Поделиться Поделиться

Загальні принципи діагностики та контролю перебігу

Насамперед необхідно оцінити клінічні ознаки місцевих і загальних змін. До місцевих проявів відносять загальновідомі симптоми запалення (біль, набряк, почервоніння, локальне підвищення температури, порушення функції). їх інтенсивність залежить від локалізації патологічного вогнища, анатомофізіологічних особливостей уражених органу, характеру реакції організму (гіпер-, нормо- чи гіпоергія).

Клініка серозної форми – це симптоми запалення без явищ розплавлення інфільтрату.

При гнійній формі спостерігають більш яскраві місцеві симптоми запалення і ознаки розплавлення інфільтрату з утворенням гною (по типу абсцесу чи флегмони): більш інтенсивний і чітко локалізований біль, флуктуація (при поверхневому розташуванні гнояка), розм'якшення в центрі інфільтрату, побіління шкіри над ним, подальше підвищення місцевої температури, порушення функції.

Коли є сумніви, доцільно провести діагностичну пункцію.

Серед клінічних проявів некротичйої форми домінують ознаки загибелі тканин (чорне чи брудно-сіре забарвлення, зниження місцевої температури та чутливості, втрата звичайної еластичності та ін.) Нерідко відбувається газоутворення.

Загальні прояви – клініка ендотоксикозу: погіршення загального стану, адинамія чи емоційна лабільність, поганий сон, порушена свідомість, симптоми подразнення мозкових оболонок, судоми, поганий апетит, бліде обличчя, запалі очі, ціанотичні губи і слизові оболонки, суха жовтувта шкіра зі зниженим тургором, набряки, артеріальна гіпотензія, частий пульс малого наповнення, глухі тони серця, прискорене, поверхневе дихання, збільшені і болючі при пальпації печінка і селезінка, болюча ділянка нирок, олігурія, гіпертермія (до 40°С), озноб.

Серед лабораторних тестів доцільним є визначення кількості лейкоцитів. їх кількість може перевищувати 15×109/л. Відмічають нейтрофільоз, еозино- і моноцитопенію. Проявами ендотоксикозу є також анемія, поява в сечі білку і циліндрів, гіпербілірубінемія, підвищення рівня сечовини і креатиніну, АЛТ, фібриногену Б.

Коли виникають складнощі діагностики, використовують УЗ- сканування, термографію, комп'ютерну томографію.

Ефективність лікування оцінюють за динамікою клінічних проявів, лейкоцитарної формули, кількості білку в сироватці крові

та деяких інших лабораторних тестів (залежно від конкретних обставин). Контроль перебігу ранового процесу здійснюють згідно із загальними принципами.

У післяопераційному періоді необхідно періодично (1 раз на 7 днів) проводити бакконтроль: ідентифікація ранової мікрофлори, визначення її чутливості до антибіотиків і антисептиків, засіяність рани (кількість мікробів в 1 г тканини чи на 1 см2 ранової поверхні).

← Предыдущая страница | Следующая страница →