції", тобто створенню умов, що дозволили б членам організації досягати власних цілей, одночасно працюючи на добробут свого роботодавця.

Ч. Бернард вважав, що керівника наділяють владою люди, які хочуть, щоби ними управляли. Через те, на його думку, справжнім власником влади є сам персонал, через те що саме він вирішує, виконувати чи не виконувати розпорядження зверху. Герберт А. Саймон працюючи над алгоритмом прийняття рішення, визначив владу як "можливість приймати рішення, які направляють дії іншої людини". Саймон був твердо переконаний у через те, що влада породжує ієрархічні відносини поміж двома чи кількома людьми: один з яких - керівник, іншої - підлеглий.

Дискусія про сутність влади в організації триває дотепер. Узагальнюючи викладене вище, дозволяється побачити еволюційність уявлень про сутність влади - від розгляду в контексті управлінських прав, властивих певному положенню, що займає менеджер, і до теорій, де влада розглядається як визнання інших, де чітко розмежовуються право і здатність впливати.

Влада керівника дозволяє йому віддавати накази підлеглим, направляти їхні дії в русло інтересів організації, спонукувати співробітників до більш ефективної й плідної роботи, запобігати виникненню в колективі конфліктів. Влада також підтримує структуру організації. Без влади немає

Влада - це здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою авторитету, права, сили тощо.

організації і немає певного порядку в її діяльності.

Таким чином, поняття "влада" в сучасній управлінській літературі найчастіше розглядається в двох аспектах:

по-перше, як здатність певної людини впливати на поведінку інших з метою підкорення їх відповідний волі;

по-друге, як організаційний порядок, що забезпечує цілісність та ефективність функціонування організації.

Визначення влади як організаційного порядку має на увазі наступне [6]:

1) влада існує в того, хто може її використати потенційно, тобто вона існує не тільки тоді, коли використовується. Наприклад, коли співробітник працює за правилами, то в начальника немає необхідності застосовувати до нього наявну в нього влади;

2) влада є функцією взаємозалежності, тобто поміж тим, хто використовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність. Чим більше одна людина залежить від іншої, тем більше влади в одного і менше в іншого;

3) влада не є абсолютною, тобто той, до кого застосовується влада, має деяку свободу дій.

4) влада - це соціальний по своїй суті процес, що базується на дослідженні взаємодії людей і груп в організації.

Владою може бути наділена як одна особа - менеджер, так і колектив - рада, колегія тощо, котрий діє як і індивід, проте тільки від свого імені. Фактично суспільство наділяє владою певну групу людей чи індивіда. Наділення владою - це метод активізації здібностей. Той хто отримав владу, повинен бути впевнений, що отримує і певну свободу дій.

Основа влади - це те, звідки вона походить, а те, через що вона використовується, має назву - джерела влади. Основою виникнення влади може бути посада чи безпосередньо особистість.

Влада посади виникає не із самої посади, а делегується через те, хто її посідає тими, кому він підпорядкований. її обсяг залежить від рівня довіри, якому він може отримати від свого керівництва. При через що, делегування влади може бути в будь-котрий час припинено і відізвано. Джерелом влади в цьому випадку може бути: примус, традиції та соціальні норми, винагорода, володіння ресурсами, особисті зв'язки.

Особиста влада - це міра поваги, гарного і відданого ставлення до її власника з боку підлеглих, заснована на близькості його і їхніх цілей. Основою такої влади є добровільне підпорядкування одних людей іншим. Особиста влада також може бути призупинена через втрату довіри, поваги, авторитету. Джерелом особистої влади можуть бути знання і досвід (експертна влада), особистий наприклад, право на владу.

Влада також буває формальною і реальною.

Формальна влада - це влада посади, обумовлена офіційним місцем особи, що її займає у структурі управління організацією, і виміряється чи числом підлеглих, які прямо чи побічно зобов'язані підкорятися його розпорядженням, чи обсягом матеріальних ресурсів, якими керівник може розпоряджатися без узгодження з іншими.

У цьому випадку влада і управління, представлені у вигляді службової ієрархії, пронизують всю систему керування будь-якої організації. Проте, за винятком формальної структури, існує і неформальний розподіл влади і впливу в колективі, що іноді призводить до розбіжностей у межах формальної і реальної влади.

Реальна влада - це влада як посади, так і особистого впливу - авторитету. Вона обумовлена місцем людини не тільки в офіційній, проте й у неофіційній системі відносин і виміряється чи числом людей, які добровільно готові цій особі підкоритися, чи ступенем залежності його від оточуючих. Для успіху формальної, а часто і неформальної організації, влада необхідна як інструмент координування зусиль членів колективу і підтримки організаційної дисципліни.

Через розбіжність меж формальної і реальної влади часто їхні власники є різними особами, що навіть можуть протистояти один одному, що послаблює взаємне прагнення до монополізації влади. Це є позитивним моментом, через те що чим більше влади зосереджено в руках однієї людини, тим вища ціна помилок і зловживань.

← Предыдущая страница | Следующая страница →