Поделиться Поделиться

Підготовка фахівців з вищою освітою

Вища освіта – сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти [21, с. 7].

Навчання у вишах здійснюється за такими формами: денна (очна); вечірня; заочна, дистанційна. Форми навчання можуть бути поєднані. Терміни навчання за відповідними формами визначаються можливостями виконання освітньо- професійних програм підготовки фахівців певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Денна форма навчання є основною для здобуття певного рівня освіти чи кваліфікації з відривом від роботи, дедалі більша частина студентів навчається саме за цією формою.

Вечірня і заочна форми навчання застосовуються для здобуття певного рівня кваліфікації без відриву від виробництва. Останнім часом спостерігається зменшення питомої ваги зазначених форм навчання у загальній кількості підготовлених фахівців. Вечірня і заочна форми навчання є ефективними переважно тоді, коли вищу освіту здобувають працівники, котрі мають практичний досвід роботи за обраною спеціальністю.

Дистанційна форма навчання поєднує елементи денного, вечірнього та заочного навчання завдяки інформаційно-комунікаційним технологіям і мультимедійним системам. Вона набуває дедалі більшого поширення, дозволяє інтенсифікувати самостійну роботу студентів.

Атестація осіб, які закінчують виші, – це встановлення відповідності засвоєних здобувачами вищої освіти рівня та обсягу знань, умінь, інших компетентностей вимогам стандартів вищої освіти.

Нормативний термін навчання – термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання й установлений стандартом вищої освіти.

Підготовка фахівців з вищою освітою має здійснюватися на основі професійних стандартів. Професійний стандарт – затверджені в установленому порядку вимоги до знань, умінь та навичок випускників вищих навчальних закладів, що визначаються роботодавцями і слугують основою для формування кваліфікацій [16, с. 11]. Професійні стандарти фахівців співвідносяться з відповідними рівнями національної та галузевих рамок кваліфікацій і групуються за галузевими ознаками. Вони є підгрунтям для розробки стандартів освітньої діяльності та вищої освіти.

Стандарт освітньої діяльності – сукупність мінімальних вимог до кадрового, навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу вищого навчального закладу і наукової установи.

Стандарт вищої освіти – сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності вишів і наукових установ за кожним рівнем вищої освіти в межах кожної спеціальності. Стандарти вищої освіти розробляються для кожного рівня вищої освіти в межах кожної спеціальності згідно до Національної рамки кваліфікацій і використовуються для визначення й оцінювання якості змісту та результатів освітньої діяльності вищих навчальних закладів (наукових установ).

Стандарт вищої освіти визначає такі вимоги до освітньої програми:

1) обсяг кредитів Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС), необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти;

2) перелік компетентностей випускника;

3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;

4) форми атестації здобувачів вищої освіти;

5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;

6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності).

Вищий навчальний заклад на підставі освітньо-професійної (освітньо- наукової) програми за кожною спеціальністю розробляє навчальний план, котрий визначає перелік та обсяг навчальних дисциплін у кредитах ЄКТС, послідовність вивчення дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми поточного і підсумкового контролю. Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план, що затверджується керівником навчального закладу.

Стандарта вищої освіта за кожною спеціальністю розробляє центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки з урахуванням пропозицій галузевих державних органів, до сфери управління яких відносять вши, і галузевих об'єднань організацій роботодавців та затверджує їх за погодженням з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців за освітньо-професійними рівнями. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах і продуктах діяльності в межах спеціальності.

Варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вишів, освітньо-професійних програм підготовки та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями за спеціальностями з урахуванням особливостей суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіта відносно задоволення вимог ринку праці.

Зміст варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників, освітньо-професійних програм підготовки, засобів діагностики якості вищої освіти, навчальних планів, програм навчальних дисциплін визначається вищими навчальними закладами у межах структури та форми, встановлених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Навчальні плани вишів визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін студентами, форми навчальних занять і терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

Програми навчальних дисциплін визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості знань і вмінь, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії та показники успішності навчання і засоби діагностики успішності навчання. Навчальні плани та програми навчальних дисциплін розробляються вищим навчальним закладом згідно до освітньо-професійних програм підготовки і затверджуються його керівником.

Вищий навчальний заклад – окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного чи публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/чи методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіта з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Підвищення якості освіти вимагає здійснення моніторингу якості освіти, порівняння вищих навчальних закладів поміж собою. Для цього запроваджується система визначення рейтингу вишів. Національна система рейтингового оцінювання запроваджується з метою стимулювання підвищення якості вищої освіти, її конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг і ринку праці та участі вищих навчальних закладів України у міжнародних рейтингах університетів [22].

Система забезпечення якості вищої освіти в Україні складається із: системи забезпечення навчальними закладами якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості); системи зовнішнього забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти; системи забезпечення якості діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти і незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

Система забезпечення вишами якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості) за його поданням оцінюється Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти чи акредитованими ним незалежними установами оцінювання та забезпечення якості вищої освіти на предмет її відповідності вимогам системи забезпечення якості вищої освіти, що затверджуються Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

Прийняття громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі згідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Особливо обдарованим студентам забезпечують навчання та стажування за індивідуальними планами, установлюють спеціальні державні стипендії, створюють умови для навчання за кордоном.

Для управління вищою освітою створено систему органів управління й органи громадського самоврядування, які діють у межах своїх повноважень. Органами державного управління вищою освітою є Кабінет Міністрів України, котрий через систему органів виконавчої влади реалізує державну політику в галузі вищої освіти; галузеві державні органи, до сфери управління яких відносять вищі навчальні заклади; органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких відносять вищі навчальні заклади; Національна академія наук України та національні галузеві академії наук; засновники вищих навчальних закладів; органи громадського самоврядування у сфері вищої освіти і науки; Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Удосконалення управління вищою освітою передбачає передавання до управління Міністерства освіти і науки України більшої частини вищих навчальних закладів, що перебувають в управлінні інших центральних органів виконавчої влади, з урахуванням специфіки підготовки фахівців, стану мережі вишів, збільшення регіональних університетів, створення на їх базі потужних навчальних закладів з розвинутою наукою, сучасними науково-педагогічними школами і навчально-матеріальною базою.

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на таких рівнях вищої освіти (рис. 6.4).

Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти відповідає п'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки, спеціальних умінь і знань, а також певного досвіду їх практичного застосування з метою виконання типових завдань, передбачених для первинних посад у відповідній галузі професійної діяльності.

Рис. 6.4. Освітньо-професійні, освітньо-наукові та наукові програми вищої освіти

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти відповідає шостому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань та практичних умінь і навичок, достатніх для успішного виконання професійних обов'язків за обраною спеціальністю.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти відповідає сьомому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою поглиблених теоретичних та/чи практичних знань, умінь, навичок за обраною спеціальністю (чи спеціалізацією), загальних засад методології наукової та/чи професійної діяльності, інших компетентностей, достатніх для ефективного виконання завдань інноваційного характеру відповідного рівня професійної діяльності.

Третій (освітньо-науковий) рівень вищої освіти відповідає восьмому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв'язання комплексних проблем у галузі професійної та/чи дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Науковий рівень вищої освіти відповідає дев'ятому кваліфікаційному рівню Національної рамки кваліфікацій і передбачає набуття компетентностей з розроблення і впровадження методології та методики дослідницької роботи, створення нових системоутворювальних знань та/чи прогресивних технологій, розв'язання важливої наукової чи прикладної проблеми, яка має загальнонаціональне чи світове значення.

Основними завданнями системи вищої освіти є:

• забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особи згідно з вимогами державних стандартів відповідних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів;

• відтворення, розвиток і передавання новим поколінням досягнень науки, техніки й культури, підготовка їх до самостійної професійної діяльності, формування в них світоглядних принципів на засадах гуманізму та патріотизму;

• виховання в майбутніх фахівців соціальної зрілості й громадянської активності, почуття відповідальності за долю народу та держави.

Згідно до Закону України "Про вищу освіту" діють вищі навчальні заклади таких типів (див. рис. 6.5).

Рис. 6.5. Класифікація вищих навчальних закладів залежно від акредитації

Університет – багатогалузевий (класичний, технічний) чи галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, котрий провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у через те числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/чи прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково- виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Академія, інститут – галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов'язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/чи прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Коледж – галузевий заклад вищої освіти чи структурний підрозділ університету, академії чи інституту, що провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям ступенів молодшого бакалавра та/чи бакалавра, проводить прикладні наукові дослідження. Коледж також має право здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Акредитовані виші в установленому порядку можуть створювати різні типи навчальних і навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв і гімназій. Навчальний і навчально-науково- виробничий комплекс є добровільним об'єднанням державних, акредитованих недержавних закладів освіти, заснованих на різних формах власності.

Університету, академії, інституту незалежно від форм власності, що досяг найвищих показників у своїй діяльності відносно використання інтелектуального потенціалу, відповідає міжнародним вимогам стосовно рівня вищої освіти та є провідним серед галузевої групи навчальних закладів, може бути надано статус національного.

Національному вищому навчальному закладу, що забезпечує проривний розвиток держави в певних галузях знань за моделлю поєднання освіти, науки та інновацій, сприяє її інтеграції у світовий освітньо-науковий простір, має визнані наукові здобутки, може надаватися статус дослідницького університету.

У США тисячу університетів розділено на чотири категорії. Перша – дослідницькі університети, яких лише 7–8 % від загальної кількості. Це університети найвищого рівня, як правило, федерального значення, мають федеральні проекти і багатомільйонні бюджети. У них наявні практично всі спеціальності, а кількість студентів коливається від 30 до 100 тис., зосереджено понад 60% усіх фундаментальних досліджень країни і водночас проводиться великий комплекс практичних досліджень науко-інноваційних розробок. При них функціонують наукові й технологічні парки, бізнес-інкубатори тощо [23, с. 10].

Головними завданнями вищих навчальних закладів є:

– провадження на високому рівні освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами вищої освіти відповідного ступеня за обраними спеціальностями;

– для університетів, академій, інститутів – провадження наукової діяльності шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу, підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації і використання отриманих результатів в освітньому процесі;

– участь у забезпеченні суспільного та економічного розвитку держави через формування людського капіталу;

– формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах;

– забезпечення органічного поєднання в освітньому процесі освітньої, наукової та інноваційної діяльності;

– створення належних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей і талантів;

– збереження та примноження моральних, культурних, наукових цінностей і досягнень суспільства;

– поширення знань серед населення, підвищення освітнього і культурного рівня громадян;

– налагодження міжнародних зв'язків та провадження міжнародної діяльності в галузі освіти, науки, спорту, мистецтва і культури;

– вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці.

Заклади вищої освіти незалежно від їх відомчого підпорядкування, організаційно-правових форм господарювання та форм власності розпочинають освітню діяльність лише після отримання ліцензії на надання послуг для здобуття освіти за певними освітніми чи освітньо-кваліфікаційними рівнями згідно з заявленими напрямами й спеціальностями. Ліцензування здійснюється через експертне підтвердження спроможності навчального закладу проводити освітню діяльність на рівні державних вимог та обсягів підготовки, що відповідають кадровому, навчально-методичному й матеріально-технічному забезпеченню.

Перелік напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вишах, формує спеціально вповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти згідно до державних програм і попиту ринку праці та затверджує Кабінет Міністрів України. Перелік і навчальні програми спеціалізацій спеціальностей вищі навчальні заклади розробляють у межах ліцензованих спеціальностей, напрямів підготовки та на підставі галузевих державних нормативних вимог до вищої освіти.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра" від 13 грудня 2006 р. № 1719, введено в дію з 1 липня 2007 р. перелік напрямів бакалаврського рівня підготовки. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра" від 27 серпня 2010 р. № 787 затверджено перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра [24, с. 11].

Нині лише окремі підприємства приймають студентів на ознайомлювальну, виробничу, технологічну та переддипломну практику. В цьому зв'язку заслуговує на увагу досвід ПАТ "НКМЗ", що спільно з Донбаською державною машинобудівною академією апробували ексклюзивну програму професійного розвитку молодих фахівців. Тричі на тиждень студенти навчаються в академії, два – працюють на верстатах у цехах цього підприємства і також один день вчаться в навчальних класах заводу. Навчання за такою схемою починається на третьому курсі, продовжується на четвертому та п'ятому [25, с. 70]. У кращих європейських компаніях лише той фахівець може працювати технологом чи конструктором, котрий не менше трьох років працював на верстатах з ЧПУ.

Оскільки здебільшого студенти не проходять практику на підприємствах чи проходять її формально, потрібно розробити законопроект відносно стимулювання участі роботодавців у підготовці фахівців з вищою освітою, матеріальної підтримки вишів у реалізації освітніх проектів.

Важливим напрямом модернізації системи вищої освіти в Україні є впровадження Болонського процесу. Його започатковано у 1999 р. представниками 29 країн. Болонський процес утілює стратегічний напрям розвиток Європи з метою створення загальноєвропейського простору вищої освіти. Приєднавшись до участі в Болонському процесі 19 травня 2005 р. у Норвегії, Україна зобов'язалася внести відповідні зміни до національної системи освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти. Нині до Болонського процесу приєдналися 47 країн Європи [26, с. 8].

Забезпеченню гнучкості програм навчання студентів за цим процесом сприяє кредитно-модульна система, яка створює кращі умови для мобільності студентів. Студент може, наприклад, провчившись якийсь час в одному виші і набравши певну кількість кредитів, перервати навчання, а потім знову його продовжити. Чи навчатись у двох закладах водночас. Коли буде створено єдиний європейський освітній простір, студенту зможуть, набравши певну кількість балів у Києві, продовжити навчання, наприклад у Відні. Фактично на етапі дипломної освіти реалізується принцип навчання упродовж життя [27, с. 6].

Фінансування вищих навчальних закладів державної власності здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковано виші, згідно до державного замовлення на підготовку кадрів. Діяльність навчальних закладів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, може проводитись із залученням додаткових джерел фінансування, з-поміж яких важливу роль мають відігравати кошти, отримані від реалізації наукових розробок. Залучені позабюджетні кошти спрямовуються на виконання статутної діяльності вишу.

Фінансування діяльності комунального вищого навчального закладу здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів органом виконавчої влади, якому підпорядкований даний навчальний заклад. Фінансування роботи вишу іншої форми власності проводиться його засновником.

Заклад вищої освіти згідно до свого статусу може надавати громадянам та юридичним особам платні послуги у сфері освіти й пов'язаних з нею інших сферах діяльності, коли це не заважає його основній діяльності. Види, умови та обсяги надання платних послуг державним навчальним закладом підлягають ліцензуванню й контролю.

В Україні, країнах з розвиненою ринковою економікою спостерігається тенденція до зростання платності вищої освіти. Так, вартість навчання у вишах в розрахунку на рік становить у Великобританії 10–15 тис. ф. ст., у США 20–45 тис. дол. [28, с. 8]. Це пов'язано зі зростанням заробітної плати викладачів, упровадженням активних методів навчання з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, оновленням навчально-методичного забезпечення навчального процесу і матеріально-технічної бази навчальних закладів тощо.

Розмір плати за весь термін навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів чи за надання додаткових освітніх послуг установлюється навчальним закладом у національній валюті. Вищий навчальний заклад має право змінювати плату за навчання у порядку, передбаченому договором, не частіше одного разу на рік і не більше як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік.

Типовий договір, що укладається поміж вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою на термін навчання, затверджується Кабінетом Міністрів України. Плата за навчання чи за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь термін навчання чи надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово чи частками – щомісячно, по семестрах, щорічно.

← Предыдущая страница | Следующая страница →