Поделиться Поделиться

ЛОГІСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Цілі і шляхи підвищення організації матеріальних потоків у виробництві

Предметом вивчення логістики як науки е оптимізація потокових процесів. Принципи логістики: синхронізація, оптимізація і інтеграція – є основним методологічним підходом до підвищення організації і ефективності функціонування виробничих систем.

Логістика – це також і рівень культури використання знань про природу і суспільство, що дозволяє не тільки приймати і здійснювати системні рішення, проте і розвивати системне уявлення, на базі якого можлива гармонізація діяльності людей в крупних організаціях.

В умовах ринкової економіки виживання підприємств, завоювання ними конкурентних переваг можливі лише за умови їх обов'язкової безперервної організаційно-технічної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до його оптимального проекту, що відповідає досягнутому рівню знань, техніки, технології, організації і управління виробництвом.

Ця організаційно-технічна перебудова є безперервним процесом гнучкої адаптації підприємства до безперервно змінних умов ринку і методів державного регулювання. Для досягнення стійкої конкурентоспроможності на ринку процес перебудови організації повинен йти як процес зближення існуючої моделі організації з її ідеальним проектом.

Оптимальний проект організації повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки і культури (знань) організації і управління підприємствами.

Розробку оптимального проекту підприємства як високоорганізованої і гнучкої виробничої системи (ВС) дозволяється представити як типовий процес, котрий починається з визначення головної специфічної мети функціонування системи і припускає її типову декомпозицію, яка сьогодні відома як "дерево цілей" (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Концептуальна схема типового проектування логістичних систем на прикладі узагальненого алгоритму проектування логістичної підсистеми "організація і управління основним виробничим процесом"

Що стосується підсистем організації і управління промисловим підприємством, то вони мають інші цілі першого рівня, проте однакові цілі другого, третього і четвертого рівнів, як це показано на рис. 3.1.

Виходячи з суті поняття системи і мети її функціонування, які розкриваються на основі системного підходу до вивчення чи проектування ВС, слід виділити триєдині частини: функціональну, елементну і організаційну.

Функціональний аспект організації системи – це структура взаємопов'язаних функцій, яка встановлюється згідно до мети і цілей функціонування системи. Розкриття змісту взаємопов'язаної сукупності функцій з однаковою цільовою спрямованістю визначає склад найпростіших функціональних задач і послідовність їх рішення. Результатом є формування логіки дії кожної функціональної підсистеми і логіки функціонування системи в цілому.

В нашому прикладі (рис. 3.1) для підсистеми організації і управління основним виробництвом головною метою функціонування є забезпечення своєчасної і комплектної поставки продукції згідно до господарських договорів при мінімізації витрат на досягнення даної мети.

В умовах не потокового виробництва мінімізація витрат на виробництво (мета другого рівня) може бути забезпечена за рахунок організації безперервного завантаження виробничих ділянок і планових робочих місць при максимально можливій безперервності руху предметів праці у виробництві.

Третій рівень цілей, на наш погляд, повинен бути направлений на підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва, тобто на реалізацію основних і допоміжних принципів організації виробництва, на основі яких здійснюється раціоналізація побудови і організації гнучкого (адаптивного) функціонування і розвитку ВС.

Наприклад, цільова організація виробничих процесів припускає усіляке зменшення неврегульованості, різноманітності і невизначеності в русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, одyонаправлений рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багаторазове зменшення складності ВС і трудомісткості управління

виробництвом завдяки скороченню в десятки разів кількості різних міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутів і виробничих зв'язків поміж ділянками;

б) створення бази для узгодження термінів виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць і виробничих ділянок;

в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому місці тощо.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється згідно до головної мети підприємства, тобто на підставі річної виробничої програми підприємства, і формує чи уточнює їх виробничу структуру, чи об'єктну структуру підприємства (ВС).

Функціональний склад завдань, що підлягають реалізації в процесі функціонування підприємства, і спроектована виробнича структура разом визначають організаційну структуру управління, чи його суб'єктну структуру.

У свою чергу, об'єктна і суб'єктна структури підприємства утворюють елементну структуру підприємства.

Гнучкість адаптації підприємства до змін зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох чинників, основними з яких є гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації і управління виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну гнучкість. Перша визначає час, необхідний підприємству для освоєння виробництва нового виробу чи для реконструкції (створення) окремого виробництва, пов'язаного з нововведеннями в техніці, технології, чи те і інше разом. Друга визначає значущість можливих капіталовкладень, ефекти, обсяг і час реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва приводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства при відносно стабільних діях навколишнього середовища; тоді як реалізація основних і допоміжних принципів організації виробництва підвищує також і внутрішню гнучкість виробництва, тобто здатність оперативно, з мінімальними витратами, адаптуватися до змін виробничої програми, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання.

У результаті формується динамічна організаційна структура підприємства (ВС). Це ніби структура деякої взаємопов'язаної сукупності методів організації і управління процесами виробництва в просторі і в часі, відповідна досягнутому рівню знань і забезпечує динамічну взаємодію поміж компонентами системи згідно до їх функціонального призначення.

Наявність організаційної структури, що об'єднує елементи підприємства і їх функції в єдине цілісне утворення і визначає правила і спрямованість динамічної взаємодії елементів, – необхідна умова існування системи.

Четвертий рівень цілей – забезпечення функціонування системи, збереження гнучкості і адаптивної системи в заданих параметрах (див. рис. 3.1). Тут остаточно уточнюється функціональний склад задач, що вирішуються в системі.

Сьогодні на промислових підприємствах склалася негативна практика, коли згорнуті чи реалізуються лише частково такі головні функції управління, як прогнозування, нормування і планування. Особливо побоювання викликає недостатня організація нормування і недолік фахівців з організації і нормування праці.

Слід пам'ятати, що коли не реалізується в повному обсязі хоча б одна з основних функцій управління, то система організації і управління матеріальними потоками у виробництві починає деградувати. Це відбувається навіть у через те випадку, коли цілі більш високих рівнів досягнуті і дозволяється б було "пожинати плоди" підвищення ефективності виробництва.

← Предыдущая страница | Следующая страница →