Поделиться Поделиться

Методологія та система показників оцінки ризику в стратегічному управлінні підприємствами

Прийняття управлінських рішень з окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства, як правило, здійснюється за відсутності повної та достовірної інформації про головні фактори, котрі впливають на ефективність його діяльності у перспективі. До таких факторів належить: зміна ринкової кон'юнктури, рівня інфляції, ставок податків, запровадження державного регулювання і інше. Через те, одним із найважливіших завдань менеджера є не тільки оцінка дохідності конкретного управлінського рішення, а й виявлення ступеня зв'язаного з ним ризику.

Оскільки розмір отриманого доходу має відповідати ступеню ризикованості даної господарської операції, то приймаючи управлінське рішення, менеджер повинен порівняти рівень його дохідності з рівнем ризику. Залежність поміж рівнями ризику та доходу: чим вище ступень ризику, тим більші потенційні доходи підприємства (підприємця). Таким чином, низький ризик відповідає низькому рівню доходів, а високий обумовлює можливість отримання виконаних доходів. Підвищення ризику господарської діяльності повинно відповідати отриманню більш високих доходів. Коли ця вимога не виконується, то такий ризик не дозволяється вважати виправданим, а запропоноване управлінське рішення краще відхилити.

При досить високому ступені ризику в альтернативних стратегіях менеджери інколи приймають варіант рішення (стратегію) з дещо меншою ефективністю, проте з шансами на своєчасну та успішну реалізацію прийнятого варіанту стратегії.

Виправданий ризик - необхідний атрибут стратегії та тактики ефективного менеджменту. Прогностичний та індикативний сенс економічних рішень, що містять ідею ризику, може бути виявлений лише шляхом визначення та застосування методів його врахування та оцінювання.

Існуючи методи аналізу ризику традиційно поділяються на два взаємодоповнюючі один одною види: якісний та кількісний.

Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтованих знань, досвіду та інтуїції у даній сфері діяльності. Його головна мета - визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики. Кількісний аналіз ризику, тобто кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому, що є теж досить складною проблемою.

Кількісні значення ризику обчислюють як у відносних, так і в абсолютних величинах, що виражають міру невизначеності при реалізації прийнятого рішення.

У кожній ситуації, що пов'язана з ризиком, виникають питання: що означає виправданий (допустимий) ризик, де проходить межа, що відділяє допустимий ризик від нерозумного?

Відповісти на дані запитання - значить знайти рівень "прийнятого ризику", кількісну та якісну оцінки конкретних ризикових рішень.

У процесі управління ризиком особливий інтерес представляє механізм оцінки підприємницького ризику, за яким розраховується ризик, що впливає на результати підприємницької діяльності.

Оцінка ризику - це визначення кількісним чи якісним способом розміру (ступеня) ризику. Слід зазначити, що цілісної теорії оцінки підприємницького ризику у вітчизняній економічній науці немає, оскільки теорія ґрунтується на концепції, що є узагальненням практики, а практика вільного підприємництва в Україні поки недостатня.

У процесі прийняття підприємницького рішення в будь-якій сфері діяльності (відкриття нової справи, укладання угод на закупівлю і/чи продаж товарів і послуг, вкладення тимчасово вільних коштів у новий проект, одержання кредиту тощо), перед підприємцем постає завдання вибору тільки одного, яке б відповідало його вимогам. Для цього підприємцю необхідно проаналізувати всі можливі варіанти рішення та його наслідки.

В умовах ринку підприємцю доводиться приймати рішення в умовах невизначеності, через те що в цій економічній системі жодний із суб'єктів, що господарюють, заздалегідь не знає, яке рішення приймуть інші. На діяльність підприємства впливає ряд чинників, що заважають втіленню намічених планів. Невизначеність може виникнути навіть при цілком ясному однозначному виборі, у випадку коли рішення приймається в умовах, коли стан зовнішнього середовища невідомо чи швидко змінюється.

Треба розрізняти якісну і кількісну оцінку підприємницького ризику. Якісна оцінка може бути проведена порівняно простого; її головне завдання - визначити можливі види ризику, а також чинники, що впливають на рівень ризику при виконанні визначеного виду діяльності. Як правило, якісний аналіз підприємницького ризику проводиться на стадії розробки бізнес-плану. На даному етапі оцінки ризику підприємець повинен виявити головні види ризиків, що впливають на результати підприємницької діяльності.

У дослідженнях, присвячених проблемі ризику, зустрічаються різні підходи до визначення критерію кількісної оцінки ризику. Розглянемо деякі з них.

Коли виходити з того, що підприємницький ризик - імовірність невдачі, то в цьому випадку критерієм оцінки ризику є імовірність того, що отриманий результат буде менше необхідного значення (того, що намічається, планованого, прогнозного).

де Я - критерій оцінки ризику; Р - імовірність;

Біг - необхідне (плановане) значення результату; Б - отриманий результат. Однак даний метод дозволяє оцінити рівень ризику тільки після одержання визначеного результату, тоді як підприємця цікавить оцінка ризику на етапі ухвалення рішення.

Дозволяється в якості критерію оцінки ризику застосовувати абсолютний розмір, що визначається як добуток очікуваного збитку на імовірність того, що даний збиток відбудеться:

де Я - ступінь ризику; У - очікуваний збиток; РОЦІ - імовірність збитку. Визначений інтерес для з'ясування ступеня економічного ризику (як імовірності технічного і комерційного успіху) являє собою підхід, запропонований американськими економістами при оцінці технічних нововведень. Цінним у даному методі є прагнення врахувати ймовірнісний характер очікуваного результату в умовах невизначеності, усі витрати і весь очікуваний ефект.

де Е - ефективність реалізації нововведень;

П - щорічний обсяг продажів нового виробу; Ц - продажна ціна виробу;

Т - життєвий цикл нововведення (передбачуваний термін виробництва нового виробу чи період від його освоєння до зняття з виробництва);

Іт - імовірність технічного успіху (імовірність практичного повторення дослідницьких ідей у новій продукції); Ік - імовірність комерційного успіху (можливість збуту продукції на ринку й одержання очікуваних прибутків); Вр - сума витрат на реалізацію, включаючи витрати на розробку освоєння виробництва і поточні виробничі витрати. Методи оцінки підприємницького ризику наступні:

o статистичний метод оцінки;

o метод експертних оцінок;

o використання аналогів;

o комбінований метод.

Особливий інтерес представляє кількісна оцінка підприємницького ризику за допомогою методів математичної статистики. Головні інструменти даного методу оцінки - дисперсія, стандартне відхилення, коефіцієнт варіації.

При розрахунку, щоби уникнути помилок, рекомендується використовувати середньозважені розміри. У першу чергу необхідно визначити середньозважений термін оплати рахунку за формулою:

де Я- середньозважений термін оплати; Яі - термін оплати по місяцях;

РОЦІ - імовірність настання 1-го значення, що розраховується за формулою:

де Кі - кількість значень ознаки, що повторилися; п - загальна кількість подій.

Ризикованість угоди визначається за допомогою стандартного відхилення, що визначає розкид, тобто можливе відхилення як у гіршу, так і в кращий бік очікуваного значення показника, що розраховується, від його середнього значення. Чим більше розмір стандартного відхилення, тим більше розкид можливого результату, а таким чином, вище підприємницький ризик даної угоди. Даний розмір визначається за формулою:

де а - стандартне відхилення;

Б - дисперсія, що у свою чергу розраховується за формулою:

У випадку, коли необхідно порівняти два варіанти угоди з різним очікуваним результатом і різним ризиком, особливий інтерес представляє ознака, що називається коефіцієнтом варіації. Даний ознака дає характеристику розміру ризику на одиницю очікуваного результату.

Завдяки порівнянню коефіцієнтів варіації двох проектів вибирається проект із меншим коефіцієнтом. Таким чином, чим нижче коефіцієнт варіації, тим менше розмір відносного ризику.

За допомогою статистичного методу оцінки ризику, тобто на основі розрахунку дисперсія, стандартного відхилення і коефіцієнта варіації дозволяється оцінити ризик не тільки конкретної угоди, проте і підприємницької діяльності фірми в цілому (проаналізувавши динаміку її прибутків) за деякий проміжок часу.

За винятком статистичного методу існує метод експертної оцінки ризику. Експертний метод може бути реалізований шляхом обробки думок досвідчених підприємців і фахівців. Бажано, щоби експерти супроводжували свої оцінки даними про імовірність виникнення різних розмірів утрат. Дозволяється обмежитися одержанням експертних оцінок ймовірностей припустимого критичного ризику чи оцінити найбільш ймовірні втрати в даному виді підприємницької діяльності.

Кожному експерту, що працює окремо, дається перелік можливих ризиків і пропонується оцінити імовірність їхній настання, базуючись, наприклад, на наступній системі оцінок:

0 - несуттєвий ризик;

35 - рискова ситуація, більш усього, не наступить; 50 - про можливість рискової ситуації не дозволяється сказати нічого визначеного;

75 - рискова ситуація, більш усього, наступить; 100 - рискова ситуація наступить напевно.

Потім оцінки експертів піддаються аналізу на їхню суперечливість і повинні задовольнити наступному правилу: максимально припустима різниця поміж оцінками двох експертів з будь-якому виду ризику не повинна перевищувати 50, що дозволяє усунути неприпустимі різниці в оцінках експертами імовірності настання окремого ризику.

При трьох експертах повинно бути зроблено три оцінки: для попарного порівняння думок першого і другого експертів, першого і третього, другого і третього.

Наприклад, коли три експерти дали наступні висновки по одному з ризиків: А-35; В-35; С-50, то в даному випадку різниці оцінок складають: АВ == 0; АС = 35 і ВР = 35, що задовольняє умові.

Різновидом експертного методу є метод Делфі. Він характеризується анонімністю і зворотним зв'язком. Анонімність членів комісії забезпечується шляхом фізичного розмежування, що не дає їм можливості обговорювати відповіді на поставлені питання. Мета такого поділу - уникнути "пасток" групового ухвалення рішення, уникнути домінування думки лідера. Після обробки результату через керований зворотний зв'язок узагальнений результат повідомляється кожному члену комісії. Основна мета цього - дозволити ознайомитися з оцінками інших членів комісії, не зазнаючи тиску через знання того, хто конкретно дав ту чи іншу оцінку. Після цього оцінка може бути повторена.

При експертній оцінці підприємницького ризику велику увагу треба приділяти добору експертів, оскільки саме від правильності їхніх оцінок залежить рішення про вибір того чи іншого підприємницького проекту.

Також один важливий метод дослідження ризику - це моделювання завдання вибору за допомогою "дерева рішень". Даний метод використовує графічну побудову варіантів рішень, що можуть бути прийняті. По гілках "дерева" співвідносять суб'єктивні й об'єктивні оцінки можливих подій. Слідуючи уздовж побудованих гілок і використовуючи спеціальні методики розрахунку ймовірностей, оцінюють кожний шлях і потім вибирають менше ризикований.

Однак, для оцінки підприємницького ризику даний метод часто не придатний з ряду причин: це дуже трудомісткий метод; у "дереві" враховуються тільки ті дії, що має намір зробити підприємець, і тільки ті виходи, що із його точки зору можуть мати місце. При цьому зовсім не враховується вплив зовнішнього середовища на діяльність підприємницької фірми, а підприємець не завжди може передбачати дії партнерів, конкурентів.

Метод аналогій використовується в через те випадку, коли інші методи оцінки ризику неприйнятні. При використанні аналогів застосовуються бази даних про ризик аналогічних проектів чи угод, дослідницьких робіт проектно-наукових установ. Отримані в такий спосіб дані обробляються для виявлення залежностей у закінчених проектах із метою врахування потенційного ризику при реалізації нового підприємницького проекту чи угоди.

Комбінований метод являє собою об'єднання декількох окремих методів чи їхніх окремих елементів. Прикладом може служити оцінка підприємницького ризику на основі розрахунку імовірності небажаного виходу угоди. У даному випадку аналіз ризику робиться за допомогою елементів статистичних, експертного методів, а також методу аналога.

Проте не завжди підприємець має інформацію для застосування об'єктивного методу оцінки імовірності небажаного виходу. В цьому випадку підприємство може звернутися за інформацією до консалтингової фірми чи оцінити імовірність суб'єктивним способом, коли потрібно швидке ухвалення рішення. Суб'єктивна імовірність є припущенням відносно визначеного результату. Даний метод визначення імовірності небажаного виходу заснований на судженні і на особистому досвіді підприємця.

У даному випадку згідно до минулого досвіду й інтуїції підприємцю необхідно зробити цифрове припущення про імовірність подій. При цьому треба враховувати два обмеження:

1. сума ймовірностей усіх подій дорівнює 1;

3. ймовірність окремої події повинна бути більше чи дорівнювати 0.

Коли підприємницьке рішення приймається групою осіб, то імовірність небажаного виходу може бути визначена експертним шляхом. Слід зазначити, що в через те випадку коли імовірність небажаного виходу велика, підприємцю варто обережно відноситися до даної угоди, оскільки в даній ситуації великий ризик невдачі. У той же час ігнорування будь-яких варіантів, зв'язаних із будь-яким рівнем ризику, може в умовах ринкової економіки призвести до втрати конкурентоздатності фірми. Проте, підприємець, у залежності від суб'єктивного відношення до ризику, по-різному оцінює припустимий (прийнятний) для себе рівень ризику у своїй діяльності.

З урахуванням результатів досліджень у цій області розроблена емпірична шкала ризику, що рекомендована для використання у роботі підприємств (табл. 3.4).

Таблиця 3.4. Емпірична шкала припустимого рівня ризику

Імовірність небажаного виходу (розмір ризику)

Найменування градацій

1

0.0-0.1

мінімальний ризик

3

0.1 -0.3

малий ризик

3

0.3-0.4

середній ризик

4

0.4-0.3

високий ризик

5

0.3-0.8

максимальний ризик

3

0.8-1.0

критичний ризик

Необхідно зазначити, що запропонована шкала носить умовний характер. У будь-якому випадку остаточне рішення про припустиму для конкретної угоди імовірності небажаного виходу залишається за підприємцем.

Перші три градації імовірності небажаного виходу відповідають "нормальному", "розумному" ризику; при такому рівні ризику рекомендується приймати звичайні підприємницькі рішення. Рішення з великим рівнем ризику рекомендується приймати в особливих випадках, наприклад, коли при невдачі вони не доведуть підприємницьку фірму до банкрутства.

Розглянемо відносну оцінку ризику на основі аналізу фінансового стану фірми.

Для підприємця не завжди є можливим розрахувати підприємницький ризик за допомогою розглянутих вище методів. Це зв'язано, як правило, із нестачею інформації, часу, а іноді і з неможливістю проведення даного розрахунку через відсутність необхідних даних чи знань.

Через те особливий інтерес представляє оцінка підприємницького ризику на основі аналізу фінансового стана. підприємства. Це один із самих доступних методів відносної оцінки ризику як для підприємця-власника фірми, так і для його партнерів.

В умовах ринкової економіки інформація про фінансовий стан підприємства є необхідною для різних категорій користувачів, найбільш важливими з котрий є менеджери підприємницьких фірм, кредитори, потенційні інвестори, акціонери, постачальники.

Фінансовий стан фірми - це комплексне поняття, що характеризується системою абсолютних і відносних показників, що відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз даних показників дозволяє оцінити фінансову усталеність підприємницької фірми, що у свою чергу є критерієм оцінки ризику. Варто помітити, що залежність поміж фінансовою усталеністю підприємства і ризиком прямо пропорційне: як тільки підприємство стає фінансово хитливим - виникає ризик банкрутства. Аналіз фінансового стану підприємства є одним з елементів запобігання банкрутства на самих ранніх стадіях.

Особливістю багатьох діючих методик фінансового аналізу є їхня орієнтація лише на абсолютні дані бухгалтерського балансу. Подібний підхід представляється дещо спрощеним, оскільки інформація бухгалтерського балансу з ряду об'єктивних і суб'єктивних причин дає дуже наближену оцінку фінансового стану фірми. Це зв'язано з тим, що бухгалтерська звітність складається з визначеною періодичністю і характеризує стан підприємства на визначену дату

При оцінці фінансового положення підприємства треба використовувати як абсолютні, так і відносні критерії оцінки, базуючись на головних документах фінансової звітності, таких, як бухгалтерський баланс і звіт про прибутки і збитки.

Абсолютні критерії оцінки діяльності розділяються на результативні і різницеві.

Результативні критерії - це головні підсумкові показники діяльності фірми, такі, як оборот чи обсяг продажів, сума активів тощо. Такий ознака, як оборот чи об'єм продажів, в основному становить інтерес для підприємця-менеджера фірми, оскільки даний ознака дає об'єктивну інформацію про становище фірми в через те випадку, коли аналізуються дані за декілька років. Слід зазначити, що систематичний ріст об'єму продажів свідчить про конкурентоздатність фірми.

Активи - це завжди, що утворює майно фірми, що входить у її надбання і має вартість.

Активи підприємницької фірми зручніше аналізувати на основі балансового звіту фірми.. У всякого нормально функціонуючого підприємства сума активів щорічно збільшується. Зменшення її служить сигналом про надзвичайні обставини. У той же час, самий по собі ріст суми активів не може служити достатньою підставою для висновку про сприятливе становище фірми.

З поняттям активів фірми пов'язана така найважливіша характеристика фінансового стану фірми, як її ліквідність.

Під ліквідністю розуміють здатність фірми вчасно погашати боргові зобов'язання. Ліквідність є основним показником фінансової усталеності підприємства, а таким чином, основним критерієм для оцінки ризику банкрутства. Коли фірма не в змозі оплатити свої боргові зобов'язання, то вона знаходиться на грані банкрутства.

Звичайно підприємство вважається ліквідним, коли його поточні активи перевищують його поточні зобов'язання. Однак саме по собі таке перевищення не дає загальної картини ліквідності, через те що підприємство може бути ліквідним у більшому чи меншому ступені, оскільки до складу поточних активів входять різнорідні оборотні кошти, серед яких є як легкореалізовані, так і важкореалізовані для погашення зовнішньої заборгованості. Через те для більш повного аналізу доцільно класифікувати всі оборотні активи за ступенем ризику.

До першої групи з мінімальним ризиком входять абсолютно ліквідні види активів, такі, як гроші в банках і касах. Визначення оптимальної суми коштів є одним з найважливіших завдань підприємця - керівника фірми. В умовах ринкової економіки нестача вільних коштів може негативно позначатися на платоспроможності і діловій репутації фірми і навіть призвести до банкрутства. З іншого боку, надлишок коштів призводить до виникнення ризику невикористаних можливостей, через те що вільні гроші можуть бути вкладені в інші види активів, що приносять прибуток.

Розглянемо два основних випадки, коли реальна вартість коштів може не відповідати дійсності:

1) у випадку збереження коштів в іноземній валюті: їхня вартість може змінюватися через коливання валютних курсів на світовому ринку;

2) в умовах гіперінфляції, коли купівельна спроможність грошової одиниці піддається значною зміною в короткі проміжки часу. У групу з малим ризиком входять ліквідні активи, такі, як: цінні папери, депозити й інші рахунки, оскільки вони можуть бути перетворені в кошти в досить короткий термін.

Класифікація активів фірми за ступенем ризику наведено на рис. 3.13:

Рис. 3.13. Класифікація активів фірми за ступенем ризику

Вчені і практики виділяють три групи ризиків по стадіях кругообігу коштів:

1. Ризики інвестування капіталу в основі та оборотні засоби, в науково-технічну продукцію та цінні папери; ризики неповернення кредитів; ризик фінансових гарантій.

2. Ризик втрат і збитків від стихійних лих, катастроф, неправомірних дій третіх осіб, перерв в діяльності з форс-мажорних обставин.

3. Ризики неплатежів, експортних кредитів, крадіжок продукції та грошей.

Найменш ліквідні засоби, такі, як товарні запаси, включаються в групу із середнім ризиком, через те що не існує повної гарантії їхньої швидкої реалізації.

Високий ризик мають: дебіторська заборгованість підприємств, що знаходяться у важкому фінансовому положенні, запаси застарілої готової продукції, що вийшла з уживання, залежалі запаси, неліквіди, оскільки реалізувати дані активи практично важко. Таким чином, чим більше засобів фірми вкладено в активи, що потрапили в категорію високого і середнього ризику, тим нижче її фінансова усталеність і вище рівень підприємницького ризику. Інші показники, що характеризують ліквідність фірми, будуть розглянуті нижче.

Різницеві критерії - це головні показники діяльності фірми, такі, як: прибуток і чистий оборотний капітал.

Даний критерій показує в якому ступені поточні потреби виробництва можуть бути забезпечені власними засобами, без залучення кредитів ззовні. Очевидно, що чим вище чистий оборотний капітал, тим менше ризикує підприємець. Розмір оборотного капіталу залежить від операційного циклу підприємництва: чим менше цикл, тим менше необхідно чистого оборотного капіталу.

Прибуток - головний критерій діяльності підприємства, і чим більше підприємець ризикує, тим більше повинен бути розмір очікуваного прибутку від угоди, що укладається. Однак, абсолютне значення прибутку не показує фінансової усталеності підприємства для зовнішніх стосовно фірми користувачів, за винятком випадків, коли фірма зазнає збитків. Для одержання об'єктивної оцінки необхідно аналізувати даний ознака у динаміці, що не завжди представляється можливим із ряду причин, про які вже зазначалося вище.

В сучасних економічних умовах не завжди можливо користуватися абсолютними критеріями оцінки підприємницької діяльності, через те що при високому рівні інфляції складно аналізувати абсолютні показники в динаміку, а самі по собі значення на визначений період часу не показові.

З погляду оцінки рівня підприємницького ризику особливий інтерес представляє вивчення спеціальних коефіцієнтів, розрахунок яких заснований на існуванні визначених співвідношень поміж окремими статтями бухгалтерського балансу.

Аналіз коефіцієнтів дозволяє оцінити фінансову усталеність підприємницької фірми, що у свою чергу є показником рівня підприємницького ризику. У закордонній практика поширений аналіз за даними річної звітність. В Україні в зв'язку з високим рівнем інфляції доцільно проводити аналіз економічних коефіцієнтів, базуючись на інформації, одержуваної з квартальної звітності.

Найбільш важливим для аналізу є коефіцієнти, що характеризують:

o платоспроможність підприємства;

o фінансову усталеність підприємства.

У першу чергу варто розглянути коефіцієнти, що характеризують платоспроможність підприємства, оскільки саме платоспроможність є критеріальним показником її надійності. Платоспроможність - найважливіший ознака, що характеризує фінансове положення фірми, а таким чином, і рівень підприємницького ризику.

Платоспроможність - це готовність фірми погасити борги у випадку одночасного пред'явлення вимог про платежі з боку всіх кредиторів фірми (мова йде про короткострокові позикові засоби, по довгостроковим термін повернення відомий заздалегідь).

Головний ознака платоспроможності - це коефіцієнт ліквідності. Даний коефіцієнт показує, у якому ступені поточні зобов'язання фірми покриваються її поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів доводиться на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Значення показника менше одиниці означає, що поточні зобов'язання перевищують поточні активи, що вказує на виникнення високого рівня підприємницького ризику, через те що в підприємництві недостача наявних засобів може призвести до банкрутства фірми. Також низький рівень ліквідності вказує на наявність ризику, що виникає в результаті незадовільного збуту продукції чи поганої організації матеріально-технічного постачання.

Також для виміру рівня платоспроможності використовують спеціальний коефіцієнт платоспроможності. Даний коефіцієнт вказує, яка частина діяльності підприємницької фірми фінансується за рахунок власних коштів фірми, а яка - за рахунок позикових. Ситуація, при якій розмір коефіцієнта платоспроможності менше 100% (велика частина майна сформоване за рахунок позикових коштів), може свідчити про небезпеку неплатоспроможності і нерідко утрудняє можливість одержання кредиту для фірми. Таким чином, зниження коефіцієнта платоспроможності свідчить про виникнення ризику зниження ділової активності, оскільки в цьому випадку велика залежність фірми від зовнішніх джерел залучення коштів.

При оцінці платоспроможності фірми треба враховувати також один критерій, що є абсолютним показником, - термін оплати товарів і послуг, оскільки підприємства, що випробують утруднення фінансового плану, як правило, не виконують терміни оплати товару чи послуг постачальникам.

Показники оцінки фінансової усталеності характеризують потенціал підприємства з погляду власних і позикових джерел формування активів. Підприємницькій фірмі дані показники важливі при проведенні внутрішнього аналізу свого фінансового положення, оскільки їхнього динаміка дозволяє виявити резерви і нестачі фінансового планування. Базуючись на цих показниках і залучаючи додаткову аналітичну інформацію, недоступну для зовнішнього користувача, керівництво фірми має можливість приймати обґрунтовані рішення по удосконалюванню структури ресурсів і їх розміщення.

Коефіцієнт співвідношення позикових і власних засобів підприємства - найважливіша характеристика її фінансової незалежності. Чим вище даний ознака, тим більше боргових зобов'язань у фірми і тим ризиковане сформована ситуація, оскільки нездатність погасити зобов'язання перед кредиторами може привести підприємницьку фірму до банкрутства

Економісти вважають, що при значенні даного критерію більше одиниці підприємство утрачає фінансову автономність від кредиторів. В. Ф. Палій вважає, що коефіцієнт заборгованості "залежить від характеру господарської діяльності підприємства і швидкості обороту насамперед оборотних коштів. При високих показниках оборотності критичне значення коефіцієнта може трохи перевищувати одиницю без істотних наслідків для фінансової автономності підприємства".

Наступним показником фінансової усталеності підприємницької фірми є коефіцієнт маневреності.

Даний коефіцієнт показує частку власного капіталу фірми, що знаходиться в такій формі, що дозволяє вільно маневрувати їм, збільшуючи закупівлі сировини, матеріалів, змінюючи номенклатуру постачань. За його розміром дозволяється судити про фінансову незалежність підприємницької фірми, тобто про здатність фірми не здаватися у стані банкрута у випадку технічного переозброєння чи складностей зі збутом продукції. Оптимальне значення даного коефіцієнта - 40-30%. Наявність високого значення коефіцієнта маневреності деякою мірою знижує ризик, із яким зв'язане володіння машинами і устаткуванням, обладнанням, приладами, що швидко морально (а не фізично) застарівають в умовах розвитку НТП.

Для характеристики ступеня фінансової незалежності фірми дозволяється використовувати також ознака, що відбиває відношення обігових коштів до позикового капіталу фірми, як короткострокового, так і довгострокового

Даний коефіцієнт вважається сприятливим, коли перевищує 100%, тобто коли сума оборотних коштів фірми перекриває всі заборгованості.

Розглянемо конкретні методи оцінки ризику.

У процесі управління підприємством система управління стикається з багатьма проблемами різного ступеня складності, повторюваності та важливості в умовах невизначеності елементів різних видів інформації. Часто прийняття рішень основується виключно на власному досвіді та інтуїції приймаючого рішення. Коли для простих, стандартних та часто повторюючихся ситуацій такий підхід може бути виправданий, то в складних ситуаціях, коли від обраного рішення залежить положення підприємства, потрібні наукові обґрунтовані методи.

Чим досконалішими є методи дослідження та оцінювання ризику, тим меншими стає чинник невизначеності.

При цьому використовуються наступні групи методів:

o статистичні;

o експертні;

o економіко-математичного моделювання.

Статистичний метод оцінки ризику передбачає організацію моніторингу за частотою ризикових подій, що мають місце при здійсненні різних операцій у ретроспективному періоді, чи на підприємствах-аналогах, а також за величиною втрат (відхилень від середнього рівня доходів) внаслідок їх настання. При цьому рівень (ступінь) ризику визначається величиною відхилень фактично отриманих доходів від їх середнього розміру. Очевидно, що чим більший розмах відхилень, тим вищий ступінь ризикованості даної господарської операції. Мірою ризику є середнє квадратичне відхилення фактичного чи прогнозованого потоку доходів (надходжень) від їх середньої величини за даний же період. Ця величина визначається за формулою:

де Ві - фактичний чи прогнозований доход в і-му періоді;

Вс - середній розмір доходу за і-й період;

п - кількість спостережень (періодів);

РОЦІ - ймовірність отримання відповідного доходу. Ймовірність отримання прогнозованої величини доходу характеризується співвідношенням частоти отримання такого значення доходу до загальної кількості спостережень. Сума ймовірності усіх досліджуваних спостережень дорівнює одиниці, тобто відносним показником оцінки ризику є коефіцієнт варіації ІУаІ, котрий характеризує рівень ризику і вимірюється як відношення середнього квадратичного відхилення у розмірі отримуваного доходу І5І до планового (очікуваного) розміру доходу (Дпл).

Чим нижчим є коефіцієнт варіації, тим нижчим є рівень ризику господарської операції, тим більше віддається перевага даній операції з точки зору співвідношення ризику та доходів. Статистичний метод дослідження ризику вимагає значного масиву даних, які не завжди має менеджер. Це і є його основним недоліком.

При відсутності інформації виникає потреба звертатися до інших методів, наприклад - експертного.

Експертний метод оцінки ризику заснований на обробці думок досвідчених спеціалістів. Із цією метою проводиться опитування спеціалістів для одержання оцінки ймовірності виникнення втрат чи недосягнення планових результатів. На основі отриманої інформації визначають ймовірність питання ризикового випадку як середню величину експертних оцінок.

Коли ж підприємство має різні варіанти оцінки бажаного результату (песимістична, отримана, оптимістична), то експерти повинні визначити ймовірність отримання доходів за кожним варіантом. Можливий доход в цілому визначається як середня зважена величина проектованих доходів за різними варіантами на ймовірність їх отримання. Далі оцінка рівня ризику здійснюється також способом оцінки середнього квадратичного відхилення та коефіцієнта варіації.

Різновидністю експертного методу є метод бальної оцінки ступеня ризику господарських операцій. Використання цього методу передбачає побудову фактор карти ризику у формі спеціальної таблиці в якій визначаються фактори, що обумовлюють ймовірність ризикових подій та встановлюється ступінь зв'язку поміж ними та рівнем ризику, за допомогою балів.

На відміну від попередніх методів, він не дозволяє дати кількісну оцінку можливих втрат (ризику), а лише дозволяє вибрати найменш ризикований варіант, виходячи із суми балів.

Методи економіко-математичного моделювання використовуються для якісного визначення рівня ризику на основі експериментальної кількісної оцінки ходу проведення господарських операцій та їх фінансових наслідків.

Передумовою є розробка економіко-математичної моделі у вигляді рівняння, систем рівнянь, нерівностей та обмеження, які визначають кількісний взаємозв'язок поміж факторами, що впливають на господарську операцію та її результат. До даної групи методів відносять, зокрема, теорію ігор, методи моделювання.

Головні особливості застосування економіко-математичних методів і моделей:

1. Перелік альтернатив та результатів в моделі повинен в достатній мірі відображати конкретну ситуацію і в той же час бути обмеженим, тобто відповідати принципу "розумної доцільності";

2. Повинна бути можливість кількісного визначення цінності кожного результату;

3. Об'єктивна неможливість прийняти оптимальне рішення (обумовлена невизначеністю), дозволяється вести мову лише про умовно оптимальне рішення з області компромісних рішень;

4. Для розширення сфери застосування результатів моделювання і підвищення їх ефективності потрібно застосувати систему критеріїв оцінки: показників ризику та показників ефективності;

5. Складність застосування математичних моделей потребує використання електронно-обчислювальної техніки та розвинутого програмного забезпечення. Складність і багатоплановість проблеми ефективності управління обумовлює труднощі визначення критерію ефективності. По даному питанню в спеціальній літературі існує чимало точок зору.

Дискутуються питання стосовно кількості критеріїв ефективності, їх змісту, можливості їх кількісного вираження. Нерідко ототожнюються поняття "критерій ефективності" та "ознака ефективності".

Критерій - це засіб для судження, означена на основі якої відбувається оцінка.

Ознака - це кількісна конкретизація даної ознаки.

В умовах невизначеності найбільш часто використовуються наступні критерії ефективності:

1) максимум математичного оцінювання:

де Е - критерій ефективності; юу - цінність результату; році - ймовірність результату.

2) мінімум дисперсії:

3) мінімум варіації:

3) максимум комбінації математичного оцінювання і дисперсії результатів. Тобто підприємство, що працює в умовах невизначеності і доход (прибуток) якого є перемінною величиною, в своїй роботі керується двома основними критеріями ефективності:

o розміром оцінюваного доходу (прибутку);

o величиною можливих коливань доходу (прибутку).

При наявності декількох варіантів рішень, що дають однаковий очікуваний доход, підприємство обирає той варіант, в якому коливання очікуваного доходу менше.

Одначе окрім економічного обґрунтування в ситуації ризику, потрібно враховувати психологічний аспект. Керівник чи система управління має схильність до підвищеного ризику, коли зростає математичне очікування доходу. Про що мова йшла на початку частини.

Відносно показників ризику, то в спеціальній літературі запропоновані різноманітні способи їх розрахунку.

Згрупувавши підходи, до визначення категорії ризику, дозволяється виділити наступні запропоновані способи вимірювання ризику:

1. а) ризик як ймовірність невдач:

де Р - коефіцієнт чи функція ризику;

Хі] - прогнозне (очікуване) значення; 2 - потрібне значення результату.

б) ризик як ймовірність відхилення від цілі:

2. а) ризик як втрати ефекту при реалізації і-го варіанту відносно найліпшого:

де Х - очікуваний результат при виборі варіанту;

Х* - очікуваний результат, що відповідає оптимальному результату.

б) ризик як математичне очікування втрат:

де т - оператор математичного очікуванню.

3. Ризик як різниця поміж очікуваним виграшем та втратами:

4. Ризик як співвідношення очікуваних негативних та позитивних відхилень від запланованого результату.

де КР - коефіцієнт ризику.

В деяких літературних джерелах даний ознака носить назву - ризикоємність і використовується для оцінки ефективності здійснення ризикових операцій.

Через те пропонується ввести обернений йому ознака - ризиковіддача, як співвідношення очікуваних позитивних та негативних відхилень від запланованого результату, і застосувати дані показники для оцінки ефективності ризику:

← Предыдущая страница | Следующая страница →