Поделиться Поделиться

Пароксизмальна тахікардія

Пароксизмальна тахікардія – це напад серцебиття з частотою 140-250 ударів за хвилину при збереженні переважно правильного регулярного ритму, котрий раптово виникає і так само раптово припиняється. Тривалість нападу – від кількох хвилин до кількох діб.

Етіологія і патогенез

Основними причинами виникнення пароксизмальних тахікардій можуть бути: синдроми WPW, органічні хвороби міокарда (ревматичні вади серця, ІХС, міокардити, гіпертонічна хвороба), ураження міокарда внаслідок різних впливів (інтоксикація серцевими глікозидами, катетеризація серця, порушення електролітного балансу і кислотно-лужної рівноваги). Суправентрикулярна пароксизмальна тахікардія найчастіше має функціональний характер і пов'язана з підвищенням активності симпатичної нервової системи, а шлуночкова форма виникає на фоні органічного ураження серця.

Механізм виникнення пароксизмальної тахікардії охоплює: 1) механізм повторного входження хвилі збудження (reentry); 2) підвищення автоматизму клітин провідної системи серця – ектопічних центрів II–III порядків.

При пароксизмальній тахікардії, як і при екстрасистолії, гетеротопне вогнище може розташовуватись у передсердях, вузлі Ашоффа – Тавари і шлуночках. Згідно виділяють передсердну, вузлову і шлуночкову пароксизмальну тахікардію. Визначити їх дозволяється тільки за допомогою ЕКГ.

Клініка і діагностика

Напад розвивається раптово, хворий відчуває поштовх у ділянці серця, можуть спостерігатися прояви стенокардії, загальна слабкість, нудота, поліурія, непритомність.

Об'єктивно визначається блідість шкірних покривів, їх надмірна вологість. Нерідко під час нападу визначається пульсація судин шиї. Частота серцевих скорочень при шлуночковій формі – в межах 150-180 імпульсів за хвилину, при суправентрикулярних формах – 180-240 імпульсів за хвилину, ритм здебільшого правильний. Перший тон посилений, другий – послаблений. Характерний маятникоподібний ритм (ембріокардія). Гемодинамічні особливості пароксизмальної тахікардії залежать від тривалості і форми нападу. У разі короткого нападу передсердної тахікардії зміни гемодинаміки можуть не спостерігатися. При затяжній формі (особливо шлуночковій) можуть знижуватися серцевий викид, артеріальний тиск, особливо пульсовий. При частоті серцевих скорочень 180 за хвилину і вище може знижуватися коронарний кровообіг, що може призвести до виникнення у хворих з ІХС інфаркту міокарда.

На ЕКГ при надшлуночковій тахікардії – підвищення частоти серцевих скорочень до 140-220 за хв, зубець РОЦІпередує комплексу QRS чи після кожного комплексу QRS, чи часто зубець РОЦІзливається з QRS. Форма шлуночкового комплексу не змінена.

При шлуночковій тахікардії зубець РОЦІз'являється незалежно від комплексу QRS, комплекс QRS триває понад 0,12 с., деформований, кількість комплексів QRS більше, ніж зубців Р. Зубець Т і комплекс QRS дискордантні. Форма зубця QRS нагадує форму шлуночкової екстрасистолії. Кількість серцевих скорочень коливається в межах 140-180 за хв. Небезпека шлуночкової пароксизмальної тахікардії полягає в можливому її переході у фібриляцію шлуночків.

Лікування

При лікуванні нападу пароксизмальної тахікардії показана стимуляція блукаючого нерва (енергійний масаж зони каротидного синуса, напруження м'язів черевного пресу після вдиху (проба Вальсальви). У разі неефективності цих заходів переходять до медикаментозного лікування: β-блокатори – пропранолол внутрішньовенно крапельно дозою 0,1 мг/кг чи сублінгвально дозою 20-40 мг; антагоністи кальцію – верапаміл – 80-120 мг внутрішньо чи 10 мг зі швидкістю 1 мг/хв. внутрішньовенно. У разі, коли тахікардію не вдається купірувати за допомогою лікарських засобів і розвиваються порушення гемодинаміки, проводять електроімпульсну терапію.

← Предыдущая страница | Следующая страница →