Поделиться Поделиться

Школа класичного чи адміністративно-функціонального управління (А. Файоль, М. Вебер)

Коли прихильники наукового менеджменту концентрували основну увагу на питаннях управління процесом виробництва, то прихильники адміністративної школи намагалися визначити загальні характеристики й закономірності управління й створити на їхній основі універсальні принципи управління, які можуть підвищити ефективність виробництва.

Представники даної школи розглядали управління як єдиний процес, що складається з ряду функцій, а процес управління як суму всіх функцій.

Анрі Файоль (Fayol Henry) (1941-1925) - французький економіст, підприємець, організатор. Розвив і поглибив ряд важливих концепцій наукового управління. Обґрунтувати класичний (адміністративний) напрям у менеджменті А. Файоль зміг завдяки величезному особистому досвіду. З 1888 р., протягом 40 років, він управляв великою гірничодобувною компанією "Коломбо". Цю компанію він очолив коли вона була близька до фінансового краху, а покинув процвітаючою, що займала провідні позиції в світі.

Свої погляди на проблеми керування Файоль виклав у книзі "Загальна промислова адміністрація" (1916 р.), а вийшовши у відставку, очолив Центр адміністративних досліджень.

Найважливіші ідеї Файоля викладені в книзі "Загальне й промислове управління" (1916). Взявши за основу ідеї Тейлора про стимулювання праці, він застосував дані положення до діяльності вищої управлінської ланки.

А. Файоль заклав основи функціонального управління. Він розподілив весь комплекс управлінських робіт в організації на шість основних груп.

Група 1. Адміністративна діяльність управлінського апарату: планування, організація, керівництво, координація.

Група 2. Комерційна діяльність: покупка, продаж, обмін.

Група 3. Техніко-виробнича діяльність: виробництво, обробка, випробування, контроль. Група 4. Фінансова діяльність: здійснення фінансового контролю. Група 5. Діяльність з охорони праці й техніки безпеки. Група 6. Діяльність з обліку стану справ на виробництві.

А. Файоль розробив прецесійну концепцію управління, виділив 6 управлінських функцій (передбачення, планування, організація, розподіл, координація, контроль).

А. Файоль висунув і обґрунтував положення про оптимальне співвідношення організаторських, технічних і соціальних здатностей і знань в осіб, що працюють на великих підприємствах. Обґрунтував необхідність виділення менеджменту в особливий вид діяльності.

А. Файоль сформував 14 основних принципів, дотримання яких забезпечує ефективність управління. В авторській редакції вони виглядають так:

1. Поділ праці. Ціль поділу праці - збільшення обсягу і підвищення якості виробництва при витраті одних й тих же зусиль.

2. Влада - відповідальність. Влада - це право віддавати розпорядження й чинність, що примушує підкорятися. Влада немислима без відповідальності, тобто без санкції - нагороди чи кари, що супроводжують її дії. Усюди, де діє влада, виникає й відповідальність.

3. Дисципліна - це по суті, покора, ретельність, манера триматися, зовнішні знаки поваги, визначені згідно до встановленої поміж підприємством і його службовцями угоди. Стан дисципліни в будь-якій соціальній організації залежить тільки від її керівників.

4. Єдність підпорядкування. Службовцеві може надавати наказ відносно будь-якого способу дії тільки один начальник... У жодному з випадків не буває пристосування соціального організму до дуалізму підпорядкування... Оскільки це правило не дозволяється не визнавати фундаментальним, я його включаю в число принципів.

5. Єдність керівництва. Даний принцип дозволяється виразити так: один керівник і одна програма для сукупності операцій, що переслідують ту саму ціль.

6. Підпорядкування особистих інтересів загальним. Даний принцип говорить, що на підприємстві інтереси службовців, чи групи службовців, не повинні ставати вище від інтересів підприємства.

7. Винагорода персоналу. Винагорода персоналу є оплата виконаної роботи. Вона повинна бути справедливою й по можливості задовольняти персонал підприємства, наймача й службовця.

8. Централізація. Централізація не є системою управління, гарною чи поганою сама по собі: вона може бути прийнята чи відкинута залежно від тенденцій у керівника й від обставин. Проте більше-менш вона існує завжди. Питання про централізацію чи децентралізацію - питання міри. Справа зводиться до знаходження ступеня централізації, яка найбільш сприятлива для підприємства.

9. Ієрархія. Ієрархія - це ряд керівних посад, починаючи з низьких і закінчуючи найвищими.

10. Порядок. Загальновідома формула матеріального порядку: певне місце для кожної речі й усяка річ на своєму місці. Форма соціального порядку така сама: певне місце для кожної особи й кожна особа на своєму місці.

11. Справедливість. Для того щоби заохотити персонал до виконання своїх обов'язків з повною завзятістю й відданістю, треба ставитися до нього доброзичливо; справедливість є результатом поєднання доброзичливості із правосуддям.

12. Сталість складу персоналу. Плинність персоналу є одночасно причиною й наслідком поганого стану справ. Проте зміни в складі неминучі: вік, хвороби, відставки, смерть порушують склад соціальної організації; деякі службовці втрачають здатність виконувати свої функції, інші ж виявляються нездатними брати на себе більш відповідальну роботу. Таким чином, як і інші принципи, принцип плинності робочого складу має свою міру.

13. Ініціатива. Ініціативою називається можливість створення й здійснення плану. Воля пропозиції та її впровадження також належить до категорії ініціативи.

14. Єднання персоналу. Не треба розділяти персонал. Розділяти ворожі нам чинності для того, щоби їх послабити - справа митецька; проте розділяти власні чинності на підприємстві - тяжка помилка.

Цікавим, що не втратив цінності в сучасному менеджменті, є погляд А. Файоля на організаційне планування, яке він розглядав як загальну функцію управління. Він відзначав труднощі планування в постійно мінливих умовах ринку. За Файолем, план повинен випливати не з можливого повторення минулого періоду, а з подання про неминучі зміни в майбутньому. З'являється поняття "невизначеності", причому не в змісті незнання, а постійної мінливості умов зовнішнього оточення, можливості виникнення нових зв'язків, швидкої й гнучкої переорієнтації виробництва й збуту.

Уже з 70-80-х років XX ст. повний облік і прорахунок заздалегідь, до дріб'язків стає мало реальним, через те завдання керівника полягає в створенні адаптивних, швидкореагуючих управлінських механізмів, а менеджера - в реалізації обмежених системних підходів.

А. Файоль першим поставив проблему організованого навчання менеджменту.

Логічним розвитком класичної школи менеджменту стала концепція раціональної бюрократії великого німецького вченого - юриста, економіста, соціолога, історика Макса Вебера (1864-1920) Концепція сформувалася під впливом пруссь-кого військового порядку, що наочно продемонстрував роль чіткої організації управління військами й забезпечення їхньої надійної взаємодії.

Основна робота М. Вебера "Теорія суспільства й економічна організація" (1920) присвячена проблемі лідерства й бюрократичній структурі влади в організації.

М. Веберу належить думка, що коли кожний службовець в апараті управління буде чітко знати, що він повинен робити, як він повинен це робити, і буде виконувати завжди точно за інструкцією, то весь апарат стане працювати як добре заведений механізм годинника.

Теорія Макса Вебера, по суті, є ідеологією бюрократії. У неупередженому розумінні її сутності, бюрократія є досить життєвою й потужною формою організації й має свої позитивні та негативні сторони.

Позитивне в бюрократії головним чином пов'язане з чіткою регламентацією основних функцій, завдань, обов'язків і повноважень не тільки кожного підрозділу в структурі управління, а й кожного виконавця. Безумовно, такий стан справ в управлінні надає цьому процесу більшу погодженість і організованість.

Негативні сторони бюрократії пов'язані з тим, що вона практично не залишає простору для творчості й волі вибору у випадку зміни ситуації. Проте ж будь-котрий регламент, інструкція, положення обмежені та не відображають усього різноманіття життєвих ситуацій. Це робить бюрократичну організацію менш гнучкою й через те менш життєвою. Як не парадоксально, бюрократична організація не тільки не підвищує відповідальність окремо взятого чиновника, хоча розписує всі його обов'язки, а, навпаки, знижує його відповідальність у конкретних ситуаціях, надаючи йому схованку у вигляді букви інструкції.

У напрямі класичної школи управління формулював свої погляди на проблеми організації управління відомий усьому світу автомобільний король початку XX ст. Генрі Форд Перший (1863-1947), син мічиганського фермера. В 1892 р. у Детройті він створив відповідний перший автомобіль на базі селянського візка з 2-ци-ліндровим двигуном, у 1893 р. - з 4-тактньім двигуном, у 1903 р. у столярній майстерні почалося серійне виробництво "Моделі А". В 1904 р. Г.Форду вдалося продати 1708 автомобілів. Тоді й була заснована автомобільна компанія "Форд мотор", що стала однією з найбільших у світі.

З ім'ям Г. Форда пов'язано багато пошуків і знахідок у галузі наукового менеджменту, проте в історію теорії й практики менеджменту він увійшов як ініціатор створення й впровадження поточно-масового виробництва, заснованого на стандартизації, типізації й конвеєризації виробничих процесів з поділом праці на окремі операції.

Головні ідеї Г. Форда викладено в його працях "Моє життя, мій труд" (1922), "Сьогодні, завтра" (1926), "Рух уперед" (1930), "Едісон, яким я його знав" (1930). Головні принципи управління, впроваджені Г. Фордом:

1. Строго побудована по вертикалі організація управління об'єднанням ряду підприємств; управління всіма частинами й етапами виробництва з одного центра.

2. Масове виготовлення стандартної продукції, яке забезпечує мінімальну вартість та задовольняє масового покупця і є максимально прибутковим.

3. Безперервність та рухливість процесу виробництва.

4. Максимальний темп роботи.

5. Точність як стандарт та якість продукції.

6. Нові технології на основі поточного виробництва.

7. Розвиток стандартизації, що підвищує якість і дозволяє швидко й без зайвих витрат переходити на нові види продукції.

8. Конвеєр, котрий рухається, із глибоким поділом праці на безліч операцій.

9. Постійне вдосконалювання управління. Не бути залежним від людини та її слабкостей.

У перші роки на автомобільному заводі Форда робітник супроводжував машину протягом усього технологічного процесу, міняючи за необхідності робоче місце при установці нових складальних вузлів. У серпні 1913 р. Г. Форд запропонував нову технологічну концепцію: робітники залишаються на своїх робочих місцях, а автомобіль повільно пересувається по конвеєру. Час на складання автомобіля істотно скоротився, праця робітників стала більш продуктивною. Це дозволило Форду в 1918 р. продавати свою машину всього за 290 доларів. Вартість аналогічного автомобіля конкурентів становила 2100 доларів.

Форд реалізував принцип єдності цілей адміністрації й робітників: прибуток - премія, що дозволило значно інтенсифікувати працю й платити робітникам не 2, а 5 доларів за день.

Зараз конвеєрні лінії застосовуються досить широко під час виробництва будь-якої масової, навіть найскладнішої продукції. Концепція стандартизації й автоматизації виробництва глибоко вплинула на характер праці й на управління виробництвом у цілому.

Однак використання конвеєра потребувало вузької спеціалізації праці, і робітник був приречений закручувати тільки десяток гайок на одному й через те самому вузлі день у день. Монотонність, одноманітність праці і як наслідок - падіння престижності такої роботи потребували продовжити пошуки кращої організації управління.

← Предыдущая страница | Следующая страница →