Поделиться Поделиться

Головні моделі організації

Моделювання – це наукова теорія побудови і реалізації моделей, за допомогою яких досліджуються явища і процеси в природі і суспільному житті. Досліджуючи будь-яке явище (процес, об'єкт), ми подумки створюємо у свідомості їх моделі. Ось через що за своєю сутністю кожна наукова робота – це, переважно, моделювання: створення моделей в лабораторних умовах, створення графічних моделей у вигляді схем і креслень, побудова математичних моделей тощо.

Модель повинна відображати найбільш істотні, найбільш характерні риси, головні властивості, умови реального життя.

До основних моделей організації традиційно відносять [8]:

1) класичну чи механістичну та її різновид – бюрократичну;

2) неокласичну чи органічну;

3) інституційну;

4) системну.

Класична (механістична) модель

На початку XX ст. у зв'язку зі зростанням концентрації виробництва і утворенням великих промислових підприємств виникли умови для зародження наукових систем організації. В основному, дані системи розроблялися та були спрямовані на раціональну організацію праці і виробництва. У створення й розвиток раціоналістичного напряму зробили відповідний внесок класики теорії організації Ф. Тейлор, А. Файоль, Д. Муні та ін.

Основою класичної моделі є уявлення про те, що організація – лише результат дій керівників, які її повністю конструюють і володіють нею; її серцевина – процес праці. Організація розглядається як безособовий механізм, адміністративна піраміда з різними рівнями управління, пронизаними формальними зв'язками.

Головне в цій моделі – єдність командування і чіткий розподіл обов'язків. Головні засоби – планування, координація, контроль.

Насамперед, організація – це інструмент для вирішення завдань, а його "гвинтик" ~ людина – нікого не цікавить як особистість.

Головні риси організації класичної моделі дозволяється представити таким чинам:

• організаційні цілі – отримання економічних та інших заданих результатів, внесок в їх досягнення;

• структура і процеси – раціонально побудовані ієрархічні структури, чітко регламентовані процеси з виконання наперед спеціалізованих функцій;

• характер організаційної поведінки – виконання відповідних функцій, робіт, повністю регульована раціональна поведінка;

• тип системи управління – механістичний, тобто сукупність елементів формальної структури (підрозділів, функцій, посад і т ін.)- що взаємодіють як єдиний механізм для досягнення поставленої мети;

• розвиток – свідомий, продуманий, наперед обгрунтований і спланований, пристосований до змінних умов;

• головні напрями вдосконалення – раціоналізація формальних структур, регламентація процесів, планомірна перепідготовка чи заміна кадрів.

Основними характеристиками моделі є цілі та відповідна їм ієрархія органів управління і посад. Ієрархія доповнюється системою правил, які формально вводяться, та процедур Людина розглядається як виконавець запрограмованих розпоряджень, а організація – як набір механічних, відносно автономних частин, кожна з яких може бути вдосконалена з метою підвищення ефективності організації в цілому. Стимулювання і контроль здійснюються так, щоби забезпечити поведінку людей згідно до певних положень.

Організація виступає як замкнута система, а поліпшення її функціонування забезпечується за рахунок внутрішньої раціоналізації без урахування чинників зовнішнього середовища

← Предыдущая страница | Следующая страница →