Поделиться Поделиться

Механізм газообміну поміж повітрям та тканинами організму

Під час дихання майже 30% повітря, що вдихується, знаходиться у дихальних шляхах, а 70% заповнює об'єм альвеол. Саме ця частина повітря забезпечує вентиляцію альвеол, його відношення до вдихуваного повітря називається коефіцієнтом легеневої вентиляції. Атмосферне повітря - це суміш азоту (до 78%), кисню (до 21%), вуглекислого газу (до 0,03%), водяного пару та незначної домішки інших газів.

Частина атмосферного тиску, яка залежить від кількості окремого газу, називається його парціальним тиском. Наприклад, атмосферний тиск становить 760 мм році.ст., а доля кисню - 21% від повітря, тобто даний газ створює 21% загального атмосферного тиску, а саме: 160 мм році.ст. Згідно вуглекислий газ створює парціальний тиск 0,23 мм році.ст. Однак в альвеолах не відбувається повної заміни повітря атмосферним, через те реальний рівень газів в альвеолярному повітрі характеризується такими значеннями - 102-104 мм році.ст. для кисню та 40 мм році.ст. для вуглекислого газу.

Концентрація газів у рідинах характеризується терміном напруження газів. Він означає, з якою силою розчинений газ намагається залишити рідину.

Газообмін кисню та вуглекислого газу поміж альвеолярним повітрям та кров'ю легеневих капілярів забезпечується шляхом простої дифузії, зумовленої різними їхніми парціальними тисками (напруженням) по обидва боки стінок альвеол.

У звичайних умовах парціальний тиск кисню в альвеолах завжди більший, ніж його напруження у венозній крові (40 мм році.ст.), а парціальний тиск вуглекислого газу навпаки менший, ніж його напруження (46 мм році.ст.).

Таким чином, різниця концентрації кисню по обидва боки альвеол перевищує 60 мм році.ст., через те він переміщується у кров. Вуглекислий газ виходить назовні теж швидко, через те що незначна різниця його концентрації компенсується кращою розчинністю у воді. За винятком того, на насиченості крові газами позначається те, що вони у ній переважно перебувають у хімічно зв'язаному стані, це сприяє постійній дифузії.

Кисень, що надійшов у плазму крові з альвеол, переміщується до еритроцитів, у яких з'єднується з гемоглобіном у сполуку - оксигемоглобін (1 г гемоглобіну приєднує 1,34 мл кисню). Киснева ємність крові - це максимальна кількість кисню, яка може бути зв'язана 100 мл крові за умови, що весь гемоглобін перетворився на оксигемоглобін. Фіксація кисню та розпад оксигемоглобіну залежить не лише від напруження газу, проте і від інших факторів, які позначаються на цій реакції, зокрема температури, наявності кислих речовин та вуглекислого газу.

Підвищення температури у працюючих органах та тканинах, збільшення концентрації вуглекислого газу та органічних кислот сприяють розпаду оксигемоглобіну, вивільненню кисню та переходу його до клітин. А протилежні умови навпаки забезпечують утворення оксигемоглобіну, наприклад, у легенях.

Переміщення вуглекислого газу переважно відбувається у вигляді гідрокарбонатів натрію та калію, значно меншою мірою у формі газу та сполуки з гемоглобіном - карбгемоглобіну. Утворення та розпад гідрокарбонатів залежить від активності карбоангідрази (ферменту еритроцитів, котрий каталізує синтез та розпад вугільної кислоти), а також концентрації вуглекислого газу та наявності кислот, сильніших за вугільну.

Кожна тканина у стані відносного спокою споживає різну кількість кисню. Наприклад, кожну хвилину 1 кг печінки необхідно 27 мл кисню, підшлункової залози - 40 мл, селезінки - 50 мл, а коли надходить менше даної кількості, виникає стан гіпоксії (від hypo - знизу, oxygenium - кисень). У таких умовах клітини не одержують достатньо енергії для виконання своїх функцій, що проявляється порушенням стану всього організму. Найбільш виразні зміни спостерігаються при гіпоксії нервової системи, через те що виникає розлад нейрогуморальної регуляції роботи всіх систем. Перше, що виникає - це втрата свідомості через гальмування нервових процесів у корі великих півкуль, яка найбільш залежить від споживання кисню.

Максимальне споживання кисню (МСК) є показником аеробної продуктивності роботи організму. Аеробна продуктивність - це здатність людини виконувати дуже важку роботу, забезпечуючи свої енергетичні витрати споживанням кисню безпосередньо під час навантаження. Величина МСК залежить від функціональних можливостей дихальної, серцево-судинної систем та крові. У спортсменів під час змагань МСК мусить забезпечуватись на рівні 6-6,5 л/хв, що потребує легеневої вентиляції на рівні 150 л/хв, кисневої ємності - 22-25 мл кисню на 100 мл крові, хвилинного об'єму крові - 33-35 л.

← Предыдущая страница | Следующая страница →