Поделиться Поделиться

Хвороби органів дихання

проф. Хренов О. А., доц. Федосєєва В. М.

Хвороби органів дихання займають четверте місце в структурі патології людини, яка зумовлює тимчасову і повну втрату працездатності та смертність, після серцево-судинних, онкологічних і травматичних хвороб. Найпоширенішими є хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ) і бронхіальна астма (БА), які закономірно супроводжуються розвитком легеневої недостатності, емфіземи легень, пневмосклерозу, хронічного легеневого серця. Пневмонії також зумовлюють високу смертність, особливо в ранньому дитячому і похилому віці. Деякі пневмонії ускладнюються ураженнями плеври (плеврити), гнійними процесами в легенях (абсцеси). Дані хвороби можуть ускладнюватися гострою дихальною недостатністю, пневмотораксом, легеневими кровотечами. Інші хвороби органів дихання (туберкульоз, професійні хвороби – пневмоконіози, первинні та метастатичні пухлини легень, дифузні ураження як прояви деяких системних хвороб) розглядаються в інших курсах.

СТОМАТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ХВОРОБ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

ХОЗЛ, БА, пневмонії та плеврити – це тяжкі, часом загрозливі для життя запальні інфекційні хвороби з елементами алергії, які зазвичай потребують стаціонарного лікування. Через те стоматологічна допомога обмежена невідкладними процедурами. Терапевтичне лікування слід відкласти до закінчення гострого процесу в дихальних шляхах. Наявність респіраторної патології є протипоказанням до загальної анестезії (наркозу).

ХРОНІЧНЕ ОБСТРУКТИВНЕ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНІВ

Поняття "ХОЗЛ" охоплює хронічний обструктивний бронхіт (bronchitis chronica) і емфізему легенів (emphysema pulmonum).

Визначення

Хронічне обструктивне захворювання легенів (ХОЗЛ) – хвороба, що характеризується не повністю оборотним обмеженням швидкості повітряного потоку. Обмеження швидкості повітряного потоку прогресує, що пов'язано з патологічною запальною відповіддю легенів на дію патогенних частинок чи газів, які інгалюються. Хронічний кашель і виділення мокротиння протягом багатьох років можуть передувати розвитку бронхіальної обструкції.

Етіологія та патогенез

Етіологічні чинники ХОЗЛ – це зовнішні та внутрішні чинники ризику, що створюють ситуацію загрози захворювання. До екзогенних чинників ризику ХОЗЛ відносять: довготривале куріння; промислові та побутові шкідливі викиди (повітряні полютанти, гази і пари хімічних сполук, продукти згоряння біоорганічного палива, професійні шкідливості); часті респіраторні вірусні хвороби. Головні ендогенні чинники ризику: анатомічна патологія й вогнищева інфекція носоглотки; вроджені ферментопатії (частіше – дефіцит альфа-1-інгібітора протеїназ); дефіцит slgA з порушенням противірусного і протибактеріального захисту; вроджені порушення обміну речовин.

У патогенезі хвороби важливу роль відіграє порушення відповідності поміж транспортною функцією війчастого епітелію і надмірною кількістю утворення в'язкого слизу (мукоциліарна недостатність). Саме накопичення надлишку слизу в просвіті бронхів викликає хронічний кашель.

Основною причиною прогресуючих необоротних функціональних змін при ХОЗЛ є емфізема легенів – необоротне аномальне збільшення ацинуса чи його анатомічної частини внаслідок деструкції респіраторної тканини.

Головний механізм виникнення емфіземи легенів – це загальне чи місцеве порушення балансу в системі "протеїнази – інгібітори" внаслідок надмірної активності протеїназ чи дефіциту анти- протеази. Деструкція еластичних волокон легеневої тканини при емфіземі настає також унаслідок дисбалансу системи "оксиданти – антиоксиданти". Тютюновий дим містить високі концентрації оксидантів і є агресивним чинником розвитку емфіземи. Серед інших чинників ризику – полютанти, повторювані епізоди вірусної респіраторної інфекції, зловживання алкоголем. У міру руйнування еластичного каркаса легені різко слабшають радіальні сили, що підтримують просвіт дрібних безхрящових бронхів, і вони спадаються навіть при невеликому підвищенні внутрішньогрудного тиску під час спокійного видиху. Це веде до зниження швидкості форсованого видиху і збільшення залишкового об'єму та загальної ємності легенів. Інгаляційні тести з бронходилататорами підтверджують необоротність обструкції.

Клінічна картина емфіземи не має патогномонічних ознак і зазвичай "маскується" клінічними симптомами бронхіту. Через роки емфізема стає станом, загрозливим для життя хворого.

Рентгенологічні ознаки емфіземи легенів: низьке розташування купола діафрагми та її сплощення; підвищена повітряність легеневих полів і збільшення ретростернального простору; серце

ва тінь звужена і довгаста ("краплинне серце"); судинний малюнок збіднений. Комп'ютерна томографія підтверджує гіперповітряність, збіднення легеневих полів судинним малюнком і чітко виявляє булли.

З розвитком гіпоксемії у хворих на обструктивні легеневі хвороби формується поліцитемічний синдром з еритроцитозом, високим гемоглобіном, низькою ШОЕ і підвищеною в'язкістю крові.

Специфічного лікування емфіземи легенів немає. Із муколітиків показане тривале вживання ацетилцистеїну.

При ХОЗЛ певне значення мають такі механізми обструкції, як запальний набряк слизової оболонки бронхів, обтурація просвіту слизом і бронхоспазм. Проте на противагу емфіземі вони оборотні (повністю чи частково), а лікувальна дія на них дозволяє в деяких випадках вивести хворого з тяжкого стану.

Таким чином, необоротна обструкція бронхів і запальна активність нейтрофілів – це біологічні маркери ХОЗЛ і основа для диференційної діагностики ХОЗЛ та бронхіальної астми (для останньої характерні оборотна обструкція дихальних шляхів і міграція еозинофілів у зону запалення).

← Предыдущая страница | Следующая страница →