Поделиться Поделиться

Фізико-хімічні властивості крові

Колір визначається вмістом гемоглобіну в крові. Яскраво-червоне забарвлення артеріальної крові пов'язано з насиченням гемоглобіну киснем – оксигемоглобіном, темно-червоне (вишневе) забарвлення венозної – пов'язано як з окисленим гемоглобіном (НbO2), так і з відновленим (Нb).

В'язкість крові становить 4,5-5,5, плазми – 1,7- 2,2, тоді як води – 1. В'язкість обумовлена переважно еритроцитами та білками. Відносна щільність (питома вага) крові становить 1,050-1,060, еритроцитів – 1,090, плазми – 1,025-1,034. Температура крові – 37-40°С

Осмотичний тиск крові

Осмотичним тиском осм) називають тиск, що сприяє переходу розчинника (води крові) через напівпроникну мембрану із малоконцентрованого розчину в більш концентрований. Його визначають кріоскопічним методом, тобто виміром температури замерзання. Як відомо, температура замерзання одномолярного водного розчину неелектроліту дорівнює -1,85 °С, а його осмотичний тиск становить 22,4 атм. Точка замерзання крові становить -0,56 °С, що дає можливість вирахувати величину її осмотичного тиску.

Осмотичний тиск залежить від концентрації в плазмі крові молекул розчинених у ній речовин (електролітів та неелектролітів) і відображає суму тисків наявних у ній градієнтів. При цьому 60 % Росм утворюється NaCI (рис. 9.5). Осмотичний тиск – жорстка гомеостатична константа, що становить 7,6 атм., чи 5700 мм році. ст. Осмотичний тиск може виражатися в осмолях. Осмоль – осмотичний тиск одномолярного розчину. У цій одиниці Росм плазми складає 0,28 осмоль, чи 280 мосмоль. Він забезпечує перехід рідин крізь напівпроникну мембрану. Коли рідини внутрішнього середовища, чи штучно приготовлені розчини (фізіологічний розчин – 0,9% NaCI) мають такий же Росм, як і плазма крові, їх називають ізотонічними, з вищим Р (хлористий кальцій – 10 %) – гіпертонічними, з низьким (0,3 % NaCI) – гіпотонічними.

РИС. 9.5. Електролітний склад плазми крові

Осмотичний тиск виконує важливу роль у розподілі води поміж внутрішнім середовищем і клітинами організму. Коли тканинна рідина гіпертонічна, то до неї буде надходити вода із крові, коли гіпотонічна – вода із клітин переходить у кров. Надмірне накопичення чи втрата води в клітині призводить до її пошкодження. Аналогічна ситуація відбувається з боку еритроцитів.

Осмотична резистентність еритроцитів (ОРЕ)

Деградація еритроцитів при зміні осмотичного тиску називається осмотичним гемолізом. Концентрація NaCl у розчині, що оточує клітину, при якій починається гемоліз, є мірою так званої осмотичної резистентності (стійкості) еритроцитів. У гіпертонічних розчинах (360 мосмоль/л) еритроцити зморщуються, а в гіпотонічних (200 мосмоль/л) – відбувається їх руйнування – розрив оболонки й вихід гемоглобіну (гемоліз). Розчин 0,9 % хлориду натрію, як і плазма крові, є ізотонічним (280 мосмоль/л) (рис. 9.6).

Визначають осмотичну резистентність еритроцитів до гіпотонічних розчинів.

За нормальної осмотичної резистентності гемоліз еритроцитів починається у 0,5 % розчині хлориду натрію (мінімальна осмотична резистентність), повний гемоліз еритроцитів відбувається при концентрації NaCI 0,35 % (максимальна осмотична резистентність). У разі вродженого дефекту оболонки (спадковий сфероцитоз) гемоліз еритроцитів відбувається раніше, ніж у нормі, бо має місце спадковий дефект білкових структур мембрани, наслідком чого є порушення її гнучкості. Лізис оболонки еритроцитів може відбуватися й під впливом ефіру, бензолу, алкоголю, жовчних кислот, деяких лікарських препаратів, у разі інфекційних захворювань і дії отрути змій – гемолізинів.

Підтримується осмотична рівновага поміж позаклітинною й внутрішньоклітинною рідиною за допомогою контуру регуляції осмотичного гомеостазу, у якому регульованим параметром є осмотичний тиск (Pосм), за участю гормону вазопресину (АДГ) та нирок як основного органа системи виділення (рис. 9.7).

Наприклад, нестача води в організмі (спрага) внаслідок зменшення її вживання призводить до зростання концентрації солей у крові, підвищення осмотичного тиску (Росм). Сіль (в основному іони Na+), що заноситься кров'ю в гіпоталамус, подразнює осморецептори супраоптичних ядер, які виділяють антидіуретичний гормон вазопресин (АДГ). АДГ по капілярній системі транспортується в нейрогіпофіз, а з нього кровотоком заноситься в дистальні відділи нефрона – збиральні трубки, де посилює реабсорбцію води. У результаті затримки води в організмі, а також її додаткового вживання, підвищена концентрація солей у крові повертається до контрольного

РИС. 9.6. Вплив ізотонічного (А), гіпертонічного (В) і гіпотонічного (В) розчинів на об'єм клітини

рівня, Росм відновлюється до гомеостатичної величини – 7,6 атм.

Онкотичний тиск крові (Ронк)

Онкотичний тиск утворюється переважно білками плазми крові і становить 0,034),04 атм, чи 25-30 мм році. ст. Ронк, створений білками в колоїдному розчині, також називають колоїдно-осмотичним. Оскільки стінка капіляра майже непроникна для білків, то утворений ними Ронк забезпечує утримання води в крові. Даний ефект лежить в основі розвитку "голодних" набряків, коли втрата білків у крові призводить до інтенсивного виходу води у міжклітинний простір.

Відносна густина крові

Кров – це суспензія, в плазмі якої формені елементи перебувають у зваженому стані. Кожна складова крові має свою густину. Так густина цільної крові становить 1,06-1,064, плазми крові – 1,025-1,03, а формених елементів – 1,085-1,09. Еритроцити в плазмі крові підтримуються як гідрофільною природою їх поверхні, так і негативним зарядом (φ-потенціал), що відштовхує одну клітину від іншої. При зростанні у плазмі крові позитивно заряджених білків (глобулінів і фібриногену), вони зв'язуються з від'ємно зарядженими еритроцитами. Внаслідок цього знижується негативний заряд еритроцитів, що призводить до зменшення електричної відстані поміж ними, вони склеюються і утворюють "монетні стовпчики", що закупорюють капіляри. Цю властивість клітин крові Фарреус назвав "швидкість осідання еритроцитів" – (ШОЕ).

РИС. 9.7. Спрощена схема контуру регуляції осмотичного тиску

У клініці широко використовують дослідження ШОЕ як діагностичний і прогностичний метод. У мікропіпетку набирають кров з антикоагулянтом, котрий попереджує її зсідання, і через годину вимірюють стовпчик рідини над еритроцитами. Ця величина характеризує швидкість осідання еритроцитів – ШОЕ. Нормальна величина ШОЕ у чоловіків – 6-12 мм за годину, у жінок – 2-15 мм за годину. ШОЕ збільшується при запаленні, пухлинах, підвищенні концентрації фібриногену, глобулінів. Фізіологічне підвищення ШОЕ зустрічається після важкої фізичної роботи, в кінці вагітності, після прийому їжі. ШОЕ зменшується при зростанні фракції альбумінів та при зниженні кількості еритроцитів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →