Поделиться Поделиться

ВТОРИННІ ІМУНОДЕФІЦИТИ

Визначення

Вторинний імунодефіцит – це клініко- імунологічний синдром, котрий розвивається на тлі раніше нормально функціонуючої імунної системи, характеризується стійким вираженим зниженням кількісних і функціональних показників специфічних і/чи неспецифічних факторів імуноре- зистентності, що є фактором ризику розвитку хронічних інфекційних хвороб, автоімунної патології та пухлин.

Таке визначення вторинного імунодефіциту висвітлює особливості його етіології та патогенезу.

По-перше, імунітет порушується в людини, яка раніше була здорова клінічно і мала нормальні імунологічні показники.

По-друге, частіше на прийом до стоматолога потрапляє хворий, у якого вже є клінічні прояви вторинного імунодефіциту в порожнині рота, наприклад, хронічні, резистентні до традиційної терапії інфекційно-запальні хвороби. Проте важливо спрямувати увагу на те, що в практично здорових людей можуть бути виявлені лабораторні ознаки вторинного імунодефіциту з мінімальними клінічними проявами. У цьому разі необхідно пам'ятати, що в такого пацієнта є високий ризик розвитку хвороби, пов'язаної з імунодефіцитом, – інфекційної, автоімунної чи онкологічної.

Вторинні імунодефіцити можуть бути викликані кількома причинами.

1 Хвороби імунної системи. А. Дефект В-ланки імунної системи: плазмоцитома і хвороба Вальденстрема, хронічний лімфолейкоз, неХоджкінські лімфоми. Б. Дефект Т-ланки імунної системи: саркоїдоз, лімфогранулематоз. Генералізовані порушення кісткового мозку: мієлоз, мієлофіброз.

2 Інфекційні хвороби. А. Гострі інфекції: кір, грип, герпес і т. ін. Б. Хронічні інфекції: лепра, кандидоз, туберкульоз. В. Синдром набутого імунодефіциту.

3 Порушення обміну речовин та інтоксикація: синдром дефіциту антитіл унаслідок втрати білка, виснаження, порушення харчування, опік, уремія тощо.

4 Екзогенні впливи. А. Фізичні: радіоактивне, ультрафіолетове, магнітне та СВЧ-опромінення. Б. Хімічні: імуносупресивні препарати, хіміопрепарати, кортикостероїди, пестициди, гербіциди, наркотики, деякі антибіотики і т. ін. В. Біологічні: введення антилімфоцитарного/анти- тимоцитарного глобуліну тощо.

5 “Природні" імунодефіцити: ранній дитячий вік, геронтологічний вік, вагітність.

Ознаки, які дозволяють запідозрити наявність вторинного імунодефіциту:

1 Рецидивуючі бактерійно-вірусні інфекції, які характеризуються:

■ хронічним перебігом;

■ неповним одужанням;

■ рефрактерністю до традиційного лікування;

■ нестійкими ремісіями;

■ незвичними збудниками (умовно- патогенна флора, опортуністична інфекція, зі зниженою вірулентністю, з множинною стійкістю до антибіотиків).

2 Стать, вік, наявність кровних родичів з імунодефіцитами.

3 Незвичні реакції на живі, ослаблені вакцини.

4 Дані фізичного обстеження: недостатність чи затримка розвитку; зменшення ваги тіла; хронічна діарея; субфебрилітет; органомега- лія; збільшення, недорозвиток чи відсутність лімфовузлів, мигдаликів, тимуса; дерматити, шкірні абсцеси; кандидоз слизової оболонки порожнини рота; порушення розвитку лицевого відділу черепа; вроджені вади серця; низький зріст; атаксія, телеангіектазія; підвищена втома; потовщення кінцевих фаланг пальців рук.

5 Ятрогенні впливи: хіміотерапія; спленектомія; опромінення.

6 Тривалий фізичний та/чи психоемоційний стрес.

7 Алергія.

8 Автоімунні хвороби.

9 Пухлини.

Для встановлення остаточного діагнозу вторинного імунодефіциту необхідно провести аналіз анамнезу і клінічне обстеження.

Аналіз анамнезу. Необхідно з'ясувати спадкову схильність до імунопатології, наявність у родичів хронічних, генералізованих інфекцій, підвищеної частоти злоякісних новоутворень, соматичні вади розвитку. Цінну інформацію дають відомості про перенесені інфекції, гнійно-запальні процеси, їх частоту. Визначення несприятливих факторів зовнішнього середовища, роботи і проживання (контакт із хімічними сполуками, ліками, біопрепаратами, дія іонізуючого випромінювання, магнітних полів, екстремальних температур, постійних стресів) може сприяти встановленню етіології вторинного імунодефіциту, як і інформація про перенесені інтоксикації, хірургічні втручання, хіміотерапію, травми, порушення харчування. Хронізація соматичної хвороби, гарячка нез'ясованої етіології, незрозуміла втрата маси тіла і тривала діарея мають насторожити лікаря відносно розвитку імунодефіциту. Актуальним питанням є належність пацієнта до груп ризику (наркоманія, паління, алкоголізм). Епізоди алергійних реакцій, реакції на гемотрансфузії та патологія вагітності також можуть указувати на ушкодження окремих ланок імунної системи.

На клінічному огляді звертають увагу на фізичне обстеження органів імунної системи. Визначають стан лімфатичних вузлів, селезінки, мигдаликів (лімфоаденопатія, спленомегалія, тимомегалія, локальна чи генералізована гіпер- чи аплазія лімфовузлів, мигдаликів). Цінну діагностичну інформацію дає дослідження стану шкірних покривів (тургор, пустулярні висипи, дематит, новоутворення, геморагії, петехії). Постійними ознаками вторинних імунодефіцитів є ураження слизової оболонки порожнини рота (кандидоз, виразкові та ерозивні дефекти, стоматити, гінгівіти, ціанотичні макули чи папули, ксеростомія). Часто імунодефіцити зустрічаються в осіб з аномаліями і вадами розвитку зубощелепного апарату, порушеннями прикусу. Характерні довготривалі, рецидивуючі синусити.

З боку бронхолегеневої системи можливі запальні, обструктивні процеси, бронхоектазія, фіброз. Порушення систем травлення і виділення можуть проявлятися запальними процесами, дискінезіями, гепатомегалією, патологією жовчних і сечостатевих шляхів. Запальні процеси центральної та периферичної нервової системи, ендокринопатії, вади розвитку, ураження кісток і суглобів, кровотечі, тромбози і злоякісні пухлини урізноманітнюють прояви вторинних імунодефіцитів. За наявності у пацієнта клінічних проявів вторинного імунодефіциту необхідно обстежити стан імунної системи.

Обстеження хворих із підозрою на вторинний імунодефіцит:

1 Обов'язкове лабораторне обстеження: за стандартами основної хвороби; дослідження імунного статусу (визначення загально? кількості лейкоцитів, лімфоцитів, субпопуляцій Т-лімфоцитів (CD2, CD3, CD4, CD8, співвідношення CD4/CD8), В-лімфоцитів (CD 19, CD20, CD23), рівня імуноглобулінів А, М, G, оцінка системи комплементу, фагоцитозу); контроль знайдених порушень після курсу терапії.

2 Додаткові методи досліджень: визначаються основною хворобою і супутньою; виконують спеціальні імунологічні дослідження залежно від клінічних проявів і виявлених дефектів при первинній оцінці імунного статусу за допомогою основних методів (кількість і функції ЕК-клітин, HLA-фенотип, продукування прозапальних цитокінів (інтерлейкін-2,8, 12, гамма-інтерферон, фактор некрозу пухлин – альфа), протизапальних цитокінів (інтерлейкін-4,5,10,13), наявність специфічних аутоантитіл, специфічної клітинної сенсибілізації).

3 Інструментальна діагностика згідно до основної хвороби і супутньої патології.

4 Консультації спеціалістів суміжних спеціальностей.

За визначенням лабораторними методами дефектів імунного статусу хворих дозволяється поділити на кілька типів: 1) з клінічними ознаками порушення імунітету в поєднанні з виявленими змінами параметрів імунного статусу; 2) тільки з клінічними ознаками імунодефіциту без конкретно визначених змін параметрів імунного статусу; 3) тільки з конкретними змінами параметрів імунного статусу без клінічних ознак імунодефіциту.

Обстеження хворого всіма доступними методами дозволяє включити виявлений імунодефіцит до тієї чи іншої групи.

← Предыдущая страница | Следующая страница →