Поделиться Поделиться

Час відпочинку

Час відпочинку - це встановлений законодавством час, протягом якого працівники вільні від виконання трудових обов'язків і котрий вони можуть використовувати на власний розсуд. Основними видами відпочинку є:

- перерви протягом робочого дня;

- щоденний відпочинок (перерви поміж робочими днями);

- щотижневі дні відпочинку;

- святкові й неробочі дні;

- відпустки.

Перерви протягом робочого дня і щоденний відпочинок

Згідно до законодавства працівникові протягом робо­чого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчу­вання тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в році­бочий час.

Вона має надаватися, як правило, через 4 години після по­чатку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюєть­ся статутом, колективним договором чи правилами внутріш­нього трудового розпорядку. Працівники можуть використо­вувати час перерви на відповідний розсуд. На даний час вони можуть також відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де за умовами виробництва перерву вста­новити не дозволяється, працівникові має бути надано можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником чи уповноваженим ним органом за погодженням із профспіл­ковим органом підприємства, установи, організації (ст. 66 КЗпП України).

На практиці перерва для відпочинку і харчування встанов­люється, як правило, тривалістю від ЗО хвилин до 1 години залежно від конкретних умов для цього та графіків змінної роботи, що діють на підприємстві.

Напередодні святкових, неробочих і вихідних днів за по­годженням власника чи уповноваженого ним органу з проф­спілковим органом роботи тривалістю більше ніж 6 годин мо­жуть виконуватися без перерви для відпочинку і харчування. Для деяких категорій працівників, за винятком цього, встановлю­ються перерви, що мають спеціальне призначення і вклю­чаються в робочий час із відповідною оплатою їх. До них на­лежать перерви для:

- годування дитини (ст. 183 КЗпП України);

- обігріву і відпочинку (ст. 168 КЗпП України);

- працівників зі шкідливими умовами праці тощо.

Перерви в роботі для обігріву і відпочинку надаються, як правило, працівникам, які працюють на відкритому повітрі чи в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам і деяким іншим категоріям працівників. Власник чи уповно­важений ним орган зобов'язаний обладнувати помешкання для обігріву й відпочинку працівників. Перерви для обігріву застосовуються залежно від температури повітря й сили вітру на місці роботи. Порядок надання перерв для обігріву і відпо­чинку регламентується колективним договором чи правила­ми внутрішнього трудового розпорядку.

Перерви, пов'язані зі шкідливими умовами праці, встанов­люються правилами з техніки безпеки і виробничої санітарії. Такі перерви надаються на роботах у каналізаційних мере­жах, місцях, пов'язаних з вібрацією, і т. ін.

Щоденний відпочинок - це відпочинок поміж робочими дня­ми (змінами). Тривалість щоденного відпочинку має, разом із часом перерви для відпочинку й харчування, становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній робочий день.

При вахтовому методі організації праці тривалість щоден­ного відпочинку в окремих випадках може бути зменшено до 12 годин із компенсацією в подальшому невикористаного що­денного і щотижневого відпочинку (шляхом підсумовування їх) як додаткові вільні від роботи дні протягом облікового пе­ріоду (тижня, місяця, кварталу, року).

Щотижневий безперервний відпочинок

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не меншою 42 годин (ст. 70 КЗпП України). При підсу­мованому обліку робочого часу тривалість безперервного щотижневого відпочинку за визначений відрізок часу може бути більшою чи меншою 42 годин, однак у середньому за об­ліковий період не може бути меншою 42 годин.

При 5-денному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при 6-денному - один.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, коли це не встановлено за­конодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, узгодженим із профспілковим органом підприємства (організації) і, як правило, має надаватися під­ряд із загальним вихідним днем (ст. 67 КЗпП України). Коли вихідний день збігається з установленим законодавством святковим чи неробочим днем, він переноситься на наступ­ний день після святкового чи неробочого.

Працівники, які перебувають у відрядженні, користують­ся вихідними днями згідно до режиму роботи того під­приємства, установи, організації, куди їх відряджено.

На підприємствах, в установах, організаціях, роботу яких не може бути перервано в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (музеї, театри та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами народних де­путатів.

Коли підприємства, установи, організації, що виконують роботи з обслуговування населення, працюють щодня, то для їхніх працівників, як правило, встановлюється інший вихід­ний день, суміжний із загальним вихідним днем.

На підприємствах, в установах, організаціях, припинення роботи яких неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умовами чи в інших випадках, вихідні дні надаються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників згідно до графіка змінності, що підтверджується власником чи упов­новаженим ним органом за погодженням із профспілковим органом підприємства, установи, організації (ст. 69 КЗпП України).

Графік змінності регулярно змінюється з таким розрахун­ком, щоби вихідні дні кожної групи працівників по черзі при­падали на різні дні тижня.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в дані дні допускається тільки з дозволу профспілкового органу підприємства, установи, організації лише у виняткових випадках:

- для запобігання суспільному чи стихійному лихові, ви­робничій аварії і негайного усунення їхніх результатів;

- для відвернення нещасних випадків, загибелі чи псу­вання державного чи суспільного майна;

- для виконання невідкладних, заздалегідь не передбаче­них робіт, від негайного виконання яких залежить надалі нормальна робота підприємства, установи, організації в ціло­му чи їхніх окремих підрозділів;

- для виконання невідкладних вантажно-розвантажу­вальних робіт із метою запобігання чи усунення простою році­хомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлен­ня і призначення.

Притягнення працівників до роботи у вихідні дні прова­диться за письмовим наказом (розпорядженням) власника чи уповноваженого ним органу (ст. 71 КЗпП України).

Забороняється залучати до роботи у вихідні дні:

- вагітних жінок;

- жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП України);

- працівників, які не досягли 18 років (ст. 192 КЗпП Укра­їни).

Робота вихідного дня може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку чи в грошовій формі в подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП України).

Грошова компенсація за роботу у вихідний день випла­чується працівникові тільки в разі неможливості надання йому дня відпочинку у формі відгулу, зокрема при його звіль­ненні з невикористаним відгулом і т. ін.

Святкові і неробочі дні

Чинним законодавством установлено такі святкові й неро­бочі дні:

- 1 січня - Новий рік;

- 7 січня - Різдво Христове;

- 8 березня - Міжнародний жіночий день;

- 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих;

- 9 травня - День Перемоги;

- 28 червня - День Конституції України;

- 24 серпня - День незалежності України;

- один день (неділя) - Великдень;

- один день (неділя) - Трійця.

За поданням релігійних общин інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підпри­ємств, установ, організацій надає особам, які сповідують від­повідні релігії, до 3 днів відпочинку протягом року для свят­кування їхніх великих свят із відпрацьовуванням за дані дні.

У святкові й неробочі дні допускаються: робота, призупи­нення якої неможливе у зв'язку з виробничо-технічними умо­вами (безперервно діючі підприємства, установи, організації); роботи, викликані необхідністю обслуговування населення; невідкладні ремонтні та вантажно-розвантажувальні роботи (ст. 73 КЗпП України).

Роботи в дані дні компенсуються згідно до ст. 107 КЗпП України.

На безперервно діючих підприємствах, а також на тих підприємствах, в установах, організаціях, у яких застосо­вується підсумований облік робочого часу, робота у святкові й неробочі дні включається в місячну норму робочого часу з оплатою в подвійному розмірі. Коли робота в дані дні провади­лася понад місячну норму робочого часу, то працівник має право на відгул.

← Предыдущая страница | Следующая страница →