Поделиться Поделиться

Соматосенсорна система

Соматосенсорна система – це система шкірної та скелетно-м'язової (пропріоцептивної) чутливості, яка забезпечує формування тактильних, температурних, больових відчуттів і відчуттів положення тіла в просторі та руху структур опорно-рухової системи.

Система шкірної чутливості формує тактильні, температурні і больові (ноцицептивні) відчуття.

Тактильна рецепція. механорецептори

Тактильна рецепція забезпечує відчуття дотику, тиску, вібрації, лоскоту та свербіння і здійснюється завдяки механорецепторам (рис. 7.6). Механорецептори шкіри, за морфологічно-функціональними властивостями, відносять до первинночутливих рецепторів. Вони є екстерорецепторами, бо передають інформацію про контакт із зовнішнім середовищем.

Тактильні рецептори поділяють на дві групи:

■ інкапсульовані нервові закінчення чи корпускулярні рецептори;

■ вільні нервові закінчення.

Інкапсульовані механорецептори шкіри

Тільця Гіачіні – розташовані в шкірі й підшкірній тканині, особливо в шкірі пальців, зовнішніх статевих органів, грудей. Вони мають допоміжну структуру овальної форми з концентричних шарів клітин, яка оточує нервове закінчення аферентного нервового волокна. Деформація допоміжної структури призводить до виникнення в нервовому закінченні рецепторного потенціалу. Рецептори швидко адаптуються, передають інформацію нервовими волокнами типу Αβ (зі швидкістю 40-70 мс/с) про грубу деформацію шкіри та високочастотну вібрацію.

Тільця Пачіні подразнюються при швидкому переміщенні тканин, через те важливі для оцінки швидких механічних впливів. Вони зустрічаються в місцях з'єднання м'язів і сухожилля, в тканинах суглобів.

РИС. 7.6. Розташування рецепторів шкіри

Тільця Мейсснерарозташовані в шкірі, позбавленій волосся: пальців кипі й стопи, на долонній та підошовній поверхнях, на губах, повіках, зовнішніх статевих органах, сосках молочних залоз. Вони розміщуються на межі епідермісу й дерми в сосочковому шарі дерми. Швидко адаптуються та передають інформацію нервовими волокнами типу Αβ (швидкість 40 м/с) про рух легких об'єктів по поверхні шкіри та низькочастотну вібрацію.

Диски Меркеля – розташовані в глибоких шарах епідермісу на долонях і підошві, повільно адаптуються, передають інформацію нервовими волокнами типу Αβ про дотик до шкіри, структуру поверхні та точну локалізацію подразнення.

Тільця Руффіні – розташовані в глибоких шарах дерми і підшкірній тканині, є численними в підошовній поверхні стопи. Вони повільно адаптуються, передають інформацію нервовими волокнами типу Αβ про натискування.

Вільні нервові закінчення

Вільні нервові закінчення знаходяться в епідермісі поміж епітеліальними клітинами. У сосочковому шарі дерми – розташовані паралельно дермо-елідермальній межі. Вони швидко адаптуються, передають інформацію нервовими волокнами типу Αδ (зі швидкістю 10-15 м/с) про тиск і дотик до шкіри. Відчуття свербіння, лоскотання теж виникає при подразненні вільних нервових закінчень, що розташовані поверхнево у шкірі, проте інформація від них передається нервовими волокнами типу С (швидкість 0,5-3 м/с).

Волоскові рецептори відносять до вільних нервових закінчень, які оточують волосяні фолікули, реагують на зміщення волосин, швидко адаптуються. Інформація від них передається нервовими волокнами типу Αβ.

Від тактильних механорецепторів інформація надходить аферентними волокнами до ЦНС: від тулуба і кінцівок – до спинного мозку, від голови – у складі черепних нервів.

Оцінка порогів тактильного відчуття відбувається за допомогою естезіометра Фрея, котрий дозволяє визначати силу тиску, що виникає на поверхні шкіри. Поріг відчуття для різних ділянок шкіри різний і становить 50 мг – для найбільш чутливих і 10 г – для найменш чутливих. Пороги просторового розрізнення для тактильної чутливості дозволяють оцінити густину розташування рецепторів. їх визначають за допомогою циркуля Вебера, що має дві "ніжки" з голками. Розсовуючи їх, дозволяється знайти ту мінімальну відстань, на якій два дотики сприймаються окремо. Це й буде просторовий поріг розрізнення. Для рецепторів шкіри губ він дорівнює 1 мм, для шкіри подушечок пальців рук – 2,2 мм, для шкіри кисті руки – 3,1 мм, для шкіри передпліччя – 40,5 мм, для шкіри потилиці й спини – 54-60 мм, стегна – 67,6 мм. Оцінка тактильного відчуття має важливе значення для клініки нервових хвороб при постановці діагнозу ураження різних відділів ЦНС.

Провідні шляхи. Медіальна Лемніскова Система

Аферентні нервові мієлінові волокна від тактильних механорецепторів проходять до спинного мозку через задні корінці й піднімаються у задніх стовпах до довгастого мозку, де утворюють синапси з нейронами ядер стовпів – тонких /п. gracilis) і клиноподібних (п. cuneatus) (рис. 7.7). Звідси починаються другі нейрони, які переходять на протилежний бік – перехрещуються, утворюючи медіальну петлю (lemniscus medialis), до якої приєднуються нервові волокна від ядер V пари черепних нервів. Далі вони піднімаються білатерально до специфічних сенсорних перемикаючих ядер таламуса. У таламусі другі нейрони медіальної лемніскової системи утворюють синапси з нейронами вентральних задньолатеральних ядер (вентробазальний комплекс). Треті таламічні нейрони передають інформацію до сенсорної зони кори – задньої центральної звивини.

Лемніскова система забезпечує передачу інформації від механорецепторів, що дозволяє точно локалізувати дію подразнюючого стимулу, виявити силу та градацію сили відчуття.

РИС. 7.7. Схема провідних шляхів лемніскової системи

Особливістю лемніскової системи є просторова орієнтація нервових волокон від окремих частин тіла: волокна від нижніх частин тіла лежать у задніх стовпах ближче до центру, а від верхніх частин – латерально.

У ядрах таламуса голова й обличчя представлені медіально у вентробазальному комплексі ядер, а дистальні відділи тіла – латерально.

Тактильна інформація також передається вентральним спіноталамічним трактом: від тактильних рецепторів інформація надходить у задні роги спинного мозку, де йде перемикання на другий нейрон. Аксони других нейронів перетинають сегменти спинного мозку і проходять у передньолатеральному квадранті спинного мозку до специфічних ядер таламуса, де перемикаються на треті нейрони, що несуть інформацію до сенсорної кори мозку у драглисту речовину задніх рогів – I, II, III пластини, де вони перемикаються через 1-2 синапси на нейрони, аксони яких перетинають серединну лінію й переходять на протилежну сторону, де піднімаються вверх у складі передньобокового канатика – передньолатеральної сенсорної системи, до якої входять вентральний і латеральний спіноталамічні тракти (рис. 7.8). Інформація від терморецепторів іде переважно у складі латерального спіноталамічного тракту до вентробазального комплексу специфічних ядер таламуса, а далі – до сенсорної зони кори. Окрім того, інформація передається до ретикулярної формації стовбура мозку і далі через неспецифічні ядра таламуса до кори головного мозку. Сенсорний спіноталамічний тракт від терморецепторів, що проходить через специфічні ядра таламуса, має назву неоспіноталамічного тракту.

← Предыдущая страница | Следующая страница →