Поделиться Поделиться

Формування державної політики охорони здоров'я в Україні

Охорону здоров'я проголошено одним з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.

Основним 3аконом України - Конституцією України наголошується, що здоров'я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої - один з головних обов'язків держави. В ряді статей Конституції (статті 24, 27, 34, 49, 50 тощо) визначається право кожного громадянина на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Даний документ встановлює, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, ме-дико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а в державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.

Конституційними нормами також закріплено, що існуюча мережа лікувальних закладів не може бути скорочена, і держава сприяє їх розвитку незалежно від форми власності.

Згідно до Конституції України, держава гарантує всім громадянам реалізацію їхніх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:

o створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

o організації і проведення системи державних і громадських заходів відносно охорони та зміцнення здоров'я;

o подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

o здійснення державного і можливого громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;

o організації державної системи збирання, оброблення і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

o встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

Згідно з Конституцією України, основними принципами, на яких ґрунтується діяльність державних та недержавних організацій і установ відносно охорони здоров'я в країні, є:

o визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

o дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

o гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими чи індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

o рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

o відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

o орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;

o попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

o багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

o децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Конкретизуючи норми Конституції України, прийнятий Верховною радою Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" встановлює права громадян відносно охорони здоров'я:

o життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, котрий є необхідним для підтримання здоров'я людини;

o безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

o санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де громадянин проживає;

o безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

o кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

o достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

o участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій відносно формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

o участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

o можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

o правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

o відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

o оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

o можливість проведення незалежної медичної експертизи в разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, котрий визначається відповідним 3аконом України.

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.

Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.

3а 3аконом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.

Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Республіки Крим, органами місцевого й регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України повинен робити звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.

Президент України:

o виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я,

o забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади;

o проводить у життя державну політику охорони здоров'я;

o здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України. На Кабінет Міністрів України покладаються завдання відносно:

o організації розробки та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм;

o створення економічних, правових та організаційних механізмів, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я;

o забезпечення розвитку мережі закладів охорони здоров'я;

o укладання міжурядових угод і координація міжнародного співробітництва з питань охорони здоров'я;

♦ здійснення в межах своєї компетенції інших повноважень, покладених на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я. В їх компетенцію також входить:

♦ визначення єдиних науково-обґрунтованих державних стандартів, критеріїв та вимог, які сприяли б охороні здоров'я населення;

♦ формування і розміщення державних замовлень з метою матеріально-технічного забезпечення галузі;

♦ здійснення державного контролю і нагляду;

♦ інша виконавчо-розпорядча діяльність у галузі охорони здоров'я.

Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я. Головні завдання Міністерства охорони здоров'я України:

♦ розробка пріоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров'я, забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню закладами охорони здоров'я усіх форм власності;

♦ здійснення заходів, спрямованих на розвиток профілактичного напряму в охороні здоров'я населення, формування здорового способу життя;

♦ забезпечення надання державними закладами охорони здоров'я загальнодоступної, переважно безплатної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню;

♦ сертифікація рівня медичних послуг, що надаються населенню закладами охорони здоров'я незалежно від форм власності та особами, які займаються індивідуальною медичною діяльністю;

♦ розробка прогнозів і показників розвитку національної служби охорони здоров'я, пов'язаних із змінами форм власності;

♦ охорона материнства і дитинства;

♦ розробка і координація заходів відносно забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

♦ здійснення медичного контролю і видача дозволів на застосування ліків і методик, організацію промислового випуску чи закупівлю лікарських засобів, бактерійних і вірусних препаратів, інших виробів медичного призначення, нагляд за їх постачанням населенню та закладам охорони здоров'я;

♦ розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі медицини і забезпечення їх ефективності, впровадження в практику досягнень науки, техніки і передового досвіду;

♦ організація підготовки медичних і фармацевтичних працівників, удосконалення їхніх знань і практичних навичок;

♦ координація розвитку мережі закладів охорони здоров'я.

Міністерство охорони здоров'я України згідно до покладених на нього завдань:

♦ забезпечує реалізацію державної політики відносно охорони здоров'я, розробляє проекти відповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про їх фінансове забезпечення;

♦ здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, науково-дослідних, інших підприємств і установ, що перебувають у його функціональному управлінні, з питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя, охорони території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

o організує вивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров'я людини, розробляє заходи, спрямовані на недопущення шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я людини, бере участь у визначенні напрямів та проведенні разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями роботи з метою запобігання хворобам, зниження захворюваності, інвалідності та смертності;

o готує та подає до Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров'я;

o розробляє разом з Академією наук, іншими заінтересованими органами науково-технічні програми з охорони здоров'я та біології людини;

o розробляє і впроваджує в діяльність національної служби охорони здоров'я нові умови господарювання, виходячи із законів ринкової економіки; затверджує типові програми обов'язкового та плани добровільного медичного страхування населення, технологічні стандарти медичних послуг і рекомендації відносно встановлення та зміни тарифів на медичні послуги (згідно до зміни індексу цін);

o проводить в органах і закладах охорони здоров'я організаційно-методичну роботу по реалізації державної політики в галузі праці та заробітної плати; забезпечує державний санітарний нагляд за виконанням підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та громадянами законодавства з питань санітарно-епідемічного благополуччя населення;

o установлює гранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров'я людини, проводить санітарно-гігієнічні дослідження на промислових підприємствах, організує охорону території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань, здійснює санітарно-гігієнічну експертизу, бере участь у державній екологічній експертизі і дає оцінку повноти й обґрунтованості проведення заходів відносно охорони здоров'я населення та навколишнього природного середовища (в через те числі в закладах, що перебувають у його функціональному управлінні), розробляє, затверджує і вводить у дію згідно до законодавства нормативи екологічної безпеки, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні норми й правила, норми радіаційної безпеки, гігієнічні нормативи, встановлює стандарти якості лікарських засобів, імунологічних препаратів, питної води, медичних приладів;

o здійснює разом з відповідними органами державної виконавчої влади вибірковий контроль за рівнем радіаційного забруднення харчових продуктів, водоймищ і ґрунтів, бере участь у складанні експертних висновків відносно визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, а у разі перевищення нормативів вносить відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України;

o погоджує стандарти, технічні умови, іншу нормативно-технічну документацію на харчові продукти, питну воду, нові хімічні речовини, промислові вироби, полімерні і синтетичні матеріали, а також введення нових технологічних процесів, устаткування, приладів, які можуть шкідливо впливати на здоров'я; дає дозвіл на застосування нових хімічних речовин, засобів і методів для виробництва і оброблення продуктів харчування, а також використання стимуляторів росту рослин і тварин, хімічних засобів захисту рослин;

♦ вносить пропозиції відносно заборони чи тимчасового припинення експлуатації діючих об'єктів, які можуть завдати шкоди здоров'ю людей викидами, відходами чи покидьками, а також будівництва об'єктів у разі відхилення від затверджених проектів, порушення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних норм і правил; погоджує відведення земельних ділянок під будівництво і проекти розміщення, будівництва, реконструкції, технічного переобладнання підприємств, будівель, споруд.

До функцій Міністерства охорони здоров'я України також відносяться:

♦ встановлення порядку надання населенню швидкої медичної допомоги спеціальною службою;

♦ здійснення заходів відносно підготовки органів, закладів охорони здоров'я і підприємств, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства, для надання медичної допомоги в екстремальних і надзвичайних умовах, проведення наукових досліджень з даної проблеми;

♦ встановлення порядку матеріально-технічного забезпечення медичних формувань та установ, призначених для Міноборони, Цивільної оборони та служби екстремальної медицини (у військовий час);

♦ визначення виробництв, професій та робіт із тяжкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб, молодших 18 років; надання додаткової відпустки, встановлення скороченого робочого дня;

♦ встановлення порядку медичного відбору і направлення хворих для санаторно-курортного лікування;

♦ організація та відкриття санаторно-курортних закладів на території України;

♦ організація разом з іншими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування систематичного медичного обстеження (диспансеризації) і визначення рівня доз опромінення осіб, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, евакуйованих і відселених із зон відчуження, безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення населення, яке проживає на радіаційне забруднених територіях;

♦ розробка рекомендацій відносно встановлення для громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, додаткових норм раціонального харчування у спеціалізованих лікувальних, лікувально-санаторних і курортних закладах, затверджує медичні і фізіологічні норми харчування для зазначеної категорії осіб (у через те числі вагітних жінок і дітей);

♦ організація заходів відносно підготовки органів і закладів охорони здоров'я до роботи в екстремальних і надзвичайних умовах, надання медичної допомоги в осередках уражень, проведення наукових досліджень з проблем медичного захисту населення; організація та забезпечення діяльності державних міжвідомчих надзвичайних комісій з охорони здоров'я населення;

♦ здійснення експертного обстеження для встановлення інвалідності громадян;

♦ забезпечення методичного керівництва судово-медичною і судово-психіатричною експертизою;

♦ розробка і проведення заходів, спрямованих на охорону материнства і дитинства, організація правової допомоги в цій справі, проведення разом із заінтересованими органами державної виконавчої влади роботи по охороні праці жінок і підлітків, оздоровленню, фізичному і гігієнічному вихованню дітей, контролювання стану здоров'я та якості харчування дітей у дитячих дошкільних і навчально-виховних закладах незалежно від відомчої належності, встановлення обов'язкових вимог відносно виробництва, реалізації та споживання продуктів дитячого харчування; погодження обсягів навчально-трудового навантаження, а також режиму занять з дітьми в зазначених закладах;

♦ визначення потреб закладів охорони здоров'я і населення у виробах медичного призначення (в лікарських засобах, бактерійних і вірусних препаратах, вітамінах, окулярній оптиці та інших аптечних товарах, а також у виробах медичної техніки, запасних частинах до них) і в санітарному автотранспорті, забезпечення їх постачання виробами медичного призначення та організація експлуатації і ремонті медичної техніки; дозвіл на використання і впровадження у виробництво лікарських засобів, препаратів крові та кровозамінників, бактерійних і вірусних препаратів, виробів медичної техніки й оснащення, розроблених і випробуваних у закладах охорони здоров'я України, установлення вимог до технологічних умов їх виготовлення та використання;

♦ визначення стратегії наукових досліджень у національній службі охорони здоров'я, розробка основних напрямів розвитку пріоритетних наукових досліджень у галузі медицини, формування і розміщення замовлень на проведення прикладних і фундаментальних наукових робіт науковими закладами МО3, Академії наук, інших центральних органів державної виконавчої влади України та відповідних органів інших країн, забезпечення впровадження в практику досягнень науки, техніки і передового досвіду, ефективну діяльність системи наукової медичної інформації, патентно-ліцензійної служби;

♦ надання організаційно-методичної допомоги редколегіям профільних наукових журналів;

♦ розроблення і вдосконалення системи медичної та фармацевтичної освіти, визначення потреб і вимог до професійної підготовки та перепідготовки медичних і фармацевтичних працівників, у через те числі висококваліфікованих наукових і науково-педагогічних кадрів через аспірантуру та докторантуру;

♦ затвердження переліку вищих навчальних закладів, підготовка в яких дає право фахівцям займатися медичною та фармацевтичною діяльністю, а також типових навчальних планів (за погодженням з Міносвіти), участь у проведенні державної атестації та акредитації медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів;

♦ розробка нормативів та організація нострофікації іноземних дипломів медичних і фармацевтичних працівників, видача їм дозвіл на медичну практику в Україні;

♦ сприяння створенню малих та інших підприємств, асоціацій, об'єднань; видача суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензії) на медичну практику, виготовлення і реалізацію медикаментів;

♦ затвердження переліків закладів національної служби охорони здоров'я, медичних і фармацевтичних працівників, разом з Центральним комітетом профспілки працівників охорони здоров'я України розроблення та здійснення заходів відносно захисту соціальних та економічних інтересів медичних і фармацевтичних працівників в умовах ринкової економіки, впровадження в діяльність національної служби охорони здоров'я господарського механізму;

♦ розроблення та затвердження нормативних актів, що регламентують внутрішній розпорядок й умови утримання і лікування хворих у закладах охорони здоров'я;

♦ фінансування в установленому порядку закладів охорони здоров'я, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства, проведення конкурсів науково-дослідних робіт з питань охорони здоров'я та фінансування реалізації кращих проектів незалежно від відомчої належності організацій-виконавців;

♦ одержання в установленому порядку статистичної і бухгалтерської звітності, забезпечення централізації обліку, організація в закладах охорони здоров'я, що перебувають у його функціональному управлінні, контрольно-ревізійної роботи, перевірки збереження коштів і матеріальних цінностей та додержання режиму економії, здійснення контролю за правильним веденням і достовірності обліку та звітності, а також організація заходів для відшкодування матеріальних збитків згідно з чинним законодавством.

Рішення МО3 України з питань охорони здоров'я, видані в межах його компетенції, є обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій.

МО3 України очолює Міністр, котрий призначається згідно до Конституції України і несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій, встановлює ступінь відповідальності заступників Міністра, керівників підрозділів Міністерства.

Для погодження вирішення питань, що відносять до повноважень МО3, обговорення найважливіших напрямів діяльності і розвитку галузі в Міністерстві утворюється колегія в складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників Міністерства, представників республіканських громадських організацій інвалідів. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади.

3 метою проведення науково-методичної роботи відносно розвитку медичної науки, визначення її пріоритетних напрямів, організації фундаментальних досліджень ме-дико-біологічного профілю, експертизи наукових програм, співробітництва з Академією наук, науковими установами інших країн у МО3 створюється вчена медична рада.

Для встановлення гігієнічних регламентів і реєстрації хімічних речовин, впровадження в практику нових виробів медичної техніки і лікувальних засобів, а також імунобіологічних препаратів при МО3 України створюються на громадських засадах комітети з нової медичної техніки, гігієнічної регламентації та реєстрації хімічних речовин, стандартизації і контролю медичних та імунобіологічних препаратів.

При Міністерстві охорони здоров'я можуть створюватись і діяти органи виконавчої влади.

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

3аклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.

3аклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником чи уповноваженим ним органом. Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівникові закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.

Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також у межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право вирішувати питання відносно припинення діяльності будь-якого закладу охорони здоров'я в разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог відносно якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я чи вчинення дій, що суперечать його статуту.

Держава сприяє розвитку наукових досліджень у галузі охорони здоров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальними закладами та іншими науковими установами і підрозділами чи окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.

Усі державні програми в галузі охорони здоров'я та найважливіші заходи відносно їх здійснення підлягають обов'язковій попередній науковій експертизі в провідних національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною в проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.

При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні чи наглядові ради, які сприятимуть їхній діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль у галузі охорони здоров'я.

У визначенні змісту та шляхів виконання загальнодержавних та місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій галузі можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, у через те числі міжнародні.

Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, котрий є необхідним для підтримання його здоров'я.

З цією метою на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в через те числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів відносно задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.

Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги відносно життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.

Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очищення і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.

Щоби забезпечити сприятливі для здоров'я умови праці, навчання, побуту та відпочинку, високий рівень працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я, встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.

Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їхній діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог відносно охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги чи найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат. У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких даний обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-котрий наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги чи транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад.

Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров'я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

Громадянам, які під час невідкладної чи екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується в разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.

Державній політика України в галузі охорони здоров'я: це невід'ємна складова частина внутрішньої та зовнішньої політики держави, змістом якої є оптимізація діяльності комплексного соціального інституту, котрий включає підготовку медичних кадрів, численні соціальні, організаційні, економічні, науково-медичні, санітарно-епідеміологічні та профілактичні заходи, що обов'язково проводить держава в інтересах своїх громадян. Особливістю проблеми державної політики в галузі охорони здоров'я є її комплексність, системність, загальний характер, що зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенденціями до зміцнення взаємозв'язку та взаємозалежності складових системи охорони здоров'я.

Для здійснення аналізу і вибору стратегії державної політики стосовно перебудови системи охорони здоров'я необхідно включити певні механізми державного управління в процес перетворень, пристосовуючи їх до конкретних суспільних проблем і можливостей, зокрема в умовах обмежених ресурсів.

Головні механізми державної політики, які максимально впливають на діяльність галузі охорони здоров'я:

o фінансування галузі;

o організація системи охорони здоров'я на макро- та мікрорівнях;

o розміщення фінансових ресурсів;

o методи оплати виробників медичних послуг;

o регулювання діяльності з метою оптимального поєднання державного впливу та ринкових механізмів і соціальний маркетинг.

Програми реорганізації медичної допомоги в Україні "Перспектива - 2010" та Національної програми на виконання Указу Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 "Про невідкладні заходи відносно реформування системи охорони здоров'я населення" зазначають, що державна політика в галузі охорони здоров'я повинна розглядатися на п'ятьох основних стратегічних напрямах:

o стратегія забезпечення доступності медичної допомоги для всіх верств населення України;

o стратегія в галузі медичної освіти і структури кваліфікації медичних кадрів;

o стратегія в галузі наукового забезпечення розвитку медичної допомоги в Україні;

o технологічна стратегія;

o стратегія в галузі реорганізаційних форм медичної допомоги.

На сьогодні галузь охорони здоров'я в Україні перебуває в кризовому стані. Головні причини:

o зміни соціально-економічної системи держави;

o низька оплата праці медичних працівників;

o незадоволення пацієнтів і всього суспільства якістю та ефективністю медичної допомоги;

o тривалий період реформування без виділення належних коштів, тобто без суттєвої економічної та політичної підтримки, а це завжди призводить до вимирання нації.

← Предыдущая страница | Следующая страница →