Поделиться Поделиться

Сучасні ринкові відносини

Принциповою різницею поміж ринковою і адміністративною системою є те, що вони засновані на різній мотивації праці. Мотивами до праці в ринковій економіці є приватний інтерес виробників.

Приватні інтереси виробників матеріальних благ, з одного боку, стимулюють їх працю, а з другого – викликають у працівників бережливе відношення до засобів виробництва і створеної ними продукції. Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу приводить до того, що в створенні продукту завжди більшу роль відіграє інтелектуальна праця. А це значно зменшує вплив адміністративних методів управління і на саму працю. Безумовно, не слід ставити знак рівності поміж сучасною ринковою економікою і ринковою економікою періоду раннього капіталізму, якому аналізували А. Сміт і Д. Рікардо, а потім К. Маркс і Ф. Енгельс. Ринкова економіка раннього капіталізму базувалась на приватнокапіталістичній власності на засоби виробництва, і роль держави в той період зводилась головним чином до охорони даної власності. Інтереси класу капіталістів і класу пролетарів, на які в основному поділялось суспільство в той час, були діаметрально протилежними. Головним рушійним стимулом розвитку економіки раннього капіталізму було виробництво доданої вартості за рахунок неоплаченої праці найманих робітників. Розвиток виробничих сил привів до усуспільнення засобів виробництва, що докорінно змінило ринкову економіку.

Для неї характерним є наявність різних форм власності, кожна з яких переважно розвивається в через те середовищі, де вона приносить найбільшу суспільну користь. Сучасна держава захищає всі форми власності. Вона і сама стала власником і виконує завжди більше функцій по регулюванню виробництва і задоволенню багатьох соціальних потреб суспільства. Завжди менше залишається пролетарів, тобто людей, що відносять до тих, хто не має ніякого майна. Робітники завжди частіше стають співучасниками у вартості підприємств, на яких вони працюють, чи іншої власності.

Для оцінки результатів виробництва поряд з показниками економічної ефективності, головним із яких є прибуток, використовується також система показників, які враховують різнопланові інтереси сучасного суспільства, серед них такі, як стан оточуючого середовища, соціальна і економічна стабільність, національна безпека, геополітичні інтереси. В ринковій економіці пов'язуються інтереси конкуренції і державного регулювання, підприємництва і організації суспільного захисту, і це дає найбільший простір для розвитку особи.

У світовій практиці існує дві моделі ринкової економіки: ліберальна і соціально орієнтована. Головними ознаками ліберальної моделі є безроздільне панування приватної власності, максимальна свобода господарської діяльності підприємців, вирішення соціальних питань за рахунок особистих коштів кожного члена суспільства. При цій моделі держава стоїть на сторожі приватної власності і захищає тільки соціально вразливі групи населення.

Соціально орієнтована модель ринкової економіки базується на одночасному функціонуванні різних форм власності. Держава тут у значно більшій мірі бере участь у забезпеченні ефективності суспільного виробництва, регулює зайнятість населення, чинить вплив на задоволення таких соціально важливих потреб суспільства, як охорона здоров'я, освіта, культура. Перехід західних країн до соціально орієнтованої моделі ринкової економіки здійснювався на основі принципів класичного лібералізму. Згідно до цих принципів державне втручання в економічне життя громадян допускається лише настільки, наскільки воно не протистоїть принципу індивідуальної свободи, в першу чергу, свободи економічних відносин. Спочатку у всіх західних країнах встановилася ліберально-ринкова модель економіки. В масштабах держави утвердилась ліберально-демократична модель суспільного строю, в якому держава стоїть на сторожі свободи економічної діяльності громадян. Ліберально-ринкова модель економіки зробила позитивний вплив на проявлення ініціативи людей. Найбільш активні і заповзятливі люди почали дуже успішно діяти в діловому світі, свобода ринкових відносин підсилювалась, як результат незалежності підприємця від держави.

Однак скоро ліберально-ринкова модель економіки виявила свої негативні якості. І серед них в першу чергу те, що усунення держави зі сфери економічних відносин призводить до економічних криз, а соціально незахищені верстви населення особливо відчувають свою незахищеність перед ринковою конкуренцією. Прискорені процеси індустріалізації, урбанізації і індивідуалізації суспільства призвели до загострення в суспільному житті. В цих умовах на перший план висувалися питання встановлення балансу інтересів різних суспільних груп. Без суттєвого покращення становища широких кіл населення перемогти протиріччя, що склалися в суспільстві, було неможливо. Це стало головною причиною того, що уряди західних країн вирішили проводити нову – соціально орієнтовану політику державного регулювання економіки. Вперше даний курс почав впроваджувати президент США Франклін Рузвельт, а потім і інші держави Заходу.

В якійсь мірі країнами Заходу був сприйнятий і радянський досвід соціально-економічних перетворень. Це відноситься до планування виробництва, системи освіти та охорони здоров'я.

У середині минулого сторіччя ряд західних країн вступив у фазу постіндустріального суспільства. Це привело до різкого збільшення продукції масового споживання, що не тільки забезпечило високий життєвий рівень населення, проте і дало змогу задовольняти найрізноманітніші потреби людей. Науково-технічна революція, концентрація капіталу і суспільний характер праці викликали необхідність справедливого регулювання життєвого рівня різних верств населення. Це має відношення до умов праці і розподілу національного продукту. Зусилля західних країн у наш час спрямовані на удосконалення регулюючої і перерозподільчої функції держави, пошук оптимальних форм організації і правових механізмів.

При переході до ринкової економіки була розроблена система правових, організаційних, планових і фінансово-економічних важелів, за допомогою яких держава повинна забезпечити справедливе коригування рівня доходів різних верств населення, а також визначати регулятори зайнятості, забезпечення безоплатної освіти і медичного обслуговування населення. Зараз економіка України характеризується високим рівнем узагальнення виробництва і досить високим рівнем розвитку виробничих сил. Історичні умови розвитку і досягнутий раніше рівень соціальної захищеності населення дали змогу перейти до соціально орієнтованої моделі ринкової економіки.

При соціально орієнтованій моделі ринкової економіки вирішальну роль у перетворенні виробничих відносин виконує держава.

Перевага соціально орієнтованої ринкової економіки полягає в через те, що вона здатна збалансувати виробництво і споживання без особливого адміністративного втручання, повернена до реальних потреб людини і спрямована на можливо більше їх забезпечення. В своєму ідеалі соціально орієнтована ринкова економіка, безумовно, спрямована на максимальний прибуток. Проте щоби його одержати, повинні бути задоволені не просто потребила саме високі соціальні запити людської мотивації.

Формування соціально ефективних розумних потреб, спрямованих на всесторонній розвиток особи, – головна функція держави соціально орієнтованої ринкової економіки. Першоосновою її формування є здорове ринкове середовище.

Тільки купівля-продаж у залежності від попиту і пропозиції може визначити реальну вартість (цінність) товару. При відсутності вільного ринку з вільними цінами гроші не можуть виконувати свої природні функції: розміру вартості, засобу обігу, засобу сплати, світових грошей.

Іноді ринок розглядають як явище протилежне плануванню. Проте таке протиставлення не відповідає реаліям економіки. Ринковий механізм і планове регулювання повинні поєднуватися, і це сприяє найбільшому ефектові. Відносини на ринку в рівній мірі грунтуються на дії закону вартості, попиту і пропозиції і корегуючій дії планових регуляторів, які визначають загальні правила стану господарства.

У ринковій економіці ціна виступає в ролі інструмента вимірювання суспільних витрат і ефективності виробництва. В ній узгоджуються інтереси виробників і споживачів. Ціна повинна зацікавити підприємця в прискоренні виготовлення нової продукції, а покупця у вигідності її використання, експлуатації.

Ринкова економіка потребує великих змін також у сфері фінансів, кредиту і грошового обігу. Для формування ринку необхідне виконання двох умов: наявність товарної маси, якою підприємства розпоряджаються самостійно, і наявність у кругообігу стійких грошей. У тих випадках, коли гроші не здатні виконувати роль загального еквівалента, розширення самостійності підприємств веде не до ринку, а до натуралізації, прямого товарного обміну. Будівництву ринку сприяють чіткі програми залучення і використання інвестицій в економіку, що попереджує "проїдання" позичених коштів.

Важливим виникає питання: кому бути головною діючою особою створеного ринку – державі в цілому, регіонам, відомствам чи підприємствам? На це принципове питання існує однозначна відповідь – хазяями ринкового простору повинні бути самі виробники продукції підприємства. І для цього умови роботи повинні бути створені державою як ринкові.

Даний курс держава підтримує через регулювання цін, податкову політику, позицію національного банку. Розрахунки ведуться на підприємства, які здатні забезпечити реальний прибуток на внутрішньому і зовнішньому ринку. Тільки комплексний підхід при вирішенні багатопланових проблем, що виникають в економічному і суспільному житті, і участь в усіх перетвореннях держави можуть забезпечити позитивний хід у ринковій економіці.

← Предыдущая страница | Следующая страница →