Поделиться Поделиться

Коротка психодинамічна (психоаналітична) терапія

Зазвичай точної тривалості психоаналітичної терапії не встановлюють, проте для частини пацієнтів бажано спланувати короткий курс лікування для досягнення однієї добре окресленої мети. Пацієнти, яким планують проведення короткої психодинамічної терапії, повинні мати чітку та сильну мотивацію до змін. Це передбачає не лише бажання звільнитися від симптомів захворювання, а і визнання пацієнтом потреби в тяжкій психологічній праці.

Під час короткої психодинамічної терапії (50 хв) зустрічі з пацієнтом відбуваються раз на тиждень, “сам-на-сам”. У середньому курс такої терапії триває 4 міс., проте іноді, коли проблеми пацієнта складні, а можливості адаптації невисокі, він може тривати довше. У будь-якому разі психотерапевт встановлює межі тривалості терапії, чим заохочує пацієнта до автономності, демонструє довіру до його здатності адаптуватися, утримує від регресивної поведінки. Тримаючи в фокусі протягом усього курсу головний конфлікт пацієнта, психотерапевт не дозволяє йому відхилятися, активно заохочує до вирішення проблем, які стосуються конфлікту. Лікар здійснює часті інтерпретації перенесення, конфронтує пацієнта з пригніченими емоціями та регресією.

Підтримувальна психотерапія

Зазначений вид психотерапії спрямований на посилення психологічного захисту пацієнта і використовує методи, які дають змогу хворому відчувати себе в безпеці. Усі дії психотерапевта спрямовані на підтримку пацієнта та посилення його впевненості в собі. Певних зусиль докладають для зменшення стресу: втручаються в реальну життєву ситуацію хворого, спрямовують на нетривалу госпіталізацію, призначають психотропні препарати. Лікар усіма доступними засобами заохочує хворого до вербалізації усвідомлених ним проблем, тривог, сумнівів, страхів, імпульсів, конфліктів і почуттів. Таке обговорення (своєрідна сповідь з моментом прощення) часто використовують у взаєминах з друзями, наставниками. Психотерапевт, аналізуючи дані проблеми разом із пацієнтом, допомагає йому усвідомити їхнє походження, підказує способи вирішення.

У багатьох випадках лікар бере на себе відповідальність за напрям лікування. Такий підхід передбачає, що психотерапевт має знати проблеми та потреби пацієнта краще, ніж він сам. У цьому разі лікар втручається в життя хворого, наполягає на госпіталізації чи застосуванні відповідних лікарських засобів, переконує його, використовує сугестію та власний наприклад. Для збільшення чутливості до сугестії можуть бути використані гіпноз, наркоз, уведення нейтральних засобів під виглядом високоефективних препаратів (плацебо). Чутливими до сугестії є пацієнти, для яких лікар є носієм престижу та влади. Певні форми директивної підтримувальної терапії дозволяється схарактеризувати як репресивні. Вони передбачають авторитарну твердість психотерапевта, ігнорування симптомами недуги та скаргами пацієнта, широке використання гіпнотичного навіювання та впливу, плацебо-терапії. За такого підходу психотерапевт поводиться як диктатор, котрий очікує від інших лише послуху.

У разі пережитих психотравмівніх ситуацій у низці випадків потрібні кризові інтервенції (втручання). Є два можливі психотерапевтичні підходи. За високої мотивації до подолання кризи, достатнього адаптаційного потенціалу та здатності до усвідомлення (інсайту) психотерапевт може використати коротку форму психодинамічної терапії. У цьому разі роль його полягає в співробітництві з пацієнтом під час з'ясування психодинамічних чинників, які стосуються кризи та пошуку досконаліших методів, щоби уникнути можливих майбутніх кризів чи подолати їх.

Коли ж у пацієнта забракло сил для подолання кризи у такий спосіб, психотерапевт використовує директивний стиль роботи, бере на себе всю відповідальність. У цьому разі застосовують усі форми підтримувальної терапії: сугестивні методи, запобігання шкідливим впливам оточення, госпіталізація, призначення психотропних засобів, свідоме переконання, порада. Частота та тривалість психотерапії залежать від характеру відповіді на втручання лікаря і можуть коливатися від кількох зустрічей протягом кількох тижнів до двох-трьох сеансів на добу протягом багатьох місяців. Терапію завершують після подолання кризи та зникнення симптомів захворювання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →