Поделиться Поделиться

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Тема 1. Системний підхід до управління організацією Тема 2. Структура організації як об'єкта управління Тема 3. Організація управління підприємством

Визначення менеджменту та його коротка історія

Менеджмент (англ. management - управління, організація) як наука управління організацією сформувався у США на початку XX ст. Його засновниками вважають Ф. Тейлора (1866-1915) та А. Фяйоля (1841-1925). Однак коріння менеджменту як сукупності управління людьми, організації виробництва, його принципів і методів досліджувалося також в давні часи, через що сприяло поглиблення спеціалізації та кооперації праці. Виникає проблема виокремлення управління як специфічного виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Поява виробничої економіки (IX-VII тис. до н.е.) стає віхою в накопиченні певних знань у галузі управління. Давньогрецький філософ Сократ (470-399 pp. до н.е.) одним із перших дав характеристику управління як особливої діяльності та виголосив принцип універсальності управління. Платон (428-348 p p. до н.е.) вважав, що діяльність з управління є важливим засобом забезпечення життя суспільства - особливим видом мистецтва, яке має здійснювати політик на основі правильного розуміння і застосування законів. Він класифікував форми державного управління і зробив спробу розмежувати функції управління. Аристотель (384-322 до н.е.) у вченні про домогосподарство наголошував про мистецтво управління рабами. Олександр Македонський (356-323 році. до н.е.) вперше застосував територіальну структуру управління та практику управління військом, принципи якої й досі діють в організації сучасних армій.

Однак за рабовласницького і феодального способу виробництва застосовувалися насильницькі, позаекономічні методи управління виробництвом і примусом до праці. З розвитком капіталістичних відносин змінюється характер праці, починають переважати економічні методи управління в поєднанні з адміністративними та правовими. Через те менеджмент як мистецтво управління підприємством, на думку засновника сучасного менеджменту П. Друкера (нар. у 1909 р.) набуває наукового змісту. Він запропонував таке визначення менеджменту: "Управління - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп на ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу"1.

Уже на нижчій стадії розвитку капіталізму англійський промисловець Р. Оуен на власній ткацькій фабриці в 1820 р. запровадив заходи відносно підвищення продуктивності праці та мотивації діяльності, взаємовідносин працівника з підприємством та процесом праці. Так, в умовах вільної конкуренції вільного ринку, котрий передбачає свободу товаровиробників, економічну демократію, менеджмент розглядається як незалежний феномен відносно функціонування капіталістичного виробництва, а менеджер стає реальною постаттю.

У процесі еволюції ринкової економіки та поглиблення суспільного поділу праці управління людьми, організаціями, комерційними підприємствами ускладнюється. Усі проблеми, які виникають перед організацією, неможливо вирішити без професійного менеджменту, котрий став могутнім прискорювачем розвитку суспільства. На межі XIX-XX ст. з'являються підприємства-гіганти, на яких працюють тисячі й десятки тисяч робітників; використовуються нові технологи, дороге обладнання. На таких підприємствах змінюються й самі працівники, які стають більш освіченими і грамотними, починають усвідомлювати себе особистостями, розуміти свої роль і можливості. У нових умовах попередня система управління, яка базувалася на емпіричних даних, уже не могла забезпечити створення умов для суворого дотримання технологій, точності виконання трудових операцій.

Поштовхом для оновлення організації виробництва і дотримання наукового менеджменту, котрий відповідав би вимогам нової епохи, стали масові експерименти на промислових підприємствах, насамперед експерименти американського вченого Ф. Тейлора, котрий виокремив фактори, що впливають на рівень продуктивності праці. Це було передусім пов'язано з виявленням оптимального режиму роботи обладнання, використання матеріалів, сировини. Також випробовувалася стимулююча система оплати праці. Науковець показав, що кожний менеджер повинен здійснювати добір, навчання та розстановку працівників на ті місця, на яких вони можуть принести найбільшу користь.

Тейлор та його послідовники домагалися визнання менеджменту як самостійної науки і виду діяльності та створили його першу наукову школу, яка отримала назву раціоналістичної. Теоретичною основою даної школи стала модель організації з певними загальними закономірностями. Через те завдання менеджменту полягало у виявленні цих закономірностей, згідно до яких мало здійснюватися керівництво підприємством.

Сучасне підприємство і сучасний менеджмент неможливі без знань, накопичених людством. Роль менеджменту і сьогодні полягає в через те, щоби перетворити знання та освіченість на безпосередню продуктивну силу суспільства, тобто на справжній капітал будь-якої економіки.

Сучасна економічна теорія виокремлює такі головні види менеджменту: організаційний, виробничий, кадровий, інвестиційний, інноваційний, фінансовий, банківський, аграрний та ін. Ми сконцентруємо увагу на менеджменті організацій. Це наука про управління сучасним підприємством, основним змістом якої є комплекс наукових принципів, методів стимулювання та організаційних важелів впливу на дії людей, використання різноманітних ресурсів з метою досягнення тактичних і стратегічних цілей організації.

Через те основними об'єктами менеджменту організацій є окремі організації, підприємства, установи, що постають як керована система, тобто об'єкт управління, а керуюча підсистема є суб'єктом управління. Поміж об'єктом і суб'єктом управління є прямий і зворотній зв'язок. Зв'язок, що обслуговує апарат управління (суб'єкта), котрий розробляє управлінські рішення і забезпечує передання останніх на об'єкт управління, називають прямим. Даний процес складається з таких етапів, як збирання інформації, вироблення і прийняття рішень, перетворення рішення на команди та забезпечення їх виконання, аналіз ефективності прийнятого рішення. Зворотні зв'язки містять інформацію про стан об'єкта та його реакцію на управлінські рішення, є базою формування коригувального впливу на вхід динамічної системи. Таким чином, здійснюється зв'язок поміж цілями і результатами.

Процес планування починається з формулювання місії, яка ' визначає головну мету, чи результат діяльності, організації та 1 формулює стратегічні цілі компанії. Місія є основою для стратегічного рівня цілей і планів та передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найбільш ефективного > використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою.

Місія організації визначає головні напрями та орієнтири для розвитку організації, забезпечує правовий статус фірми, деталізує його. Усі перспективні плани і наслідки діяльності - похідна від її місії. Формулювання місії охоплює завдання фірми з погляду вибору галузі, основних ринків і технологій, визначення номенклатури та асортименту продукції, робіт чи послуг, напрями інвестиційної діяльності, розподіл прибутку та ін.

Формулювання місії також охоплює зовнішнє середовище відносно фірми, культуру організації. Всі зусилля організації мають бути спрямовані на досягнення цілей фірми. Цілі розробляються для забезпечення місії та підпорядковуються їй. Для того щоби досягти мети її потрібно знати. Лише мистецтво вибору, формулювання правильної мети та процесу її реалізації притаманне професійному керівнику.

Керувати - означає спрямовувати інших до досягнення зрозумілої мети. Хто не знає, куди прямує, той дуже здивований, коли потрапляє не туди. Вироблені на основі місії цілі організації є критерієм для всього наступного процесу прийняття управлінських рішень. Тобто в основі корпоративних цілей лежить місія, чи обґрунтування діяльності організації, опис її цінностей, цілеспрямованості та причин "появи на світ". Цілі комерційної діяльності, філософія компанії, а також цінності, якими керується компанія, викладаються у декларації про місію. У викладенні місії, як правило, визначаються потенційні ринки та споживчі компанії, головні точки докладання її зусиль. Заяви про місію розкривають суть і головні цілі діяльності організації.

Місія підприємства також тісно пов'язана з такими категоріями: "стратегічне бачення", чи "сценарій розвитку" підприємства, - погляд вищого керівництва підприємства на те, яким може чи має бути підприємство за найсприятливішого збігу обставин; "філософія функціонування підприємства" - інтегрована частина управління, що дає змогу усвідомити майбутнє підприємства, керуючись наявною та бажаною позицією, способом життя підприємства, які є основними настановами процесу мислення, інтелектуальних робіт, що зумовлюють процеси, процедури, технологію та зміст рішень управління підприємством. Тобто "філософія підприємства" - це базові погляди і цінності підприємства, що є основою для створення системи мотивації як ззовні, так і всередині підприємства.

Місія підприємства є самостійною особливою категорією, суть якої полягає в окресленні причини існування підприємства, його особливої ролі в економічній системі.

Зміст місії підприємства як його основної загальної комплексної мети визначають такі позиції:

- звернення, адресоване як ззовні, так і всередину підприємства;

- опис причин існування та характерних ознак підприємства, які відрізняють його від інших підприємств;

- визначення внутрішньої концепції підприємства, у межах якої підприємство описує себе, зазначаючи головні слабкі сторони діяльності, ступінь конкурентоспроможності, фактори виживання, опис іміджу (зовнішній образ) підприємства, що розкриває економічну і соціальну відповідальність перед партнерами, споживачами, суспільством;

- визначення напрямів діяльності та розподілу ресурсів (опис продуктів чи послуг, які пропонуватиме підприємство);

- характеристика ринку діяльності (визначення основних споживачів, клієнтів, користувачів, географії тощо);

- визначення напрямів розвитку і цілей підприємства (виражених у термінах "виживання", "зростання", "прибутковість" тощо);

- опис технологій, які матиме підприємство (характеристику обладнання, технологію процесу, інновацій).

Правильно сформульована місія підприємства повинна як мінімум висвітлювати такі головні елементи:

- призначення підприємства з погляду конкретного виду діяльності (товару і послуг) в умовах конкретного сегмента ринку, тобто давати опис продуктів чи послуг, які пропонує підприємство, і характеристику ринку, окреслення основних споживачів, клієнтів, користувачів підприємства;

- головні напрями розвитку, орієнтири, цілі підприємства (виражені в термінах: "стабілізація", "виживання", "зростання", "прибутковість" тощо), яких намагається досягти підприємство;

- переваги, що вирізняють підприємство серед конкурентів і показують кращі та оригінальні шляхи задоволення потреб споживачів.

Таким чином, місія підприємства фактично характеризує власне призначення, на яке воно має орієнтуватися, зважаючи на: ринкові потреби, характер споживачів, особливості продукції, наявність конкурентних переваг. Через те під час визначення місії підприємства треба відповісти на такі запитання: "Хто ми?" "Що ми робимо (будемо робити)?" "Де ми перші, кращі?" "Хто наші клієнти?" "Які потреби наших клієнтів ми можемо задовольнити?" "Як будуть задовольнятися дані потреби (технології і функції)?".

Під час визначення місії підприємства мають враховуватися інтереси таких суб'єктів економічних відносин:

- власників підприємства;

- працівників підприємства;

- споживачів продукції чи послуг підприємства;

- ділових партнерів підприємства;

- органів місцевого самоврядування, які взаємодіють з підприємством.

Місію підприємства слід сформулювати лаконічно і визначити як причину існування підприємства, так і його мету. Таким чином, місія підприємства випливає з мети, яка є концептуальною і загальною.

← Предыдущая страница | Следующая страница →