Поделиться Поделиться

Лімбічна система

Лімбічна система (ЛС) – морфофункціональне об'єднання, що включає в себе філогенетично старі відділи кори, а також ряд підкоркових структур, які регулюють функції внутрішніх органів, забезпечують емоційне забарвлення поведінки та її відповідність наявному суб'єктивному досвіду, а також процеси навчання й пам'яті.

До лімбічної системи відносять наступні філогенетично різні коркові й підкоркові структури (рис. 4.32):

• древня кора – препіриформна кора, нюхові структури (горбик та цибулина), прозора перетинка;

• стара кора – закрутка пояса, гіпокамп, зубчаста фасція;

• мезокортекс – острівцева кора, парагіпокампальна звивина;

• підкіркові структури – мигдалина, гіпоталамус, переднє таламічне ядро, мамілярні тіла, ядро перетинки.

Аферентні й еферентні зв'язки лімбічної системи

Поміж лімбічними структурами утворені двобічні зв'язки та кола. Звідси забезпечення можливості для довготривалої циркуляції збудження, а таким чином, підтримання єдиного стану й нав'язування такого іншим системам мозку.

Для ЛС характерні численні ланцюги збудження (рис. 4.33).

Коло Пейпеца – замкнутий шлях, котрий складається з парагіпокампальної закрутки, гіпокампа, склепіння, мамілярного тіла, переднього відділу таламуса, закрутки пояса. Коло Пейпеца є важливим нервовим утворенням, яке відповідає за емоціїі формування слідів пам'яті, а таким чином й навчання.

Друге коло (амігдала – гіпоталамус – мезенцефальні структури – амігдала) має відношення до організації захисно-агресивної поведінки, а також їжових та статевих форм поведінки. Дані кола пов'язані з інши-

Рис. 4.32. Схема лімбічної системи (А, Б) (за Л. О. Бадаляном, 1975).

1 – нюхова цибулина; 2 – мигдалина; 3 – нога морського коника; 4 – мамілярні тіла; 5 – переднє таламічне ядро; 6 – склепіння; 7 – епіфіз; 8 – повідець; 9 – мозолисте тіло; 10 – прозора перетинка

Рис. 4.33. "Коло Пейпеца"

ми відділами ЦНС, додатковими, що надає певної специфіки поведінці.

Лімбічна система пов'язана з новою корою: лобовою і скроневою ділянками. Лобові ділянки є головними відділами нової кори, які регулюють діяльність ЛС. За винятком того, з усієї нової кори тільки дані ділянки мають безпосередні зв'язки з гіпоталамусом.

Функції лімбічної системи

Гіпокамп. Цій структурі властива поліфункціональність. Будова його модульна – він складається з пов'язаних поміж собою мікросіток, які стереотипно повторюються. Серед функцій – створення настороженості, підвищення уваги й забезпечення орієнтовних реакцій (стартл-рефлексів), участь в організації емоційної напруги (страху, агресії, голоду, спраги), пам'яті та навчання. Нейрони гіпокампа поліфункціональні; звідси здатність реагувати на різні сенсорні стимули довготривалими реакціями (до 12 с) при значній поширеності збудження, з охопленням до 60 % нейронів.

Мигдалина – забезпечення захисної поведінки, вегетативних реакцій. Цій структурі теж властива полісенсорність нейронів. Мигдалина причетна до організації рухових, емоційних реакцій, мотивацій, умовнорефлекторної поведінки. Завдяки зв'язкам із гіпоталамусом виражений вплив на вегетативні функції, переважно парасимпатикотропний. Подразнення мигдалини спричиняє облизування, жування, ковтання, салівацію, зміну перистальтики кишечника. Визначено вплив на діяльність нирок та сечового міхура У цілому ЛС контролює емоційну поведінку, керуючи тим самим усією сукупністю внутрішніх факторів, які мотивують діяльність людини й тварини. Вона забезпечує загальне поліпшення присто

сування організму до умов навколишнього середовища, що постійно змінюються. Коли внаслідок пошкодження ЛС це пристосування порушується, поведінка втрачає адекватність: порушується їжодобувна поведінка, страждає діяльність, спрямована на збереження індивіда и виду, порушується соціально-статева поведінка. Усі дані акти, нервовий субстрат яких закладено в гіпоталамусі та верхніх відділах середнього мозку, керуються ЛС. У тварин вони складають видоспецифічну поведінку. Емоційна поведінка людини, яка, мабуть, є аналогом видоспецифічної поведінки тварини, при пошкодженні ЛС порушується.

Завдяки ЛС інформація з внутрішнього середовища організму та навколишнього середовища набуває домінуючого значення й спрямовує діяльність на подолання та зміну жорстких видоспецифіч- них програм. Тобто, у такій ситуації усвідомлюються потреби, спрямовані на об'єкт, котрий забезпечує їх задоволення. Таким чином забезпечується адекватність поведінки.

Регулюючий вплив ЛС здійснюється через посередництво розташованих нижче вегетативних центрів. Очевидно, змінюючи в той чи інший бік збудливість гіпоталамічних центрів, ЛС визначає знак відповідної вегетативної реакції.

Емоційне забарвлення поведінкових реакцій визначається не тільки вегетативними компонентами, проте й відповідними ендокринними зрушеннями. У цьому плані істотним є вплив ЛС на діяльність залоз внутрішньої секреції. Змінюючи гормональний фон, ЛС в природних умовах може приймати участь у формуванні спонукань до дії (мотивацій) та регулювати реалізацію самих дій, спрямованих на усунення спонукань, підсилюючи чи послаблюючи емоційні фактори поведінки.

← Предыдущая страница | Следующая страница →