Поделиться Поделиться

ПРОТИВІРУСНІ ЗАСОБИ

На вірусні захворювання припадає більша частина Інфекційної патологи людей. Кількість противірусних засобів обмежена, що залежить від тісної взаємодії поміж репродукцією вірусів та процесами синтезу в клітинах макроорганізму. До попадання в клітину людини віруси являють собою нуклеїнову кислоту, яка оточена білковою оболонкою, і через те в даний період вони мало чутливі до хіміотерапевтиків. Проникаючи в клітину, вірус скидає оболонку і модифікує її біосинтез. Вивчення молекулярних реплікаційних механізмів вірусів дало змогу вибірково блокувати вірусні ферменти. Противірусні засоби здійснюють відповідний вплив на різних етапах розвитку вірусів: адсорбції чи проникненні вірусів у клітину, вивільненні вірусного геному, синтезі білків, нуклеїнових кислот, ін. При лікуванні вірусної патології важливу роль відіграють діагностичні критерії – гістологічні ознаки, присутність антигенів вірусу, антитіл до нього тощо. Противірусні засоби класифікують із врахуванням механізму їх дії та вибіркового впливу на певні захворювання.

I. За механізмом дії розрізняють препарати, які пригнічують:

v адсорбцію вірусу на клітині та/чи проникнення його всередину клітини (імуноглобулін);

v вивільнення вірусного геному – депротеїнізація білків (мідантан, ремантадин);

v синтез "ранніх" вірусних білків – ферментів (гуанідин);

v синтез нуклеїнових кислот (зидовудин, ацикловір, ідоксуридин, рибавірин, відарабін, оксолін);

v синтез “пізніх" вірусних білків (саквінавір);

v "збирання" віріонів (метисазон);

v препарати широкого спектра дії – ІФН (лаферон, реаферон, бетаферон та ін.).

II. За призначенням при певних захворюваннях розрізняють препарати, які призначені:

v хворим на грип (мідантан, ремантадин, озельтамівір, оксолін, ІФН, арбідол, адапромін, дейтифорин, аміксин та ін.);

v при герпетичних інфекціях (ацикловір, валацикловір, пенцикловір, ідоксуридин, відарабін, бонафтон, ІФН, протефлазид);

v хворим на СНІД (азидотимідин, диданозин, фосфоноформат, ІФН).

Препарати, які призначають хворим на грип

Серед цих препаратів найбільший інтерес становлять блокатори іонних М2-каналів (похідні адамантану) та блокатори вірусної нейроамінідази (озельтамівір, занамівір). Блокада мідантаном М2-каналів призводить до припинення попадання вірусу в клітину і вивільнення рибонуклеотиду. Більш ефективним виявився його похідний – ремантадин, котрий пригнічує звільнення РНК вірусу від білка, зменшення синтезу вірусної РНК, ін. Відомий аналог ремантадину дейтифорин. Показаннями для похідних адамантану є лікування і профілактика грипу А та респіраторних інфекцій. Близьким до ремантадину за властивостями є похідний мідантану адапромін, котрий має більш широкий спектр дії (є активним проти вірусу грипу А і В).

Широке застосування в лікуванні грипу та ОРВІ знайшов російський препарат арбідол (український аналог – імустат), котрий значно посилює гуморальні та клітинні реакції імунітету, фагоцитарну активність макрофагів, здійснює пряму противірусну дію шляхом запобігання злиттю ліпідної оболонки вірусу із цитоплазматичними мембранами зовні та ендосомами всередині клітини. Лікувальне використання арбідолу складає від 50 до 200 мг 3-4 рази на добу. Також призначають препарат із метою профілактики тим, хто контактує з хворим. Високоефективним препаратом у лікуванні грипу А і В є озельтамівір. Блокада препаратом нейроамінідази призводить до припинення розповсюдження вірусу в організмі у результаті пригнічення здатності вірусу до попадання в клітину та виходу з неї віріонів. Останнім часом застосовують також інший представник даної групи – занамівір (реленца). Оксолін (мазь) має віруліцидні та інтерфероногенні властивості. Застосовується для змащування слизової оболонки носа з метою профілактики грипу та місцевого лікування вірусних захворювань слизової оболонки у вигляді багаторазових аплікацій. Небажані ефекти ремантадину, дейтифорину і адапроміну можуть проявлятися у вигляді алергічних шкірних реакцій, нудоти, блювання, атаксії, порушень мови, дратівливості, галюцинацій, психозів, зниження AT, затримки сечі. Осельтамівір може викликати біль (головний, у ділянці живота, у горлі), запаморочення, безсоння, загальну слабкість, блювання, діарею, кашель, спровокувати бронхоспазм у хворих на бронхіальну астму. Оксолінова мазь може викликати почуття печіння, чхання, підвищення відділення слизу.

Для профілактики та лікування багатьох вірусних інфекцій широко застосовують інтерферони, які не мають недоліків хіміопрепаратів, володіють широким спектром дії і не викликають розвитку резистентності вірусів. ІФН пригнічують репродукцію вірусів на етапі синтезу вірусоспецифічних білків, регулюють імунні реакції, пригнічують розвиток злоякісних клітин та ін. Відомі три типи інтерферонів: а-ІФН, котрий виробляють В-лімфоцити, /3-ІФН, продуцентами якого є фібробласти, у-ІФН, котрий синтезується Т-лімфоцитами. За походженням виділяють інтерферони природні людські лейкоцитарні (І покоління) та рекомбінантні (II покоління). Віруси індукують синтез а- та у-інтерферону. Під впливом інтерферонів у клітинах розщеплюються вірусні РНК, що перешкоджає синтезу вірусних білків. До інтерферонів чутливі як ДНК-, так і РНК-вмісні віруси. Відомі різні типи препаратів інтерферонів. Противірусна дія більше виражена в а-ІФН, протипухлинна – у /3-ІФН, імуностимулююча – у у-ІФН. У клініці використовують такі препарати: альфа-2А-ІФН (реаферон, роферон), альфа-2В- ІФН (Інтрон-А, віферон), альфа-2С-ІФН (берофор, егіферон), /3-ІФН (бетасерон, фрон), гамма-ІФН (гаммаферон, імуноферон). Зокрема розроблено рекомбінантні препарати а2-ІФН – а-2а – роферон, а-2/3 – лаферон, лаферобіон та ін. Рекомбінантні інтерферони високоефективні, стійкіші за природні, мають покращену фармакокінетику. У стоматології віферон (містить людський рекомбінантний ІФН (а-2) у вигляді мазі призначають при лікуванні герпетичних уражень слизових оболонок. Для лікування вірусних стоматитів, гінгівітів, оперізуючого герпесу слизової оболонки використовують аплікації водного розчину чи 50 % мазі ІФН лейкоцитарного людського. Даний препарат отримують із В-лімфоцитів донорів (у 1 мг –1000 ОД), застосовують тільки місцево. Свіжоприготований розчин дозволяється вводити інтраназально. Призначають інтерферони при грипі, вірусних ураженнях ЦНС, вірусному гепатиті В та С, герпетичних ураженнях шкіри, очей, статевих органів, деяких злоякісних новоутвореннях, ін. Дозволяється застосовувати у поєднанні з ацикловіром, іншими препаратами.

При парентеральному введенні ІФН можуть виникати такі побічні ефекти: лихоманка, порушення кровотворення, розлади функції ЦНС у вигляді млявості, стомлюваності, головного болю, міалгія, анафілаксія, зниження AT, аритмія, тахікардія, шлуночкова екстрасистолія, парези, паралічі, погіршення апетиту, блювота. Великі дози ІФН можуть викликати колагенози і некротичні зміни в печінці. Небажані ефекти при їх місцевому застосуванні не виявлені.

Сучасним напрямком профілактики та лікування грипу ε використання індукторів інтерфероногенезу. Дані препарати здатні викликати синтез ІФН, а також мають противірусну, імуномодулюючута протипухлинну дію. Інтерфероногенну дію мають усі віруси, бактерії, рикетсії, найпростіші, природна дволанцюгова РНК, вітамінні препарати, ін. Серед низькомолекулярних речовин інтерфероногенну дію виявлено у аміксину, неовіру, мегасину, кислоти мефенамової, амізону, арбідолу, гропринозину, циклоферону, кагоцелу, неовіру, протефлазиду тощо. Індуктори ІФН застосовують у комплексному лікуванні важких інфекцій, що викликані вірусом грипу, парагрипу, герпесу, енцефаліту, ВІЛ, гепатиту. Побічні ефекти у цих препаратів зустрічаються рідко. Вони добре поєднуються з АБП та іншими засобами традиційного лікування вірусних захворювань. Аміксин є синтетичним індуктором ІФН ароматичного ряду. Препарат стимулює стовбурові клітини кісткового мозку, посилює утворення антитіл, знижує ступінь імунодепресії, здійснює корекцію співвідношення супресорів та хелперів. В окремих випадках може викликати диспепсичні явища. Активним індуктором ІФН високомолекулярного походженняє є препарат ларифан, котрий представляє двоспіральну РНК фага. Іноді викликає підвищення температури та падіння AT. Циклоферон – унікальний аналог рослинного алкалоїду Citrus grandis, що володіє пролонгованим противірусним, протизапальним та імуномодулюючим ефектом і має здатність викликати утворення α-, β-, γ-ΙΦΗ. Препарат володіє низькою токсичністю, не має побічної дії. Кагоцел – є високомолекулярним ароматичним з'єднанням, котрий володіє антивірусною активністю при широкому спектрі збудників. Має також імуномодулюючі властивості. Побічні ефекти не виражені. Лікувальний ефект спостерігається при грипі, гепатиті, інших захворюваннях. Неовір – синтетичний суперіндуктор ІФН, що активує стовбурові клітини кісткового мозку, ліквідує дисбаланс у субпопуляціях лімфоцитів, активує Т-клітинний імунітет. У деяких хворих може викликати підвищення температури та почуття ломоти в суглобах.

← Предыдущая страница | Следующая страница →