Поделиться Поделиться

ФІНАНСИ

Фінанси як суб'єкт і об'єкт управління

Фінанси (від лат. - платіж) - це система (сукупність) економічних відносин у процесі створення і використання централізованих та

децентралізованих грошових коштів, яка виникла разом з появою держави і нерозривно пов'язана з ЇЇ існуванням та функціонуванням.

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій . Вони мають як видиму, так і приховану форму прояву. Види ма сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються поміж суб'єктами фінансових відносин. Дані потоки - їх характер і форми, спрямованість і обсяги - виступають предметом практичної фінансової діяльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме - рух вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості їх відносин залежить ефективність економічної системи і розвиток суспільства. Дані відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Фінансові ресурси - це сукупність фондів грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні держави, підприємств, організацій, які характеризують фінансовий стан економіки і одночасно є джерелом її розвитку.

Розрізняють централізовані (створюються на рівні держави) і децентралізовані (створюються на рівні підприємств, організацій об'єднань) фінансові ресурси. Основним джерелом формування фінансових ресурсів є валовий національний продукт.

Методами, за допомогою яких держава може мобілізувати фінансові ресурси, є :

o стягнення податків;

o відрахування частини прибутку державних підприємств;

o відрахування на страхування й інші види відрахувань до централізованих фондів;

o продаж державою цінних паперів і свого майна;

o одержання кредитів;

o місія грошей.

o характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їх об'єктів і суб'єктів.

Об'єктами даних відносин є національне багатство і вироблений внутрішній валовий продукт (ВВП):

1. Національне багатство - вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів. Це - головні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас, валютний запас, природні ресурси.

2. Валовий внутрішній продукт (ВВП) - додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році; амортизація; заробітна плата; прибуток; позиковий процент; рента; непрямі податки.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є валовий національний продукт (ВНП).

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки поміж кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва - ані просте, ані розширене. Через те, з одного боку, розподіл ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і згідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями чи дане природою. Закономірним таке явище є тільки в через те разі, коли є зайві головні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним "проїданням" ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовою політикою. Нормальна фінансова ситуація - основним об'єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство - тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація - ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, через те розпродається національне багатство.

Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці - за правом виробників ВВП, держава - за правом керуючої структури суспільства, чи як власник-підприємець.

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності відносять державі, яка виступає вданому випадку звичайним підприємцем.

Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

o заробляти як власник засобів виробництва;

o отримувати від природних ресурсів, що знаходяться в її власності;

o мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

Оскільки об'єкт фінансових відносин один, а суб'єктів троє, то дані відносини носять яскраво виражений протиречивий характер. Кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше, проте це дозволяється зробити тільки за рахунок інших суб'єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб'єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

1. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

2. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів.

Збалансування інтересів суб'єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема й держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінка проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Коли економіка функціонує нормально й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Коли соціальна напруга у суспільстві відсутня, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках - рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Розмір валового національного доходу на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня окремих країн. Як відносний ознака він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Розмір ВНП на душу населення за рік в різних країнах має дуже значні коливання. Україна входить до групи країн з рівнем доходів нижче середнього у світі, котрий дорівнював,, 4880 дол. США (World development report, 1997. Oxford University press).

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб'єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі - тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно, перш за завжди, сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення та маса доходів кожного суб'єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, яким є абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-на-всього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.

← Предыдущая страница | Следующая страница →