Поделиться Поделиться

Санаторно-курортне оздоровлення і профілактика хвороб

Курортами називаються певні території з природними лікувальними засобами (мінеральними джерелами, сприятливим кліматом, лікувальними грязями тощо), де є спеціальні установи (санаторії) і споруди для лікування й відпочинку хворих (наприклад, пляжі, бювети, парки). Курорти відрізняються від рекреаційних зон тим, що в своєму складі, окрім природних лікувально-оздоровчих ресурсів, мають систему технічних і медико-організаційних ресурсів і через те можуть надавати допомогу хворим різного профілю. У свою чергу, рекреаційні зони мають лише природні оздоровчі ресурси і розраховані на оздоровлення здорових людей і профілактики в них хронічних захворювань. Кліматопрофілактика – використання кліматичних факторів (сонця, повітряного і водного середовищ, погодно-кліматичних умов) з метою підвищення загальної витривалості організму і попередження виникнення різних захворювань. Застосування кліматичних факторів з лікувальною метою називають кліматотерапією. Визначення найефективнішого для здоров'я курорту з'ясовують після обстеження в лікаря.

За природно-лікувальними чинниками курорти поділяться на

– кліматичні – мають у своєму розпорядженні лікувальне повітря (аеротерапія: високогірна, лісова, степова, пустельна тощо), сонце (геліотерапія) і море/океан (таласотерапія);

– бальнеологічні – мають на своїй території лікувальні води для зовнішнього і внутрішнього використання (гідротерапія), лікувальні грязі (пелоїдотерапія) і лікувальну нафту (озокеритотерапія, нафталанотерапія);

– зі спеціальними чинниками – наприклад, лікування кумисом.

Медико-кліматична оцінка тих чи інших курортів ґрунтована на визначенні їх можливостей реабілітації й рекреаційній діяльності в різні сезони, виходячи з впливу відповідних погодних умов на організм здорової та хворої людини.

Головні види клімато-рекреаційної діяльності на курортах:

– аеротерапія (дихання морським, степовим, лісовим повітрям; повітряні ванни, сон на відкритих верандах тощо);

– таласотерапія (морські купання, ігри на воді тощо);

– геліотерапія (загальні сонячні опромінення і спеціальні їх види);

– кінезотерапія (ходьба і біг у воді, ігри на березі моря і на воді, плавання, гребля і под.).

Зазвичай зазначені види рекреаційної діяльності на курортах поєднуються. Наприклад, під час перебування на пляжі мають місце аеро-геліо-таласо-кінезодії. Прогулянки берегом моря – аеро-кінезо, чи аеро-геліо-кінезодії тощо.

Слід пам'ятати, що сухе і гаряче повітря не тільки подразнює слизові оболонки дихальних шляхів і очей, проте й сильно висушує шкіру. Усе це послаблює тепловіддачу і сприяє перегріванню. Збільшення швидкості вітру при низькій вологості також більше висушує шкіру й порушує терморегуляцію. Сухий холодний вітер також призводить до дегідратації шкіри.

Водночас переміщення повітря, його температура мають важливе значення для оздоровлення людини. Наприклад, тепле повітря (+24–30 °С) при штилі діє розслаблююче, а при вітрі – підвищує тонус організму. Степовий і гірський вітер та морський бриз у дні з помірними температурою і вологістю не тільки освіжають, проте й мають тонізувальну дію. Дані властивості повітряного середовища повинні використовуватися при загартовуванні й аеротерапії. Проте при ослабленні захисних сил організму (зниженні імунітету) вітер, а особливо протяг, сприяють виникненню застудних захворювань.

Оздоровче (профілактичне) вдихання морського повітря (особливо восени й весною) пов'язують з його складом – наявністю іонів солей (містяться в морській воді), рослинних біорегуляторів (виділяються водоростями і прибережною рослинністю), легких від'ємних аероіонів (утворюються у великій кількості при хвилюванні моря), а також його чистотою в порівнянні з повітрям міст. Має місце й негативна дія морського повітря на здоров'я внаслідок його вологості. Сире повітря в холодну погоду сильніше, ніж сухе, охолоджує тіло і дихальні шляхи, а в теплу погоду створює відчуття духоти. Активна рекреація особливо показана мешканцям великих промислових міст, які страждають від несприятливих екологічних умов, а також спортсменам після закінчення циклів міжнародних змагань.

Особливо ефективний відпочинок у лісових масивах, паркових зонах, на березі річок, озер, ставків із застосуванням фізичних навантажень, ігор, купання і приймання сонячних і повітряних ванн.

Складовими частинами кліматотерапії є природна оксигенотерапія, аероіонотерапія, аерозольтерапія, геліотерапія.

У геліотерапії використовують світло сонця (діапазон хвиль – 290-3000 нм), яке стимулює діяльність нервової й ендокринної систем, підвищує імунологічну реактивність, посилює регенерацію тканин тощо. Інтенсивність дії сонячного проміння залежить від висоти сонця і прозорості повітря, яка, у свою чергу, визначається кількістю частин води і пилу в повітрі. Водяна пара поглинає інфрачервоні промені, тим- часом як частинки пилу і дим затримують переважно ультрафіолетове випромінювання.

Реакція організму на геліотерапію є результатом одночасного впливу інфрачервоних, видимих та ультрафіолетових променів. Енергія інфрачервоного проміння в залежності від довжини хвилі поглинається тканинами і проникає на глибину від 30 до 40 мм, тоді як ультрафіолетові промені не проникають глибше за 0,5–1 мм. Інфрачервоні промені мають переважно тепловий ефект і в меншій мірі – фотохімічний, пов'язаний з поглинанням їх білками шкіри й активацією ферментних процесів. Ультрафіолетове проміння зумовлює створення особливих хімічних речовин, що сприяють відновленню структури нуклеїнових кислот: вітаміноутворювальна дія геліотерапії пов'язана з перетворенням у шкірі провітаміну D і вітаміну D3.

Геліотерапевтичні процедури здійснюють шляхом тривалого перебування хворих в одязі чи в ліжку на відкритому повітрі в години розсіяної ультрафіолетової радіації, а також у формі сонячних ванн. Останні призначаються різної інтенсивності згідно до режиму, зі строгим дотриманням правил прийому і дозування. Дітям та особам похилого віку рекомендується щадний режим. Перші процедури прийому сонячних ванн тривають при температурі повітря +23–25 °С під навісом чи в густій тіні з 17-ої до 19-ої години дня. Сонячні, місцеві й загальні, опромінення проводяться на пляжах, в аеросоляріях, кліматопавільйонах, на відкритих балконах і серед зелені на кліматичних майданчиках. Здоровим людям через 5–7 днів перебування на курорті рекомендується приймати сонячні й повітряні ванни в поєднанні з іграми (фізичними вправами) із подальшим купанням.

Протипоказанням для геліотерапії можуть бути міома матки, гіпертонічна хвороба II–III ст., інфаркт міокарда, туберкульоз, тиреотоксикоз, захворювання крові, підвищена чутливість до ультрафіолетового опромінення.

Основою кліматотерапії є аеротерапія. Фізіологічна дія повітряної ванни вимірюється рівнем холодового навантаження, тобто різницею поміж тепловіддачею і теплопродукцією, віднесеною до одиниці поверхні тіла (у ккал/м2). Ця величина, що характеризує дефіцит тепла, визначає справжнє охолодження під час повітряної процедури. У залежності від еквівалентно-ефективної температури (ЕЕТ) повітряні ванни поділяють на холодні (+1-8 °С), помірно холодні (+9-16 °С), прохолодні (+17-20 °С), індиферентні (+21-22 °С) і теплі (вище за +22 °С). За дією на організм розрізняють повітряні ванни

а) слабкого холодового навантаження – до 25 ккал/м2, ЕЕТ -не нижче від +19 °С;

б) середнього холодового навантаження – до 35 ккал/м2, ЕЕТ – не нижче від +17 °С;

в) сильного холодового навантаження – до 45 ккал/м2.

Повітряні ванни приймаються не раніше ніж через 1 годину після приймання їжі й проводяться як у вигляді спеціальних процедур у палатах при відкритих вікнах, на верандах, у кліматопавільйонах, на пляжах, відкритих спортивних майданчиках, у парках, так і під час ранкової гігієнічної гімнастики, спортивних ігор, прогулянок тощо. Для попередження переохолодження організму впродовж повітряних ванн збільшують вироблення тепла шляхом фізичних вправ.

Тривалість перебування хворих на відкритому повітрі поєднується з дозованою ходьбою (теренкур) в рівному, спокійному, звичному темпі (60-80,80-100 кроків за хв.) за маршрутами: легкий (до 500-1000 м); середній (до 1500 м); важчий (до 3000 м), кут підйому – 3–10 °, в окремих випадках – не вище за 20 °. На шляху маршрутів через кожні 200 м установлюються лавочки чи бесідки для відпочинку.

Протипоказання для аеротерапії: застудні захворювання, бронхіт, пневмонія, ангіна, фронтит, гайморит, фурункульоз, гострі гнійно-запальні захворювання та ін.

Таласотерапія (лікування морем) – комплекс ландшафтно-кліматичних і агрохімічних факторів морських прибереж і відкритого моря, поєднаний із геліотерапією, аеротерапією, купанням (у відкритому морі, басейнах, ваннах). Даний вид лікування має не тільки загальнозміннювальний і гартувальний ефекти, проте й лікувальний – підсилює обмін речовин, підвищує споживання кисню. Застосовується при хронічних і професійних захворюваннях легень, травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату.

Лікувальна дія гірського клімату залежить від висоти над рівнем моря. З лікувальною метою застосовується переважно клімат низьких гір (висотою 400-1000 м – субальпійська зона) і середніх гір (1000-2000 м – альпійська зона), рідше – високих гір (вище від 2000 м – надальпійська зона). Гірський клімат характеризується високою інтенсивністю прямої сонячної радіації при одночасному зниженні розсіяної радіації сонця. При піднятті з 200 до 3000 м інтенсивність прямої сонячної радіації збільшується взимку на 50 %, улітку – на 35 %. Завдяки меншому вмісту в гірському повітрі водяної пари (абсолютна вологість повітря) значно підвищується його прозорість для інфрачервоного проміння сонця. Проте, незважаючи на більшу інтенсивність прямої сонячної радіації, тіло людини у зв'язку з низькою температурою навколишнього середовища і зменшеним умістом води в повітрі втрачає в горах значно більше тепла за рахунок випромінювання. Треба пам'ятати, що температура повітря знижується в середньому на 0,5-0,6 °С на кожні 100 м піднімання. У горах амплітуда як середньодобової, так і середньорічної температури повітря менша, ніж у долинах. Ця властивість температури гірського повітря має аналогію з морським кліматом, що також відзначається малою добовою амплітудою температури.

З висотою знижується барометричний тиск і пов'язаний з ним парціальний тиск кисню, що створює умови кисневого голодування. Споживання кисню в умовах гірського клімату залишається таким самим, що і на рівні моря, проте зменшується забезпечення організму киснем. Перебування людини в умовах гірського клімату зі зниженим барометричним тиском супроводжується розвитком ряду фізіологічних пристосувальних реакцій, зумовлених кисневою недостатністю.

У цілому гірське чисте повітря з підвищеною іонізацією і вмістом ароматичних речовин рослинного походження, достатня кількість ультрафіолетової радіації створюють позитивну (лікувально-оздоровчу) дію.

Клімато-лікувальні споруди повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам і захищати організм людини від можливих несприятливих факторів. Для цього вибираються місця, віддалені від житлових будов, скупчення людей, вогнищ забруднення повітря та з найкращими мікрокліматичними і ландшафтними умовами. Територія повинна бути озеленена, захищена з півночі й відкрита з півдня.

Аеросолярій – спеціально обладнане сухе, відкрите з південного боку місце у вигляді майданчика чи приміщення, призначених для одночасного прийому повітряних і сонячних ванн. Може бути пляжного, надвірного, паркового, терасного і верандного типів, із затінювальними пристроями чи у вигляді відкритого кліматолікувального майданчика в тіні дерев. Мінімальна площа для одного лежачого – 4 м , а лежаки розташовують так, щоби дозволяється було повертати їх до сонця: краще – в один ряд, при декількох рядах – у шаховому порядку. Аеросолярій повинен мати жіноче і чоловіче відділення, роздягальню, приміщення для душу, санвузол тощо.

Аерарій – майданчик для приймання повітряних ванн; незалежно від розміщення (веранда, балкон, лоджія, тераса, павільйон) він не повинен створювати сонячного перегрівання і протягів. У таких приміщеннях підлогу вкривають тепло- ізолювальним матеріалом (дерево, пористий пластик), стіни оббивають дерев'яними панелями висотою в людський зріст, дах роблять суцільний і висотою 4,5-5 м на південному боці, 2,5–3 м – на північному, поміж лежаками встановлюють перегородки в ріст людини (чи у вигляді окремих кабін). Неотоплювані веранди повинні мати тепле приміщення для переодягання.

Кліматолікувальні павільйони можуть бути у вигляді веранд, окремих кабін, а також засклених приміщень зимового саду-аеродендрарію чи кімнат штучного клімату з кондиціонерами.

Кліматомедичні басейни – невеликі відкриті споруди з підігрівом, обладнані зручним входом і виходом із води, поручнями біля стінок, підсвіченням із дна, роздягальнею, майданчиком для геліо- й аеротерапії, що призначені для використання кліматичних і бальнеологічних факторів.

Пляж – відносно рівна поверхня берега будь-якої водойми (моря, озера, річки, водосховища), що зберігає природні умови й використовується з рекреаційною метою, має прибережну смугу для сонячних ванн, затінену – для повітряних ванн (під зонтами, навісами чи кронами дерев), позначені місця для купання, обладнана душем, роздягальнею, санвузлом, контейнерами для сміття, а також місцями для рухомих ігор, прогулянок тощо.

Прогулянкові доріжки влаштовуються в санаторно- курортній зоні (паркова, лісова, гірська) й обладнуються вказівниками віддалі, напрямку маршрутів і лавочками для відпочинку, а на півдні – фонтанами питної води.

← Предыдущая страница | Следующая страница →